Рішення від 07.12.2023 по справі 280/8296/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року Справа № 280/8296/23 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

05.10.2023 до Запорізького окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку та виплати всіх належних виплат при звільненні позивача з військової служби;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у порядку, визначеному Розділом XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсації за невикористані щорічні основні відпустки з 07.10.2019 по 2022 рік (60діб) та компенсації за невикористані додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення: 2019 рік - 14 календарних днів, 2020 рік - 14 календарних днів, 2021 рік -14 календарних днів, 2022 рік -14 календарних днів;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно»;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, яка передбачена Розділом XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу за 2022 для оздоровлення, яка передбачена Розділом XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу підйомну допомогу при переїзді на нове місце служби;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.05.2023 по день прийняття судового рішення у даній адміністративній справі в сумі, що дорівнює помноженню середньоденної заробітної плати позивача на кількість робочих днів з 12.05.2023 по день прийняття судового рішення у даній адміністративній справі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача;

- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою суду від 09.10.2023 відкрито провадження у справі №280/8296/23, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження). Крім того, задля встановлення усіх обставин справи, що мають значення при розгляді справи по суті, зазначеною ухвалою витребувано від Військової частини НОМЕР_2 довідку (детальну інформацію із врахуванням заявлених позовних вимог) про нараховані та виплачені при звільненні ОСОБА_1 суми грошового забезпечення, що належали до виплати останньому та інформацію щодо нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік.

У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві (вх.№43934 від 05.10.2023). Зокрема зазначено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12.05.2023 №138 позивача у відповідності до пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII), відправлено у відставку за пунктом «а» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі). Вказано, що на день звільнення та до теперішнього часу позивачу не виплачені усі передбачені чинним законодавством України та належні позивачу суми, а саме: одноразову грошову допомогу при звільненні, компенсацію за невикористані щорічні основні відпустки, компенсацію за невикористані додаткові відпустки, компенсацію за неотримане речове майно, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, одноразову допомогу для оздоровлення та підйомну допомогу при переїзді на нове місце служби. Зауважено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням здійснити остаточний розрахунок, але такий проведено не було. Крім того, відповідачем не надавалося жодних доказів неможливості виплатити позивачу в день звільнення з військової служби належних йому до виплати сум. З огляду на те, що на момент виключення позивача зі списків особового складу із ним не проведено остаточного розрахунку, зазначено про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку. На підставі вищевикладеного позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заперечення проти задоволення позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву (вх.№51115 від 16.11.2023). Зокрема зазначено, що виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення та підйомну допомогу при переїзді на нове місце служби є неможливим, оскільки особова справа відповідача до Військової частини НОМЕР_2 з попереднього місця служби не надходила. Разом з тим, вказано про відсутність підстав для виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік у зв'язку із тим, що чинним законодавством передбачено отримання вказаних виплат за новим місцем проходження служби тільки за рік у якому військовослужбовець прибув до військової частини. Крім того, зазначено, що станом на час звільнення позивача з військової служби речова служба військової частини була прикріплена до речової служби Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки і не мала права самостійно виписувати будь-які довідки, у тому числі довідки про компенсацію за неотримане речове майно. Додатково вказано, що норми статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України не поширюються на спірні правовідносини з огляду на те, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки та відповідальність. Враховуючи вищевказане, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Не погодившись з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивач подав до суду відповідь на відзив (вх.№52031 від 22.11.2023) у якій, окрім іншого, вказано, що посилання відповідача на відсутність особової справи, як на підставу для невиплати всіх належних при звільненні сум є безпідставними та суперечать нормативно-правовим актам, які регламентують облік особового складу військових частин, зокрема, Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України №280 від 15.09.2022 та зареєстрованої у Міністерстві оборони України 14.11.2022 за №1407/38743. Водночас вказано, що положення вказаної Інструкції чітко регламентують дії посадових осіб, які мають бути вчинені у разі втрати чи знищення особової справи з різних причин. Однак, відповідачем жодних дій щодо поновлення особової справи позивача вчинено не було. Додатково відзначено, що чинним законодавством України не передбачено жодних дій, які мають бути вчинені військовослужбовцем задля поновлення відсутньої особової справи, або атестату. З огляду на вищевикладене, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

04.12.2023 (вх.№53892) на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно з якими відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, з підстав аналогічних, викладеним у позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 13.04.1982 по 01.06.1984 проходив військову службу у Радянській Армії, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_4 від 01.09.1980 (а.с.69-71).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 від 29.10.2019 ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с.45).

У березні 2015 року позивачем укладено контракт про проходження військової служби в Збройних силах України, у зв'язку із чим 13.03.2015 ОСОБА_1 був призначений на посаду старшого офіцера відділення Токмацького ОМВК Запорізької області, про що свідчить надана до матеріалів справи копія посвідчення офіцера серії НОМЕР_6 (а.с.58-61).

Наказом начальника Пологівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по стройовій частині) від 24.01.2023 №27 майора ОСОБА_1 , начальника групи морально-психологічного забезпечення Пологівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Запорізької області, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_7 (по особовому складу) від 20.01.2023 №23 на посаду заступника командира самохідного артилерійського дивізіону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 виключено зі списків особового складу Пологівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та всіх видів грошового забезпечення (а.с.34-35).

Наказом командира військової частини НОМЕР_7 (по особовому складу) №67 від 20.04.2023, майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

10.05.2023 позивач звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_2 про звільнення з військової служби за віком, у якому також просив сплатити при звільнені належні до видачі грошові кошти, а саме (а.с.48-49):

- одноразову грошову допомогу при звільненні за роки служби з 13 березня 2015 року по 12 травня 2023 року в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- компенсації за невикористані щорічні основні відпустки за 2022 - 2023 роки;

- компенсації за невикористані додаткові відпустки за період з 07 жовтня 2019 року по 2023 рік включно;

- компенсацію за речове майно, яке не було отримане під час проходження служби 2022-2023 роках;

- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 - 2023 роки;

- одноразову допомогу для оздоровлення за 2022 - 2023роки;

- підйомну допомогу при переїзді на нове місце служби.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12.05.2023 №138, майора ОСОБА_1 , у відповідності до пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, відправлено у відставку за п. «а» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) (а.с.32).

Зазначеним наказом, зокрема встановлено: «Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби згідно тарифного розряду 12, шпк «старший лейтенант» в розмірі 480% місячного грошового забезпечення, надбавку за особливості проходження служби військової служби у розмірі 65% посадової окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавку за вислугою років за період з "01 " по "12" травня 2023 року.

Відповідно до статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щорічна основна відпустка за 2023 рік не надавалася та нарахована станом на "12" травня 2023 рок у розмірі 10 (десять) діб.

Додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення тривалістю 14 календарних днів за період з 07.10.2019 року по 24.01.2023 рік не надавалась, грошова компенсація за невикористані додаткові відпусти із збереженням грошового забезпечення: 2019 рік - 14 календарних днів, 2020 рік - 14 календарних днів, 2021 рік -14 календарних днів, 2022 рік - 14 календарних днів, 2023 рік - 14 календарних днів не виплачувалася.

Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 70 (сімдесят) діб невикористаної щорічної відпустки з 07.10.2019 року по 12.05.2023 рік.

Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністра оборони України від "07" червня 2018 року №260 виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік.

Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від "07" червня 2018 року №260 - не отримав.

Постійним або службовим житлом не забезпечувався.»

Листом військової частини НОМЕР_7 від 02.06.2023 №613/2975 позивача повідомлено, що при звільнені з військової служби йому нараховано:

- грошове забезпечення за травень в сумі 9 444,83 грн.

09.06.2023 грошове забезпечення за травень 2023 року (за вирахуванням військового збору) перераховано на особистий картковий рахунок позивача в сумі 9 303,14 грн.

- компенсація за відпустку УБД в сумі 10 853,62 грн. (14 календарних діб);

- компенсація чергової відпустки в сумі 7 752,58 грн. (невикористане 10 діб відпустки за 2023 рік);

- грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік в сумі 24 033,01 грн.

09.06.2023 грошові кошти в сумі 41 999,62 (за вирахуванням військового збору) за травень 2023 року перераховано на особистий картковий рахунок позивача в сумі 20249,43 грн.

Додатково зазначено, що розрахунок проведено відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №138 від 12.05.2023 (а.с.51).

В подальшому позивач звертався до військової частини НОМЕР_2 та Міністерства оборони України за виплатою усіх належних йому при звільненні сум, проте виплату вказаних сум проведено не було(а.с.52-57).

У відповідь на адвокатський запит представника позивача листом військової частини НОМЕР_2 від 31.08.2023 №10/472 було, зокрема, повідомлено, що відповідно до наказу №138 від 12.05.2023 позивачу при звільненні було нараховано та виплачено грошове забезпечення та інші виплати в такому розмірі:

- грошове забезпечення за 01.05.2023-12.05.2023 в сумі 9 303,14 грн;

- грошова компенсація за невикористання щорічної основної відпустки за 2023 рік (10діб) в сумі 7 752,58грн;

- грошова компенсація за невикористання додаткової відпустки за 2023 рік (14 діб) в сумі 10 853,62грн;

- грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік у сумі 24 033,01грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку та виплати всіх належних при звільненні з військової служби сум, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців-діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Приписами статей 1-2 Закону №2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 15 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів ( або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

За змістом абзацу четвертого частини 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Аналогічна правова норма міститься в пункті 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393).

Пунктом 4 Порядку №393 установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування на пільгових умовах до вислуги років, - у відповідному пільговому обчисленні для визначення розміру пенсії.

Згідно з пунктом 10 Порядку №393 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

З вищевикладеного вбачається, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».

При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ є наявність «вислуги 10 років і більше».

Крім того, в положеннях пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме вислуги календарних років.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 24.11.2020 по справі № 822/3008/17, від 21.04.2021 по справі № 380/2427/20, які в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Так, порядок та умови нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби регулюється розділом XXXVIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).

Пунктом 2 розділу ХХХІІ Порядку №260 встановлено, що у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 01.09.1980, останній у період з 13.04.1982 по 01.06.1984 проходив військову службу у Радянській Армії (а.с.69-71).

Крім того, відповідно до відомостей, що містяться у наказі начальника Пологівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по стройовій частині) від 24.01.2023 №27, вислуга років ОСОБА_1 станом на 24.01.2023 становила: календарна вислуга 11 років 08 місяців 18 днів, пільгова 01 рік 00 місяців 00 днів, загальна 12 років 08 місяців 18 днів (а.с.34-35).

Наведене вище свідчить, що загальна вислуга років позивача (календарна + пільгова) становить 10 і більше років.

Відтак суд зазначає, що позивач має право на отримання, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, як військовослужбовець який звільняється зі служби у зв'язку із досягненням граничного віку, а тому бездіяльність відповідача щодо невиплати такої допомоги є протиправною та порушує гарантоване чинним законодавством України право позивача на соціальний захист.

Звідси суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, за кожний повний календарний рік служби.

Доводи відповідача про неможливість встановити дійсну вислугу років позивача через не передачу з попереднього місця служби особової справи позивача, суд вважає необґрунтованими та безпідставними, з огляду на таке.

Організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників (далі - особовий склад) в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти (далі - військовий навчальний заклад), установах та організаціях Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), органі управління Державної спеціальної служби транспорту (далі - Держспецтрансслужба), бригадах, полках, окремих батальйонах, підрозділах охорони, органах забезпечення, навчальному центрі, закладах, підприємствах та установах, що входять до складу Держспецтрансслужби; завдання і види обліку, призначення облікових документів, порядок їх складання і ведення; обов'язки посадових осіб, відповідальних за організацію і ведення обліку особового складу; порядок обліку загальних (безповоротних та тимчасових) втрат особового складу; порядок видання, обліку, зберігання, розсилки наказів по особовому складу та витягів із них визначає Інструкція з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затверджена Наказом Міністерства оборони України №280 від 15.09.2022 та зареєстрована у Міністерстві оборони України 14.11.2022 за №1407/38743 (далі - Інструкція №280).

Відповідно до пункту 3 Розділу 1 Інструкції №280 - облік особового складу повинен бути безперервним, своєчасним і повним, вестися постійно за будь-яких умов діяльності військ (сил) за формами і правилами, установленими цією Інструкцією, достовірно відображати існуючу штатну і спискову чисельність особового складу, а також кількісні і якісні зміни, що відбуваються, як в цілому щодо особового складу, так і персонально стосовно кожного військовослужбовця або працівника.

Згідно з абзацом першим пункту 1 Розділу 3 Інструкції №280 основним документом персонального обліку офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу є їхні особові справи.

Пункт 21 Розділу 3 Інструкції №280 передбачає, що у випадку, коли місцезнаходження одного з примірників особової справи неможливо встановити, службою персоналу за місцем проходження військової служби військовослужбовцем вживаються заходи щодо його розшуку, а саме: направляються відповідні запити до органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, де проходив військову службу (навчався, був призваний (прийнятий) на війську службу) військовослужбовець, а також у служби персоналу вищих штабів (органів військового управління) або кадрових центрів, за підпорядкованістю.

У разі якщо існування цих органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій припинено, запити направляються до їх правонаступників або до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України (далі - Галузевий архів).

Якщо вжиті заходи розшуку не дали позитивних результатів, а також у випадку знищення особової справи з різних причин до служби персоналу вищого штабу (органу військового управління) або кадрового центру за підпорядкованістю надсилається клопотання про надання дозволу щодо складання копії відповідної особової справи. Клопотання надсилається разом з копіями отриманих відповідей на запити або інших підтвердних матеріалів.

Керівник служби персоналу вищого штабу (органу військового управління) або кадрового центру за підпорядкованістю після розгляду наданого клопотання та підтвердних матеріалів надає дозвіл на складання копії особової справи або рекомендації щодо продовження заходів з її розшуку (відновлення).

З огляду на вищенаведені приписи Інструкції №280 суд зазначає, що саме на відповідача покладений обов'язок із забезпечення належного ведення особової справи позивача, а в разі її втрати чи знищення з різних причин по відновленню такої особової справи.

Водночас, матеріли справи не містять жодних належних та допустимих доказів вчинення відповідачем дій спрямованих на встановлення місця перебування особової справи позивача чи на відновлення такої.

Поряд із цим суд зауважує, що військовослужбовець не може нести відповідальність за наявність чи відсутність певних документів, оскільки неналежний порядок ведення та заповнення його особової справи покладений саме на службу персоналу за місцем проходження військової служби. Крім того, відсутність особової справи з вини адміністрації військової частини не може бути підставою для позбавлення позивача гарантованого Конституцією України права на соціальний захист.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані щорічні основні відпустки з 07.10.2019 по 2022 рік (60діб) та компенсацію за невикористані додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення: 2019 рік - 14 календарних днів, 2020 рік - 14 календарних днів, 2021 рік -14 календарних днів, 2022 рік -14 календарних днів, суд зазначає таке.

Закон України "Про відпустки" №504/96-ВР від 15.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України.

Статтею 10-1 Закону України №2011-XII визначено право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них.

Частиною 1 вказаної статті передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Отже, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII) визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_5 від 29.10.2019 (а.с.45).

Пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII визначено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, позивач, як учасник бойових дій, під час проходження військової служби мав право на отримання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік.

Згідно з абзацом 2, 3 частини 14 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Разом з тим, пунктами 17 - 19 статті 10-1 Закону №2011-XII встановлені обмеження щодо реалізації учасниками бойових дій їх права на отримання додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII, згідно з якими в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Натомість, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Приписами пункту 21 статті 10-1 Закону №2011-XII визначено, що у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Суд зазначає, що визначення особливого періоду надано в Законі України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) та Законі України від 06.12.1991 №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон и №1932-XII).

Статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Приписами частини 8 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Із аналізу зазначених норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Також, Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», оголошено проведення загальної мобілізації.

Судом встановлено, що позивач набув статус учасника бойових дій у 2019 році, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_5 від 29.10.2019 (а.с.45).

Проте у період з 29.10.2019 (дата отримання посвідчення учасника бойових дій) по 12.05.2023 (дата виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) позивач своїм правом на використання додаткової відпустки учасника бойових дій не скористався, у зв'язку з введенням у зазначений період особливого періоду.

Суд звертає увагу, що з наданої до матеріалів справи копії наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12.05.2023 №138 вбачається, що додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення тривалістю 14 календарних днів за період з 07.10.2019 року по 24.01.2023 рік позивачу не надавалась, грошова компенсація за невикористані додаткові відпусти із збереженням грошового забезпечення: 2019 рік - 14 календарних днів, 2020 рік - 14 календарних днів, 2021 рік -14 календарних днів, 2022 рік 14 календарних днів, 2023 рік - 14 календарних днів не виплачувалася.

Крім того, зазначеним наказом постановлено, відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити позивачу грошову компенсацію за 70 (сімдесят) діб невикористаної щорічної відпустки з 07.10.2019 року по 12.05.2023 рік.

Таким чином, відповідачем регламентовано право позивача на отримання компенсації за 70 (сімдесят) діб невикористаної щорічної відпустки з 07.10.2019 по 12.05.2023.

Водночас, з наявних у матеріалах справи листів військової частини НОМЕР_7 від 02.06.2023 №613/2975 та від 31.08.2023 №10/472, зокрема вбачається, що при звільненні позивачу було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористання щорічної основної відпустки за 2023 рік (10діб) в сумі 7 752,58грн. та грошову компенсацію за невикористання додаткової відпустки за 2023 рік (14 діб) в сумі 10 853,62грн, що не заперечується сторонами.

Суд звертає увагу, що відповідачем також не заперечується той факт, що позивачем не отримано грошової компенсації за невикористану ним з 2019 року по 2022 рік додаткову відпустку, як учасником бойових дій та компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період з 2019 року по 2022 рік.

Отже, при виключенні позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2019 року по 2022 рік.

Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді зразкової справи №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) (провадження №11-550заі19) у постанові від 16.05.2019, залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.

Пунктом 6 розділу ХХХІ Порядку №260 установлено, що розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

З огляду на викладене у сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсації за невикористані щорічні основні відпустки з 07.10.2019 по 2022 рік (60діб) та компенсації за невикористані додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення: 2019 рік - 14 календарних днів, 2020 рік - 14 календарних днів, 2021 рік - 14 календарних днів, 2022 рік -14 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на день виключення його із списків особового складу військової служби є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, суд зазначає таке.

У силу приписів абзацу 2 частини 1 ст. 9-1 Закону №2011-ХІІ, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок № 178).

Відповідно до пунктів 2-3 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

За приписами пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку №178).

Таким чином, військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються виключно відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, у тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Згідно з абзацом 1 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення №1153/2008) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Відповідно до абзацу 3 пункту 242 Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Із вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

При цьому, застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, а реалізація вказаного права здійснюється військовослужбовцем виключно шляхом подання рапорту.

На користь вказаного висновку свідчить пункт 4 Порядку № 178 яким установлено, що для виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 03.10.2018 у справі №803/756/17, від 29.08.2019 у справі №2040/7697/18 та від 30.07.2020 у справі №820/5767/17.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 не була виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно станом на день виключення зі списків особового складу відповідно до наказу від 12.05.2023 №138, проте позивач 10.05.2023 звертався до командира військової частини НОМЕР_2 з рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, тобто вчинив усі залежні від нього дії задля реалізації права на отримання грошової компенсації вартості неотриманого речового майна.

Разом із тим суд зазначає, що доводи відповідача щодо відсутності грошового атестату з попереднього місця служби є безпідставними та спростовуються наданою до матеріалів справи копією Атестату військовослужбовця №509 майора ОСОБА_1 , складеного на підставі наказу начальника Пологівського РТЦК та СП №27 від 24.01.2023 (а.с.46-47).

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою у рішенні від 10.03.2011 у справі «Сук проти України», держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не виплати компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 в день виключення його зі списків особового складу військової частини - 12.05.2023, а отже позовні вимоги стосовно зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, яка передбачена Розділом XXIV Порядку №260, суд звертає увагу на таке.

Пунктом 1 Розділу XXIV Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно із пунктом 4 Розділу XXIV Порядку № 260 військовослужбовцям, які прибули для подальшого проходження військової служби і зараховані до Збройних Сил України з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, а також інших державних органів, виплачується матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за умови ненадання цієї допомоги за попереднім місцем служби за рік, у якому вони прибули.

Відповідно до приписів пункту 7 Розділу XXIV Порядку № 260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Пунктом 9 Розділу XXIV Порядку №260 установлено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Із наведених вище положень законодавства вбачається, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який виплачується один раз на рік за заявою військовослужбовця, який проходить службу, на підставі наказу командира військової частини, у разі наявності фонду грошового забезпечення.

Відповідна правова позиція є усталеною на рівні правозастосовної практики та відображена, зокрема, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.08.2019 по справі № 814/238/17 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 83800027).

Слід зазначити, що умови виплати такої матеріальної допомоги визначені Наказом Міністерства оборони України від 31.01.2022 № 30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2022 рік» (далі - Наказ № 30).

Так, згідно з пунктом 6 Наказу №30 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям, які отримують грошове забезпечення, в розмірі одного окладу за їх військовими званнями.

Виплату матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення здійснювати виключно за наявності таких підстав:

- смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;

- поранення військовослужбовця, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;

- у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини;

- порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме:

- онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія);

- захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит B, C;

- безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (сумарно більше 30 днів поспіль) внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів, які пов'язані з захистом Батьківщини;

- сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтерновані в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.

У межах залишку коштів за фондом грошового забезпечення у грудні 2022 року виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям здійснювати в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, після здійснення військовослужбовцям всіх виплат, передбачених пунктом 5 та абзацом другим цього пункту наказу, на підставі рапорту військовослужбовця. При цьому розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не може бути меншим розміру одного окладу за військовим званням.

На підтвердження наявності підстав для виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань до матеріалів справи надано:

- довідку військово-лікарської комісії від 21.12.2022 №84, відповідно до якої - майору ОСОБА_1 проведено медичний огляд військово-лікарською комісією при військовій частині НОМЕР_8 20.12.2022 Діагноз: Стан після операції (07.12.2022) - септопластики з підслизовою резекцією носової перетинки, каутеризації або діатермії носових раковин з приводу зміщеної носової перетинки з тимчасовим порушенням функції. Захворювання, НІ, не пов'язане з проходження військової служби. На підставі статей 48 графи III Розкладу хвороб потребує відпустки за станом здоров'я на 30 (тридцять) календарних днів (а.с.65);

- довідку військово-лікарської комісії від 14.03.2023 №3328, відповідно до якої, - майору ОСОБА_1 , проведено медичний огляд ВЛК в/ч НОМЕР_9 14.03.2023. Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): Церебральний атеросклероз. ДЕП II ст. складного генезу (атеросклеротична, вертеброгенна) з лівобічною пірамідною недостатністю, вестибуло-атактичним та церебростенічним синдромом, помірно вираженим. Астено-невротичний синдром соматично обумовлений помірно виражені короткотривалі прояви. Гіпертонічна хвороба І ст. СН 0 ст. ІХС: дифузний кардіосклероз. Хронічний панкреатит, без порушення функції. Хронічний холецистит, без порушення функції'. Хронічний калькульозний простатит. Хронічна гіперплазія передміхурової залози, незначне порушення функції. Хронічний двобічний ексудативний гайморит. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість зі сприйняттям шепітної мови 2 метри кожним вухом. Поширений міжхребцевий остеохондроз шийного,- грудного та попереково-крижового відділів хребта, ретролістез L2, L3, хребців І ст. з больовим синдромом при незначному порушення функції. Хронічний вертеброгенний попереково-крижовий радикуліт з L5-S1 корінцевим синдромом ліворуч з незначним порушенням функції. Захворювання, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби. На підставі статті 416, 39в, 40в, 17в, 64в, 54г, 68в, 36в, 45в, 64в. 23а, графи III Розкладу хвороб обмежено придатний до військової служби (а.с.63);

- довідку військово-лікарської комісії від 21.04.2023 №5254, відповідно до якої, - майору ОСОБА_1 , проведено медичний огляд ВЛК в/ч НОМЕР_9 21.04.2023. Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): Стан після операції (07.04.2023) - гемороїдектомії з приводу хронічного комбінованого геморою 3 ст., в'ялогранулююча рана періанальної ділянки. Захворювання ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. На підставі ст. 44 Розкладу хвороб потребує відпустки за станом здоров'я на 30 (тридцять) календарних днів (а.с.64).

Дослідивши вказані довідки та враховуючи, що за висновками військово-лікарської комісії позивач потребував відпустки за станом здоров'я на 30 (тридцять) календарних днів, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, яка передбачена Розділом XXIV Порядку №260.

З матеріалів справи вбачається, що 10.05.2023 позивач звернувся до відповідача із рапортом у якому, окрім іншого, просив нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, при цьому такі нараховані та виплачені не були, що не заперечується сторонами.

Так, щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, суд зазначає що протягом 2022 року позивач проходив військову службу у Пологівському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, а отже обов'язок по виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік був покладений саме на Пологівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Крім того, доказів не виплати за місцем несення служби у 2022 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань матеріали справи не містять.

Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, а отже позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Водночас, суд звертає увагу, що для несення служби у військовій частині НОМЕР_2 позивача переведено лише у 2023 році на підставі наказу начальника Пологівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по стройовій частині) від 24.01.2023 №27, у якому задля забезпечення передбаченого Розділом XXIV Порядку №260 права позивача на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, зокрема зазначено, що відповідно до Порядку №260 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік позивач не отримував.

Враховуючи, встановлену вище наявність у позивача права на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік та не отримання її за попереднім місцем служби, суд дійшов висновку, що відповідач на підставі рапорту позивача від 10.05.2023, мав підстави для нарахування та виплати такої допомоги за 2023 рік, проте протиправно цього не зробив.

За приписами частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тому, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу передбачену Розділом XXIV Порядку №260 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу за 2022 для оздоровлення, яка передбачена Розділом XXIII Порядку №260, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

Згідно з пунктами 1 - 3 Розділу XXIII Порядку№260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Військовослужбовцям, які прибули для подальшого проходження військової служби і зараховані до Збройних Сил України з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, а також інших державних органів, грошова допомога для оздоровлення виплачується за умови ненадання цієї допомоги за попереднім місцем служби за рік, у якому вони прибули.

Пунктом 6 Розділу XXIII Порядку№260 визначено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Отже, грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку, або без вибуття у відпустку за їх рапортом протягом поточного року на підставі наказу командира військової частини.

Суд констатує, що Розділом XXIII Порядку №260 чітко передбачено право військовослужбовців на отримання грошової допомоги для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення один раз на рік. При цьому, в разі переведення військовослужбовців із одного місця несення служби до іншого грошова допомога для оздоровлення виплачується за умови ненадання цієї допомоги за попереднім місцем служби за рік, у якому вони прибули.

Дослідивши надані сторонами докази, судом встановлено, що протягом 2022 року позивач проходив військову службу у Пологівському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, що не заперечується сторонами.

Таким чином, обов'язок по виплаті грошової допомоги на оздоровлення у 2022 році був покладений саме на Пологівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Крім того, доказів не виплати за місцем несення служби у 2022 році грошової допомоги на оздоровлення матеріали справи не містять.

З огляду на вищевикладене у сукупності суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, таким чином позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Водночас, суд звертає увагу, що для несення служби у військовій частині НОМЕР_2 позивача переведено лише у 2023 році на підставі наказу начальника Пологівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по стройовій частині) від 24.01.2023 №27, у якому задля забезпечення передбаченого Розділом XXIII Порядку №260 права позивача на отримання грошової допомоги на оздоровлення, зокрема зазначено, що відповідно до Порядку №260 грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік позивач не отримував.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що при звільнені позивача з військової служби відповідачем було виплачену грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік, що не заперечується й самим позивачем.

Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підйомну допомогу при переїзді на нове місце служби

Частиною третьою статті 9-1 Закону №2011-XII визначено, що при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини їм виплачується:

1) підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби;

2) добові, встановлені Кабінетом Міністрів України для працівників, які перебувають у відрядженні, за кожний день перебування в дорозі на військовослужбовця та кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає разом з ним.

Пунктом 1 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 05.02.2018 №45 (далі - Порядок №45), передбачено, що у разі переїзду військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, та тих, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням на навчання до вищих військових навчальних закладів, вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи (далі - військові навчальні заклади), та військових коледжів або навчальних центрів (навчальних підрозділів), термін навчання в яких становить шість місяців і більше, без збереження посади за попереднім місцем служби або у зв'язку з передислокацією військової частини (підрозділу військової частини), установи, організації (далі - військова частина) їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена його сім'ї, який переїхав з ним на нове місце військової служби.

Відповідно до пункту 2 Порядку №45 право на отримання підйомної допомоги і добових для військовослужбовців виникає на дату прийняття військовослужбовцем посади та справ - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посаду.

Розмір підйомної допомоги обчислюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, установлених військовослужбовцю за новим місцем військової служби на дату, коли військовослужбовець приступив до виконання обов'язків за посадою (зарахування на навчання), або на дату прибуття до нового місця дислокації військової частини, на членів сім'ї - на дату реєстрації рапорту військовослужбовця про виплату підйомної допомоги на членів сім'ї військовослужбовця, які переїхали з ним до нового місця військової служби.

Пунктом 3 Порядку №45 передбачено, що виплата військовослужбовцям підйомної допомоги та добових здійснюється за новим місцем військової служби (місцем навчання) відповідно до наказу командира (начальника) військової частини (військового навчального закладу) із зазначенням нарахованої суми виплат.

У наказі зазначаються дата та номер наказу про призначення військовослужбовця на військову посаду (зарахування на навчання), дата, коли він приступив до виконання обов'язків за посадою, дата вибуття з попереднього місця військової служби та прибуття на нове місце військової служби (на нове місце дислокації військової частини).

Військовослужбовцям, які на дату прибуття до іншого населеного пункту перебувають у розпорядженні відповідного командира, виплата підйомної допомоги та добових здійснюється після призначення їх на посади та вступу до виконання обов'язків за посадами за новим місцем військової служби в цьому населеному пункті.

Відповідно до пункту 12 Порядку №45 наказ про виплату підйомної допомоги та добових на військовослужбовця та членів його сім'ї готується службою персоналу військової частини.

Пункт 13 Порядку №45 передбачає, що виплата підйомної допомоги та добових здійснюється, якщо звернення щодо їх отримання надійшли протягом трьох років із дня виникнення права на їх отримання.

Відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_10 , виданого Токмацьким МВ УМВС України в Запорізькій області 30.04.1996, позивач зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 (а.с.40-43).

Матеріали справи свідчать, що до 24.01.2023 позивач проходив військову службу у Пологівському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, що підтверджується наданою до матеріалів справи копією посвідчення офіцера серії НОМЕР_6 .

Наказом начальника Пологівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по стройовій частині) від 24.01.2023 №27 майора ОСОБА_1 , начальника групи морально-психологічного забезпечення Пологівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Запорізької області, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_7 (по особовому складу) від 20.01.2023 №23 на посаду заступника командира самохідного артилерійського дивізіону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 виключено зі списків особового складу Пологівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та всіх видів грошового забезпечення (а.с.34-35).

Відтак, починаючи з 24.01.2023 позивач проходи військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , фактичне місце розташування якої м. Новомосковськ, Дніпропетровської області.

Відповідно до відомостей, що містяться у наказі командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12.05.2023 №138, позивач постійним або службовим житлом не забезпечувався.

У відповідності до приписів Порядку №45, позивач 10.05.2023 звернувся з рапортом до відповідача з проханням про винесення рішення про виплату йому підйомної допомоги при переїзді на нове місце служби, відповідно трирічний строк звернення з рапортом позивачем дотримано.

На думку суду, в позивача наявні всі необхідні елементи для виплати підйомної допомоги, а саме: право на отримання такої допомоги виникло на підставі переїзду в інший населений пункт у зв'язку з призначенням на посаду, позивачем подано рапорт про виплату такої допомоги, на основі якого мав бути винесений наказ.

Однак, наказу про виплату ОСОБА_1 підйомної допомоги відповідачем винесено не було та, відповідно, і сама виплата проведена не була.

Вищенаведені приписи діючого законодавства та встановлені обставини справи дають підстави для висновку, що позивачу протиправно невиплачена підйомна допомога у зв'язку з переїздом на нове місце служби (проживання) у розмірі місячного грошового забезпечення, оскільки він переїхав на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв'язку з призначенням на військову посаду, без збереження посади за попереднім місцем служби.

Відтак, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підйомну допомогу у зв'язку з переїздом на нове місце служби забезпечить повне та ефективне відновлення порушеного права позивача.

Щодо компенсації за затримку розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суми, з приводу яких виник спір у даній справі наразі ще відповідачем не нараховані та не виплачені.

Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 Кодексу законів про працю України неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 21.03.2023 у справі № 640/11699/21, від 20.02.2023 у справі № 240/9022/20, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.

Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, встановивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата всіх належних працівнику при звільненні сум), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 Кодексу законів про працю України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, до належної працівнику заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.05.2023 по день прийняття судового рішення не відповідає приписам чинного законодавства та правовим позиціям Верховного Суду.

Крім того, суд також звертає увагу, що в даній справі позивач обрав спосіб захисту його прав шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому: одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, компенсації за невикористані щорічні основні відпустки з 07.10.2019 по 2022 рік (60діб) та компенсації за невикористані додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення за 2019-2022роки, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошову допомогу за 2022 для оздоровлення та підйомну допомогу при переїзді на нове місце служби.

При цьому, аналіз правового регулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно й розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Суд зазначає, що таке тлумачення цієї норми права відповідає висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 (справа № 480/3105/19), ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі № 160/13220/19 зауважив, що за правилами вказаних вище нормативних актів невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням. Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Однак, за обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем відповідач ще не провів, остаточну суму належну позивачу при звільненні не визначив, оскільки позивачу наразі не перераховані та не виплачені спірні грошові суми, що позбавляє суд врахувати критерії оцінки розміру відшкодування, зокрема розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум.

А відтак, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.05.2023 по день прийняття судового рішення наразі належить відмовити, оскільки такі заявлено передчасно.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 11.02.2021 по справі № 160/13220/19.

Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Оскільки позивачем, в силу положень Закону України «Про судовий збір», судовий збір не сплачувався, то відповідно розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 143, 241-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не проведення повного розрахунку та виплати всіх належних виплат при звільненні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) з військової служби.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у порядку, визначеному Розділом XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) компенсацію за невикористані щорічні основні відпустки з 07.10.2019 по 2022 рік (60діб) та компенсацію за невикористані додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення: 2019 рік - 14 календарних днів, 2020 рік - 14 календарних днів, 2021 рік -14 календарних днів, 2022 рік -14 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, яка передбачена Розділом XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) підйомну допомогу при переїзді на нове місце служби у розмірі місячного грошового забезпечення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 07.12.2023.

Суддя І.В.Садовий

Попередній документ

115479126

Наступний документ

115479128

Інформація про рішення:

№ рішення:	115479127
№ справи:	280/8296/23
Дата рішення:	07.12.2023
Дата публікації:	11.12.2023
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Запорізький окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (18.09.2025)
Дата надходження:	15.09.2025

Розклад засідань:

Минулі засідання (2)

27.08.2025 14:30	Запорізький окружний адміністративний суд
27.08.2025 14:40	Запорізький окружний адміністративний суд

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

САДОВИЙ ІГОР ВІКТОРОВИЧ