Україна
Донецький окружний адміністративний суд
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2023 року Справа№360/1077/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу (в письмовому провадженні) за позовом ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
18 вересня 2023 року ОСОБА_1 позивач, звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Луганського окружного адміністративного суду (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2) з вимогами:
- визнати протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суми суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язати Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно в сумі 134782,49 грн., обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно в повному обсязі без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно в сумі 134782,49 грн. без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії направити голові Луганського окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо прийняття розпорядження.
Відповідно до розпорядження голови Луганського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року №8/с адміністративну справу №360/1077/23 передано до Першого апеляційного адміністративного суду для визначення її підсудності.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року визначено, що адміністративна справа №360/1077/23 за позовом ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії підсудна Донецькому окружному адміністративному суду. Передано адміністративну справу №360/1077/23 на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.
Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 19 жовтня 2023 року головуючим суддею у справі визначено суддю Молочну І. С.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та витребувано встановлені судом докази по справі.
31 жовтня 2023 року відповідач-1, Луганський окружний адміністративний суд, надав до суду відзив на позовну заяву.
31 жовтня 2023 року долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву, наданий відповідачаем-1.
31 жовтня 2023 року засобами електронного зв'язку до суду надійшли письмові пояснення та докази по справі, надані відповідачаем-1.
31 жовтня 2023 року долучено до матеріалів справи письмові пояснення та докази по справі, надані відповідачаем-1.
06 листопада 2023 року відповідач-2, Державна судова адміністрація України, надав до суду засобами електронного зв'язку, через електронну пошту, відзив на позовну заяву.
08 листопада 2023 року відзив відповідача-2, Державної судової адміністрації України, від 06 листопада 2023 року по справі №360/1077/23 повернуто заявнику без розгляду.
Інші заяви та клопотання по розглядаємій справі не надходили.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відтак, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч вимогам законодавства України про судоустрій і статус суддів, які регламентують розмір суддівської винагороди, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно позивачу була нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Крім того, позивач вважає, що розмір її суддівської винагороди за зазначений період не відповідає розміру, встановленому статтею 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», тому відповідачі порушили її право на належне матеріальне забезпечення. Позивач зазначає, що загальна сума обмеження суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно складає 134782,49 грн.
Позивач не згодна із зазначеними діями відповідачів, просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач-1 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що зміни в законодавстві України, зокрема прийняття Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації. Також зазначає, що обмеження, встановлені Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» застосовані судом з 18 квітня 2020 року, тому у спірному періоді нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди були чинними положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Крім того, відповідач зазначив, що Луганський окружний адміністративний суд, як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити в повному обсязі.
Відповідач-2 правом надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 .
Позивачу присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідно до копії посвідчення судді №МА-01316 позивач, ОСОБА_1 , є суддею Луганського окружного адміністративного суду.
Згідно із записами №16-19 копії трудової книжки серії НОМЕР_3 від 16 квітня 2002 року, на ім'я ОСОБА_1 , з 02 червня 2009 року позивач працює в Луганському окружному адміністративному суді на посаді судді.
Відповідно до довідки Луганського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року вих.№02-23/169/2023 про доходи за період квітень-вересень 2020 року позивач дійсно працює в Луганському окружному адміністративному суді на посаді судді з 02 червня 2009 року. Загальна сума обмеження її суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по вересень 2020 року становить 134782,49 грн. У вересні 2020 року було здійснено перерахунок суддівської винагороди за 28 та 31 серпня 2020 року, згідно рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28 серпня 2020 року.
Відповідно до довідки Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року вих.№02-23/264/2023 суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Тетяна Іванівна у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року перебувала у відпустках: з 04 травня 2020 року по 19 травня 2020 року, з 15 червня 2020 року по 19 червня 2020 року, з 03 серпня 2020 року по 21 серпня 2020 року. Суддя Чернявська Тетяна Іванівна у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року на лікарняному не перебувала.
Відповідно до довідки Луганського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року вих.№02-23/272/2023 про доходи за період квітень-вересень 2020 року позивач дійсно працює в Луганському окружному адміністративному суді на посаді судді з 02 червня 2009 року. Загальна сума обмеження її суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по вересень 2020 року становить 134782,49 грн. У вересні 2020 року було здійснено перерахунок суддівської винагороди за 28 та 31 серпня 2020 року, згідно рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28 серпня 2020 року.
Спірними питаннями у справі є правомірність виплати відповідачем-1 суддівської винагороди позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та незабезпечення відповідачем-2 фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно в повному обсязі без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Законом України №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною першою статті 135 Закону України №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною четвертою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною дев'ятою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Водночас, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Аналізуючи вищезазначені норми права, суд зазначає, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону №1402-VIII, з огляду на таке.
Так, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11 березня 2020 року у справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 08 червня 2016 року №4-рп/2016, від 04 грудня 2018 року №11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 04 грудня 2018 року №11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09 грудня 2019 року №969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя.
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження.
Таким чином, суд дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом №1402-VIII, при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України. Адже, зміни до статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» не внесено.
Відповідно до частини першої-четвертої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд робить висновок, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Відтак, застосування відповідачем до спірних правовідносин статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не відповідає гарантіям, передбаченим статтею 130 Конституції України, яка є нормою прямої дії.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відтак, зазначені висновки Конституційного Суду України не застосовуються до спірних правовідносин.
Отже, питання обрахунку та розміру суддівської винагороди врегульовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII, що в свою чергу виключає можливість застосовувати до правовідносин щодо суддівської винагороди інші Закони.
Фактичне зменшення винагороди, що вже реально виплачується суддям у грошовому виразі, є недопустимо, оскільки безпосередньо впливає на гарантії незалежності суддів, про що зазначила Велика Палата Верховного суду у пункті 80 постанови від 04 листопада 2020 року у справі №200/9195/19-а.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, що підтверджується відповідачем-1.
Вказане свідчить, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням обмеженням її розміру, саме відповідач-1 діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та недоотримання суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно.
Щодо незабезпечення відповідачем-2 фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно в повному обсязі без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», суд зазначає наступне.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VІІІ, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VІІІ, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
У постановах Верховного суду у справах №400/2031/21 та №360/503/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред'явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі. Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VІІІ у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.
У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі №120/19262/21-а наведено такі правові висновки: «… у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, … . Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов'язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.».
Разом із цим, у суду наявні всі підстави вважати, що відповідачем-2 допущено протиправну бездіяльність щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно в повному обсязі без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Отже, враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача-2 здійснити фінансування спірних виплат.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, враховуючи висновок суду, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суми суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та зобов'язання Луганський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 , обчисливши її відповідно до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно у розмірі 134782 (сто тридцять чотири тисячі сімсот вісімдесят дві) грн. 49 коп. (з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті), визнання протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно в повному обсязі без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та зобов'язання Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування спірних виплат.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Щодо питання дотримання позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Питання щодо дотримання позивачем процесуального строку звернення до суду із цим позовом було вирішено судом під час відкриття провадження у справі, тому додаткового вирішення не потребує.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач у даній категорії справ звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, виходячи з положень статті 139 КАС України судові витраті розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_2 ) до Луганського окружного адміністративного суду (місцезнаходження: пр.-т. Космонавтiв, буд. 18, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93402; код ЄДРПОУ 35079949), Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суми суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Зобов'язати Луганський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 , обчисливши її відповідно до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно у розмірі 134782 (сто тридцять чотири тисячі сімсот вісімдесят дві) грн. 49 коп. (з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті).
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно в повному обсязі без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно в сумі 134782,49 грн. без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Рішення складено у повному обсязі прийнято та підписано 07 грудня 2023 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна