Україна
Донецький окружний адміністративний суд
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року Справа№200/6905/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 , що поданий адвокатом Посвалюк Вікторією Володимирівною, з вимогами, зокрема:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 за період з 29.01.2020 по 18.06.2023 грошового забезпечення у тому числі премії, а також фактично виплачених одноразових додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення за весь період проходження військової служби, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за весь період служби, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій - за 2020, 2021, 2022,2023, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" , Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на відповідні тарифні коефіцієнти;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити Позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення, у тому числі премії, за період з 29.01.2020 по 18.06.2023, а також фактично виплачених за вказаний період одноразових додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій - за 2020, 2021, 2022, 2023, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 у період з 08.01.2019 по 18.06.2023 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , проте відповідач неправильно обчислював розміри його посадового окладу та окладу за військове звання, а саме застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року та є вищим. Такі дії призвели до виплати грошового забезпечення та інших додаткових виплат, в меншому розмірі, чим порушено право позивача на належне грошове забезпечення.
Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що у спірний період позивачу розрахунок складових грошового забезпечення проводився з показників прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного чинним законодавством, позовні вимоги вважає безпідставними, в задоволенні позовних вимог позивача просить відмовити у повному обсязі. Також відповідач зазначив, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом.
Представник позивача надав відповідь на відзив у якій стосовно строку звернення до суду вказав, що письмового повідомлення про суми, нараховані або виплачені позивачу при його звільненні або будь-яких інших повідомлень відповідачем не надавалось до отримання представником позивача відзиву на позовну заяву, а отже після відкриття провадження у справі. Окрім того, грошовий атестат, який відповідач мав видати позивачу при його звільненні, виданий не був, а був долучений до матеріалів його особової справи, яка направлена до Краматорського РТЦК та СП 10.07.2023 та отриманий позивачем на адвокатський запит 20.08.2023.
Також позивач вказав, що оскільки положення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної плати суперечить положенням п. 3 розд. ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ, тому вони не підлягають застосуванню. Отже, протягом спірного періоду суб'єкт владних повноважень - орган фінансового забезпечення зобов'язаний був обчислювати розміри посадового окладу та окладу за військове звання військовослужбовців з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, як було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані.
Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 27.09.2023 відкрито провадження в адміністративній справі №200/5304/23, вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справ (у письмовому провадженні), витребувано у відповідача докази по справі.
Ухвалою суду від 29.11.2023 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії у справі №200/5304/23 роз'єднано та виділено у самостійне провадження окремі позовні вимоги.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, справу за позовними вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення, у тому числі премії, за період з 29.01.2020 по 18.06.2023, а також фактично виплачених за вказаний період одноразових додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій - за 2020, 2021, 2022, 2023, присвоєно унікальний номер 200/6905/23, справу передано на розгляд судді Дмитрієву В.С.
Ухвалою від 30.11.2023 прийнято до провадження адміністративну справу №200/6905/23.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією ІD-паспорта № НОМЕР_2 від 07.08.2018 та довідкою про реєстрацію місця проживання. Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 25.09.2019.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.01.2019 № 8 вважати такими, що прибули і приступили до виконання службових обов'язків з 08.01.2019: солдата ОСОБА_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.06.2023 № 169 сержанта ОСОБА_1 , сержанта з матеріального забезпечення 3 зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 13.06.2023 №136-РС у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вважати таким, що справи та посаду здав. З 18.06.2023 виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Згідно з картками особового рахунку ОСОБА_1 за період з січня 2020 року по квітень 2020 року посадовий оклад позивача складав 29100 грн. на місяць, в травні 2021 року- 3118 грн., в червні 2021 року - 3219,68 грн., з липня 2021 року по листопад 2022 року - 3260 грн., в грудні 2022 року - 3188 грн.. в січні 2023 року - 3138,06 грн., з лютого 2023 року по червень 2023 року - 3260 грн., в липні 2023 - 1956 грн. При цьому оклад за військовим званням у період з січня 2020 року по квітень 2022 року складав 530 грн. на місяць, в травні 2022 року - 600 грн., з червня 2022 року по березень 2023 року - по 670 грн., в квітні 2023 року - 735,49 грн., в травні-червні 2023 року - по 740 грн., в липні 2023 року - 444 грн.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу за спірний період з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
При цьому відповідачем не заперечується факт нарахування позивачу грошового забезпечення, виходячи із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчисленого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до Закону України “Про державний бюджет України на 2018 рік” - 1762 грн.
У період служби ОСОБА_1 нараховувалися та виплачувалися додаткові види грошового забезпечення, а саме: грошова допомога для оздоровлення виплачена - в квітні 2019 року, в грудні 2020 року, в жовтні 2021 року, в травні 2022 року, в липні 2023 року; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань: в грудні 2019 року, в грудні 2021 року, в грудні 2022 року; при звільнені була виплачена грошова компенсація за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та одноразова грошова допомога при звільненні, що підтверджується матеріалами справи та не є спірним між сторонами.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо розрахунку грошового забезпечення виходячи із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчисленого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до Закону України “Про державний бюджет України на 2018 рік”, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Стосовно строку звернення до суду.
Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, проаналізувавши наведені ним обставини та докази, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1, 6 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України) (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)”.
Отже, до з 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Однак приписами частин 3, 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд звертає увагу на те, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).
Частиною 1 статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
У Рішенні від 12.04.2012 №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
При цьому, суд ураховує, що відповідно до пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення” КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 “Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236” дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.
Наведене дає підстави для висновку, що до 19.07.2022 строк звернення з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком, а дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), закінчилася тільки 30.06.2023, відтак встановлений статтею 233 КЗпП тримісячний строк звернення до суду дотримано.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та врегульовує відносини у цій галузі.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з п.4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
На момент набрання чинності Постанови №704 (01.03.2018) п. 4 цього нормативно-правового акту було викладено в редакції п. 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 №103 (далі за текстом - постанова КМ України №103), а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
При цьому, суд зауважує, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. Вказані недоліки виправлені постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 р. №1038, яка застосовується з 01.10.2020.
Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 постанови КМ України №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія п.4 постанови КМ України № 704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17.12.2019 за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.
Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що частина друга статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.
Суд наголошує на неможливості виконання положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, передбачені законом.
Ураховуючи викладене, оскільки зміни внесені постановою №103, зокрема, до п.4 Постанови №704 були визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 діє редакція п.4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач набув право на визначення розміру грошового забезпечення шляхом застосування п. 4 Постанови № 704 в первинній редакції з 29.01.2020.
При цьому, згідно з п.4 Постанови №704 (в первинній редакції) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, як була, так і залишилася стала розрахункова величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на відповідний рік, в той час як врахування мінімальної заробітної плати (зокрема її частини 50%) для розрахунків розмірів цих окладів здійснюється у випадку якщо розмір прожиткового мінімуму є меншим від розміру 50% мінімальної заробітної плати.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим законом мінімальна заробітна плата не застосовуються як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Як свідчить зміст Закону №1774-VIII, цим Законом вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів осіб, які отримують заробітну плату (грошове забезпечення) за рахунок коштів Державного бюджету України.
З прийняттям Закону №1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.
Аналіз такого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів має застосовуватися розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року.
Таким чином, при обчисленні розмірів посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням не може братися такий показник як мінімальна заробітна плата (з урахуванням пункту 3 розділу II Закону №1774-VII).
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, незастосування при обчисленні посадового окладу мінімальної заробітної плати не може нівелювати право на визначення посадового окладу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 , а не прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018.
Слід зазначити, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 - 1762 грн.
В свою чергу, відповідно до абзацу шостого ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», прожитковий мінімум на одну особу для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні.
Отже, різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020 рік впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020, тобто з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Отже, враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року.
Також суд зауважує, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення на користь позивача за період з 29.01.2020 по 18.06.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на зазначені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, ураховуючи, що докази понесення інших судових витрат позивачем не надані, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 262, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частина НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 18.06.2023 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) за період 29.01.2020 по 18.06.2023, грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, премії та одноразові додаткові види грошового забезпечення), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв