ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2023 рокуСправа №160/25784/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
06.10.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить суд:
- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 12 жовтня 1981 року по 15 вересня 1983 року на посаді касира-счьотовода у Пересувній механізованій колоні №5 тресту “Спеціальних робіт” Дніпропетровського міжколгоспбуду - протиправною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на посаді касира-счьотовода у Пересувній механізованій колоні №5 тресту “Спеціальних робіт” Дніпропетровського міжколгоспбуду з 12 жовтня 1981 року по 15 вересня 1983 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Законом України від 09 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.07.2023 року №0468500133138 відмовлено у призначенні їй пенсії. У вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж позивачки становить 27 років 1 місяць 23 дні, за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 12.10.1981 року по 15.09.1983 року, оскільки наявна невідповідність між датою звільнення з роботи 15.09.1983 року та датою наказу про звільнення 14.09.1982 року. Позивачці вказано на необхідність надання уточнюючої довідки. З такими діями відповідача позивачка не згодна, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 24.10.2023 року.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області письмовий відзив на адміністративний позов на адресу суду не надходив.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 19.07.2023 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Законом України від 09 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заяву ОСОБА_1 від 19.07.2023 року було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.07.2023 року №0468500133138 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу У вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж позивачки становить 27 років 1 місяць 23 дні, за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 12.10.1981 року по 15.09.1983 року, оскільки наявна невідповідність між датою звільнення з роботи 15.09.1983 року та датою наказу про звільнення 14.09.1982 року. Позивачці вказано на необхідність надання уточнюючої довідки.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 12.10.1981 року по 15.09.1983 року, позивачка звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон України №1788-XII).
Згідно із пунктом "а" статті 3 Закону України №1788-XII, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Правові відносини у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюється Законом України від 09 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), який набрав чинності з 01.01.2004 року, та починаючи з 01.01.2011 року Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія призначається з дня права, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Згідно п. 1 та п. 2 ст. 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у ст. 20 Закону № 1058- IV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (ч. 2 ст. 20 Закону №1058-ІV).
За приписами абз. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення” та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Як вбачається з копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 22.08.1980 року ОСОБА_1 , зокрема, з 12.10.1981 року по 15.09.1983 року працювала на посаді касира-счьотовода у Пересувній механізованій колоні №5 тресту «Спеціальних робіт» Дніпропетровського міжколгоспбуду.
Так, у своєму рішенні про відмову про призначення пенсії відповідач зазначив, що спірні періоди роботи позивача з 12.10.1981 року по 15.09.1983 року не зарахований до страхового стажу, оскільки наявна невідповідність між датою звільнення з роботи 15.09.1983 року та датою наказу про звільнення 14.09.1982 року. Також позивачу було запропоновано надати уточнюючу довідку.
Згідно з довідкою Головного управління статистики у Дніпропетровській області від 29.08.2023 року №02.4-22/1767-23 станом на 29.08.2023 року суб'єкт з найменуванням (мовою оригіналу) "ПМК № 5 трест "Спеціальних робіт Дніпропетровський облміжколгоспбуд" в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України по Дніпропетровській області не значиться.
Також відповідно до довідки Державного архіву Дніпропетровської області від 11.08.2023 року № М-2449/0/217-23 надати архівну довідку про стаж роботи ОСОБА_1 в Пересувній механізованій колоні № 5 тресту «Спеціальних робіт» Дніпропетровського Облміжколгоспбуду неможливо через відсутність на зберіганні запитуваних документів. Пошук їх місцезнаходження позитивних результатів не дав.
Враховуючи викладене, у позивачки відсутня можливість отримати уточнюючу довідку.
Суд зазначає, що порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.
Також слід наголосити, що ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.
Також, як вже зазначалося, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої внесені такі відомості.
Таким чином, суд наголошує, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.
Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірного періоду роботи позивача та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи позивача з 12.10.1981 року по 15.09.1983 року.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи в позовній заяві позивачем ставиться питання, зокрема, щодо визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 12 жовтня 1981 року по 15 вересня 1983 року на посаді касира-счьотовода у Пересувній механізованій колоні №5 тресту “Спеціальних робіт” Дніпропетровського міжколгоспбуду - протиправною.
Проте, як було встановлено судом під час розгляду справи, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.07.2023 року №0468500133138 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком визнати протиправним та скасувати.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на посаді касира-счьотовода у Пересувній механізованій колоні №5 тресту “Спеціальних робіт” Дніпропетровського міжколгоспбуду з 12 жовтня 1981 року по 15 вересня 1983 року.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, тому судові витрати в розмірі 1073,60 грн. підлягають стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Згідно з ч.5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 9, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.07.2023 року №0468500133138 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Чекірди Гната, буд. 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000, код ЄДРПОУ 21318350) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди роботи на посаді касира-счьотовода у Пересувній механізованій колоні №5 тресту “Спеціальних робіт” Дніпропетровського міжколгоспбуду з 12 жовтня 1981 року по 15 вересня 1983 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Чекірди Гната, буд. 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000, код ЄДРПОУ 21318350) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна