РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
07 грудня 2023 р. Справа № 120/16237/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернюк Алли Юріївни,
за участю:
секретаря судового засідання: Сивак Марії Миколаївни
представника відповідача: Колівошко Світлани Миколаївни
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, дій відповідача щодо не проведення нарахування та виплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.01.2023 року по 27.07.2023 року. Тому, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 30.10.2023 року відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання.
09.11.2023 року від відповідача надійшло клопотання про здійснення розгляду справи у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.11.2023 року розгляд даної адміністративної справи продовжено за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
20.11.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Мотивуючи відзив, представник зазначає, що загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді наведені у ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".
Частиною 3 статті 16 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції до 25.09.2019) передбачалось, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25.09.2019, до частини 3 статті 16 Закону України "Про прокуратуру" внесено зміни, у зв'язку з чим з цієї дати вказана норма має наступне редакцію: "Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом".
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" передбачено підстави та порядок звільнення з посади прокурора.
За приписами пп. 2 п. 19 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови, зокрема, у разі прийняття рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації.
Зазначена норма Закону, на думку відповідача, є спеціальною щодо інших нормативно-правових актів, має імперативний характер та підлягає безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами.
Представник звертає увагу суду на те, що саме рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації стало правовою підставою для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.
При цьому, ні Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", ні Законом України "Про прокуратуру" не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі рішення кадрової комісії, прийнятого за наслідками неуспішного проходження ним атестації.
Виплата вихідної допомоги при звільненні у конкретних випадках передбачена ст. 44 КЗпП України.
Однак, зазначені обставини не є підставою для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 44 КЗпП України, оскільки юридичний факт, який став підставою звільнення позивача з посади є відмінним від того юридичного факту (підстави), у зв'язку з яким ст. 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги.
Відтак, на думку представника відповідача, оскільки Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" визначено першочергові заходи з реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом, який повинен застосовуватись до спірних правовідносин.
Ухвалою від 23.11.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання позивач не з'явився, 01.12.2023 року подав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача заперечував чого задоволення вимог позовної заяви з підстав, зазначених у відзиві.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 працював на різних посадах в органах прокуратури Вінницької області з 26.09.2005 по 22.10.2021.
Наказом керівника Вінницької обласної прокуратури від 27.01.2023 № 74к позивача звільнено з посади прокурора Тростянецького відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури з 27.01.2023 на підставі пп. 2 п. 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" у зв'язку із прийняттям кадровою комісією рішення про неуспішне проходження ним атестації.
Після звільнення з посади позивач вважав, що із ним не проведено повного розрахунку, тому звертався до суду з метою захисту своїх прав.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.2023 у справі № 120/1023/23, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції від 25.07.2023 стягнуто з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 8952,90 грн (вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят дві гривні 90 копійок).
Виплати вихідної допомоги на виконання судового рішення здійснена Головним управлінням Державної казначейської служби України у Вінницькій області 06.10.2023, шляхом безспірного списання з відповідача на користь позивача відповідних коштів в сумі 8952,90 грн (з урахуванням відрахувань загальнообов'язкових податків та зборів на суму 1745,81 грн).
Позивач зазначає, що оскільки вихідна допомога при звільненні йому своєчасно не була виплачена, роботодавець порушив строки розрахунку при звільненні, що є підставою для стягнення із нього середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України.
Тому з метою захисту своїх прав на виплату середнього заробітку, звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Розглядаючи адміністративну справу № 120/1023/23 (справа про стягнення в користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні), суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що позивач на момент його звільнення набув право на виплату йому вихідної допомоги на підставі ст. 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Порушене право позивача на виплату вихідної допомоги було відновлено 06.10.2023 - у день, коли на виконання рішення суду у справі № 120/1023/23 на його користь Головним управлінням Державної казначейської служби України у Вінницькій області здійснено виплату такої допомоги, шляхом безспірного списання з відповідача на користь позивача відповідних коштів в сумі 8952,90 грн (з урахуванням відрахувань загальнообов'язкових податків та зборів на суму 1745,81 грн).
Відтак, впродовж періоду із моменту звільнення і до дня виплати вихідної допомоги тривала протиправна бездіяльність відповідача, яка стала причиною порушення строків повного розрахунку із звільненим з органів прокуратури ОСОБА_1 .
Вказана неправомірна бездіяльність призвела не лише до порушення ст. 44 КЗпП України, про що зроблено судами висновок при розгляді справи № 120/1023/23, а й норми загального характеру передбаченої ст. 116 КЗпП України якою на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать у день його звільнення.
У разі невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 чинного із 19.07.2022 який діяв на момент виплати позивачу недоотриманих сум вихідної допомоги).
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
В цьому контексті суд вчергове наголошує, що позивача звільнено із служби 27.01.2023.
Судом встановлено, що лише 09.10.2023 з відповідача повністю стягнуто належні позивачу при звільненні суми, підставою для чого стало рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.2023 по справі № 120/1023/23, залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції від 25.07.2023.
Відтак, роботодавцем не виконано обов'язку щодо повного розрахунку із позивачем у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, що є підставою для визнання його бездіяльності протиправною та настання передбаченою ст. 117 КЗпП України відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача, що при звільненні працівника з органів прокуратури підлягають застосуванню приписи лише спеціального законодавства, так як органи прокуратури у своїй діяльності діють у спосіб, що визначений не лише спеціальним законодавством, оскільки, даним доводам надавалася оцінка судом при вирішенні справи №120/1023/23, який дійшов висновку про протиправність дій Вінницької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 .
В той же час, спірним в рамках даної справи є дії відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.01.2023 року по 27.07.2023 року, які вчинені прокуратурою під час здійснення виплати відповідної вихідної допомоги.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення із позивачем розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.
Як вказано раніше, порушення прав позивача припинилося із фактом розрахунку із ним 09.10.2023 на виконання рішення суду, коли Головним управлінням Державної казначейської служби України у Вінницькій області здійснено виплату такої допомоги, шляхом безспірного списання з відповідача на користь позивача відповідних коштів в сумі 8952,90 грн (з урахуванням відрахувань загальнообов'язкових податків та зборів на суму 1745,81 грн).
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (09.10.2023), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX. А відтак, максимальний розмір сум, які можуть бути виплачені за наявності підстав передбачених ст. 117 КЗпП України є еквівалентним середньому розміру заробітної плати позивача за шість місяців.
Згідно з довідкою від 11.10.2023 № 21-ф-324 середньомісячний заробіток позивача становив 8952,90 грн. Відповідно, розмір середнього заробітку за період, що не перевищує шести місяців та підлягає присудженню в його користь на підставі ст. 117 КЗпП України становить 53717,40 грн (7724,47 грн. х 6 місяців).
При цьому, доводи позивача про необхідність обчислення середнього заробітку виходячи з кількості робочих днів у відповідному періоду, суд до уваги не приймає.
Водночас, вказаний розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні був підтриманий Сьомим апеляційним адміністративним судом при перегляді аналогічної справи №120/10686/22 між цими самими сторонами.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі визнання протиправною бездіяльності суд, з метою захисту порушених прав позивача, приймає рішення про зобов'язання вчинити певні дії.
При вирішенні справи, суд враховує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а.
Відтак, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що заявлений позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльності (форми пасивної поведінки) відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та виходячи за межі позовних вимог - зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунків при звільненні в сумі 53717,40 грн.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню внаслідок обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1073,60 грн. належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Вінницької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 27.01.2023 року по 27.07.2023 року.
Зобов'язати Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з посади в сумі 53717,40 грн (п'ятдесят три тисячі сімсот сімнадцять гривень сорок копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької обласної прокуратури.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )
Відповідач: Вінницька обласна прокуратура (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, Вінницька область, 21050, код ЄДРПОУ: 02909909)
Повний текст рішення складено 07.12.2023 року.
Суддя Чернюк Алла Юріївна