РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2023 року
м. Рівне
Справа № 562/1038/23
Провадження № 22-ц/4815/971/23
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді : Гордійчук С. О.,
суддів: Ковальчук Н.М., Шимківа С.С.,
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство «Сенс Банк позовом»
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 19 червня 2023 року, ухваленого в складі судді Ковалик Ю.А., дата складання повного тексту рішення 20.06.2023, у справі №562/1038/23
ВСТАНОВИВ:
У березні 2023 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту.
Позов обґрунтований тим, що 03 вересня 2008 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1703/0908/55-035, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 26000 доларів США. На забезпечення умов виконання вказаного кредитного договору, 03.09.2008 укладено з ОСОБА_2 договір поруки № 1703/0908/55-035-Р-1.
На даний час усі права кредитора за кредитним договором № 1703/0908/55-035 від 03.09.2008 належать Акціонерному товариству «Сенс Банк» (правонаступник ПАТ «Альфа-Банк»).
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25.02.2016 стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № 1703/0908/55-035 від 03.09.2008 у розмірі 311188,26 грн. та судові витрати.
Внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідачів три проценти річних від простроченої суми - 20345,74 грн., суму заборгованості за інфляційними витратами 100119,63 грн.
Просив суд про задоволення позову.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 19 червня 2023 року позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість у розмірі 61229 (шістдесят одна тисяча двісті двадцять дев'ять) грн. 99 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судові витрати по сплаті судового збору в сумі по 682 (шістсот вісімдесят дві) грн. 11 коп., з кожного.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, а тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення.
В апеляційній скарзі відповідач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що грошове зобов'язання відповідача не підлягає індексації, оскільки договір позики між сторонами укладений в іноземній валюті.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що в апеляційному порядку оскаржується ухвала про повернення позовної заяви позивачеві (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України), розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду таким вимогам відповідає.
Судом встановлено, що 03 вересня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1703/0908/55-035, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 26000 доларів США, на строк по 03.09.2018, зі сплатою процентів у розмірі 12,5 річних. На забезпечення умов виконання вказаного кредитного договору, 03.09.2008 укладено з ОСОБА_2 договір поруки № 1703/0908/55-035-Р-1.
На даний час усі права кредитора за кредитним договором № 1703/0908/55-035 від 03.09.2008 належать Акціонерному товариству «Сенс Банк» (правонаступник ПАТ «Альфа-Банк»).
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25.02.2016 стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № 1703/0908/55-035 від 03.09.2008 у розмірі 311188,26 грн. та судові витрати.
На час пред'явлення позову рішення суду виконано частково.
Згідно наданого позивачем, розрахунку трьох процентів річних від простроченої суми за період з 30.12.2019 по 29.12.2022 становить 20345,74 грн., інфляційні втрати з січня 2020 по листопад 2022 року - 100119,63 грн., які відповідачами не спростовані.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
У постанові від 16 травня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 686/21962/15-ц відступила від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, в тому числі і за договором страхування, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
У постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 520/16692/16-ц, зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Посилання заявника у апеляційній скарзі на те, що грошове зобов'язання відповідача не підлягає індексації, оскільки договір позики між сторонами укладений в іноземній валюті, є помилковими з огляду на таке.
За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом з тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти».
Аналізуючи наведені норми матеріального права, правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, необхідно дійти висновку про те, що грошове зобов'язання це - цивільне правовідношення, в якому праву вимоги кредитора кореспондує юридичний обов'язок боржника здійснити відповідний платіж, тобто вчинити дію, що полягає у передачі грошей.
У справі, що переглядається, у відповідачів виник юридичний обов'язок здійснити відповідний платіж на виконання рішення суду, яким з них стягнуто заборгованість на користь кредитора у національній валюті - гривні, без зазначення її еквіваленту в іноземній валюті, тобто втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції не будуть відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Вирішуючи позовні вимоги АТ «Сенс Банк» про стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції, установивши, що рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25.02.2016 року, виконане лише частково, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача, відповідно до статті 625 ЦК України, права на стягнення інфляційних втрат внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду за період з 30.12.2019 по 23.02.2022 року.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі № 310/7482/17, від 19 травня 2022 року у справі № 127/17882/15-ц.
Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене відповідно до ч.13ст.141ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 19 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 07 грудня 2023року
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Ковальчук Н.М.
Шимків С.С.