Справа № 161/17563/22 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А. М.
Провадження № 22-ц/802/1007/23 Доповідач: Осіпук В. В.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Луцької міської ради, Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої неправомірним рішенням органу місцевого самоврядування, за апеляційною скаргою відповідача Виконавчого комітету Луцької міської ради на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом.
Покликався на те, що йому на праві власності належав металевий гараж, який був встановлений на законних підставах та знаходився по АДРЕСА_1 . 21 березня 2018 року Виконавчим комітетом Луцької міської ради було прийнято рішення №173-16 «Про демонтаж конструкцій на АДРЕСА_1 », на підставі якого, Департамент муніципальної варти Луцької міської ради 01 червня 2018 року здійснив демонтаж вказаного гаража та його утилізацію.
Крім того позивач вказував, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Касаційного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року, було визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 21 березня 2018 року про демонтаж належного йому металевого гаража.
Також ОСОБА_1 зазначав, що прийняттям незаконного рішення Виконавчим комітетом Луцької міської ради та його подальшим виконанням Департаментом муніципальної варти Луцької міської ради, шляхом демонтажу та утилізації металевого гаража, власником якого він був, йому було завдано матеріальну та моральну шкоду.
Враховуючи вище викладене та приймаючи до уваги те, що вартість самого металевого гаража становить 23000 грн, а його ж вартість на фундаменті 60000 грн, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 60000 грн. за завдану майнову шкоду, 50000 грн за завдану моральну шкоду та відшкодувати йому понесені судові витрати у розмірі 1992 грн 40 коп.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Луцької міської ради на користь ОСОБА_1 суму майнової шкоди в розмірі 23000 грн та суму моральної шкоди в розмірі 3000 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Луцької міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1234 грн 57 коп.
У позові до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про відшкодування шкоди відмовлено.
Відповідач Виконавчий комітет Луцької міської ради, вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, прийнятим судом без повного з'ясування всіх обставин справи та з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, подав апеляційну скаргу, у якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції, під час ухвалення оскаржуваного рішення, було порушено вимоги норм матеріального і процесуального права та не дана належна оцінка зібраним доказам по справі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , вважаючи рішення суду, яке оскаржує відповідач, таким, що відповідає встановленим обставинам справи та вимогам матеріального права, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки демонтаж та утилізацію належного позивачу гаража було проведено на підставі рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради, яке рішенням суду визнано протиправним і скасовано, то позивач має право на відшкодування йому матеріальної та моральної шкоди за рахунок бюджетних асигнувань саме даного відповідача.
Проте погодитись з таким рішенням суду неможна.
Встановлено, що позивачу ОСОБА_1 , згідно розпорядження Виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів від 28 квітня 1995 року №152-рв «Про дозвіл на тимчасове встановлення гаражів» та будівельного паспорта на забудову земельної ділянки виданого Управлінням архітектури та містобудування Луцької міської ради народних депутатів від 18 травня 1995 року, належав металевий гараж, що знаходився за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7-12).
Крім того встановлено, що 22 грудня 2017 року Луцькою міською радою було прийнято рішення № 36/21 «Про Програму впорядкування малих архітектурних форм, тимчасових споруд, металевих та дерев'яних конструкцій на території міста Луцька на 2018 рік», яким затверджено зазначену Програму згідно з додатком (а.с. 67-72).
На виконання даної Програми та пункту 9.4 Правил благоустрою міста Луцька, затверджених рішенням Луцької міської ради від 29 липня 2009 року № 44/2, 21 березня 2018 року Виконавчим комітетом Луцької міської ради було прийнято рішення №173-16 «Про демонтаж конструкцій на АДРЕСА_1 », пунктом 1 якого зобов'язано власників конструкцій, що розташовані без правовстановлюючих та дозвільних документів на АДРЕСА_1 , протягом 5 днів з дати ухвалення цього рішення, демонтувати їх за власний рахунок, а у разі невиконання цієї вимоги на Департамент муніципальної варти Луцької міської ради покладено обов'язок демонтувати конструкції у спосіб встановлений законом (а.с. 54).
01 червня 2018 року працівниками Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, на виконання рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради №173-16 «Про демонтаж конструкцій на АДРЕСА_1 », було проведено демонтаж металевої конструкції (гаража) позивача за вказаною адресою, згідно протоколу демонтажу №0233-18. Металобрухт і відходи чорних металів після демонтажу передано за оплату Товариству з обмеженою відповідальністю «Волиньметал» (а.с. 55-60, 73-80).
У подальшому позивач ОСОБА_1 неодноразово звертався до Луцької міської ради, Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради з проханням повернути йому металевий гараж, який був демонтований 01 червня 2018 року муніципальною вартою, однак, у цьому йому було повідомлено, з посиланням на відсутність підстав для безоплатного повернення демонтованих конструкцій (а.с. 61-65).
З наданого позивачем і приєднаного до матеріалів справи звіту про оцінку вартості металевого гаража вбачається, що його ринкова вартість станом на 01 жовтня 2022 року становить 23000 грн (а.с. 19-23).
Також встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року, залишеного без змін, постановою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року, позов ОСОБА_1 в адміністративній справі було задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 21 березня 2018 року №173-16 «Про демонтаж конструкцій по АДРЕСА_1 », в частині демонтажу належного останньому металевого гаража (а.с. 7-18).
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Таким чином, правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень є вчинення ними протиправних дій або бездіяльності, що завдало шкоди та безпосередній причинний зв'язок між дією або бездіяльністю і шкодою.
Частинами першою - третьою статті 10, частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Таким чином Виконавчий комітет Луцької міської ради, яка на підставі своїх рішень: від 22 грудня 2017 року № 36/21 «Про Програму впорядкування малих архітектурних форм, тимчасових споруд, металевих та дерев'яних конструкцій на території міста Луцька на 2018 рік»; від 21 березня 2018 року №173-16 «Про демонтаж конструкцій по АДРЕСА_1 », приписала Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, у разі не проведення власниками конструкцій їх демонтажу протягом п'яти днів з дати ухвалення цього рішення, демонтувати зазначені конструкції у спосіб встановлений законом, не є належним відповідачем за цим позовом, оскільки комітет у даному випадку не є самостійною юридичною особою, а отже, з урахуванням викладених вище норм матеріального права, саме Луцька міська рада є належним відповідачем у справі, представницьким, підконтрольним і підзвітним органом якої є відповідний виконавчий комітет.
Дана правова позиція була викладена у постанов Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі 641/7804/15ц (провадження № 61-1810св19)
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Разом із тим, частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 61-61цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.
У разі пред'явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів відповідачів. Суд зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв'язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.
Аналіз позовної заяви свідчить про те, що предметом спору у цій справі є відшкодування позивачу ОСОБА_3 матеріальної та моральної шкоди, завданої неправомірним рішенням органу місцевого самоврядування на підставі якого було демонтовано та проведено утилізацію металевого гаража позивача.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у даній справі, виходив з того, що настання негативних наслідків для позивача пов'язано саме з прийняттям протиправного рішення Виконавчим комітетом Луцької міської ради від 21 березня 2018 року №173-16 «Про демонтаж конструкцій по АДРЕСА_1 », що стало підставою порушення прав і законних інтересів позивача, а його безпосереднє виконання Департаментом муніципальної варти Луцької міської ради завдало останньому майнову та моральну шкоду.
Водночас, суд не звернув увагу на те, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків Луцької міської ради, а зазначені вище відповідачі по справі є її підконтрольними і підзвітними представницькими органами місцевого самоврядування.
Проте позовні вимоги до Луцької міської ради як до належного відповідача у справі пред'явлені не були.
Клопотання про залучення Луцької міської ради співвідповідачем позивач ОСОБА_1 не заявляв, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб'єктного складу її учасників.
Верховний Суд у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 16 червня 2021 року у справі № 264/4263/18 (провадження № 61-12632св20) зазначив, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
З урахуванням наведеного, на думку колегії суддів, суд першої інстанції порушив вимоги цивільного процесуального закону, не з'ясував коло належних відповідачів, відповідно до вимог ст. ст. 189, 297 ЦПК України, не вирішив питання про залучення усіх суб'єктів, які мають відповідати за позовом у межах заявлених позовних вимог, як відповідачі.
Згідно вимог п. 4 ч. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Згідно ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі викладеного, у зв'язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача, стягненню з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача Виконавчого комітету Луцької міської ради підлягає 1650 грн судового збору сплаченого останнім за подання апеляційної скарги у цій справі.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відповідача Виконавчого комітету Луцької міської ради задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Луцької міської ради, Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої неправомірним рішенням органу місцевого самоврядування відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Виконавчого комітету Луцької міської ради 1650 (одну тисячу шістсот п'ятдесят) грн. сплаченого судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді