Справа №760/5221/22
2/760/11486/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2023 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого-судді - Букіної О.М.,
при секретарі - Щепановій І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового відшкодування, -
ВСТАНОВИВ:
У травні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (далі - ПрАТ «СГ «ТАС», відповідач) у якому просила суд стягнути із відповідача на її користь 257 900,42 грн. страхового відшкодування за шкоду, пов'язану з лікуванням позивача; 9 446,00 грн. - страхового відшкодування за шкоду, пов'язану із тимчасовою непрацездатністю позивача; 13 367,32 грн. - страхового відшкодування моральної шкоди та витрати на правову допомогу у розмірі 84 214,12 грн.
Позовні вимоги мотивує тим, що 04 липня 2020 року, близько 00 годин 00 хвилин, водій ОСОБА_2 , будучи позбавленим права керування транспортним засобом на підставі рішення суду, керував автомобілем марки CHEVROLET LACETTI, д.н.з. НОМЕР_1 , та рухався по вулиці Соборна, що в селі Петропавлівська Борщагівка Бучанського району (колишній Києво-Святошинський район) Київської області, зі сторони вулиці Шевченка у напрямку міста Київ.
Вказує, що рухаючись у вказаному напрямку (в крайній правій смузі руху) з перевищенням максимально дозволеної швидкості руху 50 км/год, поблизу будівлі №5А, що по вулиці Соборна, водій ОСОБА_2 проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, належним чином не відреагував на її зміну, та при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід, не зупинився, щоб дати йому дорогу, в результаті чого виїхав на вказаний пішохідний перехід, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перетинала проїзну частину вулиці Соборна по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо відносно напрямку руху автомобіля.
Внаслідок наїзду пішохід ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді політравми: закритої черепно-мозкової травми з гемморагічним забоєм головного мозку, уламкового перелому тіла нижньої щелепи, перелому клубової кістки праворуч, а також забійних ран голови та саден м'яких тканин кінцівок, що в своїй сукупності згідно висновку судово-медичної експертизи №240/Е від 08.10.2020 відноситься до ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Зазначає, що 04.07.2020 її було госпіталізовано в Травматичне відділення Київської міської клінічної лікарні з діагнозом: «Політравма. ЗЧМТ. Геморагічний забій головного мозку важк.ст. Травматичний САК. Перелом н/щелепи, фрагментарний. Перелом тазу клубової кістки праворуч. Забійні рани голови. Забої та садна мк.тк. кінцівок. Птоз праворуч».
Стверджує, що за час лікування позивачу було надано наступне лікування: знеболююча, протинабрякова, судинна, протиспастична, розсмоктуюча, антибіотико терапія. 12.08.2020 огляд офтальмолога - ОД очні яблука спокійні, птоз праворуч, реакція на світло нема, очне дно патологічних вогнищ не спостерігається. Огляд щелепно-лицевого хірурга - шинування перелому н/щелепи, оперативного втручання не потребує. Огляд травматолога - травматичних операцій не показано. ЕЕГ головного мозку - патологічних вогнищ збудження не виявлено.
04.09.2020 позивача було виписано на амбулаторне лікування у такому стані: стан стабільний задовільний. Свідомість по типу оглушення, сопор. Птоз праворуч, анізокорія праворуч. Гіпертонус згиначів верхніх кінцівок. Рекомендовано: продовження лікування та реабілітації під спостереженням невропатолога (вказаний факт підтверджується епікризом №608 від 04.09.2020, копія якої додана до позовної заяви - оригінал у відповідача).
Вказує, що за фактом ДТП було відкрито кримінальне провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за №12020110200002774 та наразі Бучанським районним управлінням поліції ГУ НП в Київській області матеріали справи передано до Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області, якою затверджено обвинувальний акт та передано на розгляд до Києво-Святошинського районного суду Київської області (справа № 369/6096/21).
Зазначає, що станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «CHEVROLET LACETTI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача, відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ466280 чинного на дату ДТП, що підтверджується витягом з Централізованої бази даних МТСБУ.
Посилається, що 06.08.2020 представник позивача надіслав на поштову адресу відповідача повідомлення про настання страхового випадку та звернувся, в порядку визначеному Законом №1961-IV, із заявою на виплату страхового відшкодування.
Серед заявлених позивачем до відшкодування вимог, містились: відшкодування витрат на лікування - 55 353,10 грн.; відшкодування шкоди пов'язаної із тимчасовою втратою працездатності - 5 362,71 грн.; відшкодування моральної шкоди - 3 035,29 грн.
Стверджує, що 31.08.2020 представником позивача було подано в страхову компанію ще одну заяву на виплату страхового відшкодування в якій позивач просив виплатити їй відшкодування витрат на лікування у розмірі 176 430,81 грн.
16.10.2020 представником позивача було подано відповідачу заяву про долучення документів, в якій позивач просила долучити до матеріалів страхової справи оригінал довідки про тимчасову втрату працездатності, завірені медичним закладом копію епікризу із медичної карти пацієнта та оригінал переліку наданих медичних послуг пацієнту.
Проте, станом на дату написання цієї позовної заяви, відповідач так і не здійснив виплату страхового відшкодування у строки встановлені пунктом 36.2 статті 36 Закону №1961-IV, що стало підставою для звернення позивача в суд за захистом свого порушеного права на страхове відшкодування.
Позивач вважає, що відповідно до роз'яснень пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у пункті 8 його постанові від 01 березня 2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, що її завдала, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Вказує, що матеріалами кримінального провадження встановлено, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого, а тому у відповідача виник обов'язок відшкодувати шкоду потерпілому та посилається на висновки Верховного Суду (постанови Верховного Суду у справах: №751/8121/17 від 14 січня 2019 року; №500/2095/15-ц від 10 січня 2019 року; №757/59802/16-ц від 05 грудня 2018 року; №126/1439/17 від 01 лютого 2018 року).
Зазначає, що зупинення відповідачем виплати позивачеві страхового відшкодування через відсутність рішення по кримінальній справі за фактом ДТП, не оспорюючи обставини страхового випадку є такою, що порушує право позивача на отримання страхового відшкодування.
Посилається, що за період лікування, а саме з 04.07.2020 по день звернення до суду, позивач, витратила 257 900,42 грн., що підтверджується фінансовими документами.
Стверджує, що станом на дату ДТП, позивач не працювала.
З довідок форми 094-1/о вбачається, що позивачка була тимчасово непрацездатною в період з 04.07.2020 по 04.09.2020 (тобто повних два місяці).
Вказує, що за період тимчасової непрацездатності позивача з 09.06.2020 по 15.07.2020, Законом України «Про державний бюджет на 2020 рік», було встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01.01.2020 по 31.08.2020 - 4 723 грн., а тому страхове відшкодування за шкоду, пов'язану з тимчасовою втратою працездатності позивача, складає 9 446,00 грн. (4 723,00 * 2 = 9 446,00).
Зазначає, що виходячи з розміру страхових виплат належних позивачу у якості відшкодування шкоди заподіяної здоров'ю, розмір страхового відшкодування моральної шкоди завданої позивачу внаслідок ушкодження здоров'я за страховим випадком від 04.07.2020, дорівнює 13 367,32 грн. (257 900,42 грн. * 5% = 13 367,32 грн.).
З урахуванням викладеного вище, просила суд позов задовольнити.
09.05.2020 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано до провадження судді Букіної О.М.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва 04.07.2022 у справі було відкрито провадження та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
11.11.2022 представником відповідача був поданий відзив на позовну заяву у якому останній проти позовних вимог заперечував.
Заперечення мотивував тим, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу CHEVROLET LACETTI, д.н.з. НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/0466280, порядок і умови виплати страхового відшкодування за яким регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Вказує, що п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Зазначає, що відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», протягом 15 днів з дня узгодження страховиком розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Проте, якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
Посилається, що судове рішення у кримінальному провадженні №12020110200002774 (справа №369/6096/21) Києво-Святошинським районним судом Київської області ще не прийнято, а тому у відповідача наявні підстави для припиняється строку для прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Стверджує, що позивач у порушення ст. 33-1 та ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не надав відповідачу всі документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування, а також документального підтвердження того, що по справі спірного ДТП завершене кримінальне провадження №12020110200002774 та прийняте рішення яке набрало законної сили.
Вважає, що норми ЦК України є загальним нормативно-правовим актом, а Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним нормативно-правовим актом, тому при розбіжності між загальним та спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається саме спеціальному нормативно-правовому акту.
На підставі наведеного вище вважає, що наразі у відповідача відсутні підстави для виплати страхового відшкодування.
Вказує, що відповідач заперечує обставини того, що шкода завдана здоров'ю потерпілого є наслідком спірної ДТП, а позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин.
Зазначає, що обставини щодо заподіяння шкоди здоров'ю позивача внаслідок ДТП можливо встановити лише у рамках кримінального провадження.
З урахуванням викладеного вище, вважає, що звернення позивача із даною позовною заявою до набрання законної сили рішенням у кримінальному провадженні №12020110200002774 є передчасним.
11.11.2022 представником відповідача були подані клопотання про зменшення витрат на правову допомогу та клопотання про зупинення провадження у справі.
11.07.2023 представником позивача було подано до суду відповідь на відзив.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 29.11.2023 було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.
Оскільки розгляд справи відбувається у порядку спрощеного позовного провадження, то сторони у судове засідання не викликалися.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває кримінальне провадження № 12020110200002774 від 04.07.2020 (справа № 369/6096/21).
У даному кримінальному провадженні було встановлено, що 04 липня 2020 року, близько 00 годин 00 хвилин (більш точного часу не встановлено), водій ОСОБА_2 , будучи позбавленим права керування транспортним засобом на підставі рішення суду, керував автомобілем марки CHEVROLET LACETTI, д.н.з. НОМЕР_1 , та рухався по вулиці Соборна, що в селі Петропавлівська Борщагівка Бучанського району (колишній Києво-Святошинський район) Київської області, зі сторони вулиці Шевченка у напрямку міста Київ.
Рухаючись у вказаному напрямку (в крайній правій смузі руху) з перевищенням максимально дозволеної швидкості руху 50 км/год, поблизу будівлі №5А, що по вулиці Соборна, водій ОСОБА_2 проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, належним чином не відреагував на її зміну, та при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід, не зупинився, щоб дати йому дорогу, в результаті чого виїхав на вказаний пішохідний перехід, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перетинала проїзну частину вулиці Соборна по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо відносно напрямку руху автомобіля.
Внаслідок наїзду пішохід ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді політравми: закритої черепно-мозкової травми з гемморагічним забоєм головного мозку, уламкового перелому тіла нижньої щелепи, перелому клубової кістки праворуч, а також забійних ран голови та саден м'яких тканин кінцівок, що в своїй сукупності згідно висновку судово-медичної експертизи №240/Е від 08.10.2020 відноситься до ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
На підставі даного факту, Бачанським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції в Київській області № 12020110200002774 від 04.07.2020.
Дані обставини підтверджуються копією витягу із ЄРДР № 12020110200002774 від 04.07.2020, копією протоколу допиту свідка ОСОБА_2 від 08.07.2020 у рамках кримінального провадження №12020110200002774 від 04.07.2020 у якому останній визнав факт наїзду на ОСОБА_1 ; копією висновку експерта Київського НДЕКЦ від 14.04.2021 № СЕ-19/111-21/16501-ІТ; Обвинувальним актом у кримінальному проваджені № 12020110200002774 від 04.07.2020 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (а.с. 22-39).
На момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , як водія транспортного засобу CHEVROLET LACETTI, д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ «СГ «ТАС» згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/466280 (а.с. 64).
Дана обставина сторонами у справі не заперечувалася.
06.08.2020 представником позивача було надіслано на поштову адресу відповідача повідомлення про настання страхового випадку, а також в порядку визначеному Законом №1961-IV, заяву на виплату страхового відшкодування пов'язане із тимчасовою втратою працездатності у розмірі 5 362,71 грн., заяву на виплату страхового відшкодування пов'язане із моральною шкодою у розмірі 3 035,29 грн., заяву на виплату страхового відшкодування пов'язане із витратами на лікування у розмірі 55 353,10 грн. (а.с. 65, 66, 67, 68).
Листом відповідача №1206 від 12.08.2020 у відповідь на надіслане повідомлення про настання страхового випадку та заяв на виплату страхового відшкодування було повідомлено позивача про необхідність надання відповідачу наступних документів: свідоцтво про народження ОСОБА_1 , оригінали чеків, пов'язаних з витратами на лікування, медичну документацію з медикаментозними призначеннями та з зазначеним ходом лікування, згідно з яких буде здійснюватися страхова виплата, закриті листки непрацездатності із усією заповненою інформацією, довідку з інформацією про кількість робочих днів за два місяці, що передують даті настання дорожньо-транспортної пригоди з зазначенням суми отриманої заробітної плати за цей період (а.с. 73-74).
Цим же листом відповідачем призупинено розгляд справи, оскільки на даний час відповідач позбавлений можливості прийняти рішення по справі за відсутності документального підтвердження того, що відсутня інформація про завершення кримінального провадження та набрання рішенням законної сили за наслідками його розгляду. Роз'яснено, що після надання відповідачу вироку суду у кримінальній справі, який набрав законної сили, відповідачем буде відновлено розгляд справи і прийнято рішення щодо виплати страхового відшкодування.
31.08.2020 представником позивача було подано відповідачу ще одну заяву на виплату страхового відшкодування в якій позивач просив виплатити їй відшкодування витрат на лікування у розмірі 176 430,81 грн. (а.с. 75).
Листом відповідача №1317 від 07.09.2020 було повідомлено позивача про необхідність надання оригіналів фінансових документів, пов'язаних з витратами на лікування ОСОБА_1 (а.с. 71-72).
16.10.2020 представником позивача було подано відповідачу заяву про долучення документів, в якій позивач просила долучити до матеріалів страхової справи оригінал довідки про тимчасову втрату працездатності, завірені медичним закладом копію епікризу із медичної карти пацієнта та оригінал переліку наданих медичних послуг пацієнту (а.с. 76).
Листом відповідача №594 від 22.04.2021 було повідомлено представника позивача про те, що рішення відповідачем за наслідками розгляду поданих заяв та документів ще не прийняте, а терміни розгляду призупинені. Після надання рішення суду відповідачем буде прийняте рішення у термін передбачений Законом (а.с. 77).
На підставі встановлених вище обставин, суд прийшов до наступних висновків.
Щодо обов'язку відповідача здійснити виплату страхового відшкодування за відсутності судового рішення, яким встановлено вину особи, яка володіла джерелом підвищеної небезпеки, а також можливості страховиком призупиняти розгляд заяви про виплату страхового відшкодування та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про виплату страхового відшкодування, суд зазначає наступне.
Між сторонами виник спір щодо відшкодування шкоди, завданої здоров'ю позивача внаслідок настання ДТП, в порядку страхового відшкодування.
Ці правовідносини урегульовано нормами ЦК України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
У частинах першій та другій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки(пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Зокрема, статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
За статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону).
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.
Таким чином обов'язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.
У пункті 35.1 статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Дані вимоги позивачем були дотримані, оскільки три різні заяви про виплату страхового відшкодування були подані відповідачу разом із повідомленням про ДТП.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 вказаного Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Абзацами першим-третім пункту 36.2 статті 36 Закону передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
Згідно з частиною п'ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обов'язку доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі №280/1222/17 (провадження № 61-42888св18).
З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відп овідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20), від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц (провадження № 61-14226св21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19), зазначено, що у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
При цьому наявність чи відсутність у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
Крім того, вищенаведеним пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом у порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі №242/1930/21 (провадження № 61-17923св21), від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20 (провадження № 61-19906св21), від 05 жовтня 2022 року у справі № 208/4598/21 (провадження № 61-6997св22).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у даному випадку відповідачем не доведено, що шкоду позивачу було завдано внаслідок непереборної сили або умислу позивача, а тому, за встановлених фактичних обставин, позивач має право на відшкодування шкоди завданої її здоров'ю внаслідок спірної ДТП.
При цьому, наявність чи відсутність судового рішення за наслідками розгляду кримінального провадження не впливає на встановлений законом обов'язок відповідача, як стараховика щодо відшкодування шкоди завданої здоров'ю позивача внаслідок ДТП.
Разом із тим, посилання представника відповідача на постанову Одеського апеляційного суду від 19.02.2020 у справі № 515/638/19 щодо передчасності звернення позивача із даним позовом до суду до моменту встановлення вини заподіювача шкоди, не свідчить про неправильність висновків суду зроблених вище, а вказує про інше трактування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, яке не має обов'язково враховуватися судом під час розгляду даної справи.
Щодо посилання представника відповідача на потребу у спеціальних знаннях для підтвердження факту завдання шкоди здоров'ю позивача саме внаслідок спірного ДТП, слід зазначити.
З копії Обвинувального акту у кримінальному проваджені №12020110200002774 від 04.07.2020 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,який наявний у матеріалах даної справи вбачаються наступні обставини: внаслідок наїзду пішохід ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді політравми: закритої черепно-мозкової травми з гемморагічним забоєм головного мозку, уламкового перелому тіла нижньої щелепи, перелому клубової кістки праворуч, а також забійних ран голови та саден м'яких тканин кінцівок, що в своїй сукупності згідно висновку судово-медичної експертизи №240/Е від 08.10.2020 відноситься до ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Окрім цього, 04.07.2020, тобто в день настання ДТП, позивача було госпіталізовано в Травматичне відділення Київської міської клінічної лікарні з діагнозом: «Політравма. ЗЧМТ. Геморагічний забій головного мозку важк.ст. Травматичний САК. Перелом н/щелепи, фрагментарний. Перелом тазу клубової кістки праворуч. Забійні рани голови. Забої та садна мк.тк. кінцівок. Птоз праворуч».
За час лікування позивачу було надано наступне лікування: знеболююча, протинабрякова, судинна, протиспастична, розсмоктуюча, антибіотико терапія. 12.08.2020 огляд офтальмолога - ОД очні яблука спокійні, птоз праворуч, реакція на світло нема, очне дно патологічних вогнищ не спостерігається. Огляд щелепно-лицевого хірурга - шинування перелому н/щелепи, оперативного втручання не потребує. Огляд травматолога - травматичних операцій не показано. ЕЕГ головного мозку - патологічних вогнищ збудження не виявлено.
04.09.2020 позивача було виписано на амбулаторне лікування у такому стані: стан стабільний задовільний. Свідомість по типу оглушення, сопор. Птоз праворуч, анізокорія праворуч. Гіпертонус згиначів верхніх кінцівок. Рекомендовано: продовження лікування та реабілітації під спостереженням невропатолога
Даний факт підтверджується епікризом №608 від 04.09.2020 (а.с. 41).
Представником відповідача будь-яких заперечень щодо наданих доказів у відзиві на позовну заяву не наведено.
Більш того, представником відповідача не вказано, які із наданих позивачем доказів на його думку є неналежними, внаслідок чого необхідне застосування спеціальних знань.
Посилання представника відповідача на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 по справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) суд не приймає до уваги при ухваленні даного рішення, з огляду на наступне.
У даному випадку суд виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). До того ж зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).
Суд також зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 по справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено правовий висновок, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесіможливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду.
У справі № 333/6816/17 предметом спору були дві пов'язані вимоги: про визнання недостовірною інформації, викладеної у довідці, отриманій від інспектора ДАС під час досудового розслідування та долученій до матеріалів кримінального провадження, а також про зобов'язання ДАС відкликати довідку.
Проте, у даній справі предметом спору є стягнення страхового відшкодування за шкоду завдану здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП.
Наведена представником відповідача справа є відмінною від даної справи за предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог і встановлених судом фактичних обставинах, а також різним матеріально-правовим регулювання спірних правовідносин.
Тобто, постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 по справі № 333/6816/17 прийнята не у справі із подібними правовідносинами, а тому не підлягає врахуванню судом під час розгляду даної справи.
Окрім цього, позивач у даному випадку звернулася до суду для захисту свого порушеного права на отримання страхового відшкодування, а не для здійснення оцінки судом доказів, зібраних у кримінальному провадженні, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в справі, яка розглядається за правилами кримінального провадження (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про доведеність факту заподіяння шкоди здоров'ю позивачу, через який остання проходила лікування з 04.07.2020 по 04.09.2020, саме внаслідок ДТП, яка сталася 04.07.2020.
Щодо вимог позивача про стягнення із відповідача на користь позивача страхового відшкодування за шкоду, пов'язану із лікуванням позивача.
Відповідно до п. 24.1 ст. 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я.
Як було встановлено судом вище, 04.07.2020, тобто в день настання ДТП, позивача було госпіталізовано в Травматичне відділення Київської міської клінічної лікарні з діагнозом: «Політравма. ЗЧМТ. Геморагічний забій головного мозку важк.ст. Травматичний САК. Перелом н/щелепи, фрагментарний. Перелом тазу клубової кістки праворуч. Забійні рани голови. Забої та садна мк.тк. кінцівок. Птоз праворуч».
За час лікування позивачу було надано наступне лікування: знеболююча, протинабрякова, судинна, протиспастична, розсмоктуюча, антибіотико терапія. 12.08.2020 огляд офтальмолога - ОД очні яблука спокійні, птоз праворуч, реакція на світло нема, очне дно патологічних вогнищ не спостерігається. Огляд щелепно-лицевого хірурга - шинування перелому н/щелепи, оперативного втручання не потребує. Огляд травматолога - травматичних операцій не показано. ЕЕГ головного мозку - патологічних вогнищ збудження не виявлено.
04.09.2020 позивача було виписано на амбулаторне лікування у такому стані: стан стабільний задовільний. Свідомість по типу оглушення, сопор. Птоз праворуч, анізокорія праворуч. Гіпертонус згиначів верхніх кінцівок. Рекомендовано: продовження лікування та реабілітації під спостереженням невропатолога
Даний факт підтверджується епікризом №608 від 04.09.2020 (а.с. 41).
На підтвердження факту понесення витрат на лікування позивачем до позовної заяви було додано копії 55 (п'ятдесяти п'ятьох) фіскальних чеків на купівлю медичних препаратів та інших допоміжних матеріалів для лікування на загальну суму 257 900,42 грн. (а.с. 47-58).
Купівля медичних препаратів та інших допоміжних матеріалів для лікування відповідно до копії 55 (п'ятдесяти п'ятьох) фіскальних чеків відбулася у період з 04.07.2020 по 04.09.2020.
06.08.2020 представником позивача було надіслано копії шести чеків на підтвердження понесених витрат на лікування (а.с. 68).
31.08.2020 представником позивача було надіслано оригінали 49 чеків на підтвердження понесених витрат на лікування (а.с. 75).
Наведене свідчить про те, що оригінали фіскальних чеків, які були додані до позовної заяви позивачем, у 2020 році були надіслані відповідачу та знаходяться в матераліах страхової справи .
Відповідно до листа № 594 від 22.04.2021 у відповідь на адвокатський запит відповідачем було повідомлено представника позивача, що підставою для невиплати страхового відшкодування позивачу є відсутність судового рішення щодо встановлення вини ОСОБА_2 , а не наявність спору щодо розміру понесених витрат на лікування.
Тобто, після отримання відповідачем від позивача 55 (п'ятдесяти п'ятьох) фіскальних чеків, будь-яких заперечень щодо встановленої вартості, а також заперечень щодо їх належності, достатності та допустимості, відповідачем висловлено не було.
Не містить такі заперечення і відзив на позовну заяву відповідача.
З урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про обгрунтованість заявлених позивачем вимог в частині понесення нею витрат на лікування за період з 04.07.2020 по 04.09.2020 у загальному розмірі 257 900,42 грн.
Щодо вимог про стягнення із відповідача на користь позивача страхового відшкодування за шкоду, пов'язану з тимчасовою втратою працездатності.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах:
для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю;
для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною;
для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.
Як вказує позивач у позовній заяві, вона офіційно працевлаштована не була.
З довідок форми 094-1/о вбачається, що позивач була тимчасово непрацездатною в період з 04.07.2020 по 04.09.2020 (тобто повних два місяці).
За період тимчасової непрацездатності позивача з 09.06.2020 по 15.07.2020, Законом України «Про державний бюджет на 2020 рік», було встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01.01.2020 по 31.08.2020 - 4723 грн. За таких обставин, страхове відшкодування за шкоду, пов'язану з тимчасовою втратою працездатності позивача, складає 9 446,00 грн. (4 723,00 * 2= 9446,00 грн.).
З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про обгрунтованість вимог позивача і в цій частині позову.
Щодо вимог про стягнення із відповідача на користь позивача страхового відшкодування за завдану моральну шкоду.
Відповідно до ст. 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Враховуючи фактичні обставини справи та приймаючи до уваги розмір шкоди заподіяної здоров"ю позивача, яка становить 257 900, 42 грн., а тому розмір моральної шкоди у даному випадку складає 13 367, 32 грн. (257 900,42 * 5 % / 100% = 13367,32 грн.), а вимоги позивача в цій частині, суд вважає обгрунтованим.
Таким чином, загальна сума страхового відшкодувння, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 280 713, 74 грн.
Проте, відповідно до п.1 Розпорядження Нацкомфінпослуг від 09.04.2019 № 538 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів з питань обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у редакції станом на день ДТП, розміри страхових сум за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеними після набрання чинності цим розпорядженням за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, встановлено у розмірі 260 000 гривень на одного потерпілого.
Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Тобто, ліміт відповідальності відповідача у даному випадку обмежується сумою у розмірі 260 000,00 грн.
Як було вказано судом вище, ст. 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є також і моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Тобто, моральна шкода завдана фізичній особі внаслідок ушкодження її здоров'я внаслідок ДТП є складовою шкоди, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а тому її розмір обмежується лімітом відповідальності.
Окрім цього, ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Тобто, будь-які страхові виплати щодо заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди життю, здоров'ю, майну третьої особи є лімітованими та не можуть перевищувати ліміту відповідальності страховика.
При вирішенні даного питання суд також враховує правовий висновок, який викладений Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв'язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (зокрема, смертю). У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 26-1 та пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Страхувальник, який спричинив настання страхового випадку, відшкодовує моральну шкоду заподіяну у зв'язку з каліцтвом або смертю потерпілого лише у разі, якщо її розмір перевищує ліміт відповідальності страховика, та у випадку, якщо потерпіла особа просить відшкодувати моральну шкоду з інших підстав, ніж передбачені статтею 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Тобто, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що страхувальник, який спричинив настання страхового випадку, відшкодовує моральну шкоду заподіяну у зв'язку з каліцтвом або смертю потерпілого лише у разі, якщо її розмір перевищує ліміт відповідальності страховика, а тому відповідальність страховика щодо відшкодування моральної шкоди також обмежується загальним лімітом відповідальності за шкоду, завдану життю та здоров'ю потерпілого.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про стягнення із відповідача на користь позивача страхове відшкодування за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілого у розмірі 260 000,00 грн. (280 713, 74 грн.-260 000,00 грн.= 20 713, 74 грн.) , що охоплюється лімітом відповідальності відповідача.
При цьому, суд звертає увагу позивача, що останній не позбавлений права вимоги до страхувальника, який спричинив настання страхового випадку в межах суми, що перевищує ліміт відповідальності страховика.
З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо витрат на правову допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Представником позивача такі докази було подано разом із заявою про ухвалення додаткового рішення.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
6. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);
(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Відповідно до копії довіреності від 26.04.2021, посвідченої приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Савчук В.Г., ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 виконувати від її імені дії, зокрема, представляти її інтереси у всіх підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності з будь-яких питань, що стосуються обставин дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 04.07.2020, а також її наслідків.
05.05.2022 між АО «Автопоміч» та ОСОБА_1 (Клієнт), в інтересах якої діяв ОСОБА_3 , було укладено Договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № 3048 (далі - Договір № 3048 (а.с. 78-81).
Відповідно до п. 1.1. Договору № 3048, Клієнт доручає, а АО бере на себе зобов'язання надавати Клієнту професійну правничу (правову) допомогу щодо захисту інтересів Клієнта або у спосіб в інтересах яких Клієнтом було укладено цей Договір за подією, що мала місце: 04 липня 2020 року, близько 00 годин 00 хвилин (більш точного часу не встановлено), по вулиці Соборна, що в селі Петропавлівська Борщагівка Бучанського району (колишній Києво-Святошинський район) Київської області, за участі водія ОСОБА_2 , який керуючи автомобілем марки CHEVROLET LACETTI, д.н.з. НОМЕР_1 , виїхав на пішохідний перехід, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , яка перетинала проїзну частину вул. Соборна по нерегульованому пішохідному переході зліва направо відносно напрямку руху автомобіля, в результаті якої пішохід ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження які відносяться до ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Згідно із п. 4.1. Договору № 3048, об'єм та вартість послуг АО та порядок їх сплати передбачено в додатку (додатках) до цього Договору, ще є його невід'ємними частинами.
Пунктом 1.2. Додатку № 1 до Договору № 3048 визначено, що вартість послуг АО по стягненні на користь Клієнта грошової компенсації за спричинену Клієнту шкоду становить суму, що розраховується у % (відсотках) від фактично стягнутої в користь Клієнта суми грошової компенсації за спричинену шкоду, зокрема, за стягнення грошової компенсації з Стразової компанії/МТСБУ за спричинену шкоду життю людей розмір % для розрахунку вартості послуги складає 30 % (а.с. 82-83).
Пунктом 4. Додатку № 1 до Договору № 3048 визначено, що вразі сплати грошової компенсації за спричинену шкоду готівкою та/або на банківський рахунок, то Клієнт зобов'язаний оплатити послуги АО не пізніше 5-ти банківських днів після такої виплати. Якщо на виконання умов даного Договору не було стягнуто грошей в якості компенсації за спричинену шкоду, то у Клієнта не виникає обов'язку оплачувати послуги АО.
Позовна заява та відповідь на відзив були подані до суду адвокатом Лабиком Р.М., який відповідно до довідки № від 12.09.2019 працює на посаді адвоката АО «Автопоміч» (а.с. 90).
За змістом частини третьої статті 237 ЦК України, однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 по справі № 922/1964/21 дійшла правового висновку у якому зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Тобто, вразі встановлення у договорі про надання фіксованого розміру гонорару (у даному випадку 30 % від отриманої клієнтом компенсації) суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
До відзиву на позовну заяву представником відповідача було подано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, у яку останній просив суд зменшити розмір витрат на правову допомогу до об'єктивних та обґрунтованих, виходячи з розміру позовних вимог, складеності справи та часу витраченого адвокатом на виконання робіт (а.с. 109).
Враховуючи ту обставину, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення х відповідача на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 260 000,00 грн., тому 30 % від даної суми складає 78 000,00 грн.
При цьому, суд вважає, що витрати на правову допомогу у розмірі 78 000,00 грн. є значно завищеними та неспівмірними із складністю даної справи.
Тому, враховуючи надані адвокатом послуги (досудове врегулювання із відповідачем, складання позовної заяви та відповіді на відзив) суд приходить до висновку, що співмірними для даної справи з огляду на надані адвокатом послуги є витрати, які підлягатимуть компенсації відповідачем у розмірі 39 000,00 грн.
Щодо судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При зверненні до суду із позовом позивач судовий збір не сплачувала, оскільки остання звільнена від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи межі задоволених позовних вимог, із відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 600,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 22, 525, 526, 979- 984, 988, 990, 991, 992, 1166, 1187, 1192, 1194 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового вішкодування, задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (адреса: м. Київ, просп. Перемоги, 65, РНОКПП: 30115243) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) страхове відшкодування у розмірі 260 000,00 грн.
В іншій частині позову, відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (адреса: м. Київ, просп. Перемоги, 65, РНОКПП: 30115243) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу у розмірі 39 000,00 грн.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (адреса: м. Київ, просп. Перемоги, 65, РНОКПП: 30115243) на користь держави судовий збір у розмірі 2 600,00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 07.12.2023.
Суддя О.М. Букіна