печерський районний суд міста києва
Справа № 754/2238/22-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Соколова О.М.
при секретарі судових засідань - Матвійчуку В.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 754/2238/22-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про визнання недійсним кредитного договору, -
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2022 року ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (далі - відповідач, Банк, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС») про визнання кредитного договору недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29.08.2021 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 0784-3339. Позивач вражає, що при укладенні вищевказаного кредитного договору порушені його права як споживача, згідно з нормами ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЗУ «Про споживче кредитування» у зв'язку з чим, останнім у досудовому порядку неодноразово направлялись листи про припинення порушень з боку відповідача, проте такі вимоги були залишені без задоволення, а тому позивач був змушений звернутися до суду.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 16.02.2022 року цивільну справу № 754/2238/22-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про визнання недійсним кредитного договору, передано за підсудністю до Печерського районного суду м.Києва.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.05.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про визнання недійсним кредитного договору - залишено без руху.
03.11.2022 року на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 30.05.2022 року позивачем усунуто вказані недоліки.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.11.2022 року у справі викрито провадження за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.
26.05.2023 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким останній вважає, що позовні вимоги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування та не підлягають задоволенню.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в позовній заяві просив розгляд справи провести у його відсутність.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщення оголошення на сайті Печерського районного суду м.Києва, а тому, в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини та приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Матеріалами справи встановлено, що 29.08.2021 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 0784-3339.
Кредитний договір (далі-Договір) між сторонами укладений в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» та відповідно до Правил надання споживчих кредитів, що складають єдиний договір.
ЗУ «Про електронну комерцію», визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язків учасників відносин у сфері електронної комерції.
Укладення договору в електронній формі (відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію»), є таким, що укладений у письмовому вигляді (відповідно правової позиції (висновки) викладенні в Постановах Верховного Суду, а саме: від 12.01.2021 року по справі № 524/5556/19; від 07.10.2020 року по справі №127/33824/19; від 09.09.2020 року по справі № 732/670/19; від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20; від 10.06.2021 року у справі № 234/7159/20; від 18.06.2021 року у справ і № 234/8079/20. Дані правові позиції є усталеною практикою щодо відсутності підстав для визнання кредитних договорів недійсними, які укладені відповідно до ЗУ «Про електрону комерцію».
Крім того, укладення договору № 0784-3339 від 29.08.2021 року між позивачем та відповідачем визнається сторонами, а відтак відповідно до ст. 82 ЦПК України дані обставини не підлягають доказуванню.
Щодо порядку укладення кредитного договору № 0784-3339 від 29.08.2021 року, слід зазначити наступне.
Так, Кредитний договір між сторонами укладений в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» та відповідно до Правил надання споживчих кредитів (далі -Правила), які діяли на момент укладення Договору та є його невід'ємною частиною, забезпечує дотримання відповідачем вимоги щодо письмової форми для даного виду Договору.
Даний договір укладений з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи - Веб-сайту відповідача (https://www.navse.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем відповідача, в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.
Позивач в момент реєстрації на сайті відповідача створив власний Особистий кабінет (п. 2.14 Правил), який є сукупністю захищених сторінок.
Правилами надання споживчих кредитів, які діяли на момент укладення Договору та є його невід'ємною частиною встановлюється порядок укладення Кредитного Договору між позивачем та відповідачем, а саме: позивач на сайті відповідача, здійснив заповнення Заявки на отримання Кредиту, вказав всі дані, відмічені в Заявці в якості обов'язкових для заповнення (п. 2.9 Правил);
заявка подавалася позивачем через Особистий кабінет (п. 4.8 Правил);
відповідач проінформував позивача (п. 4.17. Правил) про прийняте рішення щодо видачі Кредиту (смс-повідомленням на телефонний номер (вказаний в заявці) та електронним листом на адресу електронної пошти (вказану у заявці) позивача) з гіперпосиланням на пропозицію позивача щодо укладення Договору відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію» та ст. 641 та 642 ЦК України; позивач в Особистому кабінеті ознайомився з пропозицією відповідача щодо укладання Електронного договору (офертою), яка була розміщена в Інформаційно - телекомунікаційній системі відповідача; позивач надав відповідь Відповідачу електронним повідомленням про ознайомлення та повне і безумовне прийняття (акцепт) оферти відповідача, підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором, у відповідності до абз. 2 ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»; відповідач надав підтвердження про укладання Договору шляхом розміщення інформації в Особистому кабінеті позивача та направлення примірника Договору на адресу електронної пошти позивача.
Отже, як вбачається з вищенаведеного порядку при укладенні Договору позивачем
здійснені дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення Договору. Без відповідних дій з боку позивача укладення Договору було б неможливе.
Крім того, відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа.
До того ж, відповідно до матеріалів справи позивачем на сайті відповідача самостійно створено Особистий кабінет, заповнено Заявку на отримання Кредиту, надано підтвердження ознайомлення з офертою відповідача.
Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України
Також, відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти
договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Враховуючи викладене, між сторонами укладено договір у відповідності до вимог
законодавства.
Щодо підпису кредитного договору у відповідності до ЗУ «Про електронну комерцію», суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до п. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний договір,
укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до п. 5.2 Правил надання споживчих кредитів, Заявник надає
Кредитодавцю відповідь про повне та безумовне прийняття Оферти (Акцепт) щодо укладення Договору в електронній формі (в рамках ІТС Кредитодавця) в Особистому Кабінеті Заявника/Позичальника, шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного шляхом використання Електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), який надсилається (відповідний ідентифікатор) Кредитодавцем в СМС повідомленні або шляхом дзвінку на номер телефону, який вказаний Заявником/Позичальником в Заявці, що вважається підписанням Договору відповідно до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до п. 9 Кредитного договору (реквізити сторін) наявний електронний
підпис одноразовим ідентифікатором.
Тобто, порядок підпису договору погоджений між сторонами та визначений відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», а відтак сторонами дотриманого вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (п. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Так, у позовній заяві позивач посилається на ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав
споживачів», на ч.2 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та зазначає, що відповідач не надав жодної інформації про надання кредитних коштів.
Однак, з приводу цього суд вказує наступне: ч.2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» виключена (ЗУ № 1734-VIII від 15.11.2016).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.9 ЗУ «Про споживче кредитування» зазначається, що:
споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з інформацією необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем для прийняття усвідомленого рішення.
Так, на офіційному веб-сайті відповідача - https://www.navse.ua, у вільному доступі для всіх клієнтів відповідача розміщена повна інформація щодо Договору кредиту (примірний Договір) та порядку його укладення.
Крім того, відповідно до п. 8.3 Кредитного договору, Позичальник (позивач) підтверджує, що: до укладення цього Договору уважно ознайомився з текстом цього
Договору та Правилами, а також отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема частиною другої статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та статтями 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування» на веб-сайті Кредитодавця, що забезпечує вірне розуміння Позичальником суті фінансової послуги Враховуючи вищевикладене Відповідачем надано
Позивачу повну та чітку без нав'язування її придбання і т.д. інформацію щодо умов Договору кредиту, яка передбачена чинним законодавством та яка розміщена і доступна для вільного ознайомлення на сайті відповідача: https://www.navse.ua.
Таким чином, посилання позивача на нечесну підприємницьку практику відповідача щодо ненадання інформації по Кредитному Договору, його нечіткість та незрозумілість є безпідставними та не відповідають дійсності.
Крім того, суд бере до уваги, що Кредитний договір № 0784-3339 від 29.08.2021pоку
є вже 14 Договором укладеним між позивачем і відповідачем. Попередні договори позивачем виконано в повному обсязі, що також підтверджує ознайомлення Позивача з порядком укладення договору.
Щодо відсутності зі сторони відповідача порушення норм статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та здійснення нечесної підприємницької практики шляхом введення в оману позивача відповідно до ст. 230 ЦК України.
Так, відповідно до Постанови Верховного суду від 07.10.2020р. по справі
127/33824/19 (за аналогічними правовідносинами щодо укладення договору, відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію») зазначено, про відсутність підстав щодо порушення Кредитодавцем норм статтей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки перед укладенням договору Кредитодавцем надано інформацію щодо обов'язкових для споживача умов договору та відповідачем не було вчинено дії щодо введення в оману позивача щодо приховування істотних умов правочину.
Крім того, судом зазначено, що за змістом статті 230 ЦК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Однак, оскільки позивач звертався до відповідача з метою укладення кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, судом встановлено про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним з указаних підстав (щодо порушення статтей 11,18, 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 230 ЦК України).
Враховуючи викладене, в діях Кредитодавця відсутні дії щодо порушення ст. 11. 18. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 230 ЦК України та введення в оману позивача щодо істотних умов договору, а відтак умови договору відповідають закону, внутрішній волі позивача та погоджені між сторонами у спосіб та засіб визначеним законодавством.
Так, згідно позовної заяви, позивач посилається на порушення відповідачем абз. 5, 11 п. 2 ст. 8 ЗУ «Про захист персональних даних», як підстави для визнання недійсним кредитного договору.
Проте, з даними твердженнями не можна погодитись виходячи з наступного.
Так, згода на обробку персональних даних надана позивачем містить виключний
перелік даних, які передаються на обробку.
Укладаючи Договір, позивач був ознайомлений з обсягом та метою обробки його персональних даних, а також повідомлений про всі його права.
Так, згода на обробку персональних даних, зокрема містить мету обробки, а саме. зокрема укладення та виконання Кредитного договору і т. д.
Згідно ч.4 ст.2 Закону України «Про захист персональних даних»; «згода суб'єкта персональних даних добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її
поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб'єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно- телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки».
Відповідно до п. 3) ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних»,
підставою для обробки персональних даних, зокрема є: «3) укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних».
Виходячи із прямої норми даної статті та вимог законодавства у сфері фінансових послуг відповідач не тільки може, а і зобов'язаний обробляти персональні дані позивача до моменту припинення договірних відносин.
Так, відповідно до листа Міністерства Юстиції України № 5543-0-33-13/6.1 від 26.04.2013 року надано роз'яснення щодо відкликання згоди на обробку персональних даних, відповідно до якого зазначається наступне: «Відповідно до статті 2 Закону, згодою на обробку персональних даних є добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки,
висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про її надання,
а володільцем персональних даних є фізична або юридична особа, якій законом або за
згодою суб'єкта персональних даних надано право на обробку цих даних, яка затверджує мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки , якщо інше не визначене законом.
Відкликання згоди можливе лише стосовно майбутньої обробки персональних даних, але не тих даних, які вже були оброблені. Рішення та процеси, які були здійсненні під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими…»
Відповідно до ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань) , які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону і договору, є договір.
За положеннями статей 626, 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу ЦК України сторони є вiльними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 2 ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках. встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність, на підставах, встановлених законом. такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин мас бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, спірний договір містить всі необхідні умови, визначені положеннями чинного законодавства. Договір підписаний Позивачем без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства свідчить про погодження ним всіх умов, які містяться в такому договорі. Водночас, матеріали справи не містять доказів звернення Позивача до Відповідачів в період дії договору з проханням внести зміни/доповнення до договору або надати роз'яснення щодо умов договору, тощо.
Водночас, спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочинів є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим положеннями ст. 203 ЦК України.
Виходячи з усього зазначеного вбачається, що позовні вимоги позивача с необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підтверджені жодними належними доказами.
Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи предмет та підстави позову, заявлені вимоги, а також те, що в даному випадку позивач не довів обставин та підстав, за яких суд може визнати кредитний договір недійсним слід дійти висновку про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС».
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 5-7 Закону України «Про електронній документи та електронний документообіг», ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 1-16, 22, 203, 215, 626-628, 641, 644, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про визнання недійсним кредитного договору - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 29 листопада 2023 року.
Суддя О.М.Соколов