справа №176/2150/23
провадження №2/176/938/23
РІШЕННЯ
Іменем України
31 жовтня 2023 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області
у складі: головуючої - судді Павловської І.А.,
з участю секретаря Ніколенко М.В.,
розглянувши у місті Жовті Води, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області з позовом до АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», де просить:
- визнати незаконними дії АТ «Дніпропетровськгаз» щодо монтажу загальнобудинкового вузла обліку природного газу на фасадному газопроводі зовнішньої стіни будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з метою комерційного обліку природного газу;
- зобов'язати АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» здійснити перерахунок об'ємів споживання природного газу по квартирі позивача, з серпня 2020 року відповідно до норм споживання природного газупобутовим споживачам природного газу у разі відсутності лічильників газу;
- зобов'язати АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» за власні кошти встановити по об'єкту побутового споживача - ОСОБА_1 - квартирі за адресою: АДРЕСА_2 ,індивідуальний комерційний вузол облікуприродного газу.
В обґрунтування своїх вимог позивачка посилалася на те, що вона є побутовим споживачем природного газу відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу», а саме використовує природний газ з метою приготування їжі, за об'єктом споживання - квартира АДРЕСА_3 . Розподіл природного газу побутовому споживачу здійснює Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» (далі по тексту - АТ «Дніпропетровськгаз»), що є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровськгаз», відповідно до «Типового договору розподілу природного газу» затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2498 від 30.09.2015 (надалі - Типовий договір), фактом згоди приєднання до якого відповідно до п.1.3 цього Договору, був сплачений рахунок Оператора ГРМ та споживання природного газу.
Нарахування об'ємів спожитого газу позивачу здійснювалось згідно норм споживання природного газу населенню у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 №203 та роздрібної ціни на природний газ, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758, з розрахунку 7,1 м.куб. на одну зареєстровану особу.
Відповідно до постанови КМУ від 18.08.2017 № 609 «Про внесення змін до деяких постанов КМУ», норму споживання природного газу населенню у разі відсутності газових лічильників для плити газової було змінено з 7.1 куб.м. на 5.4 куб.м. людино-місяць.
У лютому 2017 році на зовнішній стіні будинку за адресою АДРЕСА_1 , представниками ПАТ «Дніпропетровськгаз» був встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу, та з лютого 2017 року обсяги спожитого мешканцями будинку природного газу (за відсутності у споживача індивідуального лічильника газу) визначаються пропорційно кількості осіб, зареєстрованих у квартирі або іншому ізольованому житловому приміщенні у відповідності до Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2002 року № 620.
Позивач вказує, що у встановленні індивідуального вузла обліку на об'єкті споживання за рахунок Оператора ГРМ їй було відмовлено.
Після встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу та здійснення за ним нарахування, обсяги спожитого природного газу за об'єктом споживання суттєво збільшились.
Вважає дії АТ «Дніпропетровськгаз» (оператора ГРМ) щодо встановлення загальнобудинкового приладу обліку замість індивідуального за вищевказаною адресою незаконними та такими що порушують Закон України «Про захист прав споживачів», що змусило її звернутись до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 31 серпня 2023 року по справі відкрито провадження та призначено судовий розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
10 жовтня 2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача, в якому просив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» про визнання дій АТ «Дніпропетровськгаз» незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі. Відповідач вважає вказаний позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
На думку відповідача, зі змісту позову загалом та позовних вимог зокрема неможливо встановити яким саме способом, передбаченим ст.16 ЦК України чи будь-яким іншим законом або договором, ОСОБА_1 просить суд захистити свої цивільні права та інтереси.
Крім того, відповідач вважає, що перша позовна вимога про визнання незаконними дій АТ «Дніпропетровськгаз» щодо монтажу загальнобудинкового вузла обліку природного газу на фасадному газопроводі зовнішньої стіни будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з метою комерційного обліку природного газу, є такою, що не підлягає задоволенню з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з метою захисту свого нібито порушеного права, про що відповідач у справі надає суду відповідну заяву про застосування позовної давності.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» здійснити перерахунок об'ємів споживання природного газу по квартирі позивача, з серпня 2020 року відповідно до норм споживання природного газу, затверджених Постановою КМУ №143 від 27.02.2019 року, є такими, що не підлягають задоволенню з огляду на те, що загальнобудинковий вузол обліку був встановлений 28.02.2017 року за адресою: АДРЕСА_1 на законних підставах та у відповідності до нормативних документів.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» за власні кошти встановити по об'єкту побутового споживача ОСОБА_1 індивідуальний комерційний вузол обліку природного газу, то відповідач вважає, що вона також не підлягає задоволенню. Відповідач звертає увагу суду на те, що ані попередня, ані чинна редакція Закону №3533-VI не кваліфікує дії оператора ГРМ з встановлення загально будинкового лічильника газу, як протиправні, або такі, що суперечать вимогам даного Закону. Навпаки, у відповідності до Кодексу ГРС та Закону №3533-VI, разом із встановленням загально будинкового вузла обліку, усі споживачі цього будинку вважаються забезпеченими комерційним обліком газу.
Крім того, відповідно до абз.6 п.4 Положення №620, у разі незгоди власника квартири (будинку) розраховуватися за спожитий газ за показаннями будинкового вузла обліку на будинок (групу будинків) він може встановити квартирний лічильник газу (вузол обліку) окремо на квартиру (будинок) за власні кошти.
Відповідач зазначає, що Закон №3533-VI не встановлював категорій та конкретних обставин здійснення газопостачання на об'єкти споживачів, за якими суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу, мають встановлювати вузли обліку - загально будинкові чи індивідуальні. Також, Законом №3533-VI не було визначено і обов'язок суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території забезпечити встановлення індивідуальних лічильників газу, зокрема для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тальки для приготування їжі.
На виконання вимог постанови НКРЕКП від 24.03.2016 року №391, за рахунок відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено загальнобудинковий вузол обліку природного газу за проектом, розробленим ТОВ «Дніпрогазпроект». Вказаний лічильник газу введено в експлуатацію 28.02.2017 року, а отже він є належним приладом обліку, встановленим з дотриманням норм чинного законодавства, що регулює встановлення та використання загальнобудинкового ВОГ. А тому, на думку відповідача, повторне встановлення індивідуального лічильника за кошти відповідача призведе до нівелювання критерію державної політики стосовно економічної доцільності діяльності операторів газорозподільної мережі, спрямованої на встановлення лічильників газу та подальшого здійснення комерційного обліку природного газу.
Також, відповідач не погоджується зі зверненням позивача до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.11.2018 року у справі №214/2435/17, та вважає, що обставини даної справи суттєво різняться від обставин судової справи №214/2435/17, оскільки в останній на момент розгляду справи не був встановлений загальнобудинковий ВОГ та споживачі не були забезпечені приладом обліку газу, в той час як у справі, що розглядається, загальнобудинковий вузол обліку газу вже встановлений та позивач є забезпеченим приладом обліку природного газу.
Разом з відзивом представник позивача, на виконання ухвали суду від 31.07.2023 року, надав завірені належним чином копії наступних документів: акту приймання в експлуатацію об'єктів системи газопостачання від 28.02.2017 року; акту розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін відносно внутрішньобудинкової системи газопостачання будинку АДРЕСА_1 від 16.06.2017 року.
Крім того, представником відповідача разом з відзивом подано заяву про застосування позовної давності з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з метою захисту свого порушеного права, в якій просить: застосувати до першої позовної вимоги ОСОБА_1 наслідки спливу позовної давності, тривалість якої визначено законодавством у три роки; в задоволенні першої позовної вимоги ОСОБА_1 «визнати незаконними дії АТ «Дніпропетровськгаз» щодо монтажу загальнобудинкового вузла обліку природного газу на фасадному газопроводі зовнішньої стіни будинку за адресою - АДРЕСА_1 , з метою комерційного обліку природного газу» - відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, приходить до наступного висновку.
Так, згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
В силу ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 12 березня 1996 року ОСОБА_1 є власником кваритри АДРЕСА_3 та є побутовим споживачем природного газу відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу», а саме використовує природний газ з метою приготування їжі, за об'єктом споживання - квартира АДРЕСА_3 .
Відповідач є оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням в необхідних об'ємах (обсягах).
Листом АТ «Дніпропетровськгаз» №490-Лв-17887-0823 від 17.08.2023 року (у відповідь на звернення від 07.08.2023 року) позивачці було відмовлено у встановленні індивідуального лічильника газу за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки споживачі будинку вже забезпечені комерційним обліком за рахунок Оператора ГРМ та роз'яснено позивачу, що він може встановити квартирний лічильник газу (вузол обліку) окремо на квартиру за власні кошти.
Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.
Взаємини між сторонами регулюються нормами Конституції України, ЦК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. Як передбачено ст. 21 цього ж Закону, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
Відповідно до п.п.3,4,7 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; норми споживання комунальних послуг (далі - норми споживання) - кількісні показники споживання комунальних послуг, які використовуються для розрахунків за спожиті комунальні послуги у випадках, передбачених законодавством; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.
Згідно ст. 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: Державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; створення та підтримання конкурентного середовища при виробленні та наданні житлово-комунальних послуг, забезпечення контролю у сфері діяльності природних монополій; забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування, досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на виробництво таких послуг; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у випадках, визначених законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо; дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.
Як передбачено ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках, суб'єктами цього Закону є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 1 січня 2018 року.
Згідно глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 № 2494 (далі Кодекс), оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
Судом встановлено, що позивач є побутовим споживачем природного газу відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ринок природного газу», а саме споживає газ з метою приготування їжі, за об'єктом споживання - квартира АДРЕСА_3 .
Розподіл природного газу побутовому споживачеві ОСОБА_1 здійснює АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», що є правонаступником ПАТ «Дніпропетровськгаз», відповідно до «Типового договору розподілу природного газу», затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2498 від 30.09.2015, фактом згоди приєднання до якого відповідно до п.1.3 цього Договору, був сплачений рахунок Оператора ГРМ та споживання природного газу.
Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором постачання природного газу споживачам, а саме Розділом IV. «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», Розділом V. «Права та обов'язки споживача» та Розділом VІ. «Права і обов'язки постачальника». Зміст типового договору, викладений в постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2500, констатує, що права та обов'язки для всіх споживачів є ідентичними.
Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.
Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об'єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі ГРС.
Судом встановлено, що позивач приєднався до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживає природний газ та щомісячно сплачує рахунки за спожитий природний газ.
Права та обов'язки споживача чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов'язки споживача» та розділом VІ «Права і обов'язки постачальника».
Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачам в необхідних об'ємах (обсягах), а позивач взяв на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Нормою ч. 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно із вимогами ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ст.8 ч.2 п.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.
Згідно Постанови НКРЕКП від 24.03.2016 № 391 (зі змінами, внесеними Постановою №2344 від 22.12.2016 р.) було затверджено план розвитку газорозподільної системи ПАТ «Дніпропетровськгаз» на 2016-2025 роки та джерела його фінансування, відповідно до якого передбачено встановлення у 2016-2017 роках 1854 будинкових ВОГ з обсягом фінансування 50644,00 грн. за рахунок витрат на встановлення будинкових лічильників газу населенню, які закладені в тариф на розподіл природного газу.
З матеріалів справи встановлено, що позивач проводив оплату газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних.
Таким чином, відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачем та відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», зобов'язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 1 січня 2018 року, згідно до закону, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Крім того, судом встановлено та не оспорюється сторонами, що на будинку, де мешкає позивач встановлено загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Обсяги спожитого мешканцями будинку природного газу (за відсутності у споживача індивідуального лічильника газу) були визначені пропорційно кількості осіб, зареєстрованих у квартирі або іншому ізольованому приміщенні у відповідності до Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загально будинкового вузла обліку, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2002 №620.
Відповідно до листа АТ «Дніпропетровськгаз» №490-Лв-17887-0823 від 17.08.2023 року позивачу було відмовлено у встановленні індивідуального вузлу обліку по його об'єкту споживання за рахунок ПАТ «Дніпропетровськгаз» (а.с.9).
Згідно вищезазначеного листа, підставою для встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу на буд. АДРЕСА_1 , є план розвитку газорозподільної системи ПАТ «Дніпропетровськгаз» на 2016-2025 роки, згідно якого не передбачено встановлення індивідуальних лічильників газу. За адресою: АДРЕСА_4 встановлено загальнобудинковий лічильник газу. Усі квартири цього будинку вважаються забезпеченими комерційним обліком газу як того вимагають норми закону.
Однак, посилання відповідача на те, що НКРЕКП було затверджено розрахунок доцільності встановлення загальнобудинкових ВОГ згідно Плану розвитку газорозподільної системи ПАТ «Дніпропетровськгаз» на 2016-2025 роки, суд вважає таким, що не звільняє його від обов'язку встановити індивідуальний лічильник позивачеві. При цьому, суд виходить з того, що позивач сумлінно виконував обов'язок щодо сплати отриманих послуг, а ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», який має вищу юридичну силу, чим рішення НКРЕКП, зобов'язує відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 1 січня 2018 року, згідно закону, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Також суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення та ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно якої державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; створення та підтримання конкурентного середовища при виробленні та наданні житлово-комунальних послуг, забезпечення контролю у сфері діяльності природних монополій; забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування, досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на виробництво таких послуг; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у випадках, визначених законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо; дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.
З дослідженого вище листа АТ «Дніпропетровськгаз» від 17.08.2023 року слідує, що позивач висловив волевиявлення на встановлення індивідуального лічильника газу, а тому це його волевиявлення не може бути порушеним. На переконання суду задоволення волевиявлення позивача буде відповідати зазначеній державній політиці в сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги по газопостачанню.
Аналогічні висновки містяться в правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 07 листопада 2018 року по справі №214/2435/17.
При цьому, вирішуючи правову проблему, з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки.
Зі змісту статті 6 Закону № 3533-VI вбачається обов'язок встановлення відповідними суб'єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов'язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу.
Стаття 6 Закону № 3533-VI визначає обов'язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачеві суперечить вимогам діючого дослідженого вище законодавства, порушує права позивача як споживача послуг по газопостачанню.
Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
З вказаної норми закону вбачається, що саме на відповідача покладений обов'язок встановлення лічильників газу, тому саме відповідач повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт.
На підставі викладеного, суд приходить до переконання, що позовні вимоги щодо зобов'язання АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» здійснити встановлення в квартирі комерційного вузла обліку природного газу побутовому споживачеві, є обґрунтованими. Спосіб захисту, обраний позивачем, у цій частині позовних вимог, відповідає вимогам ст. 16 ч. 2 п.1 ЦК України, якою передбачено, що одним із способів захисту права, є визнання права.
Крім того, судом встановлено, що до встановлення за адресою позивача загальнобудинкового приладу обліку природного газу, нарахування за спожитий природний газ здійснювались згідно норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 року №203 та роздрібної ціни на природний газ, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 року №758 по формулі 7,1 куб м на одну зареєстровану особу.
Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.2017 року №609 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України", норму споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників для плити газової було змінено з 7.1 куб.м на 5.4 куб. м людино-місяць.
Щодо вимог позивача про визнання незаконними дій АТ «Дніпропетровськгаз», щодо монтажу загальнобудинкового вузла обліку природного газу на фасадному газопроводі зовнішньої стіни буд. АДРЕСА_1 з метою комерційного обліку спожитого природного газу, то суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до приписів частини другої статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції від 20 січня 2018 року загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
До 20 січня 2018 року питання встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу не було врегульоване на рівні закону, а регламентувалося підзаконними нормативно-правовими актами.
Відповідно до п.6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, становить частину спільного майна багатоквартирного будинку.
У свою чергу, таке майно є спільною сумісною власністю власників квартира нежитлових приміщень будинку (ч.2 ст.382 ЦК України, ч.1 ст.5 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»)
Таким чином, будь-яке втручання у належні до багатоквартирного будинку інженерні мережі (незалежно від місця їх розташування - всередині чи за межами будинку) є діями, які вчиняються щодо майна, належного співвласникам такого будинку на праві спільної сумісної власності.
Встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу не є винятком з цього загального висновку, адже здійснюється з безпосереднім втручанням в інженерні мережі будинку, а сам прилад обліку, будучи приєднаним до мереж будинку, стає невід'ємною складовою частиною останніх, перестає існувати як окрема річ і бути об'єктом права власності оператора газорозподільної системи. Об'єкт же права власності співвласників багатоквартирного будинку зазнає фізичних змін. За відсутності згоди співвласників такі зміни можуть кваліфікуватися або як правопорушення, або як допустиме обмеження права власності.
Разом з тим відповідно до однозначних приписів частини сьомої статті 319 та частини другої статті 321 ЦК України обмеження права власності можуть бути запроваджені виключно законом.
Тобто з урахуванням положень абзацу другого частини другої статті 4 ЦК України такі обмеження можуть бути встановлені виключно нормативно-правовим актом, що має юридичну силу закону України. Зазначене кореспондується із приписами пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України, відповідно до яких правовий режим власності визначається виключно законами України.
Відтак, що до та після 20 січня 2018 року першочергово слід враховувати, що втручатися у газові мережі, що складають спільне майно багатоквартирного будинку, можна лише за згодою власників такого майна, яка мала бути надана в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (якщо в такому будинку створене об'єднання співвласників - у порядку статті 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»). У свою чергу, будь-які підзаконні нормативно-правові акти не могли встановлювати інший порядок вирішення цього питання і тим більше надавати оператору газорозподільної системи право в односторонньому порядку втручатися в газові мережі багатоквартирного будинку для встановлення загальнобудинкового лічильника.
Таким чином, слід вважати, що оператор газорозподільної системи, який в односторонньому порядку встановив для багатоквартирного будинку загальнобудинковий лічильник природного газу, як до 20 січня 2018 року, так і після цієї дати діяв з порушенням вимог законодавства.
У питанні правомірності встановлення загальнобудинкового лічильника газу можна виокремити такі режими регулювання: - до 20 січня 2018 року - за письмовою згодою споживачів відповідно до Тимчасового положення (у редакції постанови КМУ від 16 травня 2002 року, №620) та ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а також за умови укладення договору щодо зняття показань з будинкового вузла обліку та квартирних лічильників газу з власником (власниками)будинку (будинків) (квартир), експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо; - з січня 2018 року - загально будинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку відповідно до чинної редакції ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Дана правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 26 жовтня 2021 року по справі №212/5836/17, провадження №14-11цс21.
Щодо вимоги позивача зобов'язати АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» у відповідності до вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу ГРС встановити по об'єкту побутового споживача ОСОБА_1 , комерційний вузол обліку природного газу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 1 січня 2018 року.
Згідно глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 № 2494 (далі Кодекс), оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
Також суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення та ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно якої державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; створення та підтримання конкурентного середовища при виробленні та наданні житлово-комунальних послуг, забезпечення контролю у сфері діяльності природних монополій; забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування, досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на виробництво таких послуг; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у випадках, визначених законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо; дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.
З досліджених вище листа АТ «Дніпропетровськгаз» від 17.08.2023 року слідує, що позивач висловив волевиявлення на встановлення індивідуального лічильника газу, а тому це його волевиявлення не може бути порушеним. На переконання суду задоволення волевиявлення позивача буде відповідати зазначеній державній політиці в сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги по газопостачанню.
При цьому, вирішуючи правову проблему, з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки.
Зі змісту статті 6 Закону № 3533-VI вбачається обов'язок встановлення відповідними суб'єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов'язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу.
Стаття 6 Закону № 3533-VI визначає обов'язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачам суперечить вимогам діючого дослідженого вище законодавства, порушує права позивачів як споживачів послуг по газопостачанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
З вказаної норми закону вбачається, що саме на відповідача покладений обов'язок встановлення лічильників газу, тому саме відповідач повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт.
На підставі викладеного, суд приходить до переконання, що позовні вимоги щодо зобов'язання АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» здійснити встановлення в квартирі комерційного вузла обліку природного газу побутовим споживачам, є обґрунтованими. Спосіб захисту, обраний позивачем, у цій частині позовних вимог, відповідає вимогам ст. 16 ч. 2 п.1 ЦК України, якою передбачено, що одним із способів захисту права, є визнання права.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачам суперечить вимогам діючого дослідженого вище законодавства, порушує права позивачів як споживачів послуг по газопостачанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
З вказаної норми закону вбачається, що саме на відповідача покладений обов'язок встановлення лічильників газу, тому саме відповідач повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт.
На підставі викладеного, суд приходить до переконання, що позовні вимоги щодо зобов'язання АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» здійснити встановлення в квартирі комерційного вузла обліку природного газу побутовим споживачам, є обґрунтованими. Спосіб захисту, обраний позивачем, у цій частині позовних вимог, відповідає вимогам ст. 16 ч. 2 п.1 ЦК України, якою передбачено, що одним із способів захисту права, є визнання права.
Щодо позовних вимог про зобов'язання здійснити перерахонок об'ємів споживання газу то суд зазначає наступне.
Односторонні дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу необхідно кваліфікувати не тільки в контексті застосування попередньої та чинної редакцій Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», а також у контексті норм про зміст, допустимі обмеження та непорушність права власності (Конституція України, ЦК України, Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
Односторонні дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу без згоди на це співвласників відповідного багатоквартирного будинку слід кваліфікувати як протиправні незалежно від того, вчинені вони до 20 січня 2018 року чи після цієї дати.
Дії газорозподільної організації щодо визначення обсягів спожитого природного газу до 01 січня 2021 року на підставі показників загальнобудинкового лічильника газу будуть правомірними за одночасного дотримання таких умов: у споживачів не встановлені індивідуальні лічильники обліку газу; загальнобудинковий лічильник газу встановлений з дотриманням положень законодавства, зокрема за наявності згоди на це співвласників відповідного багатоквартирного будинку.
За відсутності хоча б однієї з указаних умов дії газорозподільної організації щодо визначення обсягів спожитого природного газу до 01 січня 2021 року на підставі показників загальнобудинкового лічильника газу суперечитимуть як Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», так і приписам законодавства про зміст, допустимі обмеження та непорушність права власності (Конституція України, ЦК України, Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
Законодавство передбачає два механізми визначення обсягу спожитого споживачами газу до встановлення індивідуальних лічильників: за показаннями загальнобудинкового лічильника та за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.
Якщо з будь-яких причин установити загальнобудинковий лічильник природного газу у певний проміжок часу з дотриманням вимог чинного законодавства (зокрема, внаслідок відсутності згоди співвласників будинку) не виявляється можливим, то визначення обсягу спожитого споживачами газу до встановлення індивідуальних лічильників має відбуватися за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення спору в умовах відсутності юридичної визначеності у правовому регулюванні щодо застосовних норм споживання природного газу суд повинен застосовувати останні норми споживання природного газу, які затвердив Кабінет Міністрів України (незалежно від втрати чинності відповідною постановою, зокрема від визнання її нечинною чи скасування), до затвердження нових норм споживання природного газу.
Останні норми споживання природного газу, встановлені постанову Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2019 року № 143 «Питання споживання природного газу», якою затверджені норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, що підлягають застосуванню до послуг з постачання природнього газу населенню з 07 березня 2019 року (і до затвердження Кабінетом Міністрів України нових норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників).
Щодо заяви АТ «Дніпропетровськгаз» про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позивач звернулась до АТ «Дніпропетровськгаз» із письмовою вимогою про встановлення індивідуального лічильника 07.08.2023 року, що підтверджується листом АТ «Дніпропетровськгаз» №490-Лв-17887-0823 від 17.08.2023 року. Таким чином, з цього часу її право було порушене та саме з цього моменту слід рахувати початок строку перебігу позовної давності.
В обґрунтування заяви про застосування строку позовної давності відповідач надав Акт №384 приймання в експлуатацію об'єктів системи газопостачання від 28.02.2017 р. з якого вбачається, що даний Акт підписаний представниками АТ «Дніпропетровськгаз» в односторонньому порядку, не містить підписів співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , а тому не може бути підтвердженням того, що позивач дізнався про порушення свого права 28.02.2017 р.
Таким чином, суд приходить до висновку, що заява відповідача про застосування строків позовної давності є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Дослідивши письмові докази по справі, суд на підставі ст. 12 ЦПК України згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається та ст.13 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вважає, що позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн., оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» № 3533-VІ від 16.06.2011р.; ст. 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг»; п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2002р. № 620 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку» (в редакції постанови КМУ від 27.01.2016р.), постановами НКРЕКП від 24.03.2016 року №391 (зі змінами внесеними від 22.12.2016 року постановою № 2344); від 30.09.2015р. №2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем», та згідно зі ст.ст. 4, 12,13, 141, 247, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати незаконними дії Акціонерного товариства «Дніпропетровськгаз» щодо монтажу загальнобудинкового вузла обліку природного газу на фасадному газопроводі зовнішньої стіни будинку АДРЕСА_1 , з метою комерційного обліку та нараховані за ним об'єми природного газу.
Зобов'язати Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» здійснити перерахунок об'ємів споживання природного газу по квартирі позивача, з серпня 2020 року - відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №143 від 27 лютого 2019 року.
Зобов'язати Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» (код ЄДРПОУ 03340920) за власні кошти встановити по об'єкту побутового споживача ОСОБА_1 - квартирі АДРЕСА_3 , індивідуальний комерційний вузол обліку природного газу.
Стягнути з Акціонерного товариства «Оператора газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» код ЄДРПОУ 03340920, що розташоване за адресою: 49000, м. Дніпро, вул. Шевченка, 2, на користь держави судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя Жовтоводського міського суду
Дніпропетровської області Інна ПАВЛОВСЬКА