Справа №201/14340/23
Провадження № 1-кп/201/1036/2023
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі: судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023046650000392 від 05.09.2023 року, по обвинуваченню:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, маючого середньо-спеціальну освіту, одруженого, утриманців не маючого, працюючого вантажником у ТОВ «Шоктранс», учасника бойових дій, зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,
В судовому засіданні приймали участь:
прокурор ОСОБА_4
обвинувачений ОСОБА_3
потерпілий ОСОБА_5
ВСТАНОВИВ:
1.Формулювання обвинувачення, яке пред'явлене і визнане судом доведеним
03.09.2023 приблизно в період часу з 00 год. 43 хв. по 00 год. 50 хв., ОСОБА_3 перебуваючи за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, в під'їзді буд. 42Ш вступив з потерпілими ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в словесний конфлікт, в ході якого, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, у ОСОБА_3 раптово виник умисел на спричинення умисного легкого тілесного ушкодження потерпілим.
Перебуваючи у вказаному місці та у вказаний час ОСОБА_3 усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи раптово виниклий умисел на спричинення умисного легкого тілесного ушкодження, передбачаючи настання можливих суспільно небезпечних наслідків, діючи умисно, наніс потерпілому ОСОБА_5 один удар кулаком правої руки в область обличчя. Після чого, ОСОБА_3 підійшов до ОСОБА_6 та завдав йому один удар кулаком правої руки в область обличчя. Далі, ОСОБА_3 продовжуючи свої протиправні дії, підійшов до ОСОБА_5 та завдав йому одного удару кулаком правої руки в область обличчя. Після чого, ОСОБА_3 знаходячись у вказаному місці та у вказаний час, підійшов до першого потерпілого ОСОБА_6 та наніс йому один удар кулаком лівої руки та один удар кулаком правої руки в область обличчя. Потім, ОСОБА_3 підійшов до другого потерпілого ОСОБА_5 та завдав йому один удар кулаком правої руки, а потім одразу кулаком лівої руки в область обличчя, далі знову наніс один удар кулаком правої руки в область обличчя, після чого тримаючи другого потерпілого за голову обома руками, завдав йому один удар правим коліном в область голови потерпілого. Потім, ОСОБА_3 повернувся до першого потерпілого ОСОБА_6 та завдав йому два удари кулаком правої руки в область обличчя. Далі, ОСОБА_3 знаходячись у вказаному місці та у вказаний час, підійшов до другого потерпілого ОСОБА_5 та наніс йому один удар кулаком лівої руки в область обличчя. Після чого, ОСОБА_3 підійшов до ОСОБА_6 та завдав йому чотири удари кулаком правої руки в область голови та верхніх кінцівок чоловіка. Потім, ОСОБА_3 підійшов до ОСОБА_5 , який в той момент перебував в положенні лежачі на підлозі та наніс йому один удар стопою правої ноги в область голови. Після чого, продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_3 знову підійшов до ОСОБА_6 та завдав йому два удари кулаком лівої руки та два удари кулаком правої руки в область голови та верхніх кінцівок, далі завдав йому один удар кулаком лівої руки в область голови. Від отриманих ударів потерпілий ОСОБА_6 опинився в положенні навприсядки, в свою чергу ОСОБА_3 продовжуючи свої протиправні дії, наніс ОСОБА_6 один удар стопою правої ноги в область обличчя, після чого наніс один удар долонею правої руки в область голови, далі завдав три удари кулаком правої руки в область голови ОСОБА_6 .
В результаті своїх протиправних дій ОСОБА_3 , спричинив ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді: поверхневої забійної рани - в проекції зовнішнього кута правої брови; синця з садном на його тлі - на спинці носу по центру; трьох синців - по зовнішній поверхні лівого плеча на межі середньої та верхньої третини, по зовнішній поверхні правого плеча у середній третині, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.
В результаті своїх протиправних дій ОСОБА_3 , спричинив ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді: синця у правій параорбітальній областіз переходом на спинку носу, скроневу і виличну область; 7-ми внутрішньо шкірних крововиливів: на спинці носу справа з переходом на внутрішнього кута правого ока, у зовнішнього кута правого ока з переходом на праву надбрівну дугу, в лобній області по центру з переходом праворуч та ліворуч (переважно праворуч), які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.
Умисні дії ОСОБА_3 , які виразилися в умисному легкому тілесному ушкодженні, кваліфіковані за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
2.Позиція обвинуваченого
Під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального проступку визнав повністю та підтвердив його вчинення при викладених вище обставинах, щиро розкаявся у вчиненому, просив суд його суворо не карати.
3.Позиція потерпілих
Потерпілі ОСОБА_6 і ОСОБА_5 просили призначити покарання на розсуд суду.
4.Докази, які досліджені судом
Прокурор надав усне клопотання про розгляд справи у скороченому провадженні, на підставі частини 3 ст. 349 КПК України, проти якого учасники не заперечували.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї вини, а також те, що обвинувачений не оспорює всі обставини справи, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів, стосовно тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Судом з'ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумніву в добровільності та істинності його позицій немає.
Сторонам судового провадження роз'яснено, що в такому випадку вони будуть позбавленні права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
При цьому, суд обмежився допитом обвинуваченого і дослідив документи, які характеризують особу обвинуваченого та документи, які підтверджують процесуальні витрати.
Прийняття судом рішення про проведення скороченого судового розгляду свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.
Крім того, дане рішення повністю узгоджується з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу III Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з якими, суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
5.Висновок суду про винуватість обвинуваченого
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінальногопроступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, повністю та об'єктивно доведена.
Суд вважає, що умисні дії ОСОБА_3 , які виразились в умисному легкому тілесному ушкодженні, кваліфіковані за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, вірно.
6.Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд.
Загальні положення
Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачений був осудний у розумінні ст. 19 КК України.
При призначенні покарання обвинуваченому, згідно з вимогами ст.ст.65-67 КК України та роз'ясненнями, що містяться в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч.2 ст.50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.
Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.
При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Суд, середіншого, враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15рп/2004 у справі № 1-33/2004.
Відповідно до ст. 3 Загальної Декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особистунедоторканність. Згідно з положеннями ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід'ємним правом людини, яке охороняється законом. Зазначені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України. Зокрема, у ст. 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов'язок держави - захищати життя людини. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров'я.
Обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання
Суд не може прийняти щире каяття за обставину, яка, відповідно до ст. 66 КК України, пом'якшує покарання обвинуваченому, виходячи з наступного.
За усталеною практикою Верховного Суду щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Каяття винного визначається певним психологічним станом особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Проте, як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_3 дійсно формально визнав свою вину у вчиненому, розповів про обставини вчиненого, але це не свідчить про щирість його каяття, оскільки він не прагнув зменшити негативні наслідки своєї протиправної поведінки, не відшкодував та навіть не намагався відшкодувати завдану шкоду, не висловив співчуття потерпілим.
Тому обставин, які, відповідно до ст. 66 КК України, пом'якшують покарання, не встановлено.
Обставин, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання, також не встановлено.
Призначення покарання
Призначаючи покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який, виходячи з положень ч. 2 ст. 12 КК України, віднесено законом до категорії кримінального проступку.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, виходячи з загальних засад призначення покарання, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, який є кримінальним проступком, конкретних обставин його вчинення, наслідків вчиненого, даних про особу обвинуваченого, який має середньо-спеціальну освіту, одружений, утриманців не має, працює вантажником у ТОВ «Шоктранс», учасник бойових дій, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, шкоду не відшкодував, на думку суду, необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів є покарання у вигляді громадських робіт на мінімальний строк, визначений в ч. 2 ст. 56 КК України.
Призначаючи покарання таке покараннясуд також враховує характеристику з місця мешкання ОСОБА_3 від 11.09.2023, відповідно до якої він зарекомендував себе негативно, агресивно, постійно зловживає алкогольними напоями, ініціює сутички, штовхання між сусідами, неврівноважений, не користується у сусідів авторитетом, жінки бояться заходити із дітьми до будинку, коли він курить біля вхідної двері, сусіди скаржаться на те, що у стані алкогольного сп'яніння він веде себе неврівноважено та провокує бійку, постійно проявляє насилля над тваринами (т. 1 а.п. 76).
Адекватність покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Саме на такій позиції ґрунтується рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15рп/2004 у справі №1-33/2004 року.
Призначене покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Призначаючи обвинуваченому зазначене вище покарання, суд виходить із того, що воно є достатнім для виправлення обвинуваченого і перевиховання, запобігання вчиненню нових злочинів, що відповідає його особі та є достатнім для досягнення передбачених ч. 2 ст. 50 КК України цілей покарання.
Підстав для застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання суд не вбачає.
7.Вирішення цивільного позову
Цивільний позов не пред'явлений.
8.Вирішення питання про долю речових доказів
Судом вирішується питання про речові докази у справі в силу ч. 9 ст. 100 КПК України, яка відповідно передбачає, що питання про долю речових доказів і документів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження в тому випадку, якщо такі речові докази або документи були надані суду.
9.Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку
Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченому не застосовувався, клопотань про його застосування не надходило, враховуючи вимоги ст. ст. 131, 132, 177, 178 КПК України і вид призначеного покарання, суд не вбачає підстав для його застосування.
У кримінальному провадженні процесуальних витрат на проведення судово-медичних експертиз немає.
Керуючись ст. ст. 369-376 КПК України, суд -
УХВАЛИВ:
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України і призначити йому покарання у виді громадських робіт на строк 60 (шістдесят) годин.
Цивільний позов не пред'явлений.
Запобіжний захід не застосовувався.
Витрати на залучення експертів відсутні.
Речові докази:
- два оптичні диски з відеозаписами з камер відеоспостереження - залишити в матеріалах кримінального провадження (т. 1 а.п. 45, 74);
Роз'яснити засудженому, що відповідно до ч. 1 ст. 56 КК України громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Відповідно до ч. 2 ст. 56 КК України громадські роботи відбуваються не більш як чотири години на день.
За ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт передбачена кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК України.
Роз'яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 349 КПК України.
Суддя ОСОБА_1