УКРАЇНА
ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
Справа № 758/5728/23
Провадження № 2/201/2528/2023
РІШЕННЯ
іменем України
21 листопада 2023 року місто Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючий суддя - Федоріщев С.С.,
за участю секретаря судового засідання - Максимової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
ВСТАНОВИВ:
23.06.2023 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з Подільського районного суду м. Києва надійшла цивільна справа за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до позовних вимог, 07.11.2020 року у м. Дніпро на перехресті вулиць Старокозацька - Виконкомівська сталась ДТП за участю автомобіля «Renault» д.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Renault» д.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок даної ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Відповідно до постанови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30.11.2020 року по справі №932/13023/20, ОСОБА_1 визнано винним у настанні цієї ДТП. При цьому його цивільно-правова відповідальність була застрахована Відповідачем 2 згідно полісу №ЕР200821997. В свою чергу, 21.02.2020 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «УДФ Фінанс» (далі Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 21/02/2020-Т. Предметом даного Договору були майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Renault», державний номерний знак « НОМЕР_2 ». На підставі заяви Страхувальника про виплату страхового відшкодування із доданими до неї документами, позивач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 113388,19 грн., однак відповідач-2, незважаючи на свої обов'язки згідно полісу №ЕР200821997 відмовив у виплаті страхового відшкодування. На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідачів на свою користь завдані збитки у в зазначеній сумі та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн., розглянути справу без участі представника позивача (а.с.1-4).
В той же день, 23.06.2023 року відповідно до результатів її авторозподілу між суддями, справу передано до провадження судді Федоріщеву С.С.
29.06.2023 року провадження у справі відкрито, відповідачам надана можливість подати відзив на позовну заяву та необхідні докази, позивачу - відповідь на відзив, на який відповідачі мали право підготувати заперечення.
15.08.2023 року до суду надійшов відзив від відповідача-2 АТ «Страхова компанія «Інго», в якому відповідач-2 просив закрити провадження у справі в частині вимог до нього через непідсудність даної справи в цій частині місцевому суду загальною юрисдикції, оскільки даний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства (а.с.65-67), крім того 17.11.2023 року представник відпвовідача-2 подав заяву про розгляд справи у його відсутність (а.с.100-101).
22.08.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив від позивача (а.с.78-80).
Відповідач-1 ОСОБА_1 своїм правом на подачу відзиву на позов не скористався, ніяких заяв та клопотань до суду не надіслав, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
За наслідками розгляду клопотання відповідача-2 Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго», провадження у даній справі щодо позовних вимог до цього Товариства закрито з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст.ст. 280, 281,282 ЦПК України постановити у справі дану ухвалу в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч.2 ст.247 ЦПК.
Вивчивши позовну заяву, відзив на неї та відповідь на відзив, а також дослідивши надані докази, судом встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
07.11.2020 року у м. Дніпро на перехресті вулиць Старокозацька - Виконкомівська сталась ДТП за участю автомобіля «Renault» д.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Renault» д.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок даної ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Відповідно до постанови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30.11.2020 року по справі №932/13023/20, ОСОБА_1 визнано винним у настанні цієї ДТП (а.с.24).
Автомобіль «Renault» д.н. НОМЕР_1 на час ДТП був забезпечений страхуванням за шкоду, заподіяну іншим учасникам дорожнього руху в Акціонерному товаристві «Страхова компанія «Інго» згідно полісу №ЕР200821997. При цьому ліміт за шкоду майну був встановлений у розмірі 130 тис грн., а за шкоду життю та здоров'ю - 260 тис. грн. (а.с.39).
В свою чергу, 21.02.2020 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «УДФ Фінанс» (далі Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 21/02/2020-Т. Предметом даного Договору були майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Renault», державний номерний знак « НОМЕР_2 » (а.с.10-20).
04.10.2021 року, на підставі заяви Страхувальника про виплату страхового відшкодування із доданими до неї документами, згідно та страхового акту (а.с.7-34), позивач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 113388,19 грн. (а.с.35-38).
29.12.2021 року (вх. №7367) до АТ «СК «Інго» від ТОВ «Інс.Лоу.Груп», що діяла в інтересах позивача ПАТ «СК «АРКС», надійшла заява (претензія) про виплату страхового відшкодування на користь останнього у розмірі 113388,19 грн. згідно полісу №ЕР200821997 (а.с.68).
Відповіддю №282 від 07.02.2022 року на зазначену заяву (претензію), АТ «СК «Інго» відмовило у виплаті страхового відшкодування з підстав пропущення строку звернення, встановленого п.37.1.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с.71)
Надаючи оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Згідно із ст. 6 вказаного Закону страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладення договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.
Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно із договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (частина перша статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом, одним із яких є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, на яку послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Таким чином, обов'язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.
Згідно із пунктом 36.1 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Також суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2018 року (справа №760/15471/15-ц, провадження №14-316цс18) вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом №1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою. Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)).
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 указаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20).
Як згадано вище, судом встановлено, що автомобіль «Renault» д.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , на час ДТП був забезпечений страхуванням за шкоду, заподіяну іншим учасникам дорожнього руху в Акціонерному товаристві «Страхова компанія «Інго» згідно полісу №ЕР200821997. При цьому ліміт за шкоду майну був встановлений у розмірі 130 тис грн., а за шкоду життю та здоров'ю - 260 тис. грн.
В даному випадку ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 113388,19 грн., що не перевищує суми страхової суми у 130 000 грн, а тому відповідальність в межах цієї суми, за наявності підстав, несе страховик.
За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 .
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначено нормами ст. 141 ЦПК України.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4, 7, 81, 137,174, 178, 279, 280 ЦПК України, ст. ст. 1166, 1194 ЦК України, ст. ст. 1, 6, 8, 9, 20,25, 29, 36 Закону України «Про страхування», ст. ст.9, 22,36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»,-
УХВАЛИВ:
В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 , - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 днів до Дніпровського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повний текст рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного тексту рішення.
Суддя С.С. Федоріщев