УКРАЇНА
ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
Справа № 758/5728/23
Провадження № 2/201/2528/2023
УХВАЛА
іменем України
21 листопада 2023 року місто Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючий суддя - Федоріщев С.С.,
за участю секретаря судового засідання - Максимової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
ВСТАНОВИВ:
23.06.2023 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з Подільського районного суду м. Києва надійшла цивільна справа за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до позовних вимог, 07.11.2020 року у м. Дніпро на перехресті вулиць Старокозацька - Виконкомівська сталась ДТП за участю автомобіля «Renault» д.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Renault» д.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок даної ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Відповідно до постанови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30.11.2020 року по справі №932/13023/20, ОСОБА_1 визнано винним у настанні цієї ДТП. При цьому його цивільно-правова відповідальність була застрахована Відповідачем 2 згідно полісу №ЕР200821997. В свою чергу, 21.02.2020 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «УДФ Фінанс» (далі Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 21/02/2020-Т. Предметом даного Договору були майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Renault», державний номерний знак « НОМЕР_2 ». На підставі заяви Страхувальника про виплату страхового відшкодування із доданими до неї документами, позивач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 113388,19 грн., однак відповідач-2, незважаючи на свої обов'язки згідно полісу №ЕР200821997 відмовив у виплаті страхового відшкодування. На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідачів на свою користь завдані збитки у в зазначеній сумі та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн., розглянути справу без участі представника позивача (а.с.1-4).
В той же день, 23.06.2023 року відповідно до результатів її авторозподілу між суддями, справу передано до провадження судді Федоріщеву С.С.
29.06.2023 року провадження у справі відкрито, відповідачам надана можливість подати відзив на позовну заяву та необхідні докази, позивачу - відповідь на відзив, на який відповідачі мали право підготувати заперечення.
15.08.2023 року до суду надійшов відзив від відповідача-2 АТ «Страхова компанія «Інго», в якому відповідач-2 просив закрити провадження у справі в частині вимог до нього через непідсудність даної справи в цій частині місцевому суду загальною юрисдикції, оскільки даний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства (а.с.65-67), крім того 17.11.2023 року представник відпвовідача-2 подав заяву про розгляд справи у його відсутність (а.с.100-101).
22.08.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив від позивача (а.с.78-80).
Відповідач-1 ОСОБА_1 своїм правом на подачу відзиву на позов не скористався, ніяких заяв та клопотань до суду не надіслав, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст.ст. 280, 281,282 ЦПК України постановити у справі дану ухвалу в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч.2 ст.247 ЦПК.
Вивчивши позовну заяву, відзив на неї та відповідь на відзив, а також дослідивши надані докази, судом встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
07.11.2020 року у м. Дніпро на перехресті вулиць Старокозацька - Виконкомівська сталась ДТП за участю автомобіля «Renault» д.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Renault» д.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок даної ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Відповідно до постанови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30.11.2020 року по справі №932/13023/20, ОСОБА_1 визнано винним у настанні цієї ДТП. При цьому його цивільно-правова відповідальність була застрахована Відповідачем 2 згідно полісу №ЕР200821997. В свою чергу, 21.02.2020 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «УДФ Фінанс» (далі Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 21/02/2020-Т. Предметом даного Договору були майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Renault», державний номерний знак « НОМЕР_2 ». На підставі заяви Страхувальника про виплату страхового відшкодування із доданими до неї документами, позивач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 113388,19 грн., однак відповідач-2, незважаючи на свої обов'язки згідно полісу №ЕР200821997 відмовив у виплаті страхового відшкодування. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідачів на свою користь завдані збитки у в зазначеній сумі та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.
Надаючи оцінку зазначеному, суд виходить з наступного.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосудця, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів, а тому при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, правового статусу суб'єкта звернення та відповідний статус учасників справи.
Таким чином, судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Разом із предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний чинник.
Відповідно до статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (стаття 20 ЦПК України).
Згідно з п. 1 ч. 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц в аналогічних правовідносинах зроблено висновок про те, що за вимогами статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора, до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому в деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Тобто страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Вирішуючи питання щодо юрисдикційності спору у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір між двома господарюючими суб'єктами (страховими компаніями) повинен бути вирішений за правилами іншого судочинства (господарського).
За таких обставин, спір в частині позовних вимог Позивача ПрАТ «СК «АРКС» до Відповідача 2 АТ «СК «ІНГО» має розглядатись в порядку господарського судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, суд доходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі в частині позовних вимог Позивача ПрАТ «СК «АРКС» до Відповідача 2 АТ «СК «ІНГО», так як даний спір має розглядатись в порядку господарського судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.255, 256, 258, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в частині вимог до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» - закрити.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом 15 днів до Дніпровського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повний текст ухвали не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому повного тексту ухвали.
Суддя С.С. Федоріщев