Справа № 201/14697/23
Провадження № 1-кс/201/5082/2023
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2023 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі: слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора відділу Луганської обласної прокуратури ОСОБА_3 (відеоконференцзв'язок), захисника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого в ОВС СВ 3-го управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_5 , погодженого прокурором відділу Луганської обласної прокуратури ОСОБА_6 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, у кримінальному провадженні № 12014130580000927, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.08.2014 року, -
ВСТАНОВИВ:
Короткий виклад клопотання.
Слідчий за погодженням з прокурором звернувся до слідчого судді з вищевказаним клопотанням, в обґрунтування якого посилається на те, що СВ 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях проводиться досудове розслідування у кримінальному проваджені за № 12014130580000927 від 07.08.2014, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.
Враховуючи, що ОСОБА_7 у вказаному кримінальному провадженні набув статусу підозрюваного у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, до слідчого за викликами не з'являється, перебуває на тимчасово окупованій території, його оголошено у розшук, наявні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий просив в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України обрати йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Позиції учасників.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав в повному обсязі з підстав, вказаних в клопотанні.
Захисник просив у задоволенні клопотання відмовити, посилаючись на необґрунтованість підозри і на недоведеність ризиків.
Встановлені слідчим суддею обставини.
В ході здійснення досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_7 , будучи громадянином України, скоїв кримінальне правопорушення за наступних обставин.
24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн?засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН, всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16.12.1970 № 2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, від 21.12.1965 № 2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Згідно з п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
31.05.1997, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та РФ уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 №13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 02.03.1999 № 42 ФЗ). Відповідно до ст. ст. 2-3 зазначеного договору, РФ зобов'язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
В свою чергу, згідно із преамбулою Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголосила державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.
24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно вказаного документу, територія України є неподільною та недоторканною. Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин, не можуть слугувати виправданням агресії.
Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно із п. п. 1, 7 ст. 1 Законом України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 під військовим конфліктом слід розуміти форму розв'язання міждержавних або внутрішньодержавних суперечностей із двостороннім застосуванням воєнної сили. Основними видами воєнного конфлікту є війна та збройний конфлікт. Водночас, збройний конфлікт - це збройне зіткнення між державами (міжнародний збройний конфлікт, збройний конфлікт на державному кордоні) або між ворогуючими сторонами в межах території однієї держави, як правило, за підтримки ззовні (внутрішній збройний конфлікт).
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади та Збройних Сил Російської Федерації (далі - ЗС РФ) виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу послугували Євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в Автономній Республіці Крим (далі - АР Крим) та м. Севастополі.
Своїх злочинних цілей представники влади і ЗС РФ вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, створення і фінансування терористичних організацій та вчинення інших злочинів.
При цьому, вони усвідомлювали, що такі протиправні дії можуть призвести до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і бажали їх настання.
З метою реалізації цих намірів, упродовж 2013 року на території РФ невстановлені на цей час представники влади РФ та службові особи Генерального штабу ЗС РФ розробили злочинний план, яким передбачалася незаконна окупація та подальша анексія півострову Крим і південно-східних регіонів України.
У подальшому, з грудня 2013 року по лютий 2014 року для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і жителями південно-східних регіонів України злочинних діянь, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та відновлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та ЗС РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності, а також сприяли підготовці та створенню терористичних угрупувань з метою вчинення терористичних актів на території України.
Так. з грудня 2013 року за допомогою всіх видів мас-медіа РФ розпочато негативне викривлення подій на «Євромайдані», якими вказувалось на хибність Європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав'язування хибного тлумачення, компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих жителів південно-східних регіонів України щодо дійсності та значення подій, які насправді відбувались в Україні, представники опозиційних сил висвітлювались як прихильники націоналістичних поглядів та побудови української держави на засадах ідей національної самосвідомості та ідентичності, учасники національно-визвольного руху середини XX століття (ОУН. УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалась їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалось спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних настанов, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та її південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», котрі мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
ЗС РФ, продовжуючи виконання вказаного злочинного плану, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, за попередньою змовою групою осіб, усупереч вимогам законодавства України спланували, підготували і почали ведення агресивних військових дій, а також сприяли підготовці та створенню терористичних угрупувань з метою вчинення терористичних актів на території України. А саме, в один із днів лютого 2014 року віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України - АР Крим і м. Севастополь.
Так, починаючи з 20.02.2014, реалізуючи вищезазначений умисел, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ частини території України - АР Крим і м. Севастополь, на виконання наказів представників влади РФ та ЗС РФ, на територію півострову Крим військовим морським та повітряним транспортом здійснено вторгнення окремих підрозділів ЗС РФ.
Вищевказані дії ЗС РФ забезпечили військову окупацію території півострову Крим та призвели до реалізації злочинного плану невстановлених представників влади РФ та ЗС РФ щодо анексії частини території України - АР Крим і м. Севастополь шляхом забезпечення проведення контрольованих ними незаконних сепаратистських референдумів, направлених на порушення територіальної цілісності України, проголошення, так званої «Республіки Крим» суверенною державою, підписання 18.03.2014 «Договору про прийняття до РФ Республіки Крим і створення у складі РФ нових суб'єктів» та його ратифікацію Радою Федерації РФ 21.03.2014, що призвело до тяжких наслідків у вигляді порушення територіальної цілісності України та заподіяння збитків у вигляді втрати об'єктів державної власності.
Так, у період березня-квітня 2014 року на території Російської Федерації та тимчасово окупованій території півострова Крим організовано навчання, фінансування та матеріальне забезпечення (постачання озброєння, боєприпасів, військової техніки та іншого майна) озброєних злочинних груп «Русский сектор» і «Оплот». Ці незаконні збройні формування під безпосереднім керівництвом розвідувально-диверсійних груп, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління ГШ ЗС РФ, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований громадянами РФ батальйон «Восток», утворили контрольовані ними терористичні організації «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР») і «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР») та увійшли до структури цих злочинних організацій.
Упродовж квітня 2014 року, з метою реалізації злочинного плану ведення агресивних військових дій та забезпечення діяльності терористичних угрупувань, направленого на порушення територіальної цілісності України та зміну меж її території, вищевказаними терористичними організаціями здійснено захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури на території Донецької та Луганської областей, у тому числі збройні напади на військові частини Збройних Сил України, дислокованих в цих областях.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» під тероризмом розуміється суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.
Так, терористична організація «ЛНР» має конкретних лідерів, які підтримують між собою тісні взаємозв'язки, чітку ієрархію та структуру, яка складається з політичного та силового блоків, керівники та учасники яких підпорядковуються лідерам організацій, а також розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов'язки згідно з єдиним планом спільних злочинних дій.
На учасників політичного блоку терористичних організацій покладаються наступні обов'язки:
- створення, так званих органів державної влади «ЛНР» та організація їх діяльності;
- видача нормативно-правових актів від імені нелегітимних органів державної влади «ЛНР»;
- організація та проведення незаконних референдумів і виборів на територіях, підконтрольних «ЛНР»;
- проведення агітаційної роботи серед населення Луганської області щодо діяльності терористичної організації «ЛНР» з метою схиляння їх до участі у вказаній терористичній організації та отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України;
- організація збору та отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників терористичної організації та осіб лояльне налаштованих до їх діяльності, а також її розподілу;
- налагодження взаємодії між лідерами «ЛНР», представниками влади та ЗС РФ з метою координації дій щодо застосування актів збройної сили проти держави України, спрямованих на захоплення державної влади в Україні, а також дій, направлених на зміну меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;
- налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном, з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для здійснення актів застосування збройної сили проти держави України, зокрема протидії правоохоронним органам та силам АТО;
- налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітацій, висвітлення діяльності «ЛНР». дискредитації діяльності органів державної влади України і осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції та формування думки серед населення про законність власних дій, а також вчинення за їх допомогою закликів до захоплення державної влади в Україні та дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;
- надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам силового блоку «ЛНР» та для забезпечення їх протиправної діяльності;
- забезпечення учасників «ЛНР» транспортом, символікою та агітаційними матеріалами.
На учасників силового блоку терористичних організацій покладаються наступні обов'язки:
- систематична організація та здійснення актів застосування збройної сили проти держави України у особі представників сил АТО, зокрема ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню службових обов'язків співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України та інших військових формувань, задіяним у проведенні антитерористичної операції;
- створення не передбачених законом озброєних підрозділів та участь у їх діяльності;
- вербування нових учасників до складу силового блоку терористичних організацій «ЛНР» та організація їх у групи, навчання, озброєння та керівництво їхніми діями;
- захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об'єктів на території Луганської області;
- вчинення терористичних актів та диверсій на іншій території України;
- захоплення чи заволодіння у інший спосіб зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами, а також будівництво укріплень з метою протидії діяльності осіб, задіяних у ході проведення АТО, та забезпечення власної злочинної діяльності;
- викрадення осіб з метою отримання матеріальної вигоди та залякування мешканців, які підтримують діючу владу в Україні;
- силова підтримка учасників політичного блоку незаконних утворень «ЛНР». захоплення, а також укріплення та охорона зайнятих ними будівель та споруд;
- організація поставок зброї, боєприпасів, вибухових речовин, військової техніки та їх розподіл серед учасників терористичної організації.
На керівників блоків покладається керівництво, організація дій та контроль за діяльністю підлеглих їм співучасників злочину за допомогою керівників груп, що входять до складу вказаних блоків.
Одним із основних завдань учасників вказаної терористичної організації є зміна меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, вплив на прийняття рішень, вчинення та не вчинення дій органами державної влади України, шляхом застосування зброї, вчинення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров'я людини, заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
Враховуючи викладене, так звана «ЛНР» є стійким об'єднанням невизначеної кількості осіб (більше трьох), яка створена з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, та в яких її структурні підрозділи здійснюють терористичну діяльність з відома керівників (керівних органів) усієї організації, а тому у відповідності до п. 16 ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичною організацією.
07.04.2014 за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - «АТО»).
13.04.2014 через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України виконуючий обов'язки Президента України Указом від 14.04.2014 № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
З метою сприяння веденню агресивної війни проти України та насильницькій зміні меж її території у квітні 2014 року у м. Луганськ невстановленими особами у складі терористичної організації «ЛНР» утворено її підрозділ - так звану «Військову комендатуру «ЛНР» («військова частина НОМЕР_1 » або «окремий комендантський полк 2 Армійського корпусу»).
Указане формування має організовану структуру військового типу, а саме єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархічність та дисципліну, його учасники озброєні вогнепальною зброєю, а також мають озброєння та військову техніку, вантажні та легкові автомобілі (у т.ч. незаконно вилучені у населення). У зазначеному формуванні визначено механізм вступу до нього, умови участі, завдання щоденної діяльності, яка полягає в здійсненні, в тому числі шляхом силової підтримки незаконно створених підрозділів терористичної організації «ЛНР», придушення організованого опору населення на окупованій території та його залякування, примусового виселення патріотично налаштованого населення Луганської області, незаконного встановлення режиму обмеження конституційних прав громадян під виглядом введення комендантського часу, збройний опір підрозділам Збройних Сил України та правоохоронних органів України, знищення їх живої сили і майна. Підрозділи зазначеного формування дислокуються в різних населених пунктах і місцевостях на тимчасово окупованій частині Луганської області та мають загальну координацію керівництва.
До структури «Військової комендатури «ЛНР» входять підрозділи з наступними назвами: комендантська рота, яка складається з управління та комендантського взводу; військові комендатури, що складаються з управлінь, комендантських взводів, відділень дізнавачів і відділів профілактики правопорушень, гауптвахт та таємних частин; зенітної артилерійської батареї, що складається з управління, зенітного артилерійського взводу, відділів управління.
Так званий «штаб» «Військової комендатури «ЛНР» терористичної організації «ЛНР» з квітня 2014 року по першу декаду вересня 2014 року дислокувався у захопленій будівлі Луганської обласної державної адміністрації за адресою: м. Луганськ, площа Героїв Великої Вітчизняної війни, З (Ленінський район м. Луганськ), а в подальшому в захопленій будівлі виконавчого комітету Жовтневої районної ради м. Луганськ за адресою: АДРЕСА_1 ). У підвальних приміщеннях зазначених будівель учасниками терористичної організації «ЛНР» були облаштовані місця для незаконного утримання полонених військовослужбовців Збройних Сил України та осіб із числа цивільного населення.
З огляду на викладене, в розумінні положень ст. 2 Женевських конвенцій від 12.08.1949, між державами РФ та Україна із 20.02.2014 триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
Командиром так званої «Військової комендатури «ЛНР» був ОСОБА_7 , а заступником командира так званої «Військової комендатури « ІНФОРМАЦІЯ_2 » був ОСОБА_8 . У зв'язку з виконанням функцій так званого заступника командира «Військової комендатури « ІНФОРМАЦІЯ_2 », останньому підпорядковано членів так званої «Військової комендатури «ЛНР» терористичної організації «ЛНР», які здійснювали охорону та конвоювання незаконно утримуваних ними осіб та виконували його накази і вказівки щодо незаконного утримання військовослужбовців та цивільного населення, а також щодо застосування до них фізичного насильства.
Таким чином, ОСОБА_7 входить до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, та бере безпосередню участь у воєнних діях, відповідно до ч. 2 ст. 43, ч. 2 ст. 44 Додаткового протоколу від 08.06.1977 до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), є комбатантом, у зв'язку з чим зобов'язаний додержуватися норм міжнародного права, застосовуваних у період збройних конфліктів.
Упродовж квітня 2014 року - лютого 2015 року учасники так званої «Військової комендатури «ЛНР» терористичної організації «ЛНР» приймали участь у захопленні будівлі СБ України в Луганській області, вели бойові дії проти підрозділів сил АТО у районі населених пунктів Металіст, Чорнухине. Комісарівка. Георгіївка Луганської області та Дебальцеве Донецької області, у наслідок чого сили антитерористичної операції зазнали втрат у живій силі та техніці, а вказані населені пункти перейшли під контроль терористичних організацій «ЛНР» та «ДНР».
Згідно з положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року» від 17.07.1997, кожен має право на свободу та особисту недоторканність і нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 2 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни» від 03.07.1954, ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.
Згідно ч. 1 ст. 4 зазначеної Конвенції, особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 6 зазначеної Конвенції, вона повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у статті 2-й цієї Конвенції. На території сторін конфлікту застосування Конвенції припиняється після загального припинення бойових дій. На окупованій території застосування цієї Конвенції припиняється через рік після загального припинення бойових дій.
Згідно зі ст. 13 зазначеної Конвенції, положення частини II цієї Конвенції щодо загального захисту населення від деяких наслідків війни стосуються всього населення країн, які перебувають у конфлікті, без будь-якої дискримінації за ознакою, зокрема, раси, національності, релігійних або політичних переконань, і спрямовані на полегшення страждань, спричинених війною.
Згідно зі ст. ст. 27, 29 вказаної Конвенції, особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім'ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу. З урахуванням положень стосовно здоров'я, віку та статі, сторона конфлікту, під владою якої є особи, що перебувають під захистом, має право поводитися з усіма ними однаково, без жодної дискримінації, зокрема стосовно раси, релігії або політичних переконань. Сторона конфлікту, під владою якої є особи, що перебувають під захистом, відповідає за поводження своїх представників із цими особами, причому це не знімає особистої відповідальності з таких представників.
Відповідно до ст. ст. 31-33 вказаної Конвенції забороняється, зокрема: пограбування; жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей; застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей. Жодну особу, що перебуває під захистом, не може бути покарано за правопорушення, якого вона не вчинила особисто. Колективні покарання, так само як і будь-які залякування чи терор, забороняються.
Згідно з преамбулою Додаткового протоколу від 08.06.1977 до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), положення Женевських конвенцій від 12.08.1949 та цього Протоколу повинні за всіх обставин цілком застосовуватися до всіх осіб, які перебувають під захистом цих документів, без яких-небудь несприятливих відмінностей, що полягають у характері чи походженні збройного конфлікту або у причинах, що висуваються Сторонами в конфлікті чи приписуються їм.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 75 вказаного Протоколу заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів: насильство над життям, здоров'ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема катування всіх видів - фізичні чи психічні; тілесні покарання; знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження, погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій.
Незважаючи на це, ОСОБА_7 , перебуваючи на території м. Луганська, усвідомлюючи, що цивільні особи, які перебувають на тимчасово окупованій території Луганської області знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, діючи умисно, з особистих мотивів та з метою покарання цивільних осіб за роботу в державних органах України, діючи умисно, у порушення вимог статей З, 28, 29, 33, 68 Конституції України, статей 27, 29, 31- 33 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949. ч.ч. 1, 2 ст. 75 Протоколу І до Женевських конвенцій, 05.08.2014 приблизно о 12 годині 00 хвилин, знаходячись за адресою: м. Луганськ, площа Героїв Великої Вітчизняної війни, 3, відповідно до відведеної йому ролі заступника командира та на виконання покладених на нього функцій, реалізуючи злочинний умисел, спільно з ОСОБА_7 та іншими невстановленим в ході досудового слідства підпорядкованими йому учасниками незаконного збройного формування «Військової комендатури «ЛНР» терористичної організації «ЛНР», незаконно позбавив волі ОСОБА_9 і прокурора м. Свердловська Луганської області ОСОБА_10 .
В результаті чого, ОСОБА_8 спільно з ОСОБА_7 та з іншими невстановленими в ході досудового слідства, учасниками незаконного збройного формування «Військової комендатури «ЛНР» терористичної організації «ЛНР», незаконно, проти волі, примусово, ув'язнили ОСОБА_9 та прокурора м. Свердловська Луганської області ОСОБА_10 до підвального приміщення захопленої будівлі Луганської обласної державної адміністрації за адресою: м. Луганськ, площа Героїв Великої Вітчизняної війни, 3, та в подальшому незаконно утримували ОСОБА_9 з 05.08.2014 до 23.08.2014, ОСОБА_10 з 05.08.2014 по 07.08.2014 застосовуючи до останніх фізичне насильство у вигляді побоїв по різних частинах тіла, завдавши їм тілесних ушкоджень, фізичного болю та моральних страждань, відповідно до висновку експерта № 286,304,526/17 від 26.12.2017, у ОСОБА_10 на тілі утворилися тілесні ушкодження у вигляді крововиливи на повіках лівого ока, на обох стегнах, сідницях, на передній, задній і лівій боковій поверхнях грудної клітки, на правому плечі з просякненням кров'ю підшкірної клітовини і глибоких м'язів, за ступенем тяжкості такі ушкодження та за своїм характером, є як такі, що викликають сильну фізичну біль та внутрішном'язові гематоми, які привели до шоку та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Також, ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді командира так званої «Військової комендатури «ЛНР» терористичної організації «ЛНР», з 05.08.2014 по 23.08.2014, перебуваючи у місті Луганськ, у невстановленому слідством на цей час місці, діючи у спільному злочинному умислі з іншими невстановленими учасниками Військової комендатури «ЛНР» терористичної організації «ЛНР», діючи умисно, з особистих мотивів та з метою порушення вимог статей 3, 28, 29, 33, 68 Конституції України, статей 27, 29, 31-33 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, ч. ч. 1, 2 ст. 75 Протоколу І до Женевських конвенцій направленому на порушення законів та звичаїв війни в умовах збройного конфлікту, виконуючи відведені йому керівниками терористичної організації «ЛНР» накази, з мотивів несприйняття діючої державної влади України та її політичного курсу, бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді вигнання цивільного населення до протиправних примусових робіт, спільно з ОСОБА_7 та іншими невстановленими в ході досудового розслідування особами, підпорядкованими йому учасниками незаконного збройного формування «Військової комендатури «ЛНР» терористичної організації «ЛНР» неодноразово, всупереч волі ОСОБА_9 , здійснював вигнання до примусових робіт у вигляді завантаження товарно-матеріальних цінностей з торгових комплексів та закопування трупів, вказані незаконні примусові роботи супроводжувалися періодичними побиттями потерпілого з метою подавления його волі.
Таким чином, громадянин України ОСОБА_7 підозрюється в тому, що за викладених вище обставин, своїми умисними, протиправними діями, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 438 КК України, тобто віддання наказу про вчинення жорстокого поводження з цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, інших порушень законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Щодо обґрунтованої підозри.
Згідно зі ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Оскільки чинне законодавство не розкриває поняття обґрунтованої підозри, враховуючи ст. 8, 9 КПК України, слід керуватися позиціями Європейського суду з прав людини. З точки зору практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182). При чому факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а й пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи (рішення у справі "Murray v.United Kingdom", 14310/88, 28.10.94, п. 55).
Уявлення про "обґрунтовану підозру" має ґрунтуватися поміж інших факторів, на двох ключових критеріях: суб'єктивному та об'єктивному.
Перший критерій означає, що підозра має бути добросовісною, тобто особа, яка оголосила про підозру, має щиро підозрювати особу у вчиненні такого кримінального правопорушення, другий - що об'єктивно існують дані про скоєне кримінальне правопорушення і причетність особи до вчинення правопорушення. Такими даними можуть бути дії самого підозрюваного, наявні документи, речові докази, показання очевидців тощо.
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколом огляду від 08.08.2014; протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 14.08.2014; протоколом допиту свідка ОСОБА_12 від 26.08.2014; протоколом допиту свідка ОСОБА_13 від 01.09.2014; протоколом допиту свідка ОСОБА_14 від 03.09.2014; протоколом допиту свідка ОСОБА_15 від 05.09.2014; протоколом допиту свідка ОСОБА_9 від 03.10.2014; протоколом допиту свідка ОСОБА_16 від 17.03.2015; листом управління карного розшуку в Луганській області від 29.12.2016 № 5194/111/14-2016; протоколом допиту свідка ОСОБА_17 від 21.08.2019; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_9 від 05.08.2019; протоколом додаткового допиту потерпілого ОСОБА_18 від 12.04.2017; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_19 від 28.03.2017; протоколом огляду Інтернет-видань від 05.05.2020; іншими матеріалами провадження у їх сукупності.
Таким чином, підозрюваний ОСОБА_7 вчинив особливо тяжкий злочин, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років.
Стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на цей час докази у кримінальному провадженні свідчать про об'єктивний зв'язок підозрюваного ОСОБА_7 із вчиненням кримінального правопорушення, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.
Щодо належного повідомлення про підозру.
16.03.2020 прокурором другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях та в умовах збройного конфлікту, Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_20 підготовлено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, яке в той же день вручено призначеному захиснику ОСОБА_21 . Разом з цим, підозрюваний ОСОБА_7 викликався повісткою на 10 год. 00 хв. 30.03.2020, яка опублікована в газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр» № 58 (6672) від 26.03.2020.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Щодо ризиків.
Слідчий суддя вважає доведеними вказані ризики, передбачені пунктами 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому слідчий суддя враховує, що як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. Безумовно, наявність заявлених ризиків має обґрунтовуватися, а обов'язки, про покладення (продовження) яких клопоче орган досудового розслідування у разі обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, - бути у взаємозв'язку з ними. Однак, в переважній більшості випадків, враховуючи їх вірогідний характер, класичні категорії доказування, притаманні судовому процесу, при їх обґрунтуванні не застосовуються. При встановленні ризиків кримінального провадження слідчий суддя застосовує стандарт достатності підстав вважати, що підозрюваний може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню. Оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, слідчий суддя має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду свідчать такі обставини:
- тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 в разі визнання його винним у кримінальному правопорушенні, в якому він підозрюється (відповідно до ст. 12 КК України вказані злочини відноситься до категорії особливо тяжких злочинів);
- вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення;
- неприбуття на виклик до прокурора та не повідомлення слідчому та прокурору про причини та неможливість прибуття на виклик, що свідчить про те, що підозрюваний на цей час вже переховується від органу досудового розслідування;
Також, наявність ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст.177 КПК України, а саме знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки органом досудового розслідування встановлюються всі обставини, які підлягають доказуванню, а також на теперішній час можуть існувати речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення та які ОСОБА_7 може знищити, сховати або спотворити з метою уникнення кримінальної відповідальності документи.
Про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст.177 КПК України, а саме незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, які викривають злочинну діяльність ОСОБА_7 , оскільки, останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі та з метою уникнення відповідальності може здійснювати тиск та схиляти свідків як особисто, так і через інших осіб до дачі неправдивих показань, шляхом погроз, умовлянь, відання злочинних наказів, тощо, тим саме перешкоджати встановленню об'єктивної істини у кримінальному провадженні.
Також, наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст.177 КПК України, а саме перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином: оскільки, на даний час не встановлені всі можливі спільники ОСОБА_7 у вчиненні даного кримінального правопорушення, яким останній може повідомити про факти виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали відомі йому в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб, а тому ОСОБА_7 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим шляхом.
Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст.177 КПК України, а саме продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, або вчинити інше кримінальне правопорушення свідчить:
- тимчасова окупація території України, а саме території м. Луганськ та інших населених пунктів Луганської області, де ОСОБА_7 віддає злочинні накази, що дає йому можливість продовжувати здійснювати злочинну діяльність та унеможливлює реальне відбування покарання, яке може бути призначене останньому у разі його засудження за цей злочин.
Щодо перебування підозрюваного на окупованій території.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 цього Закону адміністративна межа між тимчасово окупованою територією та іншою територією України визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 вся територія Луганського району Луганської області з 07.04.2014 є тимчасово окупованою територією.
Той факт, що підозрюваний ОСОБА_7 перебуває на окупованій території України підтверджується тим, що злочин вчинено на території міста Луганськ, та незаконне збройне формування «Військової комендатури «ЛНР» терористичної організації «ЛНР» базувалось у м. Луганськ.
Щодо розшуку.
30.03.2020 у зв'язку з переховуванням підозрюваного ОСОБА_7 від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності, останнього оголошено в розшук, здійснення якого доручено 3 управлінню (з дислокацією в м. Сєвєродонецьк) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях і до цього часу його місце знаходження не встановлено.
Висновки.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
З огляду на те, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження ті обставини, що ОСОБА_7 набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, підозра є обґрунтованою, доведення органом досудового розслідування наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також факт того, що сукупність доказів у своєму зв'язку вказують слідчому судді на достатність підстави вважати, що підозрюваний перебуває на тимчасово окупованій території України, слідчим суддею встановлено достатні підстави для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваного, відповідно до приписів ч. 6 ст. 193 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжним заходом є тримання під вартою.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, які входять до вищевказаного переліку, підозра є обґрунтованою, доведення органом досудового розслідування наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, до нього може бути застосований виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому клопотання підлягає задоволенню.
Щодо застави.
Згідно з абз. 7 ч. 4 ст. 183 КК України, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Згідно з абз. 8 ч. 4 ст. 183 КК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Оскільки ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, які входять до переліку, перебуває на тимчасово окупованій території України, розмір застави слідчий суддя не визначає.
Інші питання.
Згідно ч. 4 ст. 197 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі ч. 6 статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
Визначення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, тобто визначення, таким чином строку тримання особи під вартою, здійснюється лише під час застосування щодо особи запобіжного заходу, що відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України, можливе після затримання особи, а слідчий суддя, суд не пізніш як через сорок вісім годин з часу доставки такої особи до органу досудового розслідування, зобов'язаний розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід за обов'язкової присутності такого підозрюваного, обвинуваченого.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.176-178, 183, 193, 194, 197 КПК України, слідчий суддя -
УХВАЛИВ:
Клопотання - задовольнити.
В порядку ч. 6 ст. 193 КПК України обрати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, у кримінальному провадженні № 12014130580000927, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.08.2014 року, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Роз'яснити, що згідно з положеннями ч. 6 ст.193 КПК України, після затримання особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки її до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановлює ухвалу.
Відповідно до ч. 4 ст. 197 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, на підставі частини шостої статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
Дана ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Контроль за виконанням ухвали доручити прокурору відділу Луганської обласної прокуратури ОСОБА_6 .
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1