Справа № 201/13339/23
Провадження № 1-кп/201/995/2023
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2023 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023041650001517 від 01.10.2023 року по обвинуваченню:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Дніпропетровську, громадянина України, маючого середню освіту, не одруженого, утриманців не маючого, до затримання працюючого неофіційно вантажником (зі слів), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, -
В судовому засіданні приймали участь:
прокурор ОСОБА_4
обвинувачений ОСОБА_3
захисник ОСОБА_5 (відеоконференцзв'язок)
потерпілий ОСОБА_6
представник потерпілого адвокат ОСОБА_7
ВСТАНОВИВ:
Прокурор подав клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , в якому прокурор просив продовжити йому строки тримання під вартою на 60 днів, посилаючись на ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків і потерпілого; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 просив в задоволенні клопотання прокурора відмовити та змінити йому запобіжний захід на домашній арешт, додав, що бажає відшкодувати потерпілому нанесену шкоду.
Захисник підтримав позицію свого підзахисного, зауваживши на відсутності ризиків, заявлених прокурором, оскільки, на його думку, сама по собі тяжкість кримінального правопорушення не може бути єдиною підставою для продовження строку дії запобіжного заходу. Також захисник наголосив на міцних соціальних зв'язках свого підзахисного, відсутності судимості, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Потерпілий та його представник підтримали думку прокурора.
Суд, заслухавши учасників процесу, вважає, що обвинуваченому слід продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.
Так, відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
За положеннями ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим частиною першою цієї статті.
Встановлено, що ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03.10.2023 року застосовано до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави.
На думку слідчого судді, доведеними є ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховуватись від органів досудового розслідування та суду, оскільки ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачене максимальне покарання у виді восьми років позбавлення волі, може незаконно вплинути на потерпілого або свідків у цьому кримінальному провадженні, з метою уникнення відповідальності в інкримінованому злочині, враховуючи, що вказані особи на даний час в судовому засіданні не допитувались, а підозрюваному ОСОБА_3 відомі їх анкетні дані та місце проживання з протоколів допиту вказаних осіб.
Поряд із цим, слідчий суддя вважав недоведеним під час розгляду клопотання наявність ризику, визначеного пунктом 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, з підстав його необґрунтованості та відсутності будь-яких достатніх доказів на підтвердження його існування.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду від 30.10.2023 ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суд м.Дніпропетровська від 03 жовтня 2023 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_3 , підозрюваного за ч. 1 ст. 121 КК України - залишино без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому суд виходить з того, що останній на теперішній час обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, тобто проти життя і здоров'я особи. Дане кримінальне правопорушення у відповідності до ст. 12 КК України є тяжким злочином, за вчинення якого, у разі визнання обвинуваченого ОСОБА_3 винуватим, останньому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком від п'яти до восьми років.
Тому, розуміючи наслідки завершення судового розгляду кримінального провадження, ОСОБА_3 , на переконання суду, може переховуватися від суду з метою ухилення від можливого покарання у виді позбавлення волі.
У зв'язку з цим суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».
Враховуючи, що відомості про свідків і потерпілого у кримінальному провадженні є відомими ОСОБА_3 то такий ризик, як вплив на свідків і потерпілого є реальним і доведеним прокурором.
Поряд із цим, суд вважає недоведеним під час розгляду клопотання наявність ризику, визначеного пунктом 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, з підстав його необґрунтованості та відсутності будь-яких достатніх доказів на підтвердження його існування.
У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з'явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).
За таких обставин суд вважає, що на цей час є наявними ризики, передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризик переховування обвинуваченого від суду, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_3 у разі визнання останнього винуватим у пред'явленому обвинуваченні та ризик незаконного впливу на свідків і потерпілого.
Ці обставини можуть зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.
За таких обставин, суд доходить переконання, що будь-який інший, з передбачених законом більш м'яких запобіжних заходів станом на дату розгляду вказаного клопотання не зможе забезпечити належний розгляд кримінального провадження, а перебування ОСОБА_3 на волі буде суперечити інтересам суспільства, що і є підставою для продовження йому раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суд бере до уваги наявність у ОСОБА_3 місця реєстрації та проживання. Однак дані обставини, з урахуванням вищевикладеного, не можуть слугувати достатньою підставою для зміни обвинуваченому ОСОБА_3 раніше застосованого запобіжного заходу з тримання під вартою на будь-який інший, не пов'язаний із триманням під вартою. Зазначені обставини існували і на момент вчинення інкримінованого обвинуваченому злочину, однак не стали тими стримуючими факторами, які б могли запобігти їх вчиненню, у зв'язку з чим відповідні доводи захисника є неприйнятними.
Отже, ані обвинуваченим, ані його захисником будь-яких об'єктивних даних, які безумовно вказують на зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для застосування чи продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не надано.
Тому, на думку суду, оскільки на цей час продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».
Суд на даній стадії процесу не враховує доводи захисника про визнання ОСОБА_3 своєї вини і щире каяття, оскільки якщо вказане знайде своє підтвердження у судовому засіданні під час його допиту (або не зайде), зазначені обставини будуть враховані судом під час ухвалення вироку і при призначенні покарання та наразі не впливають і не зменшують встановлених судом ризиків.
Отже, враховуючи всі обставини по справі, суд вважає за необхідне запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований обвинуваченому ОСОБА_3 продовжити на 60 днів.
Суд вважає, що застосований до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу, відповідає характеру та тяжкості інкримінованого діяння, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м'який.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого суд на даному етапі не встановив.
Також підтверджень наявності у ОСОБА_3 захворювань, які перешкоджають йому утримуватися під вартою, суду не надано.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно із ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: 1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Частиною 4 статті 183 КПК України передбачений вичерпний перелік, коли суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні.
Згідно п. 1 ч. 4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, окрім інших, також щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Однак, суд звертає увагу на те, що вищевказаною статтею законодавець надає право суду при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи його продовження не визначати розмір застави, однак дана стаття не є нормою прямої дії, тобто не містись обов'язкового характеру, а тому враховуючи те, що ОСОБА_3 хоча обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, втім, застосування ч. 4 ст. 183 КПК України є правом, а не обов'язком суду, суд, з урахуванням вищенаведених ризиків, суд вважає за доцільне визначити йому заставу у межах, встановлених у п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що позбавлення волі людини не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину (рішення ЄСПЛ справі Мамедова проти Росії). Тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (рішення ЄСПЛ справах справах - Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).
При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України").
За вказаних обставин суд вважає за необхідне визначити обвинуваченому ОСОБА_3 заставу як альтернативний запобіжний захід.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Мангурас проти Іспанії», ухваленому Великою Палатою від 28 вересня 2010 року за №12050/04, сума застави за звільнення з-під варти заявника не була надмірною. У рішенні, у справі «Мангурас проти Іспанії», Європейський суд з прав людини постановив, що не було порушено ч. 3 ст. 5 (право на свободу та особисту недоторканість) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за наступних підстав: «Відповідно до ч. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод внесення застави може вимагатися лише за наявності законних підстав для затримання особи. Органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Більш того, якщо навіть сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується».
Отже, розмір застави повинен, головним чином, визначатися виходячи з особи підозрюваного/обвинуваченого, його майнового стану і його відносин з особами, які надають забезпечення, іншими словами, враховуючи той факт, чи буде втрата забезпечення чи дії проти поручителів у випадку неявки підозрюваного/обвинуваченого до слідчого або до суду суд достатнім стримуючим фактором для нього, щоб не здійснити втечу.
При цьому Європейський суд з прав людини також наголошує, що якщо на карту поставлене право на свободу, гарантоване статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, влада повинна приділяти питанню встановлення відповідного розміру застави таку ж увагу, якби це стосувалося обґрунтування необхідності тримання особи під вартою.
Визначаючи відповідно до вимог ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави, а також виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатися, враховуючи матеріальний стан підозрюваного, тяжкість злочину, у вчиненні якого він підозрюється, дані, що характеризують його способу і наявність вищезазначених ризиків, суд вважає, що застава у зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмірах цілком здатна забезпечити виконання належної процесуальної поведінки обвинуваченим та може гарантувати виконання ним покладених на нього обов'язків і зазначений розмір застави буде належною гарантією того, що, у разі сплати його, обвинувачений вирішить не зникати через побоювання втратити цю заставу.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене та особу обвинуваченого, суд вважає за необхідне визначити заставу у 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яку обвинувачений чи інша особа має право у будь-який момент внести на спеціальний рахунок у порядку, визначеному КМУ, після чого може бути звільнений з-під варти, при цьому у випадку внесення застави суд покладає на нього певні обов'язки.
Керуючись ст. ст. 177,178, 183, 331 КПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Клопотання прокурора - задовольнити.
Застосований під час досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - продовжити на 60 днів, тобто до 19 січня 2024 року включно.
ОСОБА_3 визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 80 520,00 грн, за умови внесення якої на призначений для цього депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, ОСОБА_3 слід негайно звільнити з-під варти.
Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою-заставодавцем.
У разі внесення вказаної застави покласти на ОСОБА_3 наступні обов'язки:
- не відлучатися із м. Дніпра без дозволу суду;
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- повідомляти суд про зміну місця свого проживання та роботи;
- за наявності здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- утримуватись від спілкування зі свідками і потерпілим у цьому кримінальному провадженні.
Вказані обов'язки, в разі внесення застави, покладаються на ОСОБА_3 на увесь період судового провадження.
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку із внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі невиконання вище перелічених обов'язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовуються у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України (застава, домашній арешт, тримання під вартою) та може бути накладено грошове стягнення.
Роз'яснити, що за умисне невиконання ухвали суду передбачена відповідальність за ст. 382 КК України.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення, але може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Копію ухвали направити до Державної установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» для виконання.
Суддя ОСОБА_1