ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2023 рокуСправа №160/22652/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/22652/23 за позовом ОСОБА_1 до 7 Прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
06.09.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » капітана ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , які виразились в забороні перетину державного кордону України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 ; визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 , прийняте начальником відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » капітаном ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 загону Державної прикордонної служби України 20 серпня 2023 року.
В обґрунтування позову заначено, що позивач за рішенням суду є розлученим та самостійно виховує неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . 20.08.2023 року позивач разом з неповнолітньою донькою прибули до пункту пропуску «Грушів - Будомєж» з метою перетину державного кордону України. Під час перетину кордону ним було подано документи та копії рішень Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 07.11.2016 року №176/1551/16-ц та від 10.06.2019 року № 176/663/19, що засвідчують спільне місце реєстрації та проживання позивача з його неповнолітньою донькою, а також документи, які підтверджують її навчання за кордоном, наявність у позивача та його доньки діючих посвідок на проживання в Німеччині. Вважає, що наданих документів було достатньо для підтвердження факту самостійного виховання ним неповнолітньої доньки та виїзду за кордон, а дії та рішення про відмову у перетині державного кордону є протиправними та такими, що порушують законні права позивача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.09.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/22652/23 за позовом ОСОБА_1 до 7 Прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
04.10.2023 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та, зокрема, зазначив, що у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану встановлено особливий режим в'їзду, виїзду та свободи пересування громадян. З огляду на зазначене головою Державної прикордонної служби України було прийнято рішення щодо заборони виїзду за кордон громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років у період здійснення в Україні заходів правового режиму воєнного стану. Законодавчими нормами передбачено право на перетинання кордону громадянам України, які самостійно виховують дитину віком до 18 років, однак на підтвердження такого права вони мають надати певний перелік документів. Позивачем під час здійснення перетину державного кордону не було надано представнику прикордонної служби документів, які б свідчили про встановлення певного юридичного факту (свідоцтва про смерть) чи рішення суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), які підтверджують те, що права та обов'язки у даному випадку матері щодо дитини є припиненими і свідчать про те, що позивач здійснює самостійне виховання дитини віком до 18 років. Розірвання шлюбу та укладення договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків батьків жодним чином не підтверджує факту самостійності виховання дитини одним із батьків, оскільки нормами Сімейного кодексу України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Отже надані позивачем 20.08.2023 року документи не дали змогу уповноваженим особам, які здійснюють прикордонний контроль прийняти рішення про надання дозволу на перетин кордону.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування у Державної прикордонної служби України інформації щодо перетину державного кордону України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_2 та паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 .
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є військовозобов'язаною особою та має неповнолітню доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_4 від 06.10.2006 року.
Відповідно рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 07.11.2016 року №176/1551/16-ц розірвано шлюб зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , 08.11.2008 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Жовтоводського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 297.
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 10.06.2019 року №176/663/19 з ОСОБА_4 було стягнуто на користь позивача аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 .
20 серпня 2023 року позивач разом з неповнолітньою донькою прибув до пункту пропуску «Грушів-Будомєж» з метою перетину державного кордону України та виїзду для продовження навчання ОСОБА_3 .
Позивачем стверджується та не спростовано відповідачем, що для перетину державного кордону він надав працівнику прикордонного загону, зокрема, наступні документи: закордонний паспорт його та дитини; вид на проживання ОСОБА_1 № НОМЕР_5 від 06.10.2022 року, довідку про перебування позивача на консульському обліку №230621173052 від 21.06.2023 року; свідоцтво про народження дитини; вид на проживання ОСОБА_3 № YZ8T6XTMN від 06.10.2022 року; довідку про відвідування донькою школи ім. Генріха Белля від 28.11.2022 року з нотаріально засвідченим перекладом на українську мову; свідоцтво про участь в інтенсивному навчанні в загальноосвітній школі ім. Генріха Белля від 03.02.2023 року, з нотаріально засвідченим перекладом на українську мову.
20.08.2023 року начальником відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » капітаном ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону та виїзді з України громадянину України ОСОБА_1 з причини відсутності документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України №7 (зі змінами та доповненнями).
Рішенням Виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Кам'янського району Дніпропетровської області №637 від 21.09.2023 року визначено місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , разом з батьком ОСОБА_1 .
Вважаючи протиправними дії та рішення відповідача про відмову у перетинанні державного кордону та виїзді з України громадянину України, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про Державну прикордонну службу України», Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про прикордонний контроль», Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин) (далі - Закон №389-VIII).
В розумінні статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 8 Закону «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому Указами Президента України було продовжено строк дії воєнного стану в Україні, який триває і в даний час.
Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року №1710-VI.
В частині 1 статті 1 цього Закону надано визначення термінів, відповідно пунктів 14, 16 яких перевірка документів - дослідження уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України паспортного та інших документів фізичних осіб, які перетинають державний кордон, з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі, а також дослідження за результатами оцінки ризиків документів, що стосуються транспортних засобів, вантажів; підтверджуючі документи - документи, що підтверджують факт туристичного обслуговування, навчання, стажування, працевлаштування, лікування в Україні, бронювання або оплату житла, харчування в Україні та повернення до держави свого громадянства або постійного місця проживання, або до третьої держави (у разі необхідності - інші документи, що підтверджують мету та умови перебування в Україні).
Відповідно частини 1 статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Відповідно до частини 3 статті 14 Закону «Про прикордонний контроль» особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулює та визначає Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Відповідно частини 1 та 2 статті 3 цього Закону, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57 затверджено Правила перетинання державного кордону України громадянами України.
Пунктами 2 та 12 Правил перетинання державного кордону громадянами України, передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Відповідно до пункту 2-6 зазначених Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України №399 від 01.04.2022 року «Про внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України» постановлено внести до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 12 березня 2022 р. № 264 та від 29 березня 2022 р. № 383, зміни, якими, зокрема, пункт 2-6 доповнити реченням такого змісту: “Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ, під визначенням «мобілізація» розуміється комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Поряд з цим, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані (окрім іншого): жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану.
Водночас згідно з пунктом 2-6 Правил № 57 таке право не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року №921 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних (далі - Порядок №921).
Відповідно до пункту 2 Порядку №921 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов'язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов'язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.
Згідно з пунктом 16 Порядку №921 військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов'язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Відповідно до пункту 56 Порядку №921 про взяття призовників і військовозобов'язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
Вказане кореспондується також з нормами Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого Указом Президента України від 30 грудня 2016 року №582/2016.
Військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу в розумінні зазначеного вище Положення є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Згідно з нормами вказаного Положення у посвідченні про приписку до призовної дільниці або у військовому квитку, серед іншого, проставляється відмітка про зняття військовослужбовця з військового обліку.
Отже, з проведеного правового аналізу законодавчих норм, що регламентують порядок здійснення військового обліку, єдиними документами, що посвідчують факт зняття особи з військового обліку є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного з відповідною відміткою.
Відповідно до вимог Закону №2232-XII на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
Суд також враховує, що Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації, та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову у разі перетину кордону, необхідно надати підтверджуючі документи.
Станом на час виникнення спірних у даній справі відносин в Україні діяв воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
При цьому законом передбачена і відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка надається військовозобов'язаним. Зокрема, така надається жінкам та чоловікам, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Отже, обмеження щодо заборони виїзду за межі України на період дії правового режиму воєнного стану не застосовуються до чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
При цьому, така особа при перетині державного кордону на виїзд з України в пункті пропуску повинна надати, крім паспортних документів, і документи, які б підтверджували її право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, факт самостійного виховання дитини віком до 18 років.
Разом з тим позивачем надано свідоцтво про народження дитини, закордонний паспорт дитини, рішення суду про розірвання шлюбу та рішення суду, яким стягнуто з колишньої дружини на користь позивача аліменти на утримання доньки.
Проте, суд зазначає, що такі документи не підтверджують того, що позивач самостійно виховує свого неповнолітню доньку. Окрім іншого, наведені рішення суду не доводять того, що мати дитини позбавлена батьківських прав.
Свідоцтво про народження дитини підтверджує лише факт батьківства.
Статтею 141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Отже, факти розірвання шлюбу та проживання разом з батьком не звільняють іншого з батьків дитини від участі у її вихованні, тому, надані позивачем рішення суду не є безумовними доказами того, що батько самостійно виховує свою неповнолітню дитину.
Крім того, відповідно до статті 158 Сімейного кодексу України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до частини 1 статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Частиною 1статті 161 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Позивачем під час здійснення прикордонного контролю на підтвердження самостійного виховання своєї неповнолітньої доньки не було надано рішення щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком.
Також суд зазначає, що у зв'язку з введенням в Україні правового режиму воєнного стану відповідно до Указу Президента №64/2022 та на виконання вимог Закону №389, Адміністрація Державної прикордонної служби України листом №23-6855/0/6-22-Вих від 17.03.2022 Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану органам Держприкордонслужби надано відповідні роз'яснення.
Відповідно до підпункту 4 пункту 3 вищевказаного листа, обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до осіб, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Підтверджуючими документами можуть бути, зокрема, свідоцтво про народження дитини (дітей) + свідоцтво про смерть матері дитини/рішення суду про позбавлення матері батьківських прав/визнання безвісти відсутньою/рішення суду про розлучення з визначенням місця проживання з батьком.
Таким чином, особа чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 18-річного віку при перетині державного кордону на виїзд з України в пункті пропуску повинна надати, крім паспортних документів, документи, які б підтверджували її право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема факт самостійного виховання дитини віком до 18 років.
Суд не враховує рішення Виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Кам'янського району Дніпропетровської області №637 від 21.09.2023 року про визначення місця проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , оскільки воно прийняте після винесення рішення про відмову позивачу в перетинанні кордону України.
Окрім того, суд зазначає, що оскаржене рішення відповідача має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому при пред'явлені позивачем документів, які надають право на перетин державного кордону, таке рішення відповідача жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України, за наявності на те законних підстав.
Отже, станом на день винесення оскаржуваного рішення позивачем належних чином оформлених документів на спростування заборони виїзду під час мобілізації, та на підтвердження того, що він як батько самостійно виховує свою неповнолітню дитину, надано не було, що свідчить про відсутність в діях та рішеннях відповідача та його посадових осіб ознак протиправності.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до 7 Прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дії, визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська