ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2023 року ЛуцькСправа № 140/28907/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд із позовом Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не розгляду рапорту від 01.08.2023; зобов'язання розглянути рапорт від 01.08.2023 та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту; зобов'язання звільнити ОСОБА_1 з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є військовослужбовцем та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . 01.08.2023 позивач подав рапорт про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - у зв'язку з необхідністю здійснення за особою з інвалідністю І групи, разом з додатками (належно завіреними копіями), які підтверджують наявність підстави для звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Однак відповідачем не розглянуто рапорт позивача, не надано письмової відмови, по суті питання про звільнення з військової служби не вирішувалось, документи позивача не приймались.
ОСОБА_1 вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не звільнення його з військової служби згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 25.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві на позовну заяву відповідач позовних вимог не визнав, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своєї позиції вказує, що позивач не долучив до позовної заяви жодного належного та допустимого доказу на підтвердження подання рапорту про його звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». При цьому, у військовій частині НОМЕР_1 не зареєстровано будь-яких рапортів від позивача про звільнення його з військової служби та відсутні відомості про подачу таких рапортів. Вказане підтверджується відсутністю на долученому рапорті відмітки про його реєстрацію у військовій частині НОМЕР_1 . Також позивач не долучив до позовної заяви доказів поштового відправлення вказаного рапорту до відповідача.
Крім того, вказує, що позовна вимога про зобов'язання звільнити позивача з військової служби є передчасною та стосується правовідносин, які можуть мати місце у майбутньому.
З огляду на наведене відповідач вказує на відсутність доказів про його бездіяльність.
З урахуванням наведеного просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
01.08.2023 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, а саме рідного дядька. До вказаного рапорту позивачем додано: копію паспорта та РНКОПП ОСОБА_1 ; копію паспорта та РНКОПП ОСОБА_3 ; копію довідки до акту огляду МСЕК ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копію посвідчення ОСОБА_3 ; оригінал довідки УСЗН; копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; копію довідки про реєстрацію місця проживання; копію свідоцтва про шлюб.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту про звільнення, звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно із частинами першою-другою статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років; виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері); утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи; необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду; наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; необхідність здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років; виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність.
Згідно із частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 241 Положення передбачено, що накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до пункту 1.5 Розділу І Інструкції №170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.
Згідно з пунктом 14.10 Розділу XIV Інструкції №170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Водночас, суд звертає увагу, що вищевказаними нормативно-правовими актами не встановлено чітких строків розгляду рапорту про звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, (далі - Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення - звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Предметом даного спору є бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту Лобачова Л.М. про звільнення з військової служби від 01.08.2023.
Відповідач у відзиві вказує на безпідставність позовних вимог у зв'язку з відсутністю доказів подання позивачем вказаного рапорту.
Судом встановлено, що 01.08.2023 позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (а.с. 22). Вказаний рапорт завізований командиром 3МВ 2МР 107 МБ А.Котиком, командиром 2МР 107 МБ О.Дідиком та командиром НОМЕР_2 ОСОБА_5 . Зокрема, командир НОМЕР_2 ОСОБА_6 звертається до командира військової частини НОМЕР_1 з клопотанням щодо розгляду вказаного рапорту.
При цьому оригінал вказаного рапорту міститься в матеріалах справи (а.с. 22), а в позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що його документи Військовою частиною НОМЕР_1 не приймались.
Відтак, з наявних у матеріалах справи документів слідує, що відповідач не прийняв рапорту позивача від 01.08.2023, не розглянув його та не прийняв відповідного рішення за результатами розгляду рапорту.
Суд зазначає, що відповідач не надав суду також доказів та не вказав причин, умов та обставин, які б унеможливлювали прийняття та розгляд рапорту позивача в межах строків та відповідно до чинного законодавства.
Тобто, відповідачем не вирішено питання про задоволення або відмову у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, та відповідного рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідачем не прийнято.
За таких обставин, суд встановив, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо неприйняття та не розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу».
Як визначено частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Зазначеному праву кореспондує повноваження суду у разі задоволення позову прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Закріплений статтею 9 КАС України принцип диспозитивності передбачає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина друга означеної статті).
Право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15).
У постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов'язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
З огляду на викладене суд зазначає, що наслідком задоволення в адміністративному судочинстві позовних вимог є відновлення фактично порушених прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Суд при прийнятті рішення про задоволення позовних вимог має не лише вирішити позовні вимоги відповідно до принципів верховенства права, а й обрати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права, тобто такий, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду та здійснювалося примусове виконання рішення. Суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
Отже, з урахуванням наданих статтею 245 КАС України повноважень, а також враховуючи положення частини другої статті 9 цього Кодексу, для ефективного захисту прав позивача, суд у цій справі дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття та не розгляду рапорту позивача від 01.08.2023 про звільнення з військової служби та зобов'язання відповідача прийняти та розглянути рапорт ОСОБА_1 від 01.08.2023 про звільнення з військової служби та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення.
При вирішенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби суд зазначає, що вона задоволенню не підлягає, оскільки відповідач не прийняв відповідного рішення по суті рапорту Лобачова Л.М. від 01.08.2023 про звільнення з військової служби. Прийняття відповідного рішення (рішення про звільнення з військової служби або рішення про відмову у звільнення з військової служби) відноситься до дискреційних повноважень відповідача, та при відсутності відповідного рішення суд позбавлений можливості надати правову оцінку наявності правових підстав для звільнення з військової служби.
Відтак позов слід задовольнити частково.
За змістом частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 необхідно стягнути судовий збір в сумі 1073,60 грн, який сплачений відповідно до квитанції від 15.09.2023.
Керуючись статтями 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про військовий облік і військову службу», суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття та не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 01.08.2023 про звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти та розглянути рапорт ОСОБА_1 від 01.08.2023 про звільнення з військової служби та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судовий збір у сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Я. Ксензюк