ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 462/3095/20
провадження № 51-698 км 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Львівського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140000000302, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у с. Бринці-Загірні Жидачівського району Львівської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 10 червня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК.
Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 24 квітня 2020 року приблизно о 14:20, керуючи автомобілем марки «AUDI A4», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по лівій смузі на вул. Городоцькій в напрямку вул. Виговського у м. Львові, неподалік буд. 162, порушив вимоги п. п. 1.5, 2.3.б, д, 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, відволікся від її спостереження, вчасно не зреагував на її зміну, не обрав безпечної швидкості, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , котра переходила дорогу по нерегульованому пішохідному переході, спричинивши останній тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла.
Львівський апеляційний суд 21 березня 2023 року частково задовольнив апеляційні скарги прокурора та потерпілого, скасував вирок Залізничного районного суду м. Львова від 10 червня 2021 року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив останньому покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного апеляційним судом ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, просить вирок апеляційного суду щодо останнього змінити і застосувати щодо нього положення ст. 75 КК. Стверджує, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися характеризуючі особу дані та інші пом'якшуючі покарання обставини, що призвело до призначення ОСОБА_7 суворого покарання.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника та просив залишити судове рішення щодо ОСОБА_7 без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, в якій не заперечується винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК, а також вид та розмір призначеного засудженому покарання за вказане кримінальне правопорушення у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Разом із тим, доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 щодо можливості застосування стосовно ОСОБА_7 положень ст. 75 КК та звільнення останнього від відбування основного покарання з випробуванням, є необґрунтованими.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно з приписами ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення статей 50, 65, 75 КК дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку за апеляційними скаргами прокурора та потерпілого щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через м'якість, вказаних вимог закону апеляційний суд дотримався.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи прокурора та потерпілого, дійшов обґрунтованого висновку, що місцевий суд при застосуванні до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК не мотивував свого рішення про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства та не вказав, які обставини суд урахував, окрім тих, які взяв до уваги, обираючи розмір покарання. Тому апеляційний суд визнав таке рішення суду першої інстанції неправильним та частково задовольнив вимоги сторони обвинувачення і потерпілого.
Скасовуючи вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, апеляційний суд, разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину, врахував конкретні обставини скоєння ОСОБА_7 кримінального правопорушення та його наслідки, характер протиправних дій винного, а саме те, що ОСОБА_7 допустив грубе порушення Правил дорожнього руху, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода, яка перетинала дорогу по пішохідному переходу, що призвело до невідворотних наслідків - смерті потерпілої. Врахував посткримінальну поведінку ОСОБА_7 , який хоч і частково відшкодував завдану шкоду, проте вона не є співмірною заподіяним стражданням потерпілим.
З огляду на такі обставини у їх поєднанні, апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що застосування щодо ОСОБА_7 положень ст. 75 КК та звільнення його від відбування покарання з випробуванням суперечить загальним засадам покарання і не забезпечить досягнення його мети.
При цьому, суд апеляційної інстанції не залишив поза увагою обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття, відсутність обставин, що його обтяжують, дані про особу винного, котрий є особою молодого віку, до кримінальної відповідальності притягується вперше, та правильно призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке є мінімальним у межах санкції вказаної норми, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На думку колегії суддів, у даному конкретному випадку таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є співмірним характеру вчиненого та даним про особу винного, справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень. Правових підстав вважати його явно несправедливим через суворість немає.
При цьому колегія суддів зазначає, що у кримінальному праві виправлення засудженого є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення.
Виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.
Досягнення мети виправлення означає, що в особистості засудженого в результаті застосування до нього покарання відбулись такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення та засудження винуватим вчиненої ним власної суспільно небезпечної дії.
При обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК.
Питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст. 75 КК, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини справи.
Враховуючи викладене, підстав для застосування щодо ОСОБА_7 положень ст. 75 КК та звільнення його від відбування основного покарання з випробуванням, про що захисник ОСОБА_6 порушив питання у касаційній скарзі, Суд не вбачає.
Таким чином, оскаржений вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 374, 420 КПК, містить докладні мотиви ухваленого судом рішення. При цьому підстав, передбачених ст. 438 КПК, для зміни вироку суду колегія суддів не встановила, а тому вважає, що у задоволенні касаційної скарги захисника необхідно відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Львівського апеляційного суду від 21 березня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3