ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 501/740/20
провадження № 51-3646 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Одеського апеляційного суду від 4 квітня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201916060000878, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. Чорноморську Одеської області, зареєстрований на АДРЕСА_1 , проживає на АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК),
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, котрий народився у с. Малодолинське Одеського району Одеської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_3 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Овідіопольського районного суду Одеської області від 9 березня 2022 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК із застосуванням положень ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75, ст. 104 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК.
Прийнято рішення щодо цивільного позову, речових доказів та процесуальних витрат.
Цим вироком також засуджено ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 121 КК, судове рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржується.
Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 2 листопада 2019 року приблизно о 2:10, перебував разом з ОСОБА_9 між магазином « Копійна », що на вул. Парусна, 7/159н у м. Чорноморську Одеської області , та торговим кіоском «Бершадські кури», що на вул. Парусна, 7/2 у м. Чорноморську Одеської області , де у них виник конфлікт із ОСОБА_10 . Надалі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, нанесли ОСОБА_10 удари по тілу та голові, від яких останній впав на асфальт. Після чого, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 продовжували свої злочинні дії та наносили удари у різні частини тіла ОСОБА_10 , зокрема, ОСОБА_9 наніс численні удари правою рукою по тулубу та голові потерпілого, а ОСОБА_8 наніс численні удари правою ногою по тулубу та голові ОСОБА_10 , від яких останній втратив свідомість. Внаслідок злочинних дій ОСОБА_8 та ОСОБА_9 потерпілому ОСОБА_10 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя та здоров'я в момент заподіяння.
Одеський апеляційний суд 4 квітня 2023 року частково задовольнив апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_11 , скасував вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 9 березня 2022 року в частині призначеного ОСОБА_8 та ОСОБА_9 покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 121 КК із застосуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_8 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 29 листопада 2019 року по 2 січня 2020 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного апеляційним судом ОСОБА_8 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, просить вирок апеляційного суду щодо останнього змінити і застосувати щодо нього положення ст. 75 КК. Стверджує, що після розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, зі сторони ОСОБА_8 було повністю відшкодовано завдану шкоду потерпілому ОСОБА_10 , зокрема й моральну, а також те, що останній не має претензій до ОСОБА_8 та просив призначити покарання, не пов'язане із позбавленням волі.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, вважав, що відсутність зі сторони потерпілого претензій з приводу завданої шкоди, яка була відшкодована у повному обсязі, дає підстави для застосування положень ст. 75 КК.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника та просив залишити судове рішення щодо ОСОБА_8 без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора та захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, в якій не заперечується винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 121 КК.
Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_8 , з приводу призначення останньому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із застосуванням положень ст. 75 КК колегія суддів вважає безпідставними.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку за апеляційною скаргою прокурора та представника потерпілого ОСОБА_12 щодо невідповідності призначеного ОСОБА_8 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через м'якість, дійшов висновку про часткову прийнятність їх доводів, враховуючи наступне.
Відповідно до загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК), суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
За наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення (ч. 1 ст. 69 КК).
Окрім цього, за правилами ч. 1 ст. 75 КК в редакції Закону, що діяла на момент вчинення злочину, у разі якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При цьому згідно з приписами ч. 1 ст. 104 КК звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею.
Перевіряючи доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого у частині і призначеного засудженому покарання яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого й особі засудженого, апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 злочину, який за приписами ст. 12 КК, відноситься до категорії тяжких, фактичні обставини скоєння ОСОБА_8 кримінального правопорушення та наслідки, що настали, характер його протиправних дій, дані про особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, офіційно працевлаштований, характеризується позитивно, а також його посткримінальну поведінку.
Водночас суд врахував, що засуджений вчинив злочин будучи неповнолітнім, вину у скоєному визнав повністю, щиро розкаявся, частково відшкодував завдану потерпілому шкоду, що у відповідності до ст. 66 КК є обставинами, які пом'якшують покарання.
Враховуючи наведене, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про те, що дані про особу засудженого, а також обставини, передбачені ст. 66 КК, встановлені у справі, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та дають можливість суду призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, а тому правильно призначив ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 121 КК із застосуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
Водночас апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність застосовування приписів ст. 75, ст. 104 КК, а відтак необґрунтоване звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням. Як вірно зазначено у оскарженому вироку, судом не було належно вмотивовано ухваленого рішення, натомість ті обставини, на які послався суд, вже слугували підставою для застосування ст. 69 КК. Інших обставин, які би вказували на можливість виправлення засудженого без відбування покарання, місцевий суд не встановив, не було їх встановлено й під час апеляційного чи касаційного проваджень.
Із наведеними апеляційним судом мотивами погоджується і колегія суддів та зазначає, що у кримінальному праві виправлення засудженого є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення.
Виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.
Досягнення мети виправлення означає, що в особистості засудженого в результаті застосування до нього покарання відбулись такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення та засудження винуватим вчиненої ним власної суспільно небезпечної дії.
При обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК.
Питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст. 75 КК, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини справи.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується, що покарання, призначене апеляційним судом ОСОБА_8 , відповідає загальним засадам призначення покарання, є справедливим та домірним вчиненому, при цьому підстави для звільнення засудженого від відбування такого покарання із застосуванням положень ст. 75, ст. 104 КК, про що захисник ОСОБА_7 порушив питання у касаційній скарзі, у справі відсутні.
Що стосується доводів захисника з приводу наявності підстави для застосування положень ст. 75 КК відносно ОСОБА_8 , оскільки потерпілому було повністю відшкодовано завдану шкоду, колегія суддів зазначає наступне.
Такі підстави повинні бути встановлені саме на стадії судового розгляду кримінального провадження до ухвалення вироку та призначення покарання, або ж на стадії оскарження такого вироку в апеляційному порядку, тобто до набрання вироком законної сили. Тоді як, в даному випадку, відшкодування завданої шкоди мало місце вже після набрання вироком законної сили.
Разом з цим, відповідно до ст. 533 КПК вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.
Тобто, виконання вироку суду, який набрав законної сили, в частині відшкодування завданого збитку є прямим обов'язком особи, на яку такий обов'язок покладено судом, а його невиконання - має окремі правові наслідки, та може впливати на притягнення такої особи до юридичної відповідальності, визначеної законом.
Враховуючи вищевикладене, у цьому кримінальному провадженні відсутні підстави для застосування положень ст. 75 КК, а тому його доводи касаційної скарги захисника колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам закону України про кримінальну відповідальність.
Таким чином оскаржений вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 374, 420 КПК, містить докладні мотиви ухваленого судом рішення. Підстав, передбачених ст. 438 КПК, для зміни вироку суду апеляційної інстанції колегія суддів не встановила, а тому вважає, що у задоволенні касаційної скарги захисника необхідно відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Одеського апеляційного суду від 4 квітня 2023 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3