Справа № 752/11040/22
Провадження № 2/752/2507/23
РІШЕННЯ
іменем України
(заочне)
15 листопада 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,-
ВСТАНОВИВ:
у серпні 2022 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Хоменка В.В. звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу з урахуванням 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, в розмірі 32 063,64 доларів США.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 29.12.2020 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, про що останнім було власноруч написано розписку, за умовами якого він передав в позику грошові кошти в сумі 28 000,00 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути їх в сумі 30 660,00 доларів США до 20.01.2021 року.
Проте, на зазначену дату ОСОБА_2 в порушення взятих на себе зобов'язань не повернув суму боргу, на його вимогу у добровільному порядку свої зобов'язання не виконав, тому вимушений звернутись до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 11.10.2022 року відкрито провадження у справі з проведенням розгляду у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання (а.с. 27).
Ухвалою від 16.05.2023 року підготовче провадження у справі закрито, призначено судовий розгляд (а.с. 45).
Позивач в судове засідання не з'явився, адвокатом Хоменком В.В. подана заява про розгляд справи за їх відсутності та про те, що проти ухвалення заочного рішення не заперечують.
Відповідач, будучи в установленому порядку повідомленим про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не подав.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений судом строк, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення, проти чого не заперечує позивач, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 29.12.2020 року між сторонами укладено договір позики, про що ОСОБА_2 власноруч написано розписку, за умовами якого повивач передав, а відповідач отримав грошові кошти у розмірі 28 000,00 доларів США, та зобов'язався повернути їх в сумі 30 660,00 доларів США до 20.01.2021 року (а.с. 8).
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідачем презумпція правомірності договору позики від 29.12.2020 року не спростована доказами в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України.
Як зазначає позивач, відповідач не виконав належним чином своїх зобов'язань про повне повернення грошових коштів, про які йдеться в зазначеному вище договорі.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
У ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Відповідно до положень ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства.
Отже, приймаючи до уваги те, що між сторонами було укладено договір позики, і позивач виконав свої зобов'язання за договором позики, надавши відповідачу грошові кошти, а відповідач не повернув вказані кошти у розмірі та в строк, передбачені договором, суд, зважаючи на те, що укладення договору позики на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення сторін, в тому числі відповідача, шляхом вчинення свідомих дій, та не суперечить вимогам чинного законодавства, дійшов, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, до висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача щодо стягнення з відповідача її суми в розмірі 30 660,00 доларів США.
Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Отже, суд вважає обґрунтованим посилання позивача про застосування до виниклих правовідносин положень ст. 625 ЦК України, оскільки відповідач порушив грошове зобов'язання, не повернувши позику у передбачений договором строк.
Виходячи із зазначеного, перевіривши розрахунок, наведений позивачем та не спростований відповідачем в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, суд приходить до висновку про те, що останній може бути покладений в основу судового рішення, і з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню 3 % річних у розмірі 1 403,64 доларів США.
Останній відповідачем в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України не спростований.
Щодо судових витрат суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
З огляду на викладене, суд надходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 11 725,22 грн. (а.с. 7, 24).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 266, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 32 063,64 долари США (тридцять дві тисячі шістдесят три долари США 64 центи).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 11 725,22 грн. (одинадцять тисяч сімсот двадцять п'ять гривень 22 копійки).
Відомості учасників:
Позивач: ОСОБА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНКОПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко