УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 289/2110/21
провадження № 61-16379ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 у листопаді 2021 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - відділення поліції № 3), Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - ГУ НП в Житомирській області) про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50 000 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що працівники відділення поліції № 3 Житомирського РУП ГУ НП, порушуючи його права і свободи, незаконно звинуватили у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП та здійснили притягнення його до адміністративної відповідальності.
Радомишльський районний суд Житомирської області постановою від 27 вересня 2021 року закрив провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Позивач зазначав, що внаслідок неправомірних дій ГУ НП в Житомирській області він зазнав моральних страждань, оскільки не міг реалізувати своє право на інформацію та чесне ім'я. У зв'язку з незаконними перевірками та притягненням до адміністративної відповідальності вимушений був докладати додаткових зусиль для поновлення свого права на інформацію та чесне ім'я.
Радомишльський районний суд Житомирської області рішенням від 28 березня 2022 року, яке залишив без змін Житомирський апеляційний суд постановою від 01 червня 2022 року, відмовив у задоволенні позову.
Верховний Суд постановою від 07 вересня 2022 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, скасував рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 28 березня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 червня 2022 року. Закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення поліції № 3 Житомирського РУП ГУ НП про відшкодування моральної шкоди. Справу № 289/2110/21 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ НП в Житомирській області про відшкодування моральної шкоди передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Радомишльський районний суд Житомирської області рішенням від 02 травня 2023 року задовольнив частково позов ОСОБА_1 . Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання щодо судового збору.
Житомирський апеляційний суд постановоювід 25 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ГУ НП в Житомирській області задовольнив частково. Змінив рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 02 травня 2023 року. Зменшив розмір стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди з 5 000 грн до 1 000 грн. Зменшив розмір стягнутих з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу з 9 000 грн до 3 000 грн. У решті рішення залишив без змін.
16 листопада 2023 року адвокат Бойко В. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року, у якій просив скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення районного суду.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд визнає її необґрунтованою, з огляду на таке.
Судом встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 11 серпня 2021 року, 11 серпня 2021 року о 07:42 год на вул. Плетенецькій у м. Радомишль Житомирської області ОСОБА_1 керував автомобілем марки «ЗАЗ 110557-71», державний номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп'яніння, огляд на стан алкогольного сп'яніння зі згоди водія проводився у встановленому законом порядку на місці зупинки із застосуванням спеціального приладу Drager Alcotest, результат тесту - 0,78 проміле. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.9 Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність за частиною першою статті 130 КУпАП.
Радомишльський районний суд Житомирської області постановою від 27 вересня 2021 року закрив провадження у справі № 289/1527/21 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Підставою для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення стало те, що ОСОБА_1 , незважаючи на висловлену ним незгоду з результатами показів приладу Drager Alcotest, з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, не був направлений працівниками поліції на огляд у заклад охорони здоров'я.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, може свідчити про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19) та від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21).
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18) зазначено, що: «здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої моральної шкоди, апеляційний суд дійшов правильного висновку, врахувавши моральні страждання позивача, які були пов'язані з незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності, необхідністю вживати заходи для відновлення своїх прав, врахувавши характер немайнових втрат, відсутність істотних наслідків для позивача.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно частин першої - шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, втраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні Європейський суд з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом даної справи, надано копії: ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 25 жовтня 2021 року, договору про надання правової допомоги від 25 жовтня 2021 року, укладеного між Бойком В. В. (адвокат) та ОСОБА_1 (клієнт), згідно розділу 3 договору сторони домовилися, що гонорар за договором в кожній окремій судовій інстанції становить 50 000 грн.
Відповідно до кошторису витрат на суму 50 000 грн, такі витрати складаються, зокрема: із консультування клієнта до початку написання позовної заяви, написання позовної заяви, написання відповіді на відзив, написання заперечення по справі, написання додаткових пояснень, моніторингу ходу розгляду справи.
Судами встановлено, що кошторис витрат складений в день підписання договору 25 жовтня 2021 року, тобто до початку розгляду справи по суті. До нього закладено написання відповіді на відзив та додаткових пояснень, необхідність подання яких не могли бути відомі позивачу на той час. Подані у подальшому до суду першої інстанції відповідь на відзив та додаткові пояснення дублюють позовну заяву, що може лише свідчити про штучне збільшення вартості наданих послуг.
У відзиві ГУ НП в Житомирській області посилалося на неспівмірность вказаних витрат на правову допомогу.
Апеляційний суд дійшов правильного висновку змінивши рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу, зменшивши суму цих витрат з 9 000 грн до 3 000 грн, при цьому врахувавши принцип співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, врахувавши, що дана справа не відноситься до категорії значної складності, правова допомога адвокатом надавалась шляхом написання позовної заяви на підставі усталеної судової практики, відповіді на відзив та додаткові пояснення, є аналогічними позовній заяві, представник позивача участі у розгляді справи не приймав.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що позивач не згоден з розміром стягненої на його користь сумою моральної шкоди та сумою витрат на правову допомогу, однак такі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки у цілому зводяться до незгоди заявника з ухваленим рішенням апеляційного суду, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення, касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваного рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров