Справа №295/5485/22
Категорія 9
2/295/960/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.11.2023 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі:
головуючого - судді Кузнєцова Д.В.,
за участю секретаря судового засідання Карпішиної С.С.,
представника позивача - адвоката Войтовича М.С.,
представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Нестерчук С.С.,
третьої особи ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , Центральне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області, ТОВ «Брайт Інвестмент» про витребування майна з чужого незаконного володіння, -
ВСТАНОВИВ:
У червні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду із указаним позовом, в обґрунтування якого зазначає, що 25.07.1987 року між нею та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб. З часом 05.10.2006 року між ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_6 , та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки. За вказаним договором ОСОБА_1 набув у власність незавершений будівництвом житловий будинок та земельну ділянку площею 904 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Богунського районного суду м. Житомира у справі №2-3259/11 від 19.08.2011 року було визнано право власності на житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частках за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по 1/2 частині за кожним. Вказане майно було зареєстровано за ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , однак 06 липня 2012 року рішенням Апеляційного суду Житомирської області рішення Богунського районного суду міста Житомира у справі № 2-3259/11 від 19 серпня 2011 року було скасовано та в задоволенні позову ОСОБА_7 й ОСОБА_8 відмовлено. ОСОБА_7 помер10 вересня 2011 року та 25 березня 2016 року ОСОБА_8 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину спірного житлового будинку, що належала померлому. За договорами дарування від 05 травня 2016 року ОСОБА_8 подарувала будинок та земельну ділянку за вказаною адресою своєму сину - ОСОБА_9 . Постановою Житомирського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у справі №295/6177/19-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року, було визнано недійсним договір дарування житлового будинку, укладений 05 травня 2016 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. 25 березня 2016 року на ім'я ОСОБА_8 . Як далі слідує зі змісту позову, відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) відкрите виконавче провадження № 48179140, зведене виконавче провадження № 30537249, по стягненню боргу з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та 24 лютого 2021 року постановою про арешт майна боржника було накладено арешт на майно, що належить боржнику, - ОСОБА_1 , а саме житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Також ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 17 березня 2021 року у справі № 296/11276/13-ц було задоволено подання державного виконавця та звернено стягнення на перелічене вище нерухоме майно боржника ОСОБА_1 . Як стверджує позивач, 26 липня 2022 року в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Понамарьовою К.В. видані постанова та акт про передачу житлового будинку та земельної ділянки стягувачу в рахунок боргу від 26.07.2022 року у виконавчому провадженні АСВП № 30537249 та ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на спірну нерухомість. У подальшому ОСОБА_2 , достовірно знаючи про наявність спору щодо права ОСОБА_3 на 1/2 частину спірного майна, маючи юридичну освіту усвідомлював, що передача йому всього будинку є незаконною, діючи недобросовісно 02.11.2022 року відчужив житловий будинок та земельну ділянку ОСОБА_4 . На переконання позивача, ОСОБА_4 не може бути визнаний добросовісним набувачем, так як позов у справі був поданий ще до того, як останній придбав вказане майно у ОСОБА_2 і йому могло бути відомо, про існування спору на вказане майно. Також ОСОБА_4 до укладення договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки 02.11.2022 року жодного разу не відвідував будинок, який є предметом спору, і взагалі не бачив, що він купляє, оскільки на той момент у будинку проживала ОСОБА_8 . Змінивши предмет позову, позивач просить витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на свою користь 1/2 частку житлового будинку та 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0904 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Після задоволення самовідводу судді Богунського районного суду м. Житомира Перекупки І.Г. згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим у справі визначено суддю Кузнєцова Д.В.
Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Кузнєцова Д.В. від 30.06.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.
ОСОБА_3 неодноразово подавались заяви про забезпечення позову, що були залишені без задоволення, без розгляду або повернуті.
Богунським районним судом м. Житомира 12.01.2023 року постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про закриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 05.07.2023 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Центрально-Західне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), ТОВ «Брайт Інвестмент» про визнання права власності на нерухоме майно та зняття арешту з майна в частині вимоги зняття арешту з майна залишено без розгляду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.2022 № 912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» реорганізовано Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) шляхом його приєднання до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
ОСОБА_2 як відповідачем надано відзив на позовну заяву, у якому останній зазначив, що позов не визнає. За словами відповідача, спірне майно не поділене між подружжям, тому відсутні підстави вважати, що позивачу належить конкретна частина. Основною підставою для звернення стягнення на це майно стала ухвала Корольовського районного суду м. Житомира від 17.03.2021 у справі №296/11276/13, на яку позивач послався у позові та надав її копію. Саме ця ухвала стала підставою (дала дозвіл) для призначення електронних торгів. Вказана ухвала є чинною, залишена без змін постановами апеляційного та касаційного судів. Вказаною ухвалою суд дав дозвіл на звернення стягнення на спірне нерухоме майно. ОСОБА_2 звертав увагу, що позивачем (навмисно чи випадково) не надано повний текст постанови Верховного Суду від 03.08.2021 у справі 295/6177/19. У вказаній постанові, мотивуючи свій висновок, Верховний Суд зазначив таке: «У справі, що переглядається, Верховний Суд констатує, що ОСОБА_2 обрано ефективний спосіб захисту своїх порушених прав, оскільки спірне майно - житловий будинок на проїзді АДРЕСА_1 , за результатами розгляду цієї справи підлягає поверненню ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 як стягувач за виконавчим провадженням зможе задовольнити свої кредиторські вимоги за рахунок цього майна». Тобто Верховний Суд підтвердив право ОСОБА_2 на задоволення своїх вимог у виконавчому провадженні за рахунок спірного майна. Подружжя несе спільну відповідальність за борги, які створив один з подружжя у період шлюбу. У даному випадку борг ОСОБА_10 , за яким відкрито виконавче провадження, виник у період його шлюбу з позивачем. Підставою для накладення державним виконавцем арешту на спірне майно стала постанова апеляційного суду від 23.02.2022. Позивач ОСОБА_11 , якщо вважає, що ця постанова порушує її права, має право оскаржити її, однак цього не зробила. У подальшому процесуальний статус ОСОБА_2 як учасника справи змінився на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору (т. 1 а.с. 149).
Відповідачем ОСОБА_4 надано відзив на позовну заяву, у якому останній просив відмовити у задоволенні позову. У відзиві ОСОБА_4 зазначив, що його знайомий ОСОБА_2 повідомив, що продає належний йому будинок з ділянкою по АДРЕСА_1 , пропозиція зацікавила відповідача та 02.11.2022 року він придбав спірний будинок, оформивши договір купівлі-продажу. Про те, що на будинок може мати право позивач не знав і не міг знати. З правоустановчого документу побачив, що будинок був переданий ОСОБА_2 представником держави (державним виконавцем), тому у нього не могло бути сумнівів щодо правомірності дій державного органу. За змістом відзиву, підставою для відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу стали два судових рішення, а саме рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25.11.2010 року у справі №2-4862/10 та рішення цього ж суду від 13.05.2014 року у справі №296/11276/13-ц. Цими рішеннями встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено угоду, яка оформлена у вигляді розписки від 26.11.2009 року, за якою ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 160 тисяч доларів США. У зв'язку з неповерненням цієї суми судами ухвалені рішення та відкрито виконавче провадження, про яке зазначає позивач у позові. Таким чином, на переконання ОСОБА_4 , у даній справі суд має встановити чи був договір (у формі розписки) від 26.11.2009 року укладений ОСОБА_1 в інтересах його сім'ї та чи були одержані за цим договором 160 тисяч доларів США використані на потреби його сім'ї. Позивач ОСОБА_3 має довести, що отримані у ОСОБА_2 гроші її чоловік ОСОБА_1 використав не в інтересах та не на потреби своєї сім'ї. Позивачем додано до позову копію рішення суду від 19.08.2011 року, яким суд за згодою ОСОБА_1 визнав право власності на спірний будинок за іншими особами. ОСОБА_4 звертав увагу у відзиві, що з того часу позивач не заявляла про свої претензії на 1/2 частину, тобто позивач погодилась на те, що ОСОБА_1 у 2011 році розпорядився спільним майном. Отже даний позов є таким, що спрямований на уникнення ОСОБА_1 від виконання судових рішень, які ухвалені на користь ОСОБА_2 . Відповідач переконаний, що з 2011 року позивач знала, що її чоловік розпорядився спільним будинком і ОСОБА_3 з того часу не заперечувала проти цього і тільки коли будинок був переданий державним виконавцем Тимошенку О.М. позивач згадала, що їй має належати частина. Таким чином, у даній справі, якщо припустити, що суд прийде до висновку, що ОСОБА_1 використав спільні кошти сім'ї всупереч статті 65 СК України, то позивач ОСОБА_3 має право на компенсацію вартості своєї частки за рахунок ОСОБА_1 , але ж ніяк не за його рахунок чи за рахунок ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 119-122).
У відповіді на відзив позивач ОСОБА_3 зазначила, що ОСОБА_2 , продаючи будинок своєму знайомому ОСОБА_4 , знав про те, що існує спір щодо вказаного майна та вона має право на 1/2 частину житлового будинку, який є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідно ОСОБА_2 мав повідомити ОСОБА_4 про її права на відчужуване майно. Вважає, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки є фіктивним, оскільки відразу ж після придбання вказаного нерухомого майна був виставлений на продаж. ОСОБА_2 також знав про те, що вона перебуває в шлюбі з ОСОБА_1 з 25.07.1987 року, оскільки у виконавчому провадженні, в якому ОСОБА_2 є стягувачем, а її чоловік ОСОБА_1 - боржником, ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 20.05.2015 року за поданням державного виконавця визначено, що частка боржника ОСОБА_1 у майні, право власності на яке набуто разом з його дружиною ОСОБА_12 за період шлюбу, тобто з 25.07.1987 року по дату постановлення цієї ухвали, становить 1/2 частина від всього цього майна. Разом з цим, ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 17.03.2021 року у справі №296/11276/13-ц за поданням державного виконавця встановлено, що ОСОБА_1 став власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05.10.2006 року та на підставі свідоцтва про право власності, яке видане 28.11.2008 року виконкомом Житомирської міської ради. Тобто придбано в період шлюбу та відповідно на нього поширюється презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. За словами позивача, кошти отримував чоловік у 2009 році від ОСОБА_2 як аванс за укладення в майбутньому договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , про що було складено розписку. При цьому вона присутня не була, своєї згоди не надавала та їй не було нічого відомо про це. Кошти, які стягнуті з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , є авансом та нарахованими процентами за користування коштами. Отже отримані від ОСОБА_2 кошти чоловік не витрачав в інтересах сім'ї. Також нічого не було відомо про продаж спірного будинку сім'ї ОСОБА_13 . У нотаріуса не оформлявся договір купівлі-продажу за її участі з приводу вказаного майна. Крім того, позивач не була стороною у справі про визнання права власності на спірний будинок за ОСОБА_13 . Про вказані обставини дізналася після того як будинок за адресою: АДРЕСА_1 був переданий на примусову реалізацію як майно боржника у виконавчому провадженні. Враховуючи, що спірне майно належало боржнику на праві спільної сумісної власності, оскільки придбано ОСОБА_1 в період шлюбу з ОСОБА_3 , відтак без визначення частки майна боржника у спільному майні, яким він володіє спільно з іншими особами у порядку, передбаченому ст. 443 ЦПК України, є незаконним звернення стягнення на зазначене нерухоме майно, яке полягає в його примусовій реалізації та подальшої передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, внаслідок чого порушено її права власності на спірне майно (т. 2 а.с. 175-177).
Представник позивача - адвокат Войтович М.С. у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові та заяві про зміну предмету позову, просив їх задовольнити. Суду пояснив, що позов пред'явлено до ОСОБА_1 як власника майна, проте наразі він не є власником. Також додав, що в натурі спірний житловий будинок і земельна ділянка між подружжям не ділилась. Подружжя ОСОБА_14 проживають разом у зареєстрованому шлюбі, проте жодного дня не проживали по АДРЕСА_1 .
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Нестерчук С.С. в судовому засіданні позовні вимоги визнала, як і викладені у позові обставини. Зауважила, що спірне майно довіритель придбав в інтересах сім'ї, позивач ОСОБА_3 брала кредит і за спільні кошти був добудований будинок.
Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав заперечення, наведені у відзиві ОСОБА_4 . Наголосив на тому, він не повідомляв ОСОБА_4 під час відчуження будинку по АДРЕСА_1 про наявність спору щодо нерухомого майна. Крім того, ОСОБА_1 не оскаржував дії виконавця, отже погодився із передачею будинку. Подружжя ОСОБА_14 знали, що в 2011 році будинок добровільно був переданий сім'ї ОСОБА_13 .
Представники третіх осіб - Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ТОВ «Брайт Інвестмент» в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду невідомі.
Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача ОСОБА_1 , третьої особи ОСОБА_2 , дослідивши письмові матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, та оцінивши наявні у справі докази, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 25.07.1987 року міськвідділом РАЦС м. Житомира між ОСОБА_1 та ОСОБА_15 був зареєстрований шлюб, прізвище дружини після укладення шлюбу « ОСОБА_14 » (т. 1 а.с. 12).
05.10.2006 року між ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_6 , та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки, за яким ОСОБА_1 набув у власність незавершений будівництвом житловий будинок та земельну ділянку площею 904 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 13-14).
22.05.2007 року ОСОБА_1 видано державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0904 га за вказаною вище адресою (т. 1 а.с. 15).
Судом встановлено, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 25.11.2010 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 500 749,00 грн. отриманого авансу (а.с. 158 том 1).
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 19.08.2011 року у справі №2-3259/11 визнано право власності на житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частках за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по 1/2 частині за кожним. Зобов'язано приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Сєтака В.Я. виключити з реєстру заборон відчуження запис про заборону відчуження майна щодо будинку та земельної ділянки (кадастровий номер 1810136300:05:021:0005), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , накладену за договором іпотеки об'єкта незавершеного будівництва, укладеним з ВАТ КБ «Надра» та посвідченим приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. 11.08.2007 року (а.с. 16-17 том 1).
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 06.07.2012 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 серпня 2011 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до ОСОБА_1 , треті особи - приватний нотаріус Житомирського нотаріального округу Сєтак В.Я., ВАТ КБ «Надра» про визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся, визнання права власності, зобов'язання вчинення певних дій відмовлено (а.с. 19-20 том 1).
Корольовським районним судом м. Житомира 25.11.2010 року ухвалено рішення у справі №2-4862/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 500 749 грн. отриманого авансу, а 13.05.2014 року ухвалено рішення по справі №296/11276/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 248 752,00 грн. процентів за користування коштами (а.с. 156-158 том. 1).
25.03.2016 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за №3391, згідно з яким спадкоємицею зазначеного у заповіті майна ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_8 . Спадщина складається з 1/2 ід. частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що належала померлому на підставі рішення суду, виданого Богунським районним судом м. Житомира 19.08.2011 року (справа №2-3259/11), ухвали суду від 01.09.2011 року, виданої Богунським районним судом м. Житомира, зареєстрованих в КП «Житомирське обласне МБТІ» Житомирської обласної ради 12.09.2011 року за реєстраційним номером №16157329 (а.с. 21 том 1).
05.05.2016 року ОСОБА_8 передала безоплатно у власність сину ОСОБА_9 належний житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0904 га, кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копіями договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, посвідчених приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. та зареєстрованих в реєстрі за №4993 та №4994 (а.с. 22-23 том. 1).
Постановою Житомирського апеляційного суду від 23.02.2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 03.08.2021 року, визнано недійсним договір дарування, укладений 5 травня 2016 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О.; визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. 25.03.2016 року на ім'я ОСОБА_8 та зареєстроване в реєстрі за №3391 (а.с. 24-30 том 1).
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Дідківського А.С. від 24.02.2021 року в рамках зведеного виконавчого провадження накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за вказаною адресою площею 0,0904 га (а.с. 31-32 том 1).
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 17.03.2021 року задоволено подання державного виконавця та звернуто стягнення на нерухоме майно боржника - ОСОБА_1 , а саме на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка місця розташування: кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа 0,0904 га (а.с. 39-41 том 1).
На підставі постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 22.07.2022 року та акту передачі майна в рахунок погашення боргу від 26.07.2022 року ОСОБА_2 передано в рахунок погашення боргу в сумі 1 538 702,90 грн. житловий будинок, земельну ділянку площею 0,0904 га за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05.10.2006 №15265, державного акту на землю від 22.05.2007 року, свідоцтва про право власності від 28.11.2008 року, рішення апеляційного суду Житомирської області від 06.07.2012 року, постанови Житомирського апеляційного суду від 23.02.2021 року у справі №295/6177/19 (а.с. 188-189 том 1).
Третьою особою ОСОБА_2 28.07.2022 зареєстровано право власності на згадані житловий будинок та земельну ділянку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.07.2022 №306086366 (т. 1 а.с. 190).
22.11.2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Мокрецькою О.О. та зареєстрований в реєстрі за №92, за умовами якого продавець ( ОСОБА_2 ) продав та передав, а покупець ( ОСОБА_4 ) купив та прийняв у власність житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0904 га за цією ж адресою (а.с. 103-104 том 2).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Подібні положення містить і стаття 368 ЦК України.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. За спільними зобов'язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.
Вказані правові висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.
У статті 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу і на майно якого накладено арешт, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Недобросовісність поведінки подружжя при поділі спільного майна, зловживання правами й наявність негативних наслідків для кредитора підлягають доказуванню на загальних підставах.
Подібний висновок висловлено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18).
Розумність характерна та властива для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, а також тлумачення процесуальних норм.
Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).
Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Саме при вирішенні питання про витребування майна, здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна (у цих спірних правовідносинах - ОСОБА_4 ), у тому числі з'ясуванню підлягає й те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця (у цих спірних правовідносинах - ОСОБА_16 ), зокрема за наявності зв'язків із ліквідатором продавця (їхню спільну участь в діяльності інших юридичних осіб). Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52).
Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.
Згідно із частиною другою статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду вже робила висновок про те, що на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача, якщо воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому саме для примусового виконання судових рішень (пункт 84).
Сторони договору повинні поводитися правомірно як під час його виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов'язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Їх не можна визначити вичерпно. Недобросовісною поведінкою може бути необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема, з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад із конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)).
Відповідно до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У даній справі встановлено, що ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 17.03.2021 року у справі №296/11276/13-ц задоволено подання державного виконавця та звернуто стягнення на нерухоме майно боржника - ОСОБА_1 , право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка місця розташування: кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа 0,0904 га. Зазначена ухвала суду набрала законної сили.
При цьому Верховний Суд у постанові від 08 липня 2022 року у справі №296/11276/13-ц, залишаючи без змін згадану ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року зауважив, що «боржник ОСОБА_1 тривалий час не виконує рішення суду про стягнення боргу на користь стягувача ОСОБА_2 , і вжитими державним виконавцем заходами щодо примусового виконання рішення суду, встановлено відсутність у боржника коштів на банківських рахунках, а також іншого зареєстрованого за ним рухомого та нерухомого майна на яке можливо звернути стягнення, … однак боржнику на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,0904 га, кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, реєстраційний номер: 885714718101, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), право власності на які не зареєстроване за боржником у встановленому законом порядку, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність підстав для задоволення подання державного виконавця про звернення стягнення на зазначене нерухоме майно….
…. Не спростовують висновків судів і посилання заявника на те, що час вирішення подання державного виконавця житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0904 га, кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, реєстраційний номер: 885714718101, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), знаходяться у фактичному володінні та користуванні родини ОСОБА_9 , оскільки дійсним власником зазначеного нерухомого майна є ОСОБА_1 ».
На виконання судового рішення по справі №296/11276/13-ц в рамках зведеного виконавчого провадження №30537249 описане та арештоване майно у вигляді житлового будинку, загальною площею 214 кв.м., та земельної ділянки, площею 0,0904 га, кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 було виставлене на електронні торги, котрі не відбулись на підставі відсутності допущених учасників торгів. У подальшому, на підставі постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 22.07.2022 року та акту передачі майна в рахунок погашення боргу від 26.07.2022 року ОСОБА_2 передано в рахунок погашення боргу в сумі 1 538 702,90 грн. згадані житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 .,
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 придбав будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_16 , який оформив та зареєстрував за собою право власності на спірне нерухоме майно у передбаченому законодавством України порядку.
В ході судового розгляду не було встановлено обставин, які могли би свідчити про недобросовісність набувача - ОСОБА_4 , а його добросовісність не поставлена під сумнів. Так, ОСОБА_4 став учасником даної справи №295/5485/22 вже після набуття у власність спірного будинку та земельної ділянки. На час укладення ним договору купівлі-продажу від 02 листопада 2022 року був запроваджений Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.07.2022 року право власності на спірне майно ОСОБА_16 зареєстрував 28 липня 2022 року (т. 1 а.с. 190).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, за відсутності доказів недобросовісних дій ОСОБА_4 як набувача майна та відсутності підстав для витребування від нього такого майна відповідно до статті 388 ЦК України, відсутності доказів виконання судового рішення про стягнення боргу з ОСОБА_1 , намагання позивачки вивести арештовані житловий будинок та земельну ділянку з-під процедури примусової реалізації (на момент пред'явлення позову), суд дійшов висновку про необхідність відмови ОСОБА_3 у задоволенні її позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 10-13, 18, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_4 .
Відповідач - 1: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_4 .
Відповідач - 2: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_5 .
Третя особа - 1: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_6 .
Третя особа - 2: Центральне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області, адреса: м. Житомир, майдан Соборний, буд. 1 код ЄДРПОУ 43315602.
Третя особа - 3: ТОВ «Брайт Інвестмент», адреса: м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, б. 54, оф. 402 код ЄДРПОУ 43115064.
Суддя