ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2023 року
м. Київ
cправа № 924/92/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючої), Колос І.Б. і Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фаворит-Авто" - не з'яв.,
відповідача - фізичної особи-підприємця Тарасюка Андрія Дем'яновича - не з'яв.,
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фаворит-Авто" (далі - Товариство)
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 (головуючий - суддя Павлюк І.Ю., судді: Миханюк М.В. і Крейбух О.Г.)
у справі № 924/92/23
за позовом Товариства
до фізичної особи-підприємця Тарасюка Андрія Дем'яновича (далі - Підприємець)
про визнання недійсними договору та додатку до договору.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Товариство звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовом до Підприємця про визнання недійсним договору про надання послуг консультування з питань комерційної діяльності та керування від 01.09.2021 № 01/07/21-4 (далі - Договір) та додатку № 1 до даного Договору.
Позов мотивовано укладенням оспорюваного правочину з перевищенням повноважень представника позивача, внаслідок зловмисної домовленості представників та наявністю ознак фіктивного правочину.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 17.05.2023 (суддя Смаровоз М.В.): позов задоволено; визнано недійсним Договір та додаток № 1 до Договору; стягнуто з Підприємця на користь Товариства 2 684 грн. витрат зі сплати судового збору.
Рішення мотивовано наявністю підстав для задоволення позову.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023: апеляційну скаргу Підприємця задоволено; рішення господарського суду Хмельницької області від 17.05.2023 скасовано; ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено; стягнуто з Товариства на користь Підприємця 4 026 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанову мотивовано тим, що Договір містить всі істотні умови встановлені законодавством для даного виду правочину, підтверджені факти прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення сторонами спірного правочину.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Товариство просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023, а рішення господарського суду Хмельницької області від 17.05.2023 залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, статей 11, 92, 203, 207, 215, 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також частини першої статті 11 та частини першої статті 46 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм, викладених у постановах, які скаржник наводить у касаційній скарзі.
Доводи іншого учасника справи
У відзиві на касаційну скаргу Підприємець заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість та про законність оскаржуваного судового рішення.
Клопотання учасників справи
Від Товариства надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судом першої інстанції у розгляді справи з'ясовано й зазначено, зокрема, таке.
Підприємцем (виконавцем) та Товариством в особі генерального директора Харуна Л.В., який діє на підставі статуту (замовником), укладено Договір, відповідно до умов якого:
- замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати замовнику послуги вказані в додатках до цього договору в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (пункт 1.1);
- виконавець надає замовнику послуги в період з 01.09.2021 по 31.12.2021 включно (пункт 2.1);
- вартість послуг, що надаються замовнику виконавцем становить 100 000 грн. без ПДВ за 1 календарний місяць у якому послуги фактично було надано (пункт 4.1);
- факт наданих послуг підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг. Вказаний акт складається сторонами у строк до 20 числа наступного місяця, у якому послуги фактично було надано (пункт 4.3);
- підставою оплати послуг наданих виконавцем є рахунок, який надається замовнику (пункт 4.4);
- замовник оплачує надані послуги шляхом перерахування коштів на вказаний в реквізитах цього договору рахунок виконавця протягом 90 днів з дня підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг (пункт 4.5);
- договір набирає юридичної сили з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2021 включно, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункти 7.1, 7.2.).
Додаток скріплений зі сторони Товариства підписом генерального директора Харуна Л.В. та печаткою Товариства; зі сторони Підприємця - підписом та печаткою Підприємця.
01.09.2021 Підприємцем та Товариством укладено додаток №1 до Договору відповідно до пункту 1 якого сторони погодили види послуг, а саме: консультування з питань комерційної діяльності та керування, зокрема: розробка та регламентація бізнес-процесів замовника; моделювання мережі бізнес-процесів замовника; аналіз, реорганізація та проектування організаційної структури замовника; формування регламентної документації замовника, вартість яких становить 100 000 грн. за 1 календарний місяць.
Додаток №1 скріплений зі сторони Товариства підписом генерального директора Харуна Л.В. та печаткою Товариства; підписом, печаткою Підприємця.
Підприємцем та Товариством в особі генерального директора Харуна Л.В. складено акт приймання-передачі наданих послуг від 30.09.2021, відповідно до якого виконавець з 01.09.2021 по 30.09.2021р. надав замовнику послуги відповідно до Договору, а замовник прийняв надані послуги. Вартість послуг становить 100 000 грн., що складається з послуг, вказаних у додатку № 1 до Договору. Жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу в цілому послуг замовник до виконавця не має.
Акт скріплений зі сторони Товариства підписом генерального директора Харуна Л.В. та печаткою Товариства.
Як зазначено у виписці за період з 01.01.2018 по 13.12.2022, Товариством перераховано Підприємцю 03.06.2022 - 100 000 грн. оплати за послуги згідно з рахунком, 15.03.2022 - 100 000 грн. оплати за послуги згідно з рахунком, 14.03.2022 - 250 000 грн. оплати за послуги згідно з рахунком, 08.02.2022 - 100 000 грн. оплати за послуги згідно з рахунком.
Відповідно до довідок про особу, що уповноважена підписувати договір про закупівлю у разі перемоги учасника у торгах, виданими генеральним директором Товариства Харуном Л.В., повідомлено про те, що уповноваженою особою на підписання договору про закупівлю у разі перемоги учасника у торгах є генеральний директор Харун Л.В. Повноваження на підписання договору про закупівлю передбачені статутом Товариства та наказом про призначення на посаду. Як зазначено у довідках, вказане обмеження знято рішеннями від 26.07.2021 №26/07/21, від 14.09.2021 № 14/09/21, від 23.11.2021 № 23/11/21, від 24.09.2021 № 24/09/21-4, від 29.11.2021 № 29/11/21-2, від 19.08.2021 № 19/08/21, від 18.10.2021 № 18/10/21-1.
Відповідно до рішення учасника Товариства ОСОБА_1 від 29.11.2021 № 29/11/21-2, яка є власником частки у розмірі 100% статутного капіталу Товариства, що відповідає 100% голосів учасників, вирішено уповноважити генерального директора Товариства Харуна Л.В. на підписання документів тендерної пропозиції по процедурі закупівлі "Відкриті торги", предмет закупівлі: легковий автомобіль (RENAULT DUSTER) (код за ДК 021:2015 34110000-1 Легкові автомобілі), ідентифікатор закупівлі: UA-2021-11-22-005503-а, замовником якої є державне підприємство "Служба місцевих автомобільних доріг у Волинській області", та в разі визначення Товариства переможцем торгів, на підписання договору про закупівлю.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.02.2023 (станом на 01.09.2021) щодо Товариства, зазначено, що кінцевим бенефеціаром, власником є ОСОБА_1 , розмір частки якої становить 550 000 грн., керівником юридичної особи є - Харун Л.В. (повноваження: вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (без обмежень) - представник.
У матеріалах справи наявні копії рахунків: від 30.09.2021 № 30/09-1ФАХ на суму 10000 грн., від 31.10.2021 № 31/10-1ФАХ на суму 150 000 грн., від 30.11.2021 № 30/11-1ФАХ на суму 15000 грн., від 31.12.2021 № 31/12-1Фах на суму 15000 грн., від 30.09.2021 № 30/09-1ФАХ на суму 100 000 грн., податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця Тарасюка А.Д. за 1-й кв. 2022 року, заява від 21.11.2022, трудової книжки Тарасюка Андрія Дем'яновича ; фінансової звітності малого підприємства; квитанції від 26.07.20212 № 2 тощо.
Товариство звертаючись з позовом до Підприємця про визнання недійсним Договору та додатку № 1 до нього, з посиланням на положення статей 44, 48 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", пункт 7.26.1 статуту Товариства, зазначає на укладення Договору генеральним директором Товариства з перевищенням наданих повноважень, за відсутності рішення учасника товариства, що володіє 100% статутного капіталу, як це передбачено установчими документами. При цьому позивач зазначає, що оспорюваний договір містить посилання щодо компетенції генерального директора Товариства як такого, що діє на підставі статуту, а, отже, відповідач, проявивши розумну обачність, не міг не знати про обмеження повноважень генерального директора Товариства щодо представництва, повною мірою усвідомлював особливості повноважень представника контрагента та підписуючи Договір підтвердив це.
Крім того, позивач також стверджує, що правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості обох сторін правочину, про що свідчить значне завищення вартості наданих послуг, відсутність детальних документів про їх виконання, приховування таких документів від самого Товариства; придбані послуги не є такими, що належать до господарської дальності Товариства, не спричинили реальні зміни майнового стану Товариства.
Також позивач, посилаючись на частину першу, другу статті 234 ЦК України, вважає, що Договір містить ознаки фіктивного правочину, так як не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, оскільки відсутні належно оформлені первинні документи, що в повній мірі відображають такі операції, посвідчують мету, об'єктивну необхідність, економічну доцільність отримання відповідних послуг та послуги відповідачем не надавалися.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов і визнаючи недійсним Договір, виходив з такого.
Згідно з пунктами 7.24, 7.25 статуту Товариства, затвердженого рішенням учасника від 07.05.2019 №07/05/19 (діяв на момент вчинення оспорюваного правочину), у Товаристві створюється виконавчий орган - дирекція на чолі з генеральним директором, який здійснює управління поточною діяльністю Товариства; до компетенції директора належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю Товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів. Пунктом 7.26.1 статуту передбачено, що, зокрема, генеральний директор не має права без попередньої письмової згоди загальних зборів учасників Товариства укладати правочини - угоди (договори), сума внеску (витрат) Товариства при виконанні яких або загальна сума (ціна) договору перевищує 50 000 грн.
У Товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником Товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника (пункт 7.23 статуту).
Відповідно до пунктів 1.4, 8.1 статуту учасником Товариства є фізична особа - резидент ОСОБА_1 , частка ОСОБА_1 у статутному капіталі Товариства становить 100% статутного капіталу Товариства.
Доказів існування рішення єдиного учасника позивача - ОСОБА_1 про надання попередньої згоди на вчинення генеральним директором позивача правочину щодо укладення Договорів, вартість послуг за якими становить 100 000 грн., матеріали справи не містять.
Суд першої інстанції, незважаючи на те, що у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.02.2023 (станом на 01.09.2021) щодо Товариства зазначено, що керівником юридичної особи є Харун Л.В., який має повноваження: вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (без обмежень), за наявності у положеннях статуту позивача, на який міститься посилання в Договорі, обмежень щодо повноважень його генерального директора, зазначив, що Підприємець при укладенні Договору за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження.
Крім того, на момент укладення Договору та після вчинення дій з його виконання, відсутні будь-які погодження (схвалення) Договору Товариством (відповідним органом, єдиним учасником) на вчинення правочину, як це передбачено положеннями статуту Товариства та статтею 46 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю".
Суд першої інстанції дійшов висновку, що генеральний директор позивача Харун Л.В., вчиняючи оспорювані правочини на підставі статуту, за відсутності попередньої письмової згоди єдиного учасника Товариства, перевищив свої повноваження, а Підприємець, будучи обізнаним про наявність обмежень повноважень, вчиняючи правочин, діяв, не проявивши розумну обачність. Спірні правочини у подальшому не отримали наступного схвалення Товариством, вказане є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними згідно зі статтею 215 ЦК України з огляду на недодержанням вимог статті 203 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив таке.
Питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.
Як свідчать наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 01.08.2021 (станом на час укладення Договору), який є належним та допустимим доказом щодо підтвердження повноважень представника юридичної особи, містили протилежні статуту відомості. Із таким витягом Підприємець, укладаючи Договір, також мав можливість ознайомитися, щоб упевнитись у наявності повноважень у генерального директора на укладення Договору, оскільки відомості внесені до реєстру вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги наявні у матеріалах справи зібрані докази в сукупності (а не обмежуючись лише пунктами статуту), дійшов висновку, що навіть у випадку перевищення повноважень генеральним директором при укладені Договору про надання послуг, Товариством не доведено безспірними доказами саме про обізнаність Підприємця про наявність обмежень повноважень генерального директора Товариства на укладення оспорюваного правочину.
Відповідно до виписки банку за період з 01.01.2018 по 13.12.2022, Товариством було перераховано Підприємцю оплати за послуги згідно з рахунками. Також, з дослідження виписки банку вбачається, що в останній зазначено рахунок клієнта - Товариство саме як юридичної особи, а не Харуна Л.В. як фізичної особи, яка здійснювала такі оплати.
Крім того, матеріали справи містять докази прийняття виконаних робіт Товариством, а саме акт приймання-передачі наданих послуг від 30.09.2021, відповідно до якого виконавець з 01.09.2021 до 30.09.2021 надав замовнику послуги відповідно до Договору, а замовник прийняв надані послуги без будь-яких заперечень щодо якості наданих послуг.
Зазначене на переконання суду апеляційної інстанції свідчить про вчинення дій, які свідчать про схвалення такого правочину.
Зі змісту пунктів 7.18, 7.26.1, 7.29 статуту позивача не вбачається, що для підписання генеральним директором актів приймання-передачі чи для переказу коштів на рахунок інших контрагентів потрібно рішення загальних зборів учасників Товариства, що також свідчить про схвалення правочину зі сторони Товариства.
Основними видами господарської діяльності Підприємця є: 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування (основний), 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, 66.22 Діяльність страхових агентів і брокерів, 68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.
Основними видами господарської діяльності Товариства згідно зі статутом є, зокрема: торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами; технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; оптова та роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; розробка, реалізація і впровадження програм і програмно-технічних комплексів; впровадження комп'ютерних технологій та програмного забезпечення; проведення науково-дослідних, експериментальних та впроваджувальних робіт у галузі комп'ютерних систем, інформаційних технологій та комунікацій; розробка, адаптація, супроводження та експлуатація програмних та апаратних засобів обчислювальної техніки, засобів автоматизації, управління та зв'язку; програмне забезпечення; сервісне обслуговування засобів та систем обчислювальної, електронної та оргтехніки; розробка, впровадження та експлуатація комп'ютерних мереж, розподільних баз та банків даних, та надання доступу до них на комерційній основі; взаємодія зі світовими комп'ютерними мережами на комерційних та некомерційних засадах, тощо.
Таким чином, правові наслідки, настання яких передбачалося в результаті укладення та виконання Договору, відповідають видам господарської діяльності учасників правочину.
Відповідно до податкової декларації платника єдиного податку - Підприємця, за якою включено до складу звітного (податкового) періоду за 1 квартал 2022 року (зареєстрований в ГУ ДПС у Хмельницькій області 06.05.2022) загальна сума доходу за звітний податковий період - 1 527 626,03 грн., визначено види підприємницької діяльності, зокрема, консультування з питань комерційної діяльності та керування.
Факт прийняття послуг та оплата позивачем відповідачу наданих послуг за Договором, свідчить про подальше схвалення правочину саме юридичною особою (з огляду на зазначення у виписці банку та рахунках - саме юридичної особи та її коду, а не фізичної особи - Харуна Л.В. ), що виключає можливість визнання правочину, укладеного генеральним директором з перевищенням повноважень, недійсним.
Товариством не доведено належними та допустимими доказами як обставин недобросовісності поведінки відповідача при укладенні Договору, так і обставин відсутності реального наміру сторін на укладення і виконання Договору.
Обґрунтовуючи фіктивність Договору позивач посилався на: ненадання послуг, визначених договором; директор вчинив дії щодо формального підписання пакету документів та безпідставно перерахував на рахунки відповідача грошові кошти; відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції; відсутність первинних документів, що підтверджують фактичне отримання послуг з комп'ютерного програмування.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про підтвердження фактичного виконання Договору щодо обумовлених у додатку №1 послуг, щодо яких оформлено акт приймання-передачі наданих послуг та за які позивачем проведено оплату згідно з виписок банку.
Позивачем не доведено настання для Товариства внаслідок укладення оспорюваного правочину будь-яких несприятливих наслідків. Натомість фінансова звітність Товариства свідчить про збільшення свого фінансового результату в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року.
Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що вартість наданих послуг, зазначених в оспорюваному договорі, значно перевищує ринкову за аналогічні послуги.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що Договір був вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, та про не підтвердження жодних ознак фіктивності оспорюваного договору.
Наявні в матеріалах справи докази свідчать про реальне здійснення господарських операцій між сторонами, їх волевиявлення щодо настання наслідків за укладеним Договором та схвалення спірного правочину саме зі сторони позивача (Товариства), що в свою чергу виключає обставини фіктивності правочину і зловмисної домовленості сторін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Договору та додатку № 1 до Договору
Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Скаржник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Так, у постановах від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, від 23.11.2021 у справі №911/604/19, від 07.06.2022 у справі №916/3351/20 (на які посилається скаржник), Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в частині визнання позовних вимог про визнання договорів недійсними, відзначив, що обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність.
Так, у постановах від 20.02.2018 у справі № 906/100/17 та від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 05.07.2022 у справі №910/2958/20 (на які посилається скаржник), предметом розгляду яких було визнання недійсним договору (контракту) з підстав укладення його неуповноваженою особою, Верховний Суд відзначив, що господарському суду слід виходити з того, що контрагент знає (або повинен знати) про обмеження повноважень представника юридичної особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, або якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
Як вбачається зі змісту постанов від 30.09.2021 у справі №916/3583/20, від 09.04.2019 у справі №924/491/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 02.10.2019 у справі №910/22198/17 та від 20.02.2018 у справі №906/100/17, від 30.04.2020 у справі №925/1147/18, від 11.08.2021 у справі №910/9108/20, від 13.05.2021 у справі №910/4028/20 (на які посилається скаржник), Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в частині визнання позовних вимог про визнання договорів недійсними, відзначив, що відсутність станом на момент укладення оспореного договору у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації щодо наявності обмежень у директора позивача відповідно до частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" може бути врахована у спорі з третіми особами лише у випадку, коли особа не знала і не могла знати ці відомості.
Разом з тим, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
У постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21) (на яку посилається скаржник) зроблено висновок, що за наявності у положеннях статуту позивача, на який міститься посилання в оспореному договорі, обмежень щодо повноважень його генерального директора, відповідач при укладенні вказаного договору за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження, зокрема проявивши звичайну розумну обачність та ознайомившись зі змістом зазначеного статуту.
Як вбачається зі змісту постанов Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, від 05.07.2022 у справі № 910/2958/20, постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (на які вказує скаржник), предметом розгляду яких було, зокрема визнання недійсним договору з підстав укладення його неуповноваженою особою, Верховний Суд, вказав, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Проаналізувавши наведені правові висновки, на які як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказує скаржник, а також зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що такі судові рішення ухвалені за однакового правового регулювання спірних правовідносин (зокрема, статтей 203, 215, 92, 241 ЦК України), що має місце і в цій справі.
Так, за змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).
Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 01.08.2021 (станом на час укладення оспорюваного договору) щодо Товариства містилася інформація про наявність повноважень у керівника Харуна Л.В. вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (без обмежень), однак даний витяг містить протилежні статуту відомості. Суд апеляційної інстанції, аналізуючи наявні у матеріалах зібрані докази в сукупності (а не обмежуючись лише пунктами статуту), дійшов висновку, що навіть у випадку перевищення повноважень генеральним директором при укладені Договору про надання послуг, позивачем не доведено безспірними доказами саме про обізнаність відповідача про наявність обмежень повноважень генерального директора Товариства на укладення оспорюваного правочину.
Суд касаційної інстанції з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується, оскільки пунктом 7.26.1 статуту Товариства визначено, що генеральний директор, керівники структурних підрозділів, філій, представництв, інші посадові особи товариства не мають права без попередньої письмової згоди загальних зборів учасників товариства здійснювати дії, зокрема: укладати правочини - угоди (договори), сума внеску (витрат) товариства при виконанні яких або загальна сума (ціна) договору перевищує 50 000 гривень.
Договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту Товариства, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору (Підприємця) з таким статутом у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №916/3583/20, від 09.04.2019 у справі №924/491/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 02.10.2019 у справі №910/22198/17 та від 20.02.2018 у справі №906/100/17, від 30.04.2020 у справі №925/1147/18, від 11.08.2021 у справі №910/9108/20, від 13.05.2021 у справі №910/4028/20, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.
Водночас, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.
Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
При оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.
Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
Суд апеляційної інстанції встановив, що своїми діями позивач (Товариство) схвалив оскаржуваний правочин, а тому таке схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені генеральним директором, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. При цьому судом враховано, що доказами такого схвалення є, зокрема оформлений акт приймання-передачі наданих послуг та за надані послуги позивачем проведено оплату згідно з виписки банку. При цьому судом відзначено, що у виписці банку та рахунках зазначено саме юридичну особу (Товариство) та її код, а не фізичну особу - Харуна Л.В .
Відтак, проаналізувавши зміст постанови суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що застосування судом апеляційної інстанції норм права не суперечить іншим вказаним скаржником висновкам суду касаційної інстанції. У свою чергу, у зазначених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статті 241 ЦК України. Застосування судом положень статті 241 ЦК України у даній справі залежало виключно від доведеності обставин справи та наданих до суду доказів на підтвердження наступного схвалення/несхвалення правочину особою (Товариством).
Верховний Суд акцентує, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги.
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 ГПК України.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
У свою чергу, Верховний Суд враховує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення по суті.
Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
Доводи касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм права.
Суд погоджується з доводами Підприємця, наведеними у відзиві на касаційну скаргу, в тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові.
Крім того, Товариство у касаційній скарзі просить Суд вирішити питання про наявність підстав для передачі справи № 924/92/23 до Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Однак скаржник щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду лише посилається на наявну практику Верховного Суду та взагалі не обґрунтовує наявність виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Заявлене прохання не містить обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, не обґрунтовано відсутністю сталої, послідовної судової практики у відповідних питаннях та наявністю виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників, не доведено існування різних позицій у застосуванні наведених норм матеріального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
З огляду на викладене визначених процесуальним законом підстав для скасування постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 не вбачається.
Судові витрати
Відповідно до статті 129 ГПК України понесені Товариством у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Товариство, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фаворит-Авто" залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі № 924/92/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Колос
Суддя Т. Малашенкова