ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
29.11.2023Справа № 910/15068/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/15068/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ-Автосервіс" (Україна, 03134, м. Київ, вул. Симиренка, буд. 36; ідентифікаційний код: 39696432)
до Комунального підприємства "Київпастранс" (Україна, 04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, буд. 2; ідентифікаційний код: 31725604)
про стягнення 1 733 422,08 грн
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Сердюков О.С., в порядку самопредставництва.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЛ-Автосервіс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства "Київпастранс" (далі - відповідач) про стягнення 1 733 422,08 грн, з яких 1 731 004,00 грн заборгованості та 2 418,08 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 52.23-154 від 11.07.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
03.10.2023 позивачем сформовано в системі "Електронний суд" заяву про усунення недоліків позовної заяви з додатками, яка 03.10.2023 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15068/23, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.11.2023.
23.10.2023 позивачем сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про стягнення судових витрат, разом з доказами його направлення відповідачу, яке 23.10.2023 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
25.10.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
30.10.2023 позивачем сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, яку 30.10.2023 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
07.11.2023 позивачем сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, яке 07.11.2023 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
08.11.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
У підготовче засідання 08.11.2023 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 08.11.2023 судом було прийнято до розгляду відзив відповідача на позовну заяву та відповідь позивача на відзив, долучено до матеріалів справи клопотання позивача про стягнення судових витрат разом із доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу, а також клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 29.11.2023.
28.11.2023 позивачем сформовано в системі "Електронний суд" додаткові пояснення у справі та заяву про проведення судового засідання без участі позивача і його представника, які 28.11.2023 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
У судове засідання 29.11.2023 з'явився представник відповідача.
Представник відповідача надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.
У судовому засіданні 29.11.2023 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, суд
ВСТАНОВИВ:
11.07.2023 між Комунальним підприємством "Київпастранс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЛ-Автосервіс" (постачальник) було укладено Договір № 52.23-154 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю: акумулятори стартерні, код 31440000-2 за ДК 021:2015 "Акумуляторні батареї" (далі - товар), а покупець сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток № 1), що додається до цього Договору та є його невід'ємною частиною.
Розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару (п. 4.1 Договору).
У п. 7.4 Договору сторони встановили інший розмір процентів річних за порушення грошового зобов'язання покупцем, а саме 0 процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2023 включно, але у бідь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором (п. 10.1 Договору).
Порядок приймання-передачі товару визначено у Додатку № 3 до Договору.
Згідно з пунктами 1.1, 1.2 Додатку № 3 до Договору датою поставки товару за Договором вважається відповідна дата підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар. Товар поставляється поетапно, окремими партіями, згідно з письмовими заявками покупця із зазначенням необхідних найменувань та кількості товару в межах специфікації.
У липні 2023 року позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар загальною вартістю 2 231 004,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 310-733206-002 від 25.07.2023 та № 310-733208-111 від 27.07.2023.
Відповідно до платіжної інструкції в національній валюті від 10.08.2023 № СТА01389/1 відповідачем було частково оплачено товар, поставлений згідно з видатковою накладною № 310-733206-002 від 25.07.2023, у сумі 500 000,00 грн.
З огляду на те, що відповідач не розрахувався за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 1 731 004,00 грн заборгованості та 2 418,08 грн 3 % річних.
Як встановлено судом, після звернення до суду з цим позовом, відповідач сплатив позивачу заборгованість в розмірі 1 731 004,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № СТА01390/1 від 27.09.2023 на суму 500 000,00 грн, № СТА01672/1 від 03.10.2023 на суму 500 000,00 грн, № СТА64 від 12.10.2023 на суму 200 000,00 грн, № СТА104 від 19.10.2023 на суму 527 500,00 грн та № СТА107 від 19.10.2023 на суму 3504,00 грн.
Заперечуючи проти стягнення 3 % річних, відповідач посилається на п. 7.4 Договору, у якому сторони встановили інший розмір процентів річних у випадку порушення зобов'язань відповідачем, а саме 0 %.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором загальною вартістю 2 231 004,00 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані сторонами та скріплені їхніми печатками видаткові накладні № 310-733206-002 від 25.07.2023 на суму 2 227 500,00 грн та № 310-733208-111 від 27.07.2023 на суму 3 504,00 грн.
Вищевказані видаткові накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені видаткові накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З урахуванням погодженого сторонами в пункті 4.1 Договору порядку розрахунків, зобов'язання відповідача з оплати товару мало бути виконане протягом 30 календарних днів з дати його поставки.
Відтак суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Суд встановив факт часткової оплати відповідачем товару до моменту подання позовної заяви до суду, що підтверджується платіжною інструкцією № СТА01389/1 від 10.08.2023 на суму 500 000,00 грн, та здійснення остаточного розрахунку за поставлений товар після відкриття провадження у справі, про що свідчать платіжні інструкції № СТА01390/1 від 27.09.2023 на суму 500 000,00 грн, № СТА01672/1 від 03.10.2023 на суму 500 000,00 грн, № СТА64 від 12.10.2023 на суму 200 000,00 грн, № СТА104 від 19.10.2023 на суму 527 500,00 грн та № СТА107 від 19.10.2023 на суму 3 504,00 грн.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 викладено правовий висновок, згідно з яким закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Таким чином, провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1 731 004,00 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Зі змісту частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка не містить застережень щодо можливості встановлення у договорі інших положень, окрім як визначення іншого розміру процентів річних від простроченої суми, та суті спірних відносин випливає, що відповідна норма має імперативний характер, що спрямована на захист майнового права та інтересу кредитора. Зміст норми можна вважати диспозитивним лише в контексті наділення учасників правовідносин свободою вибору щодо розміру процентів річних. Наведене свідчить про неможливість формулювання у договорі альтернативного правила, що анулює (скасовує, відміняє) відповідне право кредитора та виключає можливість прямого застосування норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у разі наявності факту прострочення виконання грошового зобов'язання.
Тобто на свій розсуд сторони можуть лише зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Але, відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, сторони не можуть, реалізуючи наявну свободу у визначенні умов договору, відступити повністю від положень частини 2 статті 625 цього Кодексу, змінити зміст відповідного правила та уникнути настання відповідальності за цієї статтею, домовившись про відсутність у кредитора взагалі права вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також процентів річних за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
З наведеного слідує, що позивач невірно розтлумачив правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.04.2020 у справі №914/479/19, від 09.09.2020 у справі №904/3260/19 та 25.05.2021 у справі №904/2112/20, адже Верховним Судом викладалася правова позиція стосовно того, що сторони не можуть на власний розсуд визначити умову договору, яка б повністю скасовувала відповідальність, передбачену у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України, натомість сторони можуть, наприклад, визначити інший розмір відсотків річних за прострочення виконання зобов'язання, але не відмовитися від застосування такої законодавчої норми, та дійшов хибного висновку про нікчемність положення п. 7.4 Договору, у якому сторони, керуючись свободою договору, встановили інший розмір процентів річних за порушення грошового зобов'язання покупцем, а саме 0 % річних.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за Договором в розмірі 1 731 004,00 грн, в іншій частині судом встановлено безпідставність заявленого позову, відтак у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 2 418,08 грн слід відмовити.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Суд звертає увагу позивача, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Крім того, враховуючи, що позивачем внесено суму судового збору в більшому розмірі, ніж передбачено законом, переплата в сумі 0,02 грн може бути йому повернута в порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Витрати по сплаті судового збору в сумі 36,27 грн, у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позовна вимога про стягнення з відповідача 3 % річних не підлягає задоволенню.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 40 000,00 грн суд дійшов наступних висновків.
Частиною 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Враховуючи, що в даному випадку провадження у справі в частині стягнення основного боргу підлягає закриттю через відсутність предмета спору у зв'язку з тим, що позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд вважає за необхідне розподілити судові витрати у відповідності до ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Натомість у частині п'ятій наведеної статті визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку (дії/бездіяльність) обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору про надання правничої допомоги № 11/09/2023 від 11.09.2023, додаткових угод № 1 від 11.09.2023, № 2 від 11.09.2023 до Договору про надання правничої допомоги № 11/09/2023 від 11.09.2023, рахунку № 11/09/2023 від 11.09.2023, Акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 28.11.2023 та платіжної інструкції № 2590 від 06.11.2023 на суму 40 000,00 грн.
Згідно з п. 1.1 Договору про надання правничої допомоги № 11/09/2023 від 11.09.2023 позивач доручає, а Адвокатське об'єднання "Партнер'с" приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.
За умовами пунктів 4.2, 4.3 Договору про надання правничої допомоги № 11/09/2023 від 11.09.2023 правнича допомога, що надається Адвокатським об'єднанням "Партнер'с" позивачу, ґрунтується на платній основі, розмір оплати якої визначається в порядку, встановленому відповідно до тарифів (Додаток № 1 до цього Договору) в рахунку-фактурі та/або акту приймання-передачі. Передача послуг Адвокатським об'єднанням "Партнер'с" та приймання їх результатів позивачем оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін в останній робочий день кожного календарного місяця.
У Додатковій угоді № 1 від 11.09.2023 до Договору про надання правничої допомоги № 11/09/2023 від 11.09.2023 сторони визначили тарифи винагороди Адвокатського об'єднання "Партнер'с", виходячи з вартості 1 години роботи адвоката, в розмірі 2 400,00 грн.
У п. 1 Додаткової угоди № 2 від 11.09.2023 до Договору про надання правничої допомоги № 11/09/2023 від 11.09.2023 сторони встановили винагороду Адвокатського об'єднання "Партнер'с" за виконання наступних дій:
1) аналіз Договору, що укладений між позивачем та відповідачем, додатків, додаткових угод до нього та інших первинних документів, що стосуються його укладання та виконання/не виконання;
2) аналіз чинного законодавства, що регулює господарські відносини у даній сфері;
3) підготовка процесуальних документів у місцевих судах, в тому числі, але не виключно, написання позовної заяви, інших заяв, відповідей на відзив, заперечень, клопотань тощо, завіряння необхідних документів та їх відправка;
4) представництво інтересів та захист прав у місцевих судах.
Відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 2 від 11.09.2023 до Договору про надання правничої допомоги № 11/09/2023 від 11.09.2023 винагорода Адвокатського об'єднання "Партнер'с" складає 40 000,00 грн.
З Акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 28.11.2023 вбачається, що Адвокатським об'єднанням "Партнер'с" було надано, а позивачем прийнято правничу допомогу на суму 40 000,00 грн.
Стаття 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Заперечуючи проти покладення на нього судових витрат, відповідач зазначає, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу перевищує розмір, наведений позивачем у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат; вказує на не співмірність заявленого розміру витрат позивача зі складністю справи та обсягом виконаної роботи, а також на неприйнятність клопотання про стягнення судових витрат з огляду на його невідповідність вимогам Господарського процесуального кодексу України.
За змістом статей 2, 11, 13 - 15 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні спору, в тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання господарського судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, з урахуванням меж заявлених вимог і заперечень та обсягу поданих доказів.
Суд звертає увагу на безпідставність посилання сторін на припис ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, оскільки розподіл судових витрат здійснюється на підставі ст. 130 цього Кодексу у зв'язку із закриттям провадження у справі. Суд не розглядав спір по суті в частині вимог про стягнення з Комунального підприємства "Київпастранс" заборгованості в розмірі 1 731 004,00 грн, відтак підстави для застосування положень ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України відсутні.
Також судом враховано, що на момент подання до суду клопотання про стягнення судових витрат, позивач не зареєстрував електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, що відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України є підставою для повернення відповідного клопотання без розгляду.
Однак, як встановлено судом, позивач зареєстрував електронний кабінет наступного дня після подачі відповідного клопотання, тому його повернення без розгляду, на чому наполягає відповідач, було б проявом надмірного формалізму.
Між тим суд погоджується із необґрунтованим перевищенням заявленої позивачем суми судових витрат до відшкодування над вказаною у попередньому (орієнтовному) розрахунку. Проте перевищення стороною судових витрат, зазначених у попередньому (орієнтовному) розрахунку, не є підставою для обмеження цих витрат при їх розподілі за наслідком розгляду справи, адже частиною 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України визначено, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Правові висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 26.09.2018 у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 910/3929/18 та інших.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив, що позовну заяву було складено та подано до суду адвокатом Грициком Д.С., який надавав позивачеві правничу допомогу як адвокат, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально, на підставі ордера серії ВА № 1061512 від 11.09.2023 та договору про надання правової допомоги від 30.03.2018, який у матеріалах справи відсутній.
Як свідчать матеріали справи, після відкриття провадження у справі позивач залучив як представника Адвокатське об'єднання "Партнер'с" в особі адвоката Грицика Д.С., повноваження якого підтверджуються ордером серії ВА № 1063715 від 12.10.2023 та Договором про надання правничої допомоги № 11/09/2023 від 11.09.2023.
Відтак зазначені в Акті приймання-передачі наданих послуг № 1 від 28.11.2023 послуги щодо аналізу Договору, чинного законодавства, підготовки та формування позовної заяви не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки Адвокатське об'єднання "Партнер'с" таких послуг позивачеві не надавало, а вступило в справу лише після відкриття провадження у цій справі.
На користь цього висновку суду свідчить також і відсутність у матеріалах справи щомісячних актів приймання-передачі наданих послуг, оформлення яких в останній робочий день кожного календарного місяця передбачено п. 4.3 Договору про надання правничої допомоги № 11/09/2023 від 11.09.2023.
Витрати на підготовку заяви про усунення недоліків позовної заяви не підлягають покладенню на відповідача з вищенаведених підстав, а також з підстав того, що вони виникли з вини самого позивача, тобто їх понесення не було необхідним і неминучим.
Також не підлягають покладенню на відповідача і витрати позивача на підготовку відповіді на відзив, оскільки в ній позивач доводив наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних, в чому слід відмовити.
Приймаючи до уваги викладене, з огляду на обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, а також те, що провадження у справі в частині стягнення основного боргу підлягає закриттю через відсутність предмета спору у зв'язку із задоволенням цієї позовної вимоги відповідачем, суд дійшов висновку, що обґрунтованими, пов'язаними з розглядом цієї справи та документально підтвердженими є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з підготовкою клопотання про стягнення судових витрат та наданням доказів понесення цих витрат, а також витрати на участь у підготовчому засіданні 08.11.2023, в загальному розмірі 7 200,00 грн, із розрахунку 3 годин виходячи з вартості однієї години роботи адвоката - 2 400,00 грн, як визначено у Додатковій угоді № 1 від 11.09.2023 до Договору про надання правничої допомоги № 11/09/2023 від 11.09.2023.
Водночас, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, оскільки суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог про стягнення 3% річних, витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 7 189,96 грн, пропорційно розміру задоволених відповідачем позовних вимог, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, інша частина витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 32 810,04 грн залишається за позивачем.
Керуючись статтями 129, 130, 231, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Закрити провадження у справі № 910/15068/23 в частині позовних вимог про стягнення з Комунального підприємства "Київпастранс" заборгованості в розмірі 1 731 004,00 грн.
2. В іншій частині позову відмовити.
3. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (Україна, 04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, буд. 2; ідентифікаційний код: 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ-Автосервіс" (Україна, 03134, м. Київ, вул. Симиренка, буд. 36; ідентифікаційний код: 39696432) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 189 (сім тисяч сто вісімдесят дев'ять) грн 96 коп.
4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 36,27 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 32 810,04 грн покласти на позивача.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 06.12.2023
Суддя О.В. Нечай