ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
23.11.2023Справа № 910/9713/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Атаманенко А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 2 321 939,24 грн,
за участю представників:
позивача: не з'явився;
відповідача: Балацького Я.А.;
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Підприємство) 2 321 939,24 грн, з яких: 1 658 375,96 грн - основна заборгованість, 584 561,53 грн - інфляційні втрати та 79 001,75 грн - три проценти річних. У вищевказаній позовній заяві позивач просив суд про розгляд справи без його участі.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем покладених на нього зобов'язань щодо оплати виконаних позивачем робіт за договором від 2 червня 2021 року № 22785/20-121-01-21-10328 на виконання робіт: "Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова, 133. Енергоблок № 6. Турбінне відділення. Заміна захистів РЗА системи живлення власних потреб 6 кВ на мікропроцесорні пристрої (системи нормальної експлуатації). Будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23 червня 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
28 червня 2023 року через систему "Електронний суд" позивачем на виконання вимог вищевказаної ухвали подано документи для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 3 липня 2023 року відкрито провадження в справі № 910/9713/23, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27 липня 2023 року.
17 липня 2023 року через систему "Електронний суд" від Підприємства надійшов відзив на позовну заяву від цієї ж дати, у якому відповідач проти позовних вимог заперечував. На думку Товариства, строк оплати робіт за договором не настав, оскільки позивач не надав зареєстрованої у передбаченому законодавством та договором порядку податкової накладної на спірну суму боргу. Крім того, Товариство виконало роботи за договором не у повному обсязі - на суму 34 728,308,18 грн, тоді як загальна вартість обумовлених робіт за вказаним правочином становить 48 031 222,02 грн. Також відповідач вказував на те, що оскільки місцезнаходженням Товариства є тимчасово окупована територія, виконання зобов'язань на користь вказаної юридичної особи суперечить приписам чинного законодавства. Окрім того, відповідач зазначав, що неналежне виконання покладених на нього зобов'язань за договором зумовлене дією форс-мажорних обставин - введенням воєнного статну на всій території України. Підприємство також вказало, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та необґрунтованим.
20 липня 2023 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшла відповідь на відзив від цієї ж дати, у якій останнє вказало, що обов'язок відповідача оплатити виконані роботи в повному обсязі не може ставитися у залежність від оформлення позивачем податкової накладної та її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), оскільки Товариство застосовувало касовий метод нарахування ПДВ у період виникнення спірних відносин. У свою чергу, жодною нормою договору не передбачено, що оплата виконаних робіт може здійснюватися лише після повного їх завершення. Окрім того, місцезнаходження позивача на окупованій території жодним чином не зумовлює неможливість виконання відповідачем його обов'язку з оплати виконаних робіт. Крім того, заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати та три проценти річних не є штрафними санкціями і нараховуються незалежно від вини боржника, а прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати виконаних робіт виникло ще до початку повномасштабної військової агресії російської федерації.
27 липня 2023 року в підготовчому засіданні суд постановив протокольні ухвали: про продовження з власної ініціативи строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 14 вересня 2023 року.
3 серпня 2023 року через систему "Електронний суд" від Підприємства надійшли заперечення на відповідь на відзив від цієї ж дати, у яких відповідач вказав, що договір про надання правової допомоги від 12 червня 2023 року, укладений між Адвокатським об'єднанням "Фінанси і право" та Товариством, та відповідний ордер, виданий на підставі цього правочину, є нікчемними, що позбавляє адвоката Ференця О.Є. права представляти інтереси та надавати правову допомогу Товариству.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 вересня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28 вересня 2023 року.
28 вересня 2023 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 26 жовтня 2023 року.
Однак призначене судове засідання не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Павленка Є.В. у період з 23 жовтня 2023 року по 27 жовтня 2023 року на навчанні в Національній школі суддів України.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року судове засідання у даній справі призначено на 23 листопада 2023 року.
У судовому засіданні 23 листопада 2023 року представник Підприємства проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.
Товариство про дату, час і місце розгляду справи було належним чином повідомлене, однак явку свого повноважного представника у призначене судове засідання не забезпечило.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
20 травня 2021 року між Підприємством та Товариством було укладено договір № 22785 (20-121-01-21-10328 від 2 червня 2021 року) на виконання робіт: "Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова, 133. Енергоблок № 6. Турбінне відділення. Заміна захистів РЗА системи живлення власних потреб 6 кВ на мікропроцесорні пристрої (системи нормальної експлуатації). Будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи", за умовами якого позивач зобов'язався за дорученням Підприємства виконати на свій ризик та власними силами вищевказані роботи в межах ціни, визначеної на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-кошторисної документації (далі - ПКД), а також передати виконані роботи Підприємству в установлені строки та стані, який відповідає ПКД, будівельним нормам та технічним вимогам (додаток № 2 до договору).
Цей правочин підписаний уповноваженим представниками його сторін, а також скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
Відповідно до пункту 2.1. договору ціна робіт зазначається в "Протоколі погодження договірної ціни" (додаток № 1 до договору) і визначена на підставі "Договірної ціни" (додаток № 1.1 до договору), яка є твердою і складає 48 031 222,02 грн, з яких ПДВ - 8 005 203,67 грн.
За умовами пункту 2.6. договору оплата виконаних Товариством робіт проводиться на підставі довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3), оформленої в установленому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 60-ти календарних днів з дати підписання довідки Підприємством. Оплата частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється у строки, визначені абзацом 1 пункту 2.6. цього договору, за умови отримання Підприємством від Товариства належним чином оформленої податкової накладної, зареєстрованої в ЄРПН у встановлених Податковим кодексом України (далів - ПК України) випадках та порядку. При застосуванні Товариством касового методу нарахування ПДВ, за відсутності реєстрації податкової накладної в ЄРПН протягом терміну, встановленого пунктом 201.10 ПК України від дати перерахування грошових коштів Підприємством, позивач на підставі письмової вимоги відповідача повертає грошові кошти. У разі неповернення вказаних коштів у розмірі суми ПДВ, Товариство зобов'язане сплатити штраф за невиконання такого обов'язку в розмірі суми неповерненого ПДВ.
У випадку відсутності реєстрації в ЄРПН електронної податкової накладної у встановлений ПК України строк, Підприємство має право в односторонньому порядку зменшити розмір оплати виконаних робіт на суму ПДВ (пункт 2.7. договору).
Відповідно до пункту 3.1. договору строк виконання робіт: травень 2021 року - вересень 2021 року. Сторони погодили, що умови даного договору застосовуються до взаємовідносин, що виникли між ними до укладання даного правочину - з 21 травня 2021 року. Закінчення робіт фіксується технічним актом в обсязі ПКД та технічних вимог до предмета закупівлі (додаток № 2 до договору).
Товариство щомісячно в строк до 20-го числа надає Підприємству акт виконаних будівельних робіт (форма КБ-2В) та довідку про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) в 4-х екземплярах. Підприємство протягом 5-ти робочих днів перевіряє реальність акта в частині об'ємів і вартості виконаних робіт, оформлює такий акт та довідку про вартість виконаних будівельних робіт у встановленому порядку або направляє мотивовану відмову від приймання робіт (пункт 4.1. договору).
Договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами і діє до 31 березня 2022 року (пункт 15.1. вказаного правочину).
Судом встановлено, що на викання умов вищевказаного правочину Товариство виконало роботи на загальну суму 2 658 375,96 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копією акта приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2В) від 30 листопада 2021 року та копією довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) від вказаної дати. Зазначені документи підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.
Товариство також склало та зареєструвало в передбаченому податковими законодавством порядку податкову декларацію з ПДВ від 17 грудня 2021 року за листопад 2021 року (із застосуванням касового методу нарахування вказаного податку). Відповідна копія податкової декларації разом із копією квитанції від вказаної дати № 2 про прийняття контролюючим органом декларації Товариства до реєстрації в ЄРПН також наявні в матеріалах справи.
Про належне виконання позивачем умов вказаного договору свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення Товариством своїх зобов'язань за цим правочином.
Проте з матеріалів справи вбачається, що Підприємство не оплатило у повному обсязі вартість виконаних Товариством робіт, заборгувавши таким чином останньому 1 658 375,96 грн.
У зв'язку з цим, 13 грудня 2022 року Товариство направило відповідачу претензію від вказаної дати з вимогою сплатити вищевказану заборгованість. Однак, ця претензія залишена Підприємством без задоволення.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
За частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що строк оплати робіт за вказаним договором не настав, оскільки Товариство не надало відповідних податкових накладних.
Разом із цим, пунктом 2.6. договору сторони прямо погодили, що оплата виконаних Товариством робіт проводиться на підставі довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3), тобто, на підставі документа, який відповідно до пункту 4.1. договору Товариство надає щомісячно.
У свою чергу, завершення виконання робіт вцілому за договором оформлюються документами, передбаченим пунктом 4.13. договору, зокрема: актом виконаних робіт; актом приймання робіт із вогнезахисту згідно НАПБ Б.01.012-219 "Правила з вогнезахисту"; протоколами перевірок автономного налагодження обладнання згідно ГКД 34.35.604-96; відомістю демонтованого устаткування; відомістю змонтованого устаткування; актами випробувань згідно ГКД 34.35.604-96; технічним актом.
Жоден із вищеперелічених документів не є підставою для оплати виконаних Товариством робіт у передбаченому пунктом 2.6. договору порядку.
Отже, оплата робіт за договором здійснюється за кожним етапом їх виконання на підставі оформленої довідки, а не вцілому за договором, як помилково вказував відповідач.
Так само, необґрунтованими є посилання відповідача на відсутність у нього обов'язку з оплати виконаних Товариством робіт на суму ПДВ.
Як було вже зазначено судом, Товариство використовувало у спірних правовідносинах касовий метод нарахування зазначеного податку.
Відповідно до підпункту 14.1.266 статті 14 ПК України за касовим методом датою виникнення податкових зобов'язань є дата зарахування/отримання коштів на банківський рахунок (до каси) платника податку або дату отримання інших видів компенсації вартості поставлених (або таких, що підлягають поставці) ним товарів (послуг). Датою виникнення права на податковий кредит є дата списання коштів із банківського рахунку/видачі з каси платника податку або дата надання інших видів компенсації вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).
Отже, за приписами податкового законодавства, у разі застосування касового методу, факт постачання та отримання товарів (послуг) не впливає на податкові зобов'язання та податковий кредит з ПДВ. Вони виникають лише на дату отримання та перерахування грошових коштів або інших видів компенсації.
У свою чергу, абзацом 3 пункту 2.6. договору сторони прямо передбачили, що у разі застосування касового методу нарахування ПДВ, Підприємство має право на повернення відповідних коштів ПДВ на підставі його письмової вимоги, у разі нереєстрації відповідної податкової накладної Товариством.
Тобто, вищевказаним пунктом договору передбачено, що відповідач оплачує повну суму виконаних позивачем робіт, у тому числі суму ПДВ, а у разі невиконання Товариством вищевказаних податкових зобов'язань з реєстрації податкової накладної - має право на повернення відповідної суми ПДВ.
У даному випадку при здійсненні розрахунку за виконанні Товариством роботи слід керуватися приписами абзацу 3 пункту 2.6. договору, а не абзацу 2 вказаного пункту, на який помилково посилається відповідач.
Суд звертає також увагу відповідача на те, що настання строку виконання зобов'язання з оплати частини виконаних робіт у розмірі суми ПДВ після отримання Підприємством від позивача податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН, не є подією, яка неминуче має настати в силу вимог статті 530 ЦК України, і не є визначеним строком виконання зобов'язання, оскільки залежить від дій та волевиявлення інших осіб - контролюючого податкового органу.
При цьому, передбачена пунктом 2.7 договору можливість відповідача на зменшення ціни договору в односторонньому порядку на суму ПДВ останнім у передбаченому цим правочином порядку реалізована не була, оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення Підприємства до позивача з вимогою щодо одностороннього зменшення ціни договору.
Враховуючи викладене, суді дійшов до висновку про те, що строк виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати виконаних Товариством робіт за договором, у тому числі на суму ПДВ, є таким, що настав.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Оскільки сума боргу відповідача, яка складає 1 658 375,96 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед Товариством, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати вартості виконаних робіт, Товариство просило суд стягнути з Підприємства 79 001,75 грн трьох процентів річних та 584 561,53 грн інфляційних втрат, нарахованих на суми основного боргу у відповідні періоди прострочення, згідно наданого позивачем розрахунку.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки заявлений Товариством до стягнення розмір вказаних компенсаційних виплат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаних сум також підлягає задоволенню.
Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на наявність підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання покладених на нього зобов'язань за договором у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.
Разом із цим, за умовами пунктів 12.1.- 12.3. договору форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись: ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратство, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами, відповідно до законодавства України. Сторона, що зазнала дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов'язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність протягом 5-ти днів з початку їх дії з наступним наданням (протягом 10-ти днів) відповідного підтверджуючого документу.
Частиною 1 статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
Проте у порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.
У свою чергу, повідомлення Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили в розумінні вищевказаних приписів чинного законодавства.
Крім того, судом встановлено, що всупереч вказаних пунктів договору в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному цим правочином порядку про настання форс-мажорних обставин.
При цьому, судом враховано, що спірна заборгованість відповідача виникла до початку дії обставин, на які він посилався як на підставу звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язань за договором.
Слід також зазначити, що за частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.
Суд критично ставиться до тверджень відповідача про неможливість виконанням ним свого грошового обов'язку на користь Товариства, з огляду на місцезнаходження останнього на окупованій території, враховуючи встановлений судом факт здійснення часткової оплати виконаних позивачем робіт за спірним договором у період дії військового стану на території України та окупації території, на якій знаходиться позивач.
Разом із цим, жодною нормою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон № 1207-VII), на який посилався відповідач, не визначено заборони виконання договірних зобов'язань на користь особи, яка перебуває на окупованій території.
У свою чергу, мораторій на здійснення зобов'язань на користь контрагента передбачено лише положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2023 року № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією російської федерації" (далі - Постанова № 187).
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 вказаної Постанови № 187 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією російської федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов'язані з державою-агресором): громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації. Зазначене обмеження не застосовується до юридичних осіб, утворених та зареєстрованих відповідно до законодавства України: які є банками або за рахунками яких на підставі нормативно-правових актів або рішень Національного банку дозволяється здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій; визначених розпорядженням Національного центру оперативно-технічного управління мережами телекомунікацій, прийнятим відповідно до Порядку оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами в умовах надзвичайних ситуацій, надзвичайного та воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 2004 року № 812 "Деякі питання оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами в умовах надзвичайних ситуацій, надзвичайного та воєнного стану"; щодо яких за поданням міністерства, іншого державного органу, у зв'язку з провадженням такими юридичними особами діяльності, необхідної для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України або подолання її наслідків, Кабінетом Міністрів України прийнято рішення про тимчасове управління державою відповідними акціями, корпоративними правами або іншими правами участі (контролю), що належать російській федерації або особі, пов'язаній з державою-агресором.
Положення Постанови № 187 застосовуються судами: за ініціативою суду при відкритті провадження; за ініціативою суду на підставі даних, наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР); самостійно учасниками розгляду справи під час подання відзивів/пояснень/заперечень тощо. В останньому випадку заявник повинен надати відповідні докази на підтвердження вказаних обставин, інакше такі доводи не приймаються судом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 30 травня 2023 року в справі № 925/1248/21.
Разом із цим, судом встановлено, що позивач у даній справі не належить до жодної з категорій осіб, на яких поширюється дія вищевказаного мораторію, і відповідач не надав жодних доказів наявності підстав для застосування його наслідків до Товариства.
Судом також не беруться до уваги посилання відповідача на нікчемність укладеного між позивачем та його представником договору про надання правової допомоги.
Зокрема, за частиною 2 статті 13 Закону № 1207-VII здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини 2 статті 215 ЦК України.
Разом із цим, частиною 1 статті 13 Закону № 1207-VII унормовано, що положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини 1 статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини 1 статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями (абзац 1).
Отже, положення Закону № 1207-VII розповсюджуються на тимчасово окуповані території України, які були окуповані починаючи з 19 лютого 2014 року та до 24 лютого 2022 року.
Пункт 3 частини 1 статті 3 Закону № 1207-VII передбачає, ще одну категорію тимчасово окупованої території, а саме: інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими Кабінетом Міністрів України. Частиною 3 статті 1 вказаного Закону унормовано, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Однак, в умовах воєнного стану, Кабінетом Міністрів України не приймалося відповідного рішення про поширення положень статті 13 Закону № 1207-VII на території, що були окуповані після 24 лютого 2022 року.
Відтак твердження відповідача щодо нікчемності відповідного договору про надання правової допомоги не ґрунтуються на жодних положеннях діючого законодавства, а відтак є необґрунтованими.
Суд також зазначає, що наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (далі - Наказ № 309), яким був затверджений Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), прийнято на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2022 року № 1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", і перелік територій, зазначених в останньому, не є тотожним із переліком тимчасово окупованих територій, про які йде мова в Законі № 1207-VII.
Тобто, у розумінні положень Наказу № 309 території Енергодарської міської територіальної громади Запорізької області є тими територіями, на які поширюються зобов'язання держави щодо підтримки постраждалого населення, а не правила, встановлені статтею 13 Закону 1207-VII.
Відтак, відповідний правочин є чинним, доказів розірвання чи припинення його дії на час розгляду судом даного спору відсутні, так само як і відсутні підстави для визнання його недійсним у цій справі та, відповідно, залишення даного позову без розгляду.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову Товариства.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин позов Товариства підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне виробниче підприємство "Електропівденмонтаж" (71503, Запорізька область, місто Енергодар, вулиця Промислова, будинок 11; ідентифікаційний код 38700172) 1 658 375 (один мільйон шістсот п'ятдесят вісім тисяч триста сімдесят п'ять) грн 96 коп. основного боргу, 584 561 (п'ятсот вісімдесят чотири тисячі п'ятсот шістдесят одну) грн 53 коп. інфляційних втрат, 79 001 (сімдесят дев'ять тисяч одну) грн 75 коп. трьох процентів річних та 34 829 (тридцять чотири тисячі вісімсот двадцять дев'ять) грн 09 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 4 грудня 2023 року.
СуддяЄ.В. Павленко