ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
06.12.2023Справа № 910/14762/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (проведення судового засідання) господарську справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АВТОЦЕНТР КАМАЗ"
до Дочірнього підприємства "АВТОМАЗ-УКРАЇНА"
про стягнення 976 009,68 грн
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АВТОЦЕНТР КАМАЗ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "АВТОМАЗ-УКРАЇНА" (далі - відповідач) про стягнення 976 009,68 грн (623 334,86 грн основний борг, 36 360,97 грн 3% річних, 202 853,82 грн втрати від інфляції, 113 460,03 грн пені).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 21/06-2012-1-ПЗЧ від 21.06.2012 в частині оплати товару у встановлений договором строк.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 відкрито провадження у справі № 910/14762/23 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.
Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, ухвала суду від 25.09.2023 була отримана позивачем та відповідачем 02.10.2023,
20.06.2023 від відповідача в строк встановлений судом надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив заявлені позовні вимоги з посиланням на те, що товар, поставлений позивачем за зазначеними в позові видатковими накладними, повністю оплачений відповідачем. За твердженнями відповідача, вказане підтверджується банківськими виписками за період з 12.10.2021 по 20.12.2021.
Крім того, до відзиву на позов відповідачем додано клопотання про витребування у Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» копій банківських виписок, які підтверджують перерахування відповідачем позивачу грошових коштів за 12.10.2021, 20.10.2021, 22.10.2021, 25.10.2021, 02.11.2021, 09.11.2021, 10.11.2021, 12.11.2021, 16.11.2021, 19.11.2021, 23.11.2021, 25.11.2021, 29.11.2021, 09.12.2021.
Вказане клопотання мотивовано відповідачем відмовою банку в обслуговуванні відповідача, при цьому бухгалтер намагалася отримати від АТ КБ «Приватбанк» копії банківських виписок або доступ до «Клієнт-Банк», що підтверджується перепискою в месенжері «Телеграм».
Поряд з цим суд зазначає про наступне.
Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Проте, відповідно до ч. 2 вказаної норми у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
На підтвердження доказів щодо неможливості отримання виписок відповідачем надано повідомлення АТ КБ «Приватбанк» № 20.1.0.0/7-230519/106 від 19.05.2023 про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку.
Проте, з вказаного повідомлення не вбачається відмови банку в наданні банківських виписок.
Крім того, суд зазначає, що з роздрукованої переписки в месенжері «Телеграм» неможливо встановити адресатів переписки, також з самої переписки не вбачається відмови АТ КБ «Приватбанк» в наданні банківських виписок за вказані відповідачем дати.
При цьому відповідачем до позову або клопотання про витребування доказів не надано доказів офіційного звернення останнього до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання виписок про перерахування грошових коштів 12.10.2021, 20.10.2021, 22.10.2021, 25.10.2021, 02.11.2021, 09.11.2021, 10.11.2021, 12.11.2021, 16.11.2021, 19.11.2021, 23.11.2021, 25.11.2021, 29.11.2021, 09.12.2021.
Окрім того, суд зазначає, що відповідачем не обґрунтовано причин неможливості подати такі докази самостійно, оскільки докази здійснення оплати є первинними бухгалтерськими документами та мають зберігатись безпосередньо у відповідача.
Таким чином, суд вважає клопотання про витребування доказів поданим з порушенням процесуального законодавств, а відтак відсутні підстави для його задоволення, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні вказаного клопотання.
25.10.2023 від позивача через підсистему «Електронний суд», а в подальшому 27.10.2023 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти доводи відповідача, викладених у відзиві. Зокрема, зазначено про те, що відповідачем у відзиві підтверджено факт отримання товару від позивача, проте не надано доказів оплати за товар згідно з договором № 21/06-2012-1-ПЗЧ від 21.06.2012, вимоги за яким заявлені у даній справі, оскільки з банківських виписок, наданих відповідачем, вбачається оплата за товар згідно з договором б/н (проведених через АТ «Ощадбанк») та згідно з договору № 3405 від 22.10.2018 (проведених через АТ «Райффайзен Банк»).
При цьому документ, доданий до відзиву, «Взаєморозрахунки з постачальником з 01.09.2021 по 31.10.2021» взагалі не може розцінюватись як доказ, оскільки: не підписаний жодною із сторін; є виключно внутрішнім документом відповідача; не підтверджує перерахування грошових коштів за договором № 21/06-2012-1-ПЗЧ від 21.06.2012.
Відповідач правом на подання заперечень не скористався.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Суд відзначає, що сторонам було надано достатньо часу (з урахуванням введеного на території України воєнного стану та затримок у доставці поштової кореспонденції) для подання всіх пояснень, заяв та клопотань.
Від сторін не надходило клопотань про розгляд даної справи з повідомленням викликом представників сторін.
Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та в межаз заявлених сторонами вимог та заперечень на такі вимоги.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення на такі вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
21.06.2012 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір № 21/06-2012-1-ПЗЧ, за умовами якого позивач зобов'язався в порядку та строки, встановлені договором, поставити покупцю запасні частини ля автомобілів (далі - товар) в певній кількості, відповідної якості, по ціні вказаній в накладній/специфікації, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, встановлених у вказаному договорі (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.3 договору поставки товару здійснюється на підставі заявок покупця, а також накладній/специфікації, підписаній уповноваженими представниками сторін.
Загальна сума договору розраховується шляхом додавання загальних сум партій товару, поставлених продавцем протягом строку дії договору, відповідно до видаткових накладних, які являються невід'ємною частиною договору (п.2.2 договору).
Згідно з п. 2.3 договору в платіжному дорученні покупець вказує дату та номер даного договору/специфікації, номер та дату рахунку.
Відповідно до п. 2.8 договору (в редакції додаткової угоди від 11.12.2013) покупець здійснює оплату за поставлений товар відповідно до виставленого рахунку, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця не пізніше 14 календарних днів з дня виписки продавцем видаткової накладної на товар.
Представник покупця при передачі товару зобов'язаний надати продавцю належним чином оформлену довіреність на отримання товару (п. 3.7 договору).
Як погоджено сторонами в п. 7.1, вказаний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2013, але не раніше, чим до повного виконання сторонами зобов'язань за договором. У випадку відсутності повідомлень однієї із сторін про розірвання договору він вважається продовженим (діючим) на той же строк та на тих же умовах, які були передбачені даним договором, і так кожного року.
Як встановлено судом під час розгляду даної справи, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар, що підтверджується, зокрема: видатковою накладною № 0000002225 від 10.09.2021 на суму 510 154,20 грн, № 0000002451 від 28.09.2021 на суму 2 175,12 грн, № 0000002642 від 19.10.2021 на суму 8 630,88 грн, № 0000002572 від 20.10.2021 на суму 91 466,28 грн, № 0000002933 від 16.11.2021 на суму 10 914,00 грн.
Вказаний товар отриманий представниками відповідача на підставі довіреностей № 455 від 06.09.2021, № 502 від 28.09.2021, № 542 від 19.10.2021, № 547 від 20.10.2021 та № 601 від 16.11.2021.
Крім того, позивачем виставлені рахунки на оплату товару, а саме: № 0000002432 від 01.09.2021 на суму 510 154,20 грн, № 0000002790 від 28.09.2021 на суму 2 175,12 грн, № 0000003008 від 19.10.2021 на суму 8 630,88 грн, № 0000003039 від 20.10.2021 на суму 91 466,28 грн, № 0000003327 від 16.11.2021 на суму 10 914,00 грн. При цьому у вказаних рахунках міститься посилання, що підставою для їх виставлення є договір № 21/06-2012-1-ПЗЧ від 21.06.2012.
Як вказується відповідачем, ним оплачено поставлений позивачем товар, на підтвердження чого відповідачем надано виписки з рахунків відкритих в АТ «Ощадбанк» та АТ «Райффейзен Банк».
При цьому, як встановлено судом, оплата коштів згідно рахунків здійснених відповідачем через АТ «Ощадбанк» здійснена з призначенням платежу згідно договору б/н.
Оплата коштів згідно з рахунками, здійсненими відповідачем через АТ «Райффейзен Банк» містить посилання на оплату згідно договору № 3405 від 22.10.2018.
У той же час, виписок щодо оплати коштів, здійснених через АТ КБ «Приватбанк» сторонами під час розгляду даної справи.
Крім того, судом встановлено, що 14.06.2023 позивач звертався до відповідача з претензією № 14/06-23 від 14.06.2023, в якій вимагав сплатити наявну заборгованість в розмірі 623 334,86 грн, що підтверджується описом вкладання, фіскальним чеком та накладною.
Як вбачається з трекінгу відстеження пересилання поштових відправлень, доданого до позову, вказана претензія отримана відповідачем 21.06.2023.
Проте, зважаючи на те, що вимоги претензії залишені без відповіді та без виконання позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача 623 334,86 грн основного боргу, 36 360,97 грн 3% річних, 202 853,82 грн втрат від інфляції, 113 460,03 грн пені.
Розглядаючи даний спір, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 2 вказаної норми, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Розглядаючи заявлені позивачем вимоги та заперечення на такі вимоги відповідача, суд виходив з того, що між сторонами виникли господарські зобов'язання за укладеним договором № 21/06-2012-1-ПЗЧ від 21.06.2012.
При цьому доказів розірвання чи припинення такого договору сторонами під час розгляду даної справи не надано.
Крім того, рахунки виставлені на поставку товару, сума заборгованості за якими заявлена до стягнення у даній справі, виставлені саме за договором № 21/06-2012-1-ПЗЧ від 21.06.2012.
Надані відповідачем виписки з рахунків банківських установ не підтверджують сплату коштів саме за вказаним договором, оскільки, як вказано вище, виписки з рахунків АТ «Ощадбанк» у призначенні платежу містять посилання на договір б/н, а виписки з рахунку АТ «Райффайзен Банк» у призначенні платежу містять посилання на договір 3405 від 22.10.2018.
У свою чергу, під час розгляду даної справи відповідачем доказів сплати коштів за договором № 21/06-2012-1-ПЗЧ від 21.06.2012 через АТ КБ «Приватбанк» суду не надано.
При цьому, в п. 2.3 договору № 21/06-2012-1-ПЗЧ від 21.06.2012 сторонами погоджено, що в платіжному дорученні покупець вказує дату та номер даного договору/ специфікації, номер та дату рахунку.
Надані сторонами докази не підтверджують перерахування відповідачем позивачу грошових коштів на виконання умов договору № 21/06-2012-1-ПЗЧ від 21.06.2012 та видаткових накладних, за якими позивачем поставлено товар, або рахунків, які були виписані для оплати такого товару, зокрема, з посиланням на номер та дату договору № 21/06-2012-1-ПЗЧ від 21.06.2012 або ж виставлених на його виконання рахунків, як це передбачено вищевказаним пунктом договору.
Крім того, сторонами під час розгляду даної справи сторонами не надано суду доказів того, що сплачені відповідачем грошові кошти відповідач просив зарахувати саме на виконання ним своїх зобов'язань за договором № 21/06-2012-1-ПЗЧ від 21.06.2012 або ж виставленими рахунками, вимоги про стягнення за якими заявлені у даній справі (листи відповідача до позивача про зарахування коштів в рахунок погашення за договором № 21/06-2012-1-ПЗЧ від 21.06.2012, заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, вимоги про повернення безпідставно перерахованих коштів або зарахування їх на виконання вказаного договору тощо).
Не надано таких доказів і станом на момент ухвалення рішення у даній справі.
За вказаних обставин, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 623 334,86 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, судом враховано, що матеріалами справи, зокрема, видатковими накладними підтверджується поставка позивачем відповідачу товару на суму 623 340,48 грн, оскільки за видатковою накладною № 0000002225 від 10.09.2021 позивачем поставлено товар на загальну суму 510 154,20 грн, в той час, як в позові вказано, що заборгованість по такій накладній становить 510 148,58 грн, тобто на 5,62 грн менше, ніж вказано у самій накладній.
Водночас, враховуючи, що позивачем заявлено меншу суму основного боргу, ніж підтверджено доказами, наявними в матеріалах справи, а також зважаючи на те, що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, вимоги позивача про стягнення основного боргу підлягають задоволенню саме в заявленому розмірі 623 334,86 грн.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 113 460,03 грн.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
При цьому, в силу ч. 2, 3 вказаної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічне обмеження для нарахування пені розміром подвійної облікової ставки НБУ встановлено в ст. 3 ЗУ "Про несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Відповідно до п. 4.1 договору за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені у розмірі 0,1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення оплати.
Так, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що позивачем нарахування пені здійснено в межах строків, передбачених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Проте, позивачем не враховано положень ст. 343 Господарського кодексу України та ст. 3 ЗУ "Про несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" щодо обмеження нарахування пені подвійної облікової ставки Національного банку України.
При цьому за період нарахування подвійна облікова ставка НБУ не перевищувала 0,1%.
Так, за розрахунком суду з урахуванням обмежень нарахування пені подвійною обліковою ставкою НБУ, розмір пені за заявлені позивачем в позовній заяві періоди становить 57 317,20 грн, отже, саме така сума пені є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
У вимозі про стягнення 56 142,83 грн пені суд відмовляє в задоволенні позову
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 36 360,97 грн 3% річних та 202 853,82 грн втрат від інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та втрат від інфляції, суд зазначає, що такі розрахунки виконані арифметично вірно, а відтак вимоги про стягнення 36 360,97 грн 3% річних та 202 853,82 грн втрат від інфляції є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 13 798,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "АВТОМАЗ-УКРАЇНА" (02660, м. Київ, вул. Колекторна, 42-А, код 32376626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АВТОЦЕНТР КАМАЗ" (14037, м. Чернігів, вул. Інструментальна, буд. 17-А, код 14350235) 623 334,86 грн (шістсот двадцять три тисячі триста тридцять чотири грн 86 коп.) основного боргу, 36 360,97 грн (тридцять шість тисяч триста шістдесят грн 97 коп.) 3% річних, 202 853,82 грн (двісті дві тисячі вісімсот п'ятдесят три грн 82 коп.) втрат від інфляції, 57 317,20 грн (п'ятдесят сім тисяч триста сімнадцять грн 20 коп.) пені, судовий збір у розмірі 13 798,00 грн (тринадцять тисяч сімсот дев'яносто вісім грн 00 коп.).
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення підписано 06.12.2023.
Суддя О.Г. Удалова