номер провадження справи 27/139/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.11.2023 Справа № 908/1111/23
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Вака В.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІСТ СОЛЮШН ГРУП” (69005 м. Запоріжжя, пр. Соборний, 160, приміщення 17.1; поштова адреса: 69005 м. Запоріжжя, пр. Соборний, 160, а/с 17, ідентифікаційний код юридичної особи 41932936)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Герасімова Анатолія Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю “МАДЕРА ДЕВЕЛОПМЕНТ” (01021 м. Київ, вул. Грушевського Михайла, буд. 9-Б, інше приміщення Д7-1Б, ідентифікаційний код юридичної особи 41419790)
про стягнення 217 061 грн 30 коп.
за участю представників
від позивача: Казначеєва Г.Л., дов. б/н від 19.04.2023 (в режимі відеоконференцзв'язку)
від відповідача: Сандак І.А., ордер серія АР № 1123003 від 18.05.2023
від третьої особи: не з'явився
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “ІСТ СОЛЮШН ГРУП” звернулося до суду з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Герасімова Анатолія Олександровича 209 751 грн 30 коп. основного боргу, 7 310 грн 00 коп. 3 % річних.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2023, справу № 908/1111/23 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 10.04.2023 прийнято справу № 908/1111/23 до провадження суддею Дроздовою С.С., присвоєно справі номер провадження 27/139/23, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 08.05.2023.
Ухвалою суду від 08.05.2023 відкладено розгляд справи на 07.06.2023. Ухвалою суду від 07.06.2023 суд перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
12.07.2023 судове засідання проводилось в режимі відеоконференцзв'язку, з використанням власних технічних засобів позивача. Повноваження представника позивача для участі в режимі відеоконференції перевірені.
Ухвалою суду від 12.07.2023 відкладено підготовче провадження, засідання суду призначено на 14.08.2023.
04.08.2023 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “ІСТ СОЛЮШН ГРУП” надійшли заперечення вих. № 7.31/23-ІСГ від 31.07.2023 щодо пояснень від 12.07.2023 поданих представником відповідача у справі № 908/1111/23.
Ухвалою суду від 14.08.2023 підготовче провадження закрито. Призначено справу до розгляду по суті на 18.09.2023.
18.09.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю “ІСТ СОЛЮШН ГРУП” подані до суду додаткові пояснення за вих. № 9.14/23-ІСГ від 14.09.2023, у яких позивач просить суд також долучити до матеріалів справи додаткові документи.
Вказані пояснення позивача та додані до них документи не прийняті судом, про що зазначено у протоколі судового засідання від 18.09.2023.
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку, стаття 118 ГПК України.
У судовому засіданні 18.09.2023 оголошено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні на 10.10.2023.
29.09.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю “ІСТ СОЛЮШН ГРУП” подано до суду клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження за вих. № 9/26/23-ІСГ від 26.09.2023, у якому останній просить суд повернутися до стадії підготовчого провадження у справі № 908/1111/23 та прийняти додаткові пояснення, щодо розрахунку компенсації витрат на комунальні послуги у спірний період, по справі № 908/1111/23.
Суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження, про що зазначено у протоколі судового засідання від 10.10.2023.
У судовому засіданні 10.10.2023 оголошено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні на 12.10.2023.
12.10.2023 представниками Товариства з обмеженою відповідальністю “ІСТ СОЛЮШН ГРУП” та Фізичної особи-підприємця Герасімова Анатолія Олександровича подана до суду письмова заява, у якій останні, у зв'язку з воєнним станом у країні просять суд надати додатковий час для звіряння взаєморозрахунків. Також, просять суд засідання призначене на 12.10.2023 проводити без участі сторін.
Ухвалою суду від 12.10.2023 відкладено розгляд справи по суті, засідання суду призначено на 13.11.2023.
13.11.2023 на електронну адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю “ІСТ СОЛЮШН ГРУП” Казначеєва Г.Л. надійшло клопотання про перенесення судового засідання у справі № 908/1111/23. У зазначеному клопотанні представник повідомляє, що вона не може прийняти участь в судовому засіданні 13.11.2023 у зв'язку із участю у судовому засіданні у справі № 910/13928/23. Також, представник повідомляє, що представник позивача Мунтян В.О. не зможе бути присутнім у судовому засіданні з причини погіршення стану здоров'я.
Ухвалою суду від 13.11.2023 відкладено розгляд справи по суті на 27.11.2023.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
27.11.2023 представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги на підставах викладених у позовній заяві та поясненнях. Просив суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Герасімова Анатолія Олександровича 209 751 грн 30 коп. основного боргу, 7 310 грн 00 коп. 3 % річних.
Відповідач свої заперечення проти позову виклав у письмових поясненнях та додаткових поясненнях, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з відсутністю заборгованості з орендної плати та комунальних послуг.
Позивач скористався своїм правом та надав заперечення на пояснення відповідача.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Клопотань про розгляд справи за відсутності третьої особи або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Своїм правом бути присутніми у судовому засіданні третя особа не скористалася.
У судовому засіданні 27.11.2023, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив порядок з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.
Судові дебати - частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, заслухавши представників позивача та відповідача, суд
УСТАНОВИВ:
21.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ІСТ СОЛЮШН ГРУП” (Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Мадера Девелопмент” (Орендодавець) укладено договір оренди № 6/2/20-ІСГ.
Об'єкт оренди - будівля (нежитлові приміщення) Торговельного комплексу (надалі - ТК), розташованого за адресою: місто Маріуполь, вул. Купріна, буд. 2. Право власності на Торговельний комплекс належить Орендодавцю.
Відповідно до п. 1.1 договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове платне користування Об'єкт оренди.
Об'єкт оренди передається Орендарю з метою здійснення наступної господарської діяльності: передача окремих частин Об'єкта оренди в суборенду (надалі - Цільове призначення). При цьому Сторони домовились, що частини Об'єкту оренди можуть передаватися Орендарем в суборенду третім особам для здійснення ними господарської діяльності відповідно до Профілю господарської діяльності, узгодженого Сторонами у Додатку № 2, що є невід'ємною частиною цього Договору (п. 1.2 договору).
Згідно п. 1.3 договору площа Об'єкту оренди становить 24 502,2 кв. м.
Відповідно до п. 3.1 договору оренди № 6/2/20-ІСГ від 21.12.2021договір набуває чинності з моменту підписання сторонами та діє до 30.11.2023 (включно).
Відповідно до п. 6.1.2 Орендар має право без попередньої згоди Орендодавця передавати частини Об'єкта оренди в суборенду третім особам на власний розсуд але з дотриманням профілю господарської діяльності (додаток № 2 до Договору).
21.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ІСТ СОЛЮШН ГРУП” (Орендар) та Фізичної особою-підприємцем Герасімовим Анатолієм Олександровичем (Суборендар) укладено договір суборенди № ІСГ-6/2/943-С.
Відповідно до п 1.1 договору суборенди Орендар передає, а суборендар приймає у тимчасове платне користування об'єкт суборенди (лот № 6/2.2.12), розташований у торговельному комплексі: частина нежитлового приміщення, розташованого в торговельному комплексі за адресою: м. Маріуполь, вул. Купріна, буд. 2, право власності на яке належить ТОВ «МАДЕРА ДЕВЕЛОПМЕНТ»; внесено в базу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 273831214123 (Об'єкт суборенди).
Торговельний комплекс - нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: місто Маріуполь, вул. Купріна, буд. 2, складовою частиною якого є Об'єкт суборенди (надалі - Торговельний комплекс або ТК).
Крім того, місцезнаходження об'єкту суборенди у Торговельному комплексі визначено у Поверховому плані, що є невід'ємною частиною цього договору (Додаток № 1).
Згідно п. 1.3 договору суборенди площа об'єкта суборенди становити 2480,6 кв.м., розрахункова площа об'єкта суборенди становить 2480,6 кв.м.
Об'єкт оренди складається з наступних приміщень:
- торгівельне: фактична площа 2330,30 кв.м., розрахункова площа 2330,30 кв.м.,
- складське: фактична площа 150,30 кв.м., розрахункова площа 150,30 кв.м.
Відповідно до п. 2.2 договору суборенди об'єкт суборенди вважається переданим у тимчасове платне користування після підписання сторонами Акту приймання-передачі об'єкта суборенди у користування, згідно з умовами цього договору.
21.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ІСТ СОЛЮШН ГРУП” (Орендар) та Фізичною особою-підприємцем Герасімовим Анатолієм Олександровичем підписано Акт приймання-передачі Об'єкта суборенди.
Відповідно до п. 3.1 договору суборенди цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.08.2021 (включно).
У позовній заяві на сторінці 2 позивач зазначає, що договір суборенди укладений строком до « 31» грудня 2022 року (включно), що не відповідає умовам наданого до матеріалів справи договору суборенди № ІСГ-6/2/943 від 21.12.2020.
Згідно п. 3.2 договору суборенди строк суборенди відповідно до умов цього договору та в межах строку його дії встановлюється: з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкта суборенди у користування до моменту підписання сторонами Акту повернення об'єкта суборенди (дати підписання зазначених актів входять до строку суборенди).
Відповідно до п. 3.4 договору суборенди після спливу строку цього договору Суборендар, якщо він належним чином виконує свої зобов'язання за цим Договором, має переважне право перед іншими особами на укладення договору суборенди щодо Об'єкта суборенди на новий строк.
Якщо Суборендар має намір скористатися вищезазначеним переважним правом, він має письмово повідомити про це Орендаря не пізніше, ніж за 60 (шістдесят) календарних днів до спливу строку цього договору.
Умови договору суборенди на новий строк встановлюються за домовленістю Сторін. У разі недосягнення домовленості щодо умов нового договору, переважне право Суборендаря, визначене в цьому пункті, припиняється.
Матеріалами справи та сторонами не підтверджено, що договір суборенди було укладено на новий строк.
Отже, строк дії договору припинено з 01.09.2021, а позивачем заявлено до стягнення суми заборгованості у період з 01.01.2022 по 28.02.2023, тобто після спливу строку дії договору.
Як зазначив позивач, у період з 01.01.2022 по 28.02.2022, відповідно до умов договору, Орендарем були виставлені Суборендарю наступні рахунки на оплату: № 1395 від 31.01.2022 на суму 160 150 грн 48 коп., № 0653 від 01.02.2022 на суму 108 716 грн 74 коп., № 1997 від 01.02.2022 на суму 73 732 грн 28 коп.
Відповідно до п. 6.2.1 договору суборенди суборендар зобов'язується добросовісно виконувати усі свої обов'язки за цим Договором та виконувати його умови, а також не здійснювати та не допускати здійснення будь-яких дій, які можуть викликати незручність або труднощі з реалізації Орендарем його прав за цим Договором.
Згідно п. 6.2.4 договору суборенди Суборендар зобов'язався належним чином здійснювати оплату орендної плати, компенсацію плати за комунальні послуги, інших платежів по Договору на умовах і в строки, встановлені у даному Договорі.
Свої зобов'язання з оплати платежів, передбачених договором, у період з 01.01.2022 року по 28.02.2022, Суборендарем було виконано не в повному обсязі, в результаті чого утворилася заборгованість в розмірі 209 751 грн 30 коп., що змусило позивача звернутися з даним позовом до суду.
Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Правовідносини сторін врегульовано договорами оренди та суборенди.
Укладений між сторонами договір суборенди № ІСГ-6/2/943/С від 21.12.2020 є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов'язань.
Частина 1 ст. 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 4.1 договору суборенди протягом строку суборенди (п. 3.2 договору) Суборендар зобов'язаний здійснювати на користь орендаря наступні платежі: орендна плата, експлуатаційний платіж, маркетинговий платіж, рекламний платіж, компенсація витрат на комунальні послуги.
Всі платежі за договором здійснюються в безготівковому порядку. Рахунки-фактури на оплату платежів за Договором виставляються Орендарем шляхом їх направлення в електронному вигляді на адресу електронної пошти Суборендаря, зазначену в Договорі, або за допомогою засобів електронного документообігу. Суборендар підтверджує, що рахунки-фактури, виставлені і отримані у зазначений спосіб, є достатньою підставою для оплати.
Згідно п. 4.1.1 договору у період з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі об'єкта суборенди у користування та протягом строку суборенди Суборендар здійснює платежі за договором в розмірі: сума платежу по орендній платі за місяць - 83 890 грн 80 коп. в тому числі ПДВ 20 %,, сума експлуатаційного платежу - 27 963 грн 60 коп. за місяць, в тому числі ПДВ 20 %, тому числі ПДВ 20 %, маркетинговий платі - 13 981 грн 80 коп. за місяць, в тому числі ПДВ 20 %, рекламний платіж - 1 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ 20 %.
Відповідно до п. 4.2.1 договору орендна плата сплачується Суборендарем шляхом внесення повної попередньої оплати за місяць. Рахунок-фактура на оплату орендної плати виставляється Суборендарю не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця за наступний. Орендна плата сплачується Суборендарем в строк до 25 (двадцять п'ятого) числа поточного місяця за наступний.
Строк оплати орендної плати не залежить від отримання Суборендарем рахунку-фактури. У випадку якщо Суборендар з будь-яких причин не отримав відповідний рахунок-фактуру, оплата здійснюється Суборендарем на підставі умов цього Договору.
Відповідно п. 4.3.1 договору, Експлуатаційний платіж використовується Орендарем для покриття наступних витрат, що забезпечують функціонування торговельного комплексу: обслуговування інженерних мереж, комунікацій, централізованої системи пожежогасіння; вартість вивозу побутових відходів: вартість прибирання місць загального користування та прилеглої до будівлі ТК території; вартість загальної охорони ТК; витрати на розміщення рекламних конструкцій; адміністративні витрати; вартість непланових робіт з ремонту та обслуговуванню; вартість користування земельною ділянкою, на якій знаходиться ТК, або земельний податок; податок на нерухоме майно).
Згідно п. 4.3.2 договору - Експлуатаційний платіж: сплачується Суборендарем шляхом внесення повної попередньої оплати за місяць. Рахунок-фактура на оплату експлуатаційного платежу виставляється Суборендарю не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця за наступний. Експлуатаційний платіж сплачується Суборендарем в строк до 25 (двадцять п'ятого) числа поточного місяця за наступний.
Строк оплати експлуатаційного платежу не залежить від отримання Суборендарем рахунку-фактури. У випадку якщо Суборендар з будь-яких причин не отримав відповідний рахунок-фактуру, оплата здійснюється Суборендарем на підставі умов цього Договору.
Відповідно п. 4.5.1 договору, за рахунок маркетингового платежу Орендар забезпечує розвиток торговельного комплексу; здійснює маркетингові заходи, спрямовані на підвищення привабливості ТК для покупців, інформування покупців про товари та послуги, які пропонуються у ТК.
Згідно п. 4.5.2 договору маркетинговий платіж сплачується Суборендарем шляхом внесення повної попередньої оплати за місяць. Рахунок-фактура на оплату маркетингового платежу виставляється Суборендарю не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця за наступний. Маркетинговий платіж сплачується Суборендарем в строк до 25 (двадцять п'ятого) числа поточного місяця за наступний.
Строк оплати маркетингового платежу не залежить від отримання Суборендарем рахунку-фактури. У випадку якщо Суборендар з будь-яких причин не отримав відповідний рахунок-фактуру, оплата здійснюється Суборендарем на підставі умов цього Договору.
Відповідно п. 4.6.1 договору протягом строку суборенди Орендар надає дозвіл Суборендарю розмістити на фасаді ТК рекламу Суборендаря (шляхом наклеювання рекламної плівки), за що Суборендар сплачує Орендарю рекламний платіж в розмірі, визначеному в п. 4.1.1 договору. Місце розміщення і візуалізація реклами Суборендаря визначаються Сторонами у Додатку № 1.1 до цього Договору.
Згідно п. 4.6.2 договору рекламний платіж сплачується Суборендарем шляхом внесення повної попередньої оплати за місяць. Рахунок-фактура на оплату рекламного платежу виставляється Суборендарю не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця за наступний. Рекламний платіж сплачується Суборендарем в строк до 25 (двадцять п'ятого) числа поточного місяця за наступний.
Строк оплати рекламного платежу не залежить від отримання Суборендарем рахунку-фактури. У випадку якщо Суборендар з будь-яких причин не отримав відповідний рахунок-фактуру, оплата здійснюється Суборендарем на підставі умов цього договору.
Пунктом 4.4.1 договору суборенди передбачено, що Суборендар компенсує витрати Орендаря на комунальні послуги:
- що споживаються в межах Об'єкта суборенди (електроенергія, у тому числі витрачена на забезпечення функціонування системи вентиляції та кондиціювання, що розташовані на території Об'єкту суборенди; водопостачання; водовідведення (каналізація та ПДК); опалення тощо, якими Суборендар користується в межах Об'єкта суборенди);
- що забезпечують належне функціонування і утримання місць загального користування (електроенергія, у тому числі витрачена на забезпечення функціонування системи вентиляції та кондиціювання, водопостачання; водовідведення (каналізація та ПДК); опалення тощо).
Відповідно до п. 4.4.2 договору суборенди компенсація витрат на комунальні послуги, що споживаються в межах Об'єкта суборенди, здійснюється Суборендарем за державними регульованими тарифами на підставі показників індивідуальних приборів обліку (лічильників).
Якщо Суборендар не має індивідуальних приборів обліку для визначена об'єму спожитих комунальних послуг (зокрема вентиляція, кондиціювання, опалення тощо), Орендар здійснює розрахунки вартості таких послуг пропорційно займаній площі (розрахунковій площі Об'єкта суборенди) згідно з методикою, що є Додатком № 2 до цього Договору.
Відповідно до п. 4.4.3 договору суборенди компенсація витрат на комунальні послуги, що забезпечують належне функціонування і утримання місць загального користування, здійснюється Суборендарем за державними регульованими тарифами в розмірі 100% (сто відсотків) від розрахунків вартості таких послуг, здійснених Орендарем пропорційно розрахунковій площі Об'єкта суборенди згідно з методикою. що є Додатком № 2 до цього Договору.
Пунктом 4.4.4 договору суборенди передбачено, що Оплата компенсації витрат на комунальні послуги здійснюється Суборендарем у наступному порядку:
Оплата компенсації витрат на комунальні послуги за перший місяць суборенди здійснюється Суборендарем в сумі, що розраховується на підставі пп. 4.4.2, пп. 4.4.3, протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання відповідного рахунка-фактури Орендаря (п. 4.4.4.1 договору суборенди).
Якщо строк суборенди починається не з першого числа календарного місяця, то першим місяцем строку суборенди (для застосування у цьому підпункті) сторони вважають період з моменту підписання Акту приймання-передачі Об'єкта суборенди у користування до останнього числа календарного місяця, в якому цей Акт був підписаний.
Відповідно до п. 4.4.4.2 договору оплата компенсації витрат на комунальні послуги за другий та наступні календарні місяці суборенди здійснюється Суборендарем у наступному порядку:
- аванс в рахунок компенсації витрат на комунальні послуги сплачується Суборендарем на підставі відповідного рахунка-фактури, що виставляється Суборендарю не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця за наступний. Аванс сплачується Суборендарем в строк до 25 (двадцять п'ятого) числа поточного місяця за наступний.
Сума авансу складає 50% (п'ятдесят відсотків) від фактичної суми компенсації витрат на комунальні послуги, нарахованої Суборендарю за попередній місяць. Якщо попередній місяць був неповним (строк суборенди розпочався не з першого дня календарного місяця), сума авансу розраховується за формулою: Сума авансу =Факт.оплата/Дфакг*Дзаг/2, де факт.оплата - фактична сума компенсації витрат на комунальні послуги, нарахована Суборендарю за неповний місяць користування Об'єктом суборенди; Дфакт - кількість днів користування Об'єктом суборенди у звітному календарному місяці; Дзаг - загальна кількість днів у звітному календарному місяці.
- остаточна оплата компенсації витрат на комунальні послуги здійснюється Суборендарем в сумі, що розраховується на підставі пп. 4.4.2, пп. 4.4.3 за вирахуванням суми сплаченого Суборендарем авансу. Остаточна оплата компенсації витрат на комунальні послуги здійснюється протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання Суборендарем відповідного рахунка-фактури. Якщо сума сплаченого авансу більше, ніж сума компенсації витрат на комунальні послуги, розрахована за місяць, то остаточна оплата не здійснюється, а переплата, що утворилася, зараховується Орендарем до авансу за наступний місяць.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
В матеріалах справи міститься претензія від 14.07.2022 за вих. № 6.2/4-ІСГ, відповідно до якої позивач просив відповідача протягом десяти робочих днів з моменту отримання цієї претензії сплатити Товариству з обмеженою відповідальністю “ІСТ СОЛЮШН ГРУП” заборгованість за договором у сумі 209 751 грн 30 коп.
У позовній заяві позивач зазначає, що претензія була отримана відповідачем 14.07.2022, але відповіді на претензію не надано.
Однак, матеріали справи не місять доказів направлення претензії вих. № 6.2/4-ІСГ від 14.07.2022 та її отримання відповідачем 14.07.2022.
Крім того, позивач надав для огляду оригінал претензії № 6.2/4-ІСГ від 14.07.2022 та не надавав докази її надсилання та отримання відповідачем.
Судом встановлено, що у позовній заяві позивач зазначив, що у період з 01.01.2022 по 28.02.2022, відповідно до умов договору, орендарем були виставлені суборендарю рахунки на оплату: № 1395 від 31.01.222 на суму 160 150 грн 48 коп., № 0653 від 01.02.2022 на суму 108 716 грн 74 коп., № 1997 від 01.02.2022 на суму 73 732 грн 28 коп. Всього на загальну суму 342 599 грн 50 коп.
Позивач зазначив, що свої зобов'язання з оплати платежів, передбачених договором, у період з 01.01.2022 по 28.02.2022 Суборендарем було виконало не в повному обсязі, про що свідчить Акт взаємних розрахунків по стану за період: 21.12.2020 - 09.03.2023. Заборгованість за договором складає 209 751 грн 36 коп., в том числі ПДВ. Прострочення з відшкодування вартості комунальних послуг відповідачем на дату підписання цієї позовної заяви складає 424 календарних дня.
У запереченнях щодо пояснень відповідача, позивач зазначає, що недоплата за договором складає: за оренду приміщення - 108 716 грн 74 коп., за комунальні платежі - 101 034 грн 56 коп., що в загальній сумі складає 209 751 грн 30 коп.
Тоді як у позовній заяві позивач не зазначає про стягнення комунальних послуг.
Позивачем до позовної заяви при звернення до суду взагалі не було надано рахунки, на які є посилання в позові: № 1395 від 31.01.222 на суму 160 150 грн 48 коп., № 0653 від 01.02.2022 на суму 108 716 грн 74 коп., № 1997 від 01.02.2022 на суму 73 732 грн 28 коп. Всього на загальну суму 342 599 грн 50 коп.
Лише після заперечень відповідача, позивач до своїх заперечень щодо пояснень відповідача вих. № 7.31/23-ІСГ від 31.07.2023 надав рахунки №№ 1395, 653, 1997 та скріншот з електронної скриньки про направлення рахунків на електронну адресу відповідача, що ставить їх під сумнів, чому рахунки, які покладені позивачем в основу своїх позовних вимог не були додані до позовної заяви при зверненні до суду, а були надані лише під час розгляду справи та після заперечень відповідача з цього приводу.
Крім того, у попередніх судових засідання представник позивача зазначав, що заявлена до стягнення сума є заборгованістю за оренду приміщення.
Позивач лише у додаткових поясненнях вих. № 9.14/23-ІСГ від 14.08.2023 (вх. № 19872/08-08/23 від 18.09.223) надав розшифрування нарахованих комунальних послуг.
Відповідачем до матеріалів справи надано виписки банку та банківські квитанції, які свідчать про те, що відповідачем сплачено за суборенду приміщення 1 676 225 грн 11 коп. (за мінусом 117 000 грн 00 коп., які були сплачені 13.08.2021, оскільки відповідач двічі порахував дану суму). Загальна суму сплачених платежів за оренду склала 1 676 225 грн 11 коп.
Відповідач наполягав, що має наявну переплату у розмірі 255 656 грн 08 коп. по оплаті орендних платежів та всього сплатив комунальних платежів в розмірі 602 088 грн 84 коп.: 02.07.2021 в розмірі 37 242 грн 00 коп., 29.04.2021 в розмірі 35 682 грн 00 коп., 25.08.2021 в розмірі 15 000 грн 00 коп., 02.07.2021 в розмірі 18 350 грн 00 коп., 28.07.2021 в розмірі 14 407 грн 06 коп., 02.07.2021 в розмірі 14 408 грн 00 коп., 05.10.2021 в розмірі 59 578 грн 99 коп., 29.10.2021 в розмірі 121 455 грн 78 коп., 10.12.2021 в розмірі 50 083 грн 53 коп., 29.12.2021 в розмірі 77 048 грн 39 коп., 19.08.2021 в розмірі 10 015 грн 37 коп., 06.10.2021 в розмірі 33 994 грн 00 коп., 18.01.2022 в розмірі 55 000 грн 00 коп., 20.01.2022 в розмірі 59 823 грн 72 коп.
Крім того, відповідно до п. 4.8 договору суборенди протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання цього договору Суборендар зобов'язаний внести на розрахунковий рахунок Орендаря Гарантійний платіж в сумі 129 842,20 грн. (сто двадцять дев'ять тисяч вісімсот сорок дві гривні 20 копійок), в тому числі ПДВ 20%. Гарантійний платіж забезпечує виконання Суборендарем грошових зобов'язань за цим Договором з моменту передачі Об'єкта суборенди у користування та протягом усього строку дії цього договору.
Так, на виконання п. 4.8 договору суборенди відповідачем сплачено трьома частинами суму гарантійного платежу у розмірі 129 842 грн 20 коп.: 11.02.2021 - 79 842 грн 20 коп., 17.02.2021 - 19 000 грн 00 коп., 17.02.2021 - 31 000 грн 00 коп.
Отже, сума сплаченого гарантійного платежу за умови наявності заборгованості та її доведеності позивачем може бути зарахована в рахунок погашення грошового зобов'язання за договором суборенди.
В підтвердження наявності заборгованості за договором суборенди позивач надав акт звірки взаємних розрахунків за період 21.12.2020-09.03.2023.
Посилання позивача на акт звірки взаємних розрахунків за період 21.12.2020-09.03.2023, як доказ вчинення відповідних господарських відносин та наявності заборгованості, оцінюються судом критично, з огляду на те, що акт звірки розрахунків є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу, часткової оплати, тощо.
Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, спрямовані на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатися формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Вказану правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 904/3242/18, від 20.04.2021 у справі № 910/14518/19.
Суд звертає увагу на те, що вказаний акт звірки взаємних розрахунків станом за період 21.12.2020-09.03.2023 від імені Фізичної особи-підприємця Герасімова Анатолія Олександровича не підписано та не скріплений печатками з обох сторін без зауважень та заперечень, що ставить під сумнів подану позивачем до матеріалів справи копію акта звірки взаємних розрахунків.
Крім того, з наданого акту звірки неможливо встановити, які суми є послугами з оренди, а які є відшкодуванням комунальних послуг.
Водночас інших належних та допустимих доказів заборгованості за оренду приміщення в сумі 108 716 грн 74 коп. та за комунальні послуги в розмірі 101 034 грн 56 коп. згідно договору суборенди суду не надано, як і не надано жодних доказів на спростування обставин споживання відповідачем електричної енергії, природного газу, водопостачання та водовідведення та комунальних послуг взагалі (як зазначає позивач у додаткових поясненнях) у відповідних обсягах та по відповідній ціні, що свідчило б про те, що відповідач покладений на нього договором обов'язок щодо сплати у передбачені строки вартості наданих послуг на загальну суму 209 751 грн 30 коп. не виконав.
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.
В матеріалах справи міститься претензія від 14.07.2022 за вих. № 6.2/4-ІСГ, відповідно до якої позивач просив відповідача протягом десяти робочих днів з моменту отримання цієї претензії сплатити Товариству з обмеженою відповідальністю “ІСТ СОЛЮШН ГРУП” заборгованість за договором у сумі 209 751 грн 30 коп.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи - це письмові свідоцтва, що ідентифікують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємств від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2. 2.4, 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (із змінами та доповненнями) (надалі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Таким чином, фактом підтвердження отримання товару або послуг є виключно первинні документи, які відображаються в регістрах бухгалтерського обліку відповідно до вимог діючого законодавства.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
За визначенням, наданим у статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Як докази споживання відповідачем комунальних послуг та орендної плати, позивач надав суду копії: № 1395 від 31.01.2022 на суму 160 150 грн 48 коп., № 653 від 01.02.2022 на суму 108 716 грн 74 коп., № 1997 від 01.02.2022 на суму 73 732 грн 28 коп. Всього на загальну суму 342 599 грн 50 коп.
Слід зазначити, що рахунок за своєю правовою природою не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 № 915/641/19).
Отже, до матеріалів справи не надано позивачем документів, які підтверджують наявну за відповідачем заборгованість за оренду приміщення в розмірі 108 716 грн 74 коп. та за комунальні послуги в розмірі 101 034 грн 56 коп.
Правовідносини з надання/споживання/оплати комунальних послуг та послуг з утримання нерухомого майна мають розрахунково-фактичний характер, а виконання відповідного обов'язку - позадоговірний. Тобто, за відсутності доказів факту наданння/отриманння та розміру отриманої (спожитої) орендарем відповідної послуги обов'язок з її оплати не виникає.
Отже, для встановлення розміру цього обов'язку суборендаря нерухомого майна (вартості спожитих послуг) визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір.
А тому, за відсутності доказів на підтвердження розміру фактично спожитої у відповідному періоді послуги (послуг) у суборендаря не виникає обов'язку оплачувати ці послуги.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, стверджуванні позивачем обставини щодо споживання відповідачем відповідних послуг в орендованому приміщенні на заявлену суму покладають на позивача тягар доказування (обов'язок довести) факту та розміру спожитих відповідачем відповідних послуг у заявлених у спірних правовідносинах періодах.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, Верховним Судом у постанові від 28.01.2021 у справі № 910/17743/18.
Відтак, позивачем у розумінні ст.ст. 73, 74 ГПК України не доведено належними та допустимими доказами оплату позивачем заборгованості за оренду приміщення та комунальних послуг, а також не доведено обґрунтованість заявлених до стягнення сум по оренді та комунальних послуг, зазначених в рахунку, та доказів їх оплати позивачем саме в такому розмірі, що заявлений до стягнення з відповідача.
Сам факт виставлення рахунків за відсутності доказів на підтвердження зобов'язань відповідача щодо їх оплати в заявленому розмірі не створює правових підстав для стягнення з відповідача спірної заборгованості.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Суд не знаходить законних підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 209 751 грн 30 коп. основного боргу, як було зазначено у позовній заяві (як стверджує позивач заборгованості по орендній платі та з комунальних послуг).
Посилання відповідача на форс-мажорні обставини не приймаються судом, на підставі наступного.
24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 в Україні введено воєнний стан.
Згідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо.
Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 повідомила, що на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” від 02.12.1997 р. № 671/97-ВР, Статуту ТПП України вона засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05:30 ранку 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”.
В подальшому Указом Президента України неодноразово було продовжено строк дії воєнного стану в Україні.
Ознаками форс-мажору є: не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Судова практика Верхового Суду вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 по справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов'язання.
Проаналізувавши встановлені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 209 751 грн 30 коп. не підлягають задоволенню, так як недоведені позивачем належними, допустимими та достатніми доказами.
Разом із тим, суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних також не підлягають задоволенню, як похідні вимоги від вимог про стягнення основної заборгованості, у задоволенні якої було відмовлено.
Приймаючи до уваги відмову судом у позові, судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “ІСТ СОЛЮШН ГРУП”, м. Запоріжжя до Фізичної особи-підприємця Герасімова Анатолія Олександровича, м. Запоріжжя відмовити.
Повний текст рішення складено 06.12.2023.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.