ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" листопада 2023 р. Справа№ 910/3611/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Польчен А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 27.11.2023
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Хладоюг Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 (повний текст рішення підписано 09.08.2023) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 (повний текст рішення підписано 16.08.2023)
у справі № 910/3611/23 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Приватного підприємства "Хладоюг Сервіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МР"
про розірвання договору, укладеного у спрощений спосіб, припинення зобов'язання сторін та стягнення 185 865, 60 грн,-
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі № 910/3611/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Додатковим рішенням від 14.08.2023 стягнуто з Приватного підприємства «Хладоюг сервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МР» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, ПП «Хладоюг сервіс» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:
- рішення від 31.07.2023 Господарського суду міста Києва скасувати повністю, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити:
Визнати розірваним договір між Приватним підприємством «Хладоюг сервіс» і Товариством з обмеженою відповідальністю «МР», який був укладений у спрощеній формі шляхом виставлення рахунків на оплату від 18.08.2021 № СФ-0000660, від 21.10.2021 № СФ-0000847, № СФ-0000848, від 31.01.2022 № СФ-0000061, від 31.01.2022 № СФ-0000062, від 31.01.2022 № СФ-0000063, від 03.02.2022 № СФ-0000078, від 03.02.2022 № СФ-0000079 за товарно-матеріальні цінності та оплатою цих рахунків платіжними дорученнями від 22.10.2021 № 50735, від 22.10.2021 № 50736, від 29.10.2021 № 50767, від 31.01.2022 № 51548, від 31.01.2022 № 51549, від 31.01.2022 № 51550, від 18.02.2022 № 51659, від 18.02.2022 № 51660 загальною сумою 185865, 60 грн.;
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МР» на користь Приватного підприємства «Хладоюг сервіс» заборгованість в сумі 185 865, 60 грн.;
- додаткове рішення від 14.08.2023 Господарського суду міста Києва скасувати, ухваливши нове додаткове рішення, яким зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами до розміру, який суд вважає співмірним та розумним з огляду на доводи та аргументи, наведені в клопотанні про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року Приватне підприємство «Хладоюг сервіс» (ПП «Хладоюг сервіс», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МР» (ТОВ «МР», відповідач), у якому заявлені вимоги:
- визнати розірваним договір між Приватним підприємством «Хладоюг сервіс» і Товариством з обмеженою відповідальністю «МР», який був укладений у спрощеній формі шляхом виставлення рахунків на оплату від 18.08.2021 № СФ-0000660, від 21.10.2021 № СФ-0000847, № СФ-0000848, від 31.01.2022 № СФ-0000061, від 31.01.2022 № СФ-0000062, від 31.01.2022 № СФ-0000063, від 03.02.2022 № СФ-0000078, від 03.02.2022 № СФ-0000079 за товарно-матеріальні цінності та оплатою цих рахунків платіжними дорученнями від 22.10.2021 № 50735, від 22.10.2021 № 50736, від 29.10.2021 № 50767, від 31.01.2022 № 51548, від 31.01.2022 № 51549, від 31.01.2022 № 51550, від 18.02.2022 № 51659, від 18.02.2022 № 51660 загальною сумою 185865, 60 грн.;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МР» на користь Приватного підприємства «Хладоюг сервіс» заборгованість в сумі 185 865, 60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не отримав товар, за яким проведено часткову оплату, що свідчить про невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, укладеним між сторонами у спрощений спосіб. 25.01.2023 позивач надіслав пропозицію розірвання договору поставки, просив повернути 185 865, 60 грн. сплачені в період з 22.10.2021 по 18.02.2022, однак відповідач таку вимогу не виконав, що і стало підставою для звернення з даним позовом.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 у справі № 910/3611/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено факту порушення відповідачем зобов'язань з поставки товару в установлений строк, що свідчило б про наявність у Приватного підприємства «Хладоюг Сервіс» права вимагати повернення спірної суми грошових коштів у порядку статті 693 Цивільного кодексу України, відповідно, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів прострочення продавця виконання його обов'язку щодо передачі товару, зокрема, доказів, які підтверджують конкретну дату виникнення такого прострочення і доказів відмови відповідача в передачі товару позивачу на його вимогу, заявлені позивачем вимоги про стягнення 185 865, 60 грн. є передчасними.
За висновками суду першої інстанції, матеріали справи не містять доказів прострочення продавця виконання його обов'язку щодо передачі товару (зокрема доказів, які підтверджують конкретну дату виникнення такого прострочення) як і доказів відмови відповідача в передачі товару позивачу на його вимогу, в зв'язку з чим, заявлені позивачем вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 185 865, 60 грн. є передчасними та не доведеними належним чином, тобто у розумінні положень ч. 2 ст. 651 ЦК України не можуть вважатися істотним порушенням відповідачем умов договорів та не можуть бути підставою для розірвання договорів.
Додаткове рішення про стягнення з позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. обгрунтовано тим, що відповідачем було визначено більшу суму витрат на професійну правничу допомогу, аніж заявлено у поданій заяві про ухвалення додаткового рішення, розмір якої менший, аніж відповідачем було зазначено у відзиві, що у сукупності нівелює доводи позивача щодо необхідності зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, заявленого відповідачем.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
У поданій апеляційній скарзі ПП «Хладоюг сервіс» вказує, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам процесуального закону; зокрема, в межах предмету доказування місцевий господарський суд
правильно встановив факт перерахування позивачем відповідачу грошових коштів в розмірі 185 865, 60 грн. як попередню оплату, тобто кошти, які попередньо оплачені позивачем на користь відповідача з метою виконання своїх зобов'язань з поставки товару;
в частині предмета доказування щодо строку, в який відповідач має поставити товар позивачеві щодо невчинення відповідачем істотного порушення укладених між сторонами договорів, яке є підставою для їх розірвання, неправильно встановив обставини, які мають значення для справи;
в частині предмету доказування щодо встановлення того, яким чином товар має бути переданий відповідачем позивачеві - не застосував норму матеріального права, яка підлягала застосуванню.
З додатковим рішенням позивач не погоджується, оскільки:
- на заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій відповідач просив вирішити питання про судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу, позивачем було подано мотивоване клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами;
- встановивши в оскаржуваному додатковому рішенні наявність такого клопотання позивача, місцевий господарський суд в порушення вимог п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України не зазначив мотивовано оцінки жодного аргументу, наведеного позивачем.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 витребувано у Господарського суду м. Києва матеріали справи №910/3611/23.
Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Хладоюг Сервіс»
на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/3611/23.
14.09.2023 матеріали справи №910/3611/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Хладоюг Сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 у справі №910/3611/23; розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні 23.10.2023.
17.10.2023 ухвалено задовольнити клопотання представника Приватного підприємства «Хладоюг Сервіс» Чехонадського Андрія Олексійовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції із застосуванням сервісу «EASYCON».
23.10.2023 у справі оголошено перерву до 27.11.2023.
Під час апеляційного провадження 09.10.2023 від відповідача отримано відзив на апеляційну скаргу; з доданою до нього заявою про надання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідно до ст. 221 ГПК України; 19.10.2023 позивачем подані заперечення проти доводів і міркувань (в порядку ст. 179, п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України); 27.11.2023 позивачем письмово оформлено заяву про непідтримання доводів апеляційної скарги, які містяться у розділі «Щодо розгляду справи неповноважним складом суду першої інстанції», в заяві представник просив їх не розглядати та не надавати їм відповідну правову оцінку; 27.11.2023 позивачем подано клопотання про повернення без розгляду поданого відповідачем документу під назвою «Пояснення відповідача на заперечення проти доводів і міркувань» від 24.11.2023, а також отримані заперечення на поданий відповідачем документ під назвою «Пояснення відповідача на заперечення проти доводів і міркувань» від 24.11.2023; додаткові пояснення відповідача у справі від 24.11.2023, зареєстровані судом 27.11.2023, до розгляду не прийняті внаслідок задоволення клопотання представника позивача.
Явка представників сторін
Представник позивача при розгляді справи в апеляційній інстанції підтримував доводи апеляційної скарги з урахуванням заяви про непідтримання доводів в частині неповноважного складу суду, просив оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення, позов задовольнити, додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким вирішити питання щодо судових витрат.
Представником відповідача у справі в судових засіданнях апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги позивача заперечувались, рішення суду прийняте у справі та додаткове рішення відповідач просив залишити без змін.
В судовому засіданні 27.11.2023 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
18.08.2021 ТОВ «МР», як постачальник виставило Приватному підприємству «Хладоюг Сервіс» (покупцю) рахунок № СФ-0000660 від 18.06.2021 на оплату матеріалів на суму 96 725,40 грн.
29.10.2021 покупцем було сплачено постачальнику 48 362,70 грн., що підтверджується платіжним дорученням №50767 від 22.10.2021 з призначенням платежу: «Оплата за тмц згідно рах№660 від 18.08.21 у т.ч. ПДВ 20% 8060,45 грн.».
21.10.2021 ТОВ «МР», як постачальник виставило Приватному підприємству «Хладоюг Сервіс» (покупцю) рахунки-фактури № СФ-0000848 від 21.10.2021 на оплату матеріалів на суму 94 825,80 грн. та № СФ-0000847 від 21.10.2021 на оплату матеріалів на суму 96 180,00 грн.
22.10.2021 покупцем було сплачено постачальнику 47412,90 грн., що підтверджується платіжним дорученням №50735 від 22.10.2021 з призначенням платежу: «Оплата за колектор згідно рах№СФ-0000848 від 21.10.21 у т.ч. ПДВ 20% 7902,15 грн.» та 48 090,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №50736 від 22.10.2021 з призначенням платежу: «Оплата за колектор згідно рах№СФ-0000847 від 21.10.21 у т.ч. ПДВ 20% 8015 грн.».
31.01.2022 ТОВ «МР», як постачальник виставило Приватному підприємству «Хладоюг Сервіс» (покупцю) рахунки-фактури № СФ-0000061 від 31.01.2022 на оплату матеріалів на суму 101 862,00 грн.; № СФ-0000062 від 31.01.2022 на оплату матеріалів на суму 101 049,00 грн.; № СФ-0000063 від 31.01.2022 на оплату матеріалів на суму 101 751,00 грн.
31.01.2022 покупцем було сплачено постачальнику 10000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №51548 від 31.01.2022 з призначенням платежу: «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000061 від 31.01.22 у т.ч. ПДВ»; 10000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №51549 від 31.01.2022 з призначенням платежу: «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000062 від 31.01.22 у т.ч. ПДВ»; 10000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №51550 від 31.01.2022 з призначенням платежу: «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000063 від 31.01.22 у т.ч. ПДВ».
03.02.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «МР» (постачальник, відповідач) виставило Приватному підприємству «Хладоюг Сервіс» (покупець, позивач) рахунки-фактури № СФ-0000078 від 03.02.2022 на оплату матеріалів на суму 19 551,00 грн.; № СФ-0000079 від 03.02.2022 на оплату матеріалів на суму 100 512,00 грн.
18.02.2022 покупцем було сплачено постачальнику 2 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №51659 від 18.02.2022 з призначенням платежу: «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000078 від 03.02.22 у т.ч. ПДВ 20% 333,33 гр»; 10000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №51660 від 18.02.2022 з призначенням платежу: «Оплата за тмц згідно рах№СФ-0000079 від 03.02.22 у т.ч. ПДВ 20% 1666,67 грн».
За оцінкою суду першої інстанції, з чим погоджується апеляційний господарський суд при встановленні, що платежі були здійснені на виконання виставлених відповідачем зазначених вище рахунків-фактур:
між сторонами виникли зобов'язальні правовідносин на підставі договорів поставки, укладених у спрощеній формі шляхом виставлення рахунків-фактур №№ СФ-0000660 від 18.06.2021; СФ-0000848 від 21.10.2021; СФ-0000847 від 21.10.2021; СФ-0000061 від 31.01.2021; СФ-0000062 від 31.01.2022; СФ-0000063 від 31.01.2022; СФ-0000078 від 03.02.2022; СФ-0000079 від 03.02.2022 та їх часткової оплати на підставі платіжних доручень №№ №50767 від 22.10.2021; №50735 від 22.10.2021; №50736 від 22.10.2021; №51548 від 31.01.2022; №51549 від 31.01.2022; №51550 від 31.01.2022; №51659 від 18.02.2022; №51660 від 18.02.2022.
Позивач, посилаючись на те, що факт виконання поставки має бути підтверджений належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які б засвідчили здійснення господарських операцій, зокрема, видатковими накладними; зазначає про відсутність в матеріалах справи видаткових накладних, стверджує, що покупець (позивач) не отримав товар.
25.01.2023 позивачем на адресу відповідача направлено претензію №7/1 від 23.01.2023 про повернення коштів у розмірі 185 865, 60 грн. у двадцятиденний термін з дня отримання претензії.
Відповіді на претензію відповідач не надав, грошові кошти не повернув, оплачений товар не поставив, що стало причиною звернення позивача з даним позовом до суду.
За висновками суду першої інстанції:
- між сторонами було погоджено істотні умови договору поставки, а саме предмет поставки (товарно-матеріальні цінності) та ціна (712 456, 20 грн.), а отже укладено господарські договори з поставки товару у спрощений спосіб шляхом надання пропозиції відповідачем з оплати такого товару у вигляді виставлених рахунків № СФ-0000660 від 18.06.2021; № СФ-0000848 від 21.10.2021; № СФ-0000847 від 21.10.2021; № СФ-0000061 від 31.01.2021; № СФ-0000062 від 31.01.2022; № СФ-0000063 від 31.01.2022; № СФ-0000078 від 03.02.2022; № СФ-0000079 від 03.02.2022 та зустрічного прийняття пропозиції позивачем шляхом оплати виставлених рахунків згідно платіжних доручень №50767 від 22.10.2021; №50735 від 22.10.2021; №50736 від 22.10.2021; №51548 від 31.01.2022; №51549 від 31.01.2022; №51550 від 31.01.2022; №51659 від 18.02.2022; №51660 від 18.02.2022;
- судом визначено правову природу сплаченої позивачем суми коштів у розмірі 185 865, 60 грн. саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань;
- передумовою застосування статті 693 ЦК України, в будь-якому разі є невиконання обов'язку продавцем з поставки (передачі) товару у передбачений (домовлений) строк, та саме позивач має довести суду, що строк поставки (передачі) товару є таким, що настав та прострочений відповідачем;
- звертаючись до суду з даним позовом, позивачем не було надано жодних доказів, які містять відомості щодо конкретних дат чи строків поставки товару, зазначеного у рахунках-фактурах № СФ-0000660 від 18.06.2021; № СФ-0000848 від 21.10.2021; № СФ-0000847 від 21.10.2021; № СФ-0000061 від 31.01.2021; № СФ-0000062 від 31.01.2022; № СФ-0000063 від 31.01.2022; № СФ-0000078 від 03.02.2022; № СФ-0000079 від 03.02.2022;
- сторонами не узгоджено строк поставки товару, в зв'язку з чим така поставка мала бути здійснена відповідачем після спливу семиденного строку від дня пред'явлення позивачем вимоги про поставку товару в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України;
- позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження направлення відповідачу вимоги про поставку товару чи повідомлення про конкретну дату прибуття уповноваженої особи покупця на склад продавця за отриманням цього товару;
- у матеріалах справи міститься лише адресований відповідачеві лист позивача № 7/1 від 23.01.2023, в якому він просив ТОВ «МР» повернути кошти за непоставлений товар, однак у наведеному листі відсутня вимога позивача про поставку товару на спірну суму грошових коштів із зазначенням зокрема, строку та місця такої поставки, у зв'язку з чим, строк виконання відповідачем обов'язку передати товар на суму попередньої оплати у розмірі 185865,60 грн. на момент звернення позивача до суду з даним позовом не настав;
- в матеріалах справи відсутні й документи, що свідчать про вчинення позивачем дій, спрямованих на отримання цього товару, зокрема докази того, що позивач, як зобов'язана сторона договору, вчиняв максимально необхідні дії для належного виконання досягнутих між сторонами домовленостей;
- позивачем не надано, зокрема, належних доказів звернення до відповідача у встановленому порядку про отримання товару самовивозом, за наявності довіреності та паспорта, як і доказів відмови відповідача у передачі такого товару;
- позивачем не було доведено факту порушення відповідачем зобов'язань з поставки товару в установлений строк, що свідчило б про наявність у ПП «Хладоюг Сервіс» права вимагати повернення спірної суми грошових коштів у порядку статті 693 Цивільного кодексу України;
- позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що мало місце порушення продавцем обов'язку щодо своєчасної передачі товару, який був попередньо оплачений, відмови продавця від здійснення своїх обов'язків; не надано доказів на підтвердження добросовісності поведінки покупця для встановлення належного виконання покупцем свого кореспондуючого обов'язку щодо прийняття товару, зокрема, шляхом самовивозу; не надано доказів на підтвердження вчинення позивачем належним чином всіх дій, регламентованих законодавством, для уникнення неналежного виконання зобов'язань, що склалися між сторонами;
- враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів прострочення продавця виконання його обов'язку щодо передачі товару, зокрема, доказів, які підтверджують конкретну дату виникнення такого прострочення і доказів відмови відповідача в передачі товару позивачу на його вимогу, заявлені позивачем вимоги про стягнення 185 865,60 грн. є передчасними;
- матеріали справи не містять доказів прострочення продавця виконання його обов'язку щодо передачі товару (зокрема доказів, які підтверджують конкретну дату виникнення такого прострочення) як і доказів відмови відповідача в передачі товару позивачу на його вимогу, в зв'язку з чим, заявлені позивачем вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 185 865,60 грн. є передчасними та не доведеними належним чином, тобто у розумінні положень ч. 2 ст. 651 ЦК України не можуть вважатися істотним порушенням відповідачем умов договорів та не можуть бути підставою для розірвання договорів;
- суд не встановив обставин, які передбачали б можливість розірвання спірних договорів з підстав, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору (у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України).
При прийнятті додаткового рішення від 14.08.2023 про стягнення з Приватного підприємства «Хладоюг сервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МР» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн., суд першої інстанції виходив з наступного:
- на підтвердження заявленого до стягнення розміру надання правової допомоги у сумі 20 000,00 грн., відповідачем надано Договір про надання правової/правничої допомоги № 27/03-2023 від 27.03.2023, Додаток № 1 від 27.03.2023 до Договору, рахунок на оплату № 06/04 від 06.04.2023 на суму 20 000,00 грн., платіжну інструкцію № 10134 від 07.04.2023 на суму 20 000,00 грн., Акт приймання-передачі послуг від 01.08.2023 на суму 20 000,00 грн. та Звіт пр. надану правову-правничу допомогу від 01.08.2023 на суму 20 000,00 грн.;
- у позовній заяві, позивачем було наведено попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, відповідно до якого позивач поніс і очікує понести в зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 23 233,20 грн., тобто позивачем було визначено більшу суму витрат на професійну правничу допомогу, аніж заявлено відповідачем у поданій заяві про ухвалення додаткового рішення, розмір якої менший, аніж відповідачем було зазначено у відзиві, що у сукупності нівелює доводи позивача щодо необхідності зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, заявленого відповідачем.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення та додаткового рішення у справі норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, які переглядаються підлягають залишенню без змін, виходячи з наступного.
Спір у даній справі виник внаслідок неповернення відповідачем суми попередньої оплати на вимогу позивача за непоставлений товар згідно договорів, укладення яких підтверджується проведенням часткової оплати позивачем за виставленими відповідачем рахунками.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами 1, 3, 4 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
В силу приписів частин 1, 2 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за виставленими відповідачем рахунками № СФ-0000660 від 18.06.2021; № СФ-0000848 від 21.10.2021; № СФ-0000847 від 21.10.2021; № СФ-0000061 від 31.01.2021; № СФ-0000062 від 31.01.2022; № СФ-0000063 від 31.01.2022; № СФ-0000078 від 03.02.2022; № СФ-0000079 від 03.02.2022 позивачем було проведено часткову оплату, та, зокрема по кожному рахунку сплачено відповідну суму коштів (підтверджено призначеннями платежу по платіжних дорученнях наявних у справі), що відповідно свідчить про досягнення зголи між сторонами щодо замовлення позивачем до поставки товарів за визначеною у рахунках кількістю та вартістю.
Надані до відзиву на позовну заяву (аркуш справи 76-132 том 1) скрін-шоти переписки представників сторін електронною поштою ( ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 / ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 / ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1), а також у месенджері Viber підтверджують узгодження сторонам умов виготовлення замовлених товарів, уточнення по об'єктах, внесення коригувань у креслення, їх готовність на складі, направлення позивачем даних по автомобілях на відвантаження готових виробів, підготовку розрахунків по замовленнях тощо.
Матеріалами справи підтверджується та обставина, що між сторонами склались правовідносини, за якими покупець (позивач у справі) надсилає замовлення на виготовлення товару, продавець по замовлених товарах при здійснених розрахунках вартості виставляє рахунок-фактуру покупцю, покупець проводить передоплату, про готовність товару на складі повідомляється покупець, який надсилає дані (номер автомобіля, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей) та забирає готове замовлення.
Так, виставлені відповідачем рахунки-фактури із зазначенням номенклатури (опису) товару, його вартості є пропозицією позивачу укласти господарський договір поставки, а здійснення оплати рахунків свідчить про вчинення дій позивачем, які засвідчують його бажання укласти договір, і ця дія є прийняттям пропозиції. Отже, з моменту прийняття пропозиції (попередньої оплати товару) позивачем між сторонами укладено господарські договори поставки у спрощений спосіб і відповідно між сторонами виникли та існують зобов'язальні відносини.
Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
За висновками, зробленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21:
- процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України) (п. 35 постанови).
Факт наявності переписки сторін, вирішення відповідних питань по виконанню замовлень, як електронною поштою, так і у месенджері Viber не заперечується позивачем, який, зокрема в апеляційній скарзі посилається на листи, адресовані представнику відповідача Юлії Чернезі 27.01.2022 та 22.12.2022 по строках поставки.
Натомість, після направлення листа 27.01.2022 позивачем по замовленим товарам вносились коригування, що підтверджено повідомленням від 21.02.2022 у відповідь на лист від 15.02.2022 (аркуш справи 123 том 1); з переписки сторін вбачається, що відповідачем неодноразово повідомлялось про готовність товарів до відвантаження та необхідність проведення оплат, а позивач неодноразово підтверджував намір забрати товар та здійснити оплату.
Тобто, продавцем не була здійснена поставка замовлених позивачем, виготовлених та готових товарів внаслідок ненадання покупцем транспортного засобу під завантаження, неприбуття уповноважених осіб позивача для отримання замовлень.
Твердження апелянта щодо наявності у справі вимог позивача про поставку товару в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України (з посиланням на листи від 27.01.2022 та від 22.12.2022) є необгрунтованими, спростовуються встановленими обставинами справи.
Окрім того, підлягають відхиленню і доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції у спірних відносинах сторін норм матеріального права, зокрема ч. 2 ст. 664 ЦК України, оскільки:
- предметом регулювання зазначеної норми закону є момент виконання обов'язку продавця передати товар; тоді як під час розгляду справи, судом першої інстанції встановлено, що строк виконання такого зобов'язання для відповідача не настав.
Окрім того, узгодження умов поставки товару по кожному замовленню між сторонами відбувалось шляхом обміну повідомлень електронною поштою та у месенджері Viber, як про те стверджується відповідачем, відвантаження товару здійснювалось за адресою виробничих потужностей відповідача; позивач надсилав номер машини, вказував особу, яка прибуде за товаром (підтверджено скрін-шотами повідомлень).
Відповідачем, також, правильно зазначено, що передача товару за спірними замовленнями перевізникові або організації зв'язку для доставки позивачу суперечила б попередній практиці взаємовідносин сторін, принципам добросовісності та розумності і економічній доцільності таких дій, з огляду, зокрема і на те, що місцем реєстрації юридичної особи-позивача, його місцезнаходженням до січня 2023 було місто Херсон, яке до 11.11.2022 перебувало в тимчасовій окупації; доказів повідомлення продавця про реновацію бізнесу позивач не надав.
У пропозиції повернення коштів (лист від 23.01.2023 № 7/1) позивач зазначив, що у зв'язку з початком війни, окупацією міста Херсон і втратою зв'язку із замовниками продукції, а також на підставі форс-мажорних обставин, засвідчених листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1, оприлюдненим 28.02.2022, діяльність підприємства була унеможливлена впродовж декількох місяців в зв'язку з чим втрачено інтерес до товарно-матеріальних цінностей які були замовлені, сплачені, але не отримані до початку воєнних дій на території Херсонської області.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що продавцем не було порушено свого зобов'язання щодо поставки товару, оскільки, неотримання покупцем товару зумовлено невчиненням саме покупцем відповідних дій (забезпечення прибуття транспортного засобу під завантаження на склад продавця; проведення оплати на повну вартість замовлення) згідно узгоджених між сторонами домовленостей.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Згідно з частиною 1 статті 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Враховуючи те, що продавцем не було порушено зобов'язань щодо поставки товару, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у покупця відсутні підстави для односторонньої відмови чи розірвання договорів згідно з приписами ч. 1 ст. 652 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, на яку посилається скаржник у апеляційній скарзі, зроблено висновок щодо застосування ст. 693 ЦК України. Верховний Суд зазначив, що зі змісту частин першої та другої статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця
Однак, враховуючи те, що під час розгляду справи не встановлено обставин відмови продавця передати товар, а навпаки встановлено, що продавець не відмовлявся та не відмовляється від поставки покупцю товару, відповідачем не було порушено умов щодо поставки, товар був виготовлений на замовлення покупця, наявний у продавця, про готовність його відвантаження повідомлено покупця, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
В частині прийнятого у справі додаткового рішення про стягнення витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн., апеляційним господарським судом враховується наступне.
У поданому до суду відзиві на позов відповідачем було заявлено про витрати, які відповідач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, додано копію платіжної інструкції № 10134 від 07.04.2023 про оплату на рахунок адвоката 20 000 грн. та зазначено, що детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та платіжна інструкція за якою буде здійснена доплата за послуги адвоката у розмірі 10% від ціни позову будуть надані додатково в порядку встановленому ст. 221 ГПК України.
До справи на підтвердження заявленого до стягнення розміру надання правової допомоги у сумі 20 000,00 грн., відповідачем надано договір про надання правової/правничої допомоги № 27/03-2023 від 27.03.2023, Додаток № 1 від 27.03.2023 до договору, рахунок на оплату № 06/04 від 06.04.2023 на суму 20 000,00 грн., платіжну інструкцію № 10134 від 07.04.2023 на суму 20 000,00 грн., Акт приймання-передачі послуг від 01.08.2023 на суму 20000,00 грн. та звіт про надану правову-правничу допомогу від 01.08.2023 на суму 20 000,00 грн.
З матеріалів справи та змісту оскаржуваного додаткового рішення вбачається, що суд першої інстанції, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керуючись, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов заснованого на законі висновку про задоволення заяви відповідача про розподіл витрат на професійну правову допомогу, оскільки цей розмір судових витрат відповідно до статті 74 ГПК України доведений, документально обґрунтований, а також відповідає складності справи та розміру заявлених позовних вимог.
Як на те звертав увагу позивач у клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, сторони договору № 27/03-2023 про надання правової/правничої допомоги від 27.03.2023 та додатку № 1 від 27.03.2023 укладеного між ТОВ «МР» та адвокатом Гривою Вікторією Олександрівною у п. 5.1 договору домовились про фіксований розмір адвокатського гонорару, зокрема, що оплата гонорару (вартості послуг) адвоката за надання правової допомоги клієнту за договором буде здійснюватись в такому порядку:
- за супроводження судової справи в суді першої інстанції, незалежно від кількості судових засідань, гонорар становить 20 000 грн. та 10% від ціни зустрічного позову 534 042, 21 грн., що у розрахунку дорівнює 53 404, 22 грн. у разі його задоволення судом…
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
З аналізу статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.07.2023 у праві № 910/19160/21.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, та постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Разом з тим, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Апеляційним господарським судом враховано зазначену судову практику, натомість доводи, зазначені у клопотанні позивача про зменшення витрат стосовно критеріїв, з яких має виходити суд при визначенні суми відшкодування, викладених у зазначених позивачем постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.
Під час розгляду заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, судом здійснено аналіз розміру витрат на правову допомогу на відповідність критеріям співмірності таких витрат із складністю справи, складністю та обсягом наданих послуг, часом витраченим на надання відповідних послуг, критеріям реальності та розумності.
Тобто, судом першої інстанції при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу враховувались такі ж критерії, якими керувався Верховний Суд у наведених позивачем постановах, а саме з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Посилання позивача у клопотанні на те, що договір № 27/03-2023 про надання правової/правничої допомоги від 27.03.2023 укладений між ТОВ «МР» та адвокатом Гривою Вікторією Олександрівною, яка одночасно являється фізичною особою-підприємцем не спростовує факту надання адвокатом послуг по договору, що підтверджено іншими наданими до справи документами, в тому числі про представництво інтересів товариства адвокатом на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії СА № 1051385 від 29.03.2023, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧК № 001092 від 01.03.2019.
Посилання позивача на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову не з підстав, наведених у заявах представника відповідача, а з огляду на власні висновки… також не має впливу на понесення відповідачем витрат на оплату послуг адвоката, яким здійснювалось представництво його інтересів в суді.
Відповідно до встановлених обставин судом першої інстанції, з врахуванням доводів поданого позивачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги та доводів апеляційної скарги у справі, присудження до відшкодування відповідачу за рахунок позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. є обгрунтованим.
Наданими відповідачем доказами підтверджується понесення ним витрат на професійну правничу допомогу на суму 20 000 грн, такий розмір витрат є реальним, дійсним, та відповідає критеріям розумності і необхідності, з огляду на конкретні обставини справи, фінансовий стан обох сторін, при цьому, заявлені витрати оцінено також, на відповідність вказаним критеріям з урахуванням, також, дотримання відповідачем процесуальних строків на вчинення відповідних дій.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Усна заява представника Приватного підприємства «Хладоюг Сервіс» про покладення судових витрат позивача в суді апеляційної інстанції у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на відповідача задоволенню не підлягає з огляду на відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги при здійсненому розподілі судових витрат згідно положень ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Хладоюг Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 у справі № 910/3611/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 у справі № 910/3611/23 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне підприємство "Хладоюг Сервіс".
4. Матеріали справи № 910/3611/23 повернути до Господарського суду м.Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 01.12.2023.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська