465/2801/23
2-а/465/264/23
РІШЕННЯ
Іменем України
30.11.2023 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Мартинишин М.О.
з участю секретаря судового засідання Кондрашин В.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення -
ВСТАНОВИВ:
представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Марків Р.Б. звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, посилаючись на те, що постановою інспектора Управління патрульної поліції у Львівській області старшого лейтенанта поліції Сушицького Андрія Ярославовича від 09 квітня 2023 року, Серія ЕАС №6803806, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП із застосуванням стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за те, що він, як зазначено у постанові, о 09 год. 44 хв. 21 с. 09.04.2023 року на автодорозі м09 Тернопіль Львів Рава Руська 133 км рухався в населеному пункті Гряда зі швидкістю 97 км/год.(швидкість руху вимірювалась приладом TruСАМ LTI 20/20 TС000674), чим порушив п. 12.4 ПДР України. З даною постановою позивач не погоджується, оскільки таке рішення є протиправним, а притягнення до адміністративної відповідальності є безпідставним, оскільки позивач не порушував жодних правил Дорожнього руху та доказів не було надано щодо вчиненого правопорушення. У зв'язку з чим, просить таку постанову скасувати, як незаконну та закрити провадження у справі.
Ухвалою судді Франківського районного суду м.Львова від 26.05.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі.
Позивач та його представник у судове засідання, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце слухання справи не з'явилися, а тому суд вважає, що справу слід слухати їх відсутності на підставі наявних у справі доказів, достатніх для постановлення рішення.
Представник відповідача Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України у судове засідання, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце слухання справи, не з'явився. В письмовому відзиві на позовну заяву проти адміністративного позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позову у зв'язку з безпідставністю такого та просив розглядати справу без участі сторони відповідача за наявними матеріалами, а тому суд вважає, що справу слід слухати його відсутності на підставі наявних у справі доказів, достатніх для постановлення рішення.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, належним чином повідомленого про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи, відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, тому відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та відзив на позовну заяву, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити, з таких підстав.
Предметом оскарження у даній справі є постанова Серія ЕАС №6803806 від 09 квітня 2023 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.122 КУпАП України, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими Постановою КМ України № 1306 від 10 жовтня 2001 року.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено ст. 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію», Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами (ст. 3 Закону).
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію»,поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Згідно п. 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
За змістом ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Поліцейський, відповідно до ч. 1ст. 62 Закону України «Про Національну поліцію», під час виконання покладених на поліцію повноважень є представником держави. В свою чергу, інспектор є працівником Управління, тобто посадовою особою органів Національної поліції. Таким чином, інспектор має законні підстави здійснювати провадження у справі про адміністративне правопорушення та приймати рішення про застосування адміністративного стягнення за місцем його вчинення.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга, третя і п'ята статті 122). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
Відповідно до ст. 276 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
У свою чергу, Конституційний Суд України у рішенні від 26 травня 2015 року в справі № 1-11/2015 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої ст. 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, дав офіційне тлумачення зазначеній нормі, вказавши, що положення частини 1 статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», в аспекті порушеного у конституційному поданні питанні необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення «за місцем його вчинення» визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, виходячи з системного аналізу рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року в справі № 1-11/2015, змісту ст. 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення станом на дату винесення рішення Конституційним Судом України, змісту ст. 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення станом на дату винесення рішення по цій справі, суд вважає, що в разі заперечень особи, справа не може бути розглянута без певного часового інтервалу, достатнього для підготовки особи до захисту, тобто, не може бути розглянута безпосередньо на місці правопорушення.
Згідно з п.1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно з ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-4 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до оскаржуваної постанови, позивач на підставі ч. 1 ст. 122 КУпАП був підданий адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 340 гривень за те, що 09.04.2023 року о 09:44:21 год. ОСОБА_1 керував автомобілем «VOLKSVAGEN JETTA державний номерний знак НОМЕР_1 , на автодорозі м09 Тернопіль - Львів - Рава Руська 133 км рухався в населеному пункті Гряда зі швидкістю 97 км/год., чим допустивши порушення п. 12.4 ПДР України. Швидкість вимірювалась приладом TruСАМ LTI 20/20/20 TС000674.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками,
Отже відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП настає у разі перевищення водієм встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину
Притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП відбулося через порушення позивачем п. 12.4 ПДР України, оскільки позивач 09.04.2023 року о 09:44:21 год. на автодорозі м09 Тернопіль - Львів - Рава Руська 133 км рухався в населеному пункті Гряда зі швидкістю 97 км/год.
Відповідно до п. 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України), у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил (п. 12.9 б)
Відповідно до п. 12.4 ПДР, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Отже, у разі перевищення у населеному пункті швидкості руху передбаченої п. 12.4 ПДР більш як на двадцять кілометрів на годину для водія транспортного засобу настає відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Зазначена норма має певний перелік доказів, які підтверджують відсутність або наявність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Такими доказами в розумінні ст. 251 КУпАП є, зокрема, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також інші документи.
В обґрунтування протиправності оскаржуваної постанови позивач посилається на відсутність доказів наявності вчинення ним правопорушення.
Перевіряючи обґрунтованість притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП судом встановлено, що оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення серії Серія ЕАС №6803806 від 09 квітня 2023 року містить посилання на те, що швидкість руху позивача вимірювалась за допомогою вимірювача швидкості руху TruСАМ LTI 20/20 серійний номер ТС000674.
Однак, наведені позивачем доводи, зокрема щодо відсутності доказів на підтвердження вчинення адміністративного правопорушення, спростовуються відеозаписом з приладу TruCam, яким зафіксовано факт порушення позивачем Правил дорожнього руху.
Крім того, фіксацію лазерним пристроєм № ТС000674 автомобіля «VOLKSVAGEN JETTA» державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить позивачу, місця фіксації та швидкість такого, позивач не заперечує, відповідні дані під сумнів не ставить.
Відповідно до наданого відеозапису фіксування лазерним вимірювачем TruСАМ ТС000674 швидкість руху автомобіля «VOLKSVAGEN JETTA» державний номерний знак НОМЕР_1 , в межах населеного пункту складає 97 км/год.(а.с.43).
Так, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом VOLKSVAGEN JETTA» державний номерний знак НОМЕР_1 , зі швидкістю 97 км/год. рухався у населеному пункті, де допустима швидкість встановлена 50 км/год.
Таким чином, позивач допустив перевищення швидкості руху у населеному пункті на тридцять км/год.
Лазерним вимірювачем швидкості TruСАМ ТС000674 підтверджено перевищення позивачем швидкості руху на автомобілі «VOLKSVAGEN JETTA» державний номерний знак НОМЕР_1 у населеному пункті та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Суд звертає увагу, що міжповірочний інтервал для приладу «TruCam» визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 № 437 і становить 1 рік.
Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2016 № 193.
Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо врегульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/26692(а.с.41), виданого ДП «Укрметртестстандарт» лазерний вимірювач швидкості руху т/з TruCam LTI 20/20 ТС000674 відповідає вимогам технічної документації. Свідоцтво чинне до 02.12.2023 р. Максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимах: ±2 км/год. в діапазоні від 2 км/год. до 200 км/год.; ± 1 % в діапазоні від 201 км/год. до 320 км/год.
Правомірність використання відповідачем технічного приладу вимірювання швидкості TruCam LTI 20/20 №ТС000674 стверджується експертним висновком від 07.09.2021 №04/05/02-2522, виготовленого Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, згідно з яким об'єктом експертизи був лазерний вимірювач швидкості LTI 20/20 TruCam, розроблений (виготовлений) компанією «Laser Tehnology Inc.» США. Висновок за результатами експертизи: в об'єкті експертизи правильно реалізовано криптографічний алгоритм шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/IES 18033-3:2015, із довжиною ключа 256 біт. Об'єкт експертизи забезпечує конфіденційність, цілісність та автентичність зареєстрованих даних(а.с.42).
Лазерний вимірювач швидкості «TruСАМ LT1 20/20» здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ± 2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.
Таким чином, лазерні вимірювачі швидкості TruCam, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки.
Наявним свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/26692 підтверджено придатність лазерного вимірювача швидкості «TruСАМ LT1 20/20 № ТС000674» до застосування.
Отже, якщо інспектором поліції вимірювання швидкості руху автомобіля, яким керував водій, відбувалось з використанням лазерного вимірювача швидкості TruCАМ, який пройшов необхідну сертифікацію (також проведено повірку вимірювального пристрою), то такі дії вчинено у спосіб, передбачений законом, а отже використання показників лазерного вимірювача швидкості TruCАМ в якості доказів перевищення швидкості є правомірним.
Враховуючи, що позивач перевищив швидкість руху на 47 км/год., то похибка у ±2 км/год. не доводить дотримання позивачем правил дорожнього руху, оскільки перевищення швидкості руху на 20 км/год. є підставою для притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Також покази приладу TruCam LTI 20/20 оцінюються інспектором як доказ в розумінні ст. 251 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
В той же час відеоматеріалами лазерного вимірювача швидкості TruCam LT1 20/20, серійний № ТС000674, зафіксовано перевищення швидкості (97 км/год. при дозволеній швидкості 50 км/год.) транспортним засобом «VOLKSVAGEN JETTA» державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував позивач.
Відповідно до п.8.4 Правил дорожнього руху дорожні знаки поділяються на групи: а) попереджувальні знаки; б) знаки пріоритету; в) заборонні знаки; г) наказові знаки; ґ) інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила; д) знаки сервісу; е) таблички до дорожніх знаків.
Стаття 40 Закону України «Про національну поліцію» № 580-VIII регулює порядок застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, частиною першої якої в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою:
1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Суд не приймає посилання представника позивача на відсутність інформації про розміщення знаку 5.70 який дозволяє розміщення фототехніки і відеотехніки для фіксації правопорушення, оскільки в даному випадку фіксація здійснювалась приладом вимірювання не в автоматичному режимі.
Дорожній знак 5.70 ПДР України «Фото-відеофіксування порушень Правил дорожнього руху» лише інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів. Він відноситься до категорії інформаційно-вказівних знаків.
При цьому, жодними положеннями Закону № 580-VIII, в тому числі, частини першої статті 40, не передбачено обмеження поліції використовувати фототехніку і відеотехніку виключно в межах дії будь-яких дорожніх знаків.
У той же час, Закон не зобов'язує встановлювати такі знаки перед ділянкою, на якій використовуються засоби фото- відеофіксації порушень дорожнього руху.
Щодо наявності інформації щодо розташування знаку 5.45 «населений пункт та зони його дії», суд зазначає, що наявні докази відеофіксації містять координати фіксації правопорушення (адресу), які відповідають межам населеного пункту та ідентифікують транспортний засіб позивача. Керування позивачем транспортним засобом в день скоєння адміністративного правопорушення ним не заперечується.
Відтак, посилання представника позивача жодними доказами не підтверджено, а наявні докази у своїй сукупності беззаперечно підтверджують знаходження транспортного засобу позивача у населеному пункті та перевищення ним швидкості руху.
Щодо доводів представника позивача, що контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак « 5.70»), суд вважає їх необґрунтованими, оскільки лазерний вимірювач швидкості «TruСАМ LT1 20/20» здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак та особу водія.
Суд приходить до висновку, що доводи представника позивача в цій частині є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а також спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов'язку доказування протилежного.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, доводи позивача про протиправність застосування засобу вимірювання швидкості та порушення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення є хибними.
Крім цього, позивачем не надано належних та допустимих доказів з приводу порушень інспектором поліції прав позивача під час складання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Відсутність факту правопорушення, позивач доводить своїми ж поясненнями. Натомість, відповідач, в порядку ч.2 ст. 77 КАС України, надав докази до відзиву на позовну заяву. Зокрема, відео фіксація, яка була вчинена під час вчинення правопорушення та в процесі розгляду справи про адміністративне правопорушення, підтверджує факт правопорушення з боку позивача.
З огляду на не представлення позивачем доказів, які спростовують обставини, викладені поліцейським в постанові про притягнення його до адміністративної відповідальності, судом розцінюються не обґрунтованими доводи позивача щодо відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі "O'Halloran and Francis v. the United Kingdom" будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Отже, водій при керуванні автомобілем зобов'язаний в першу чергу дотримуватись вимог ПДР України.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
За вищевказаних обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки оскаржувана постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення та застосувати адміністративне стягнення за вищевказане правопорушення, доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність позивачем у межах розгляду даної справи надано не було і судом таких обставин не встановлено.
На підставі викладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд вважає, що відповідач, при прийнятті спірної постанови, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, позовні вимоги є недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Ухвалюючи дане судове рішення суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем не підлягають розподілу.
Керуючись ст.ст. 6, 8, 9, 20, 44, 47, 77, 90, 139, 143, 192, 210-211,229, 241-246, 250, 268 КАС України -
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, місцезнаходження: м. Львів вул. Перфецького,19, код ЄДРПОУ 40108646.
Повне судове рішення складено 05.12.2023 року.
Суддя Мартинишин М.О.