465/3957/22
2/465/1522/23
РІШЕННЯ
Іменем України
20.11.2023 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючої судді Марків Ю.С.,
за участі секретаря судового засідання Мучинської Ю.О.,
представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 ,
представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на квартиру та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, -
ВСТАНОВИВ:
Представник ОСОБА_3 - адвокат Олексій Ю.І. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на квартиру.
Позов мотивує тим, що позивач з відповідачкою з 09 квітня 2021 року перебувають у шлюбі, однак на даний момент сторони разом не проживають, спільного побуту не ведуть, втім шлюб не розірвано. 26.05.2021 року позивачем було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 31,3 кв.м., вартість якої склала 386130,00 грн., яку позивач вважає своєю особистою приватною власністю, адже хоча вона й була придбана у період шлюбу, але за його особисті кошти та зобов'язання щодо купівлі-продажу вказаної квартири виникли у позивача ще до моменту укладення шлюбу з відповідачкою. Вказує, що 02 квітня 2021 року між позивачем та громадянкою ОСОБА_5 укладено договір про наміри №02/04 щодо купівлі-продажу, предметом якого була квартира АДРЕСА_2 та відповідно до умов якого сторони домовились та зобов'язались укласти (нотаріально посвідчити) договір купівлі-продажу квартири не пізніше 01 червня 2021 року. На виконання п.5 договору про наміри, з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу позивачем передано аванс у розмірі 100000,00 грн., про що складено відповідну розписку сторін. Зазначає, що вказаний авансовий платіж позивач сплатив за кошти, які він отримав до моменту укладення шлюбу, у результаті здійснення підприємницької діяльності, а також 21.05.2021 року ним та ОСОБА_6 (попередня дружина позивача) було відчужено нерухоме майно, яке належало їм на праві спільної сумісної власності, на загальну суму 301667,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, просить визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 .
30.09.2022 року від представника відповідача з первісним позовом ОСОБА_4 - адвоката Чумаченка С.О. до суду надійшла зустрічна позовна заява.
Мотивує таку тим, що між сторонами 09.04.2021 року було укладено шлюб та 26.05.2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , за згодою дружини ОСОБА_4 , укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що продане ОСОБА_3 та ОСОБА_6 майно було спільною сумісною власністю подружжя, відтак ОСОБА_3 отримав із загальної суми продажу половину грошових коштів - 150833,50 грн., якиї явно не вистачило на придбання спірного майна. Щодо наданої ОСОБА_3 податкової декларації зазначає, що така не містить жодних офіційних відміток контролюючого органу про її прийняття. Окрім цього, вказує, що на платників єдиного податку - фізичних осіб не поширюються вимоги чинного законодавства щодо порядку визначення чистого доходу при сплаті єдиного податку, відтак, на думку представника позивача за зустрічним позовом, із задекларованих ОСОБА_3 619176,00 грн. може бути значна сума операційних видатків, а тому реальний дохід буде мінімальним. Щодо укладення ОСОБА_3 договору про наміри від 02.04.2021 року зазначає, що такий є нікчемним, оскільки такий мав бути нотаріально посвідченим. Окрім цього, зазначає, що 13.03.2021 року до укладення шлюбу ОСОБА_4 було позичено у борг 50000,00 грн. на оплату частини вартості спірної квартири, про що складено відповідну розписку, а також 21.05.2021 року нею було позичено у борг ще 140000,00 грн. з метою оплати частини вартості квартири.
Враховуючи вищевикладене, просить суд в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 31,3 кв.м., житловою площею 17,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з поданою зустрічною позовною заявою, від представника відповідача за зустрічним позовом до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.
Мотивує такий тим, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір про наміри, а не попередній договір, а вимоги щодо форми договору про наміри цивільним законодавством не встановлено, відтак, на думку представника відповідача за зустрічним позовом, вказаний договір є дійсним. Щодо особистих коштів ОСОБА_3 , за які було придбано спірну квартиру вказує, що грошова сума в якості авансу вносилась ОСОБА_3 за особисті заощадження, отримані ним до шлюбу, в результаті здійснення ним підприємницької діяльності, а решту частину коштів на купівлю спірної квартири у розмірі 301667,00 грн. ОСОБА_3 отримав від продажу спільного з ОСОБА_6 нерухомого майна, оскільки за їх домовленістю вся сума від продажу нерухомості відійшла саме ОСОБА_3 . Щодо наданих ОСОБА_4 розписок зазначає, що про укладення нею таких, як і їх мету ОСОБА_3 відомо не було.
Окрім цього, від представника позивача за зустрічним позовом до суду надійшла відповідь на відзив, в якому просила позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 за зустрічним позовом задоволити у повному обсязі.
Представник позивача за первісним позовом - відповідача за зустрічним позовом в судовому засіданні вимоги первісного позову підтримала, просила задовольнити. Щодо вимог зустрічного позову просила суд відмовити в їх задоволенні.
Представник відповідача за первісним позовом - позивача за зустрічним позовом у судовому засіданні підтримав вимоги зустрічного позову, просив їх задовольнити, разом з тим позовні вимоги первісного позову не визнав, заперечував щодо їх задоволення.
Заслухавши пояснення учасників справи, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11).
Зі змісту п.п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування та розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 63, ч.1 ст. 65 СК.
При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим та підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.
Судом встановлено, що 09.04.2021 між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено шлюб, який зареєстровано Франківським районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), про що складено відповідний актовий запис №130, що підтверджується Свіоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 09.04.2021 року.
Як убачається з договору купівлі-продажу квартири від 26.05.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ясінським В.Є., та зареєстрованого в реєстрі за №1106, ОСОБА_5 продала та передала ОСОБА_3 , а ОСОБА_3 купив та прийняв від ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до вищевказаного Договору купівлі-продажу вартість відчужуваного майна становить 386130,00 грн.
Окрім цього, з Договору купівлі-продажу квартири від 26.05.2021 року вбачається, що дружина покупця - ОСОБА_4 дає свою згоду на укладення даного договору за ціну та на умовах їй відомих, про що свідчить її підпис на заяві, засвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ясінським В.Є. від 26.05.2021 року за реєстровим №1105; зміст даної заяви доведено до відома продавця.
Позивач за первісним позовом ОСОБА_3 подав до суду позовну заяву про визнання спірного майна його особистою приватною власністю, не зважаючи на придбання такого у період перебування у шлюбі з відповідачкою, посилаючись на те, що спірне майно було придбане ним за його особисті кошти.
При цьому, позивач за зустрічним позовом стверджувала, що оскільки спірне майно придбано ОСОБА_3 у період перебування в шлюбі з нею, а також, оскільки вона також приймала участь у придбанні спірної квартири, то вона є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу шляхом визнання за нею права власності на частину спірної квартири.
Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Відповідно до пунктів 1-3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
ОСОБА_3 , обгрунтовуючи мотиви визнання за ним права особистої приватної власності на спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , надав суду Договір про наміри №02/04 щодо укладення договору купівлі-продажу квартири від 02.04.2021 року, укладеного між ним та ОСОБА_5 , розписку про отримання авансу за таким договором, договір купівлі-продажу садового будинку, укладеного між ним та його попередньою дружиною ОСОБА_6 з однієї сторони та ОСОБА_7 з іншої сторони, посвідчений 21.05.2021 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ясінським В.Є., зареєстрований в реєстрі за №1069, договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ним та його попередньою дружиною ОСОБА_6 з однієї сторони та ОСОБА_7 з іншої сторони, посвідчений 21.05.2021 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ясінським В.Є., зареєстрований в реєстрі за №1068, а також податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2020 рік.
Щодо наданого позивачем за первісним позовом договору про наміри №02/04 щодо укладення договору купівлі-продажу квартири від 02.04.2021 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , суд приходить до наступного висновку.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зі змісту вищевказаного договору вбачається, що сторони домовились про намір укласти в майбутньому договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 ; сторони домовились та зобов'язались укласти (нотаріально посвідчити) договір купівлі-продажу квартири не пізніше 01 червня 2021 року; сторони узгодили, що сума, за яку буде здійснено договір купівлі-продажу об'єкта становитиме 386130,00 грн.; на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання, з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу вищезазначеного об'єкта та своєї платіжної спроможності покупець передає, а продавець отримує аванс у розмірі 100000,00 грн.
Відповідно до ч.4 ст.635 ЦК України договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
Разом з тим, відповідно до положень ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Так у Договорі про наміри сторони зобов'язалися не пізніше конкретного строку укласти (нотаріально посвідчити) договір купівлі-продажу нерухомого майна, визначили ціну договору та інші істотні умови.
Отже, договір про наміри за своїм змістом та істотними умовами відповідає вимогам ст. 635 ЦК України, а тому є попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, та Верховного Суду у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 757/76875/17-ц (провадження № 61-13596св19).
Згідно з вимогами ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За правилами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до положень ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
За правилами ч.1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Ураховуючи вищенаведені положення цивільного законодавства у їх сукупності та взаємному зв'язку слід дійти висновку, що попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню, а у разі недотримання цієї вимоги закону, є нікчемним.
Отже укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Договір про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна, який за своїм змістом є попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна, не посвідчений нотаріально, а тому є нікчемним.
Щодо наданих позивачем за первісним позовом договору купівлі-продажу садового будинку, укладеного між ним та його попередньою дружиною ОСОБА_6 з однієї сторони та ОСОБА_7 з іншої сторони, посвідченого 21.05.2021 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ясінським В.Є., зареєстрованого в реєстрі за №1069 та договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ним та його попередньою дружиною ОСОБА_6 з однієї сторони та ОСОБА_7 з іншої сторони, посвідченого 21.05.2021 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ясінським В.Є., зареєстрованого в реєстрі за №1068, суд приходить до наступного висновку.
Зі змісту вищевказаних договорів вбачається, що вартість проданих садового будинку та земельної ділянки за адресою: Львівська обл., Пустомитівський район, с.Ков'ярі становить в їх сукупності 301667,00 грн.
ОСОБА_3 , покликаючись на те, що він отримав від продажу спільного з ОСОБА_6 нерухомого майна 301667,00 грн., оскільки за їх домовленістю вся сума від продажу нерухомості відійшла саме ОСОБА_3 , всупереч ст.81 ЦПК України, не надав суду жодних доказів на підтвердження цього.
Щодо поданої ОСОБА_3 податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2020 рік суд таку до уваги не бере, оскільки в такій містяться лише відомості про отримання доходу за звітний період, однак у такій не зазначається про суму витрат на ведення підприємницької діяльності, що не свідчить про отримання ОСОБА_3 за 2020 рік "чистого" доходу в розмірі 619176,00 грн.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено у статті 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондується з частиною четвертою статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Отже, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Судом встановлено, що спірну квартиру придбано в період зареєстрованого шлюбу між сторонами, за згодою відповідача за первісним позовом, право власності на яку зареєстровано за позивачем за первісним позовом, проте, належність вказаного майна до особистої приватної власності позивача за первісним позовом ОСОБА_3 у цій справі не доведено, презумпція спільності права власності подружжя на набуте в період шлюбу майно, за якою частки подружжя є рівними, відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 не спростована, що є його процесуальним обов'язком.
Отже, спірне нерухоме майно придбане подружжям під час перебування у шлюбі та в інтересах сім'ї, а тому воно підлягає поділу між ними в рівних частинах.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення встановити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Судовим розглядом встановлено, що заявлене у зустрічному позові до розподілу майно, є спільним сумісним майном подружжя та підлягає розподілу між ними з урахуванням вартості спірного майна та часток кожного із подружжя у спільному майні, задовольнивши вимоги зустрічного позову в повному обсязі.
При цьому, враховуючи те, що стороною відповідача за зустрічним позовом не надано до суду належних та достатніх доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу, то вимоги первісної позовної заяви не підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 1930,65 грн.
Керуючись ст. ст. 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на квартиру відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задоволити.
Визнати за ОСОБА_4 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 31,3 кв.м., житловою площею 17,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1930 (одна тисяча дев'ятсот тридцять) грн. 65 коп. судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 .
Повний текст рішення виготовлено 30.11.2023 року.
Суддя Марків Ю.С.