РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2023 рокуСправа №160/23796/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №26ДПС/ТД-ФС від 27.06.2023р., -
УСТАНОВИВ:
18.09.2023р. через систему «Електронний суд» Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення відповідача №26ДПС/ТД-ФС від 27.06.2023р.
- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювана постанова про застосування до позивача штрафу у розмірі 67000 грн. була прийнята відповідачем на підставі акту (довідки) фактичної перевірки від 10.02.2023р. №519/04/36/07/08/РРО/ НОМЕР_1 складеного спеціалістами ДПС, яка була проведена 31.01.2023р. о 12 год. 35 год. За висновками вказаного акту було встановлено, що у ході перевірки були виявлені порушення позивачем вимог законодавства про працю в частині допущення працівника - ОСОБА_2 до роботи у магазині, де здійснює господарську діяльність позивач, за адресою: АДРЕСА_1 , без укладення трудового договору (контракту). Позивач не погоджується з висновками наведеного акту перевірки та оспорюваною постановою посилаючись на те, що 31.01.2023р. під час перевірки ОСОБА_2 не була працівником магазину, знаходилася у приміщенні магазину тимчасово на час відсутності власниці - позивача, яка, через погіршення стану здоров'я, поїхала за отриманням медичної консультації та для купівлі ліків; на момент проведення перевірки ОСОБА_2 виконувала лише функції представника позивача, а саме: допустила перевіряючих до перевірки з телефонного дозволу позивача, отримала письмову вимогу про надання платником податків документів та розписалася на підтвердження отримання такої вимоги. Тобто, позивач зазначає, що ОСОБА_2 не перебувала з позивачем у трудових відносинах та не була продавцем магазину, тому вважає, що у акті перевірки було відображено неправдивий склад правопорушення у сфері законодавства про працю. Також позивач посилається і на те, що вона до органів ДПС для підписання акту не викликалась, самого акту фактичної перевірки не отримувала та не була обізнана про неправові висновки органу перевірки, в той же час, згідно до п. 3 Порядку №509 про дату одержання документів від ДПС уповноважена особа письмово повідомляє суб'єкта господарювання та роботодавця не пізніше ніж через 5 днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника, проте, такого повідомлення позивачеві не було надіслано, про виконання зазначеної вимоги законодавства відомості у оспорюваній постанові також відсутні. На думку позивача, у змісті оспорюваної постанови відсутні як будь-які фактичні дані з ознаками трудового договору між позивачем та ОСОБА_2 , так і правовий аналіз відповідних фактів. За викладеного, позивач вважає, що вона не має обов'язку доводити суду відсутність трудових відносин з ОСОБА_2 , достатньою є лише її заявлена правова позиція про неправомірність винесення оскаржуваної постанови. Також у позові позивач зазначає, що розмір запланованих судових витрат в суді першої інстанції складає 20000,00 грн. на правову допомогу. У письмових поясненнях від 11.10.2023р. та у відповіді на відзив від 20.10.2023р. позивач посилається на ті ж самі обставини та підстави, що і у позові, додатково наполягала на застосуванні у даних правовідносинах правової позиції Верховного Суду, викладеній у його постановах від 06.03.2019р. у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019р. у справі №815/954/18, від 02.02.2021р. у справі №0540/5987/18-а, від 22.06.2021р. у справі №420/6605/18 (а.с.1-9, 61-62, 98-104).
Ухвалою суду 27.09.2023р. було відкрито адміністративне провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 26.10.2023р. та, зокрема, запропоновано відповідачеві протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати копію акту фактичної перевірки від 10.02.2023р. №519/04/36/07/08/РРО/ НОМЕР_1 , завірену належним чином у справу, а також копії всіх документів, що були підставою для призначення та проведення спірної перевірки відповідачем з дотриманням приписів ч.9 ст.79 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.52).
12.10.2023р. через систему «Електронний суд», на виконання вищенаведеної ухвали суду, від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову позивачеві у повному обсязі посилаючись на те, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки фактична перевірка була проведена працівниками ДПС на підставі наказу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №558-П від 30.01.2023р. з питань дотримання роботодавцем, у тому числі, і законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), а також направлень №670, №671 від 30.01.2023р., у яких під час перевірки ОСОБА_2 особисто підписала направлення з вказанням свого прізвища, ім'я, по-батькові та посади, на момент проведення перевірки магазину позивача 31.01.2023р. о 12:15 год. був встановлений факт відсутності трудових відносин між продавцем ОСОБА_2 та позивачем, а саме: згідно поданої звітності ФОП ОСОБА_3 та відомостей ДПС станом на час початку перевірки 31.01.2023р. о 12:15 годині продавець ОСОБА_2 у трудових відносинах з позивачем не перебувала та повідомлення про прийняття працівника на роботу до ДПС не подано, тобто, працівниками ДПС було зафіксовано факт допущення позивачем до роботи без укладення трудового договору (контракту) ОСОБА_2 (продавець), що є порушенням позивачем, як роботодавцем, вимог ч.1 ст.21, ч.4 ст.24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015р. №413. Відповідач у відзиві на позов зазначає, що твердження позивача у позові про не направлення позивачеві повідомлення, встановленого п.3 Порядку №509 щодо одержання відповідачем документів від ДПС не знайшли свого підтвердження, оскільки повідомлення у формі листа №ПС/3.1/12324-23 від 23.05.2023р. було надіслано відповідачем на адресу позивача 23.05.2023р. рекомендованим листом з повідомленням про вручення трек-номер 4901000613489, а отже, вважає, що відповідачем дотриманого вказаного порядку. Також відповідач вказує і на те, що, оскільки позивач апелює до фактів вказаних в акті перевірки ДПС, відповідач вважає доцільним, на розсуд суду, долучити до участі у цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (а.с.64-68).
У відповіді на відзив від 20.10.2023р. позивач з приводу залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління ДПС у Дніпропетровській області заперечувала з підстав того, що предметом оскарження є не акт перевірки, а постанова про застосування штрафу прийнята відповідачем та залучення вказаного органу ніяк не вплине на волевиявлення відповідача з приводу оскаржуваної постанови, що не відповідає вимогам ст.50 КАС України (а.с.103).
Розглянувши вищенаведене клопотання відповідача, яке міститься у відзиві на позов, вивчивши наведені у ньому підстави та надані докази для такого залучення до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, суд виходить з такого.
У відповідності до вимог ч.2 ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі згідно до ч.4 ст.49 наведеного Кодексу.
Із аналізу наведених приписів слідує, що залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача або відповідача можливе у разі, коли рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки таких третіх осіб, тобто, у даному випадку, на права та обов'язки Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та за умови наведення у заяві (клопотанні) підстав, з яких належить залучити таких третіх осіб до участі у справі.
Між тим, відповідачем заява (клопотання) із зазначенням обґрунтованих підстав з яких належить залучити до участі у цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області у порядку, встановленому ч.4 ст.49 наведеного Кодексу, не подавалась (такі докази відсутні в матеріалах справи), а у відзиві на позов, де наведене таке клопотання, що не передбачено ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідні підстави також відсутні, окрім того, у ньому не наведено і підстав з приводу того, яким чином рішення суду у цій справі може вплинути на права та обов'язки вказаного державного органу.
З огляду на наведене та враховуючи, що заявлене відповідачем у відзиві на позов клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача - Головного управління ДПС у Дніпропетровській області не містить обґрунтованих підстав та не надано доказів того, що дане судове рішення може вплинути на права та обов'язки вказаного державного органу, у задоволенні даного клопотання відповідача слід відмовити, оскільки таке клопотання не відповідає вимогам ч.2, ч.4 ст.49 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 27.11.2023р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Із наданих учасниками справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянка України ОСОБА_1 - позивач у справі, 17.11.2011р. зареєстрована фізичною особою-підприємцем за адресою: АДРЕСА_2 , видами діяльності позивача є 47.99 - інші види роздрібної торгівлі поза магазинами (основний), 47.11 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (додаткові), здійснює свою господарську діяльність у магазині за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорту позивача, копією витягу є ЄДРПОУ станом на 07.09.2023р. та іншими відомостями, які у наведеній частині учасниками справи не оспорюються (а.с.13-15, 20-21, 85-91).
31.01.2023р. о 12.15 годині на підставі наказу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 30.01.2023р. №558-п про проведення фактичної перевірки позивача з питань дотримання позивачем як роботодавцем, зокрема, і законодавства щодо укладення договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) у магазині за адресою: АДРЕСА_1 де здійснює діяльність позивач, направлень №670,671 від 30.01.2023р., посадовими особами ГУ ДПС у Дніпропетровській області була проведена фактична перевірка позивача у присутності продавця магазину - ОСОБА_2 , за результатами якої був складений акт фактичної перевірки від 10.02.2023р. за №519/04/36/07/08/РРО/ НОМЕР_1 за висновками якого було встановлено, зокрема, що на момент перевірки 31.01.2023р. о 12:15 годині відсутні трудові відносини між продавцем - ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 , а саме: згідно поданої звітності ФОП ОСОБА_1 та відомостей, що містяться в АІС «Податковий блок» станом на час початку перевірки 31.01.2023р. о 12:15 продавець ОСОБА_2 у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 не перебував, повідомлення про прийняття працівника на роботу до ДПС не подано, що підтверджується копіями наказу та направлень на перевірку, а також і змістом копії наведеного акту фактичної перевірки (а.с.85-91).
18.05.2023р. на адресу Південно-Східного міжрегіонального управління Держпраці від ГУ ДПС у Дніпропетровській області надійшов лист за №17605/5/04-36-07-08-10 від 12.05.2023р. з матеріали перевірок суб'єктів господарювання щодо виявлених порушень в частині, зокрема, і допущення працівників до роботи без оформлення трудового договору, в тому числі, і щодо позивача для вжиття заходів у межах компетенції, що підтверджується змістом копії наведеного листа (а.с.83-84).
23.05.2023р. відповідачем відповідно до абзацу сьомого пункту 2 абзацу другого пункту 3 Порядку №509 на адресу позивача ( АДРЕСА_2 ) було скеровано повідомлення №ПС/3.1/12324-23 щодо одержання документів від ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо виявлених порушень, наведених у акті фактичної перевірки від 10.02.2023р. за №519/04/36/07/08/РРО/ НОМЕР_1 , яке знаходилося у точці видачі 23.06.2023р. та позивачем не було отримано, у зв'язку із чим повернуто з причин закінчення встановленого терміну зберігання відправнику за зворотною адресою 27.07.2023р., що підтверджується копією наведеного повідомлення, копією фіскального чеку №00085 від 23.05.2023р. та скрін-треком відстеження поштового відправлення за №4901000613489 (а.с.79-84).
Отже, відповідачем було вжито заходів щодо повідомлення позивача про надходження вказаних матеріалів до відповідача від органів ДПС шляхом надіслання вказаного повідомлення позивачеві, яке знаходилося у точці видачі ( АДРЕСА_2 ) з 24.06.2023р., проте, з невідомих причин позивачем не було отримано.
Надалі, 27.06.2023р. на підставі вищенаведеного акту фактичної перевірки від 10.02.2023р., посадовою особою відповідача було прийнято постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №26ДПС/ТД-ФС за змістом якої за допущення до роботи однієї особи - ОСОБА_2 (продавець) без укладення трудового договору (контракту) та без повідомлення ДПС про прийняття працівника на роботу, на підставі абзацу 2 ч.2 ст.265 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 67000 грн., що підтверджується змістом копії наведеної постанови (а.с.16-19, 75-78).
Вказана постанова відповідача про накладення штрафу на позивача є предметом спору у даній справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України передбачено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідач, Південно-Східне міжрегіональне управління Держпраці, є суб'єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Згідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
З аналізу наведеної норми слідує, що відповідальність за вказаною статтею настає у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.
Щодо безпосередньо виявлених порушень, які стали підставою для накладення штрафу на позивача у спірних правовідносин, слід зазначити таке.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника.
В залежності від характеру трудових функцій, обсягу роботи, її систематичності та постійності (сезонності) тощо, трудові договори можуть укладатись на невизначений строк (безстроковий договір), на визначений строк, встановлений за погодженням сторін (строковий договір) або ж на час виконання певної роботи. Таке правове регулювання трудових відносин щодо видів договорів наведено у статті 23 Кодексу Законів про працю України.
Основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Таким чином, із наведеного слідує, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас, зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України, роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а, від 24.01.2023 року у справі №580/3948/19 та від 22.11.2023р. у справі №240/18367/20, які враховуються адміністративним судом у даних правовідносинах згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, як встановлено судом із наданих учасниками справи копій документів, 31.01.2023р. о 12:15 годині посадовими особами Головного управління ДПС у Дніпропетровській області було проведено фактичну перевірку позивача, яка здійснює свою господарську діяльність як фізична особа-підприємець у приміщенні магазину за адресою: АДРЕСА_1 з питань дотримання позивачем, у тому числі і, законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), у ході якої перевіряючими було виявлено факти допущення позивачем до роботи працівника - продавця ОСОБА_2 без оформлення трудового договору (контракту), що підтверджується змістом акту фактичної перевірки від 10.02.2023р. №519/04/36/07/08/РРО/ НОМЕР_1 (а.с.85-87).
Факт того, що ОСОБА_2 на момент проведення фактичної перевірки 31.01.2023р. о 12:15 годині виконувала функції продавця у магазині позивача за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується і змістом копій направлень №670, №671 від 30.01.2023р., які їй були пред'явлені перевіряючими, та нею особисто у вказаних направленнях зазначено прізвище, ім'я та по-батькові - ОСОБА_2 та зазначено її посаду - продавець (а.с.89,91).
Зі змісту копії письмової вимоги про надання платником податків документів до органу ДПС, яке було вручено ОСОБА_2 як продавцю магазину, видно, що цю вимогу було отримано саме продавцем магазину за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 під її особистий підпис (а.с.21).
Також і зі змісту позову позивача встановлено, що дана особа - ОСОБА_2 31.01.2023р. о 12:15 годині перебувала у магазині позивача за адресою: АДРЕСА_1 та виконувала функції замість позивача, яка у магазині була відсутня, за вказівками позивача (по телефону) допустила перевіряючих до проведення фактичної перевірки, а саме: до перерахунку готівкових коштів у касі, товару, РРО та до детального вивчення (перевірки) касових чеків (а.с.2-3).
Отже, із наведених встановлених судом обставин, можна дійти висновку про те, що, оскільки ОСОБА_2 31.01.2023р. о 12:15 годині знаходилася у магазині за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює свою господарську діяльність позивач, маючи доступ до матеріальних цінностей (грошових коштів, товару та РРО), допустивши перевіряючих до проведення фактичної перевірки, отримавши під особистий підпис направлення на перевірку із зазначенням, зокрема, своєї посади як продавця магазину, отримавши і письмову вимогу про надання документів, ОСОБА_2 фактично у такий спосіб підтвердила виконання нею функцій продавця вказаного магазину.
Зазначені вище встановлені судом факти у ході судового розгляду даної справи позивачем жодними доказами не спростовані у спосіб, встановлений ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, аргументи позивача, викладені як у позові, так і у її письмових поясненнях з приводу того, що на момент проведення фактичної перевірки 31.01.2023р. о 12:15 годині у магазині за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 не виконувала функцій продавця, знаходилася у приміщенні магазину тимчасово на час відсутності позивача, метою її перебування у приміщенні магазину був лише догляд за товаром на період коли позивач залишила магазин через погіршення стану здоров'я для отримання медичної консультації та для купівлі ліків, не можуть бути прийняті до уваги в якості належних, достатніх та допустимих доказів, оскільки відповідних доказів відвідування медичного закладу або купівлі ліків саме в цей час (довідок від лікаря, квитанцій про придбання ліків) позивачем суду не надано.
Також судом критично надається оцінка і доводам позивача з приводу того, що ОСОБА_2 отримала під підпис письмову вимогу про надання документів як представник підприємця, оскільки відповідної копії довіреності або іншого документу, оформленого у встановленому законом порядку на представлення інтересів позивача під час перевірки, позивачем суду не надано.
До того ж, як уже зазначалося вище, всі дії, які були вчинені ОСОБА_2 31.01.2023р. о 12:30 у магазині позивача за вказаною вище адресою, а саме: допуск посадових осіб податкового органу до проведення фактичної перевірки; надання до перевірки матеріальних цінностей; отримання під особистий підпис копій направлень на перевірку та письмової вимоги, де ОСОБА_2 зазначено її посаду - продавець, свідчить про те, що ОСОБА_2 у магазині позивача за адресою: АДРЕСА_1 виконувала функції саме продавця цього магазину.
Тобто, всі зазначені встановлені судом обставини підтверджують факт допуску позивачем 31.01.2023р. до роботи працівника ОСОБА_2 як продавця магазину без оформлення з нею трудового договору (контракту) та без повідомлення органи ДПС про прийняття працівника ОСОБА_2 на роботу, внаслідок чого позивачем допущено порушення вимог ст.ст.21,24 КЗпП України, Порядку №413 за що передбачена відповідальність, встановлена абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, а, відповідно, суд приходить до висновку, що накладення на позивача штрафу за наведене вище порушення вимог трудового законодавства за оспорюваною постановою, є правомірним та законним.
Також, роблячи такий висновок, судом враховується і те, що дії позивача щодо не укладення трудового договору у письмовій формі з працівником - продавцем ОСОБА_2 та допуск її до роботи 31.01.2023р. без оформлення такого трудового договору, не повідомлення органів ДПС про прийняття працівника на роботу, перешкоджають реалізації права такої фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на пенсійне забезпечення та інше.
Аналогічна правова позиція висловлена і у постанові Верховного Суду від 24.01.2023р. у справі №580/3948/19, яка підлягає застосуванню адміністративним судом у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання - ст.76 наведеного Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Разом з тим, ні представник позивача, ні позивач у ході судового розгляду справи на вимогу суду не надали належних доказів на підтвердження протиправності оспорюваних постанови з урахуванням проаналізованих судом вище встановлених обставин та наданих доказів у сукупності з аналізом чинних законодавства у сфері трудових відносин.
При цьому, не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і доводи позивача з приводу порушення відповідачем процедури щодо не направлення на адресу позивача повідомлення про дату одержання документів від ДПС, встановлену п.3 Порядку №509, оскільки зазначене твердження спростовується тим, що таке повідомлення від 23.05.2023р. за №ПС/3.1/12324-23 відповідачем було надіслано позивачеві ( АДРЕСА_2 ) рекомендованим листом з повідомленням 23.05.2023р. трек-номер 4901000613489, а отже, відповідачем було виконано вимоги аб.7 п.2 та абз.2 п.3 Порядку №509, що підтверджується копією такого повідомлення, копією фіскального чеку №00085 від 23.05.2023р. та копією відстеження вказаного відправлення за згаданим вище трек-номером від 11.10.2023р. (а.с.79-84).
Також є безпідставними та необґрунтованими доводи позивача про те, що оспорювана постанова не містить будь-яких фактичних даних за ознаками трудового договору між позивачем і ОСОБА_2 та не містить правового аналізу відповідних фактів, оскільки зазначене твердження позивача спростовується дослідженим судом змістом оскаржуваної постанови, яка містить як факти виявлених порушень, посилання на докази, що їх підтверджують (акт фактичної перевірки від 10.02.2023р. №519/04/36/07/08/РРО/ НОМЕР_1 , а також і наведені правові норми, які порушені позивачем та на підставі яких на позивача накладено штраф (а.с.16-19, 75-78).
Окрім того, судом не можуть бути прийняті до уваги і аргументи позивача з приводу того, що позивач не має обов'язку доводити суду відсутність трудових відносин з ОСОБА_2 , а достатньою є лише її заявлена правова позиція про неправомірність винесення оскаржуваної постанови, з огляду на те, що такі аргументи спростовуються змістом ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою передбачено, зокрема, що саме на позивача покладається обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суд критично оцінює і покликання позивача на висновки Верховного Суду у справі №802/2066/16-а, оскільки останні хоча і були прийняті у подібних правовідносинах, проте за інших фактичних обставин, тому вказане не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства, та, відповідно, правові позиції у цій справі, про що свідчить і правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2023р. у справі №580/3948/19, яка уже наводилася вище.
Інші аргументи позивача, викладені у позові, у її письмових поясненнях та у відповіді на відзив не беруться судом до уваги, оскільки вони не спростовують виявлених фактів порушення позивачем вимог вищенаведеного трудового законодавства, а саме: допуску позивачем до роботи працівника без оформлення трудового договору.
Зазначена правова позиція також міститься і у постанові Верховного Суду від 29.11.2022р. у справі №804/7711/17.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. перевіривши дії відповідача з приводу правомірності прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, суд приходить до висновку про те, що оспорюване рішення прийняте відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Перевіривши дії відповідача з приводу правомірності прийняття оспорюваної постанови, суд приходить до висновку про те, що спірна постанова прийнята відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.
За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.
З урахуванням того, що суд не знайшов підстав для задоволення даного позову, всі судові витрати, понесені позивачем, у тому числі і на правову допомогу, слід покласти на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 229, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №26ДПС/ТД-ФС від 27.06.2023р. - відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва