РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
05 грудня 2023 р. Справа № 120/8993/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо заборони призначення позивача на бойове чергування в період з 12.04.2023 по 12.05.2023 та з 13.05.2023 по 09.06.2023.
Ухвалою від 03.07.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою надано відповідачу строк на подання відзиву, а також витребувано у військової частини НОМЕР_1 належним чином завірені копії наказів про заборону призначати ОСОБА_1 на бойове чергування в періоди з 12.04.2023 по 09.06.2023 (у випадку їх надання), або повідомлення інформації, з наведенням нормативно-правового обґрунтування, щодо підстав за яких відносно позивача було застосовано відповідну заборону.
26.07.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема, представник відповідача зазначив, що згідно пункту 335 розділу 9, частини 3 «Бойове чергування, особливості внутрішньої служби в парках, під час розташування військ на полігонах та їх перевезення» Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, на бойове чергування забороняється призначати військовослужбовців, щодо яких проводиться розслідування. Вказана норма є імперативною та розширеного тлумачення немає.
З урахуванням вищезазначених положень Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, на переконання представника відповідача, позивач правомірно на період проведення службового розслідування, яке тривало з 12.04.2023 по 12.05.2023, не призначався на бойове чергування.
Також, представник військової частини НОМЕР_1 зазначив, що в період з 13.05.2023 по 09.06.2023 на вимогу командира військової частини НОМЕР_2 позивач, обіймаючи посаду командира відділення взводу охорони військової частини НОМЕР_2 , не доповів обов'язки командира відділення визначені пунктами 11, 125 та 126 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, що й слугувало підставою для недопуску військовослужбовця до виконання бойових (спеціальних) завдань.
08.08.2023 позивачем подано відповідь на відзив, в якому останній звернув увагу на ряд недоліків в оформленні відзиву та доданих до нього копій документів. Крім того, зауважив, що відповідачем не надано суду наказу про заборону призначення позивача на бойове чергування. Поряд із цим, зауважив, що відповідно до Акту комісії з проведення службового розслідування, яке мало місце в період з 12.04.2023 по 11.05.2023, в діях позивача не встановлено ознак вчинення протиправних дій.
Також, зауважив, що відповідачем ймовірно ототожнюються обставина за якої позивача було заборонено призначати на бойове чергування з 12.05.2023 до 07.06.2023 з підставою заборони призначення на бойове чергування за переліком визначеним пунктом 335 розділу 9 частини 3 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, а саме «незасвоєння програми відповідної підготовки в установленому обсязі», що є невірним так, як така програма передбачає бойову підготовку та не може бути ототожнена з посадовими обов'язками військовослужбовця.
Ухвалою від 10.10.2023 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 матеріали службового розслідування, проведеного відносно командира відділення взводу охорони військової частини НОМЕР_2 старший сержант ОСОБА_1 , згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.04.2023 за №80 (в тому числі, але не тільки, наказ про призначення службового розслідування №80 від 12.04.2023, Акт комісії з проведення службового розслідування від 11.05.2023 за №220).
На виконання вимог ухвали суду від 10.10.2023 відповідачем до суду надано належним чином засвідчені копії наказу про призначення службового розслідування №80 від 12.04.2023 та Акту комісії з проведення службового розслідування від 11.05.2023 за №220.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 призваний до Збройних Сил України за призовом під час мобілізації 28.02.2022 року Могилів - Подільським РТЦК та СП у Вінницькій області.
Як зазначає позивач, відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 за № 48 його було призначено на посаду командира відділення взводу охорони військової частини НОМЕР_2 за місцем дислокації в межах території Вінницької області. Дана обставина не є спірною та визнається відповідачем.
В позовній заяві позивач зазначає, що під час проходження військової служби в військовій частині НОМЕР_1 , відповідачем безпідставно було вчинено дії щодо заборони призначати його на бойове чергування в періоди з 12.04.2023 по 12.05.2023 та з 13.05.2023 по 09.06.2023.
Вважаючи такі дії відповідача незаконними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також засади проходження в Україні військової служби. передбачені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Статтею другою Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із ч. 4 ст. 4 Закону №2232-ХІІ порядок комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями встановлюється цим Законом та прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах регламентуються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ).
Відповідно до п. 335 Статуту внутрішньої служби ЗСУ на бойове чергування забороняється призначати осіб, які не склали Військової присяги, не засвоїли програми відповідної підготовки в установленому обсязі, а також військовослужбовців, щодо яких проводиться розслідування за провини, і хворих.
Отже, положеннями Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено чіткий перелік обставин, в разі виникнення яких, військовослужбовець не призначається на бойове чергування.
З матеріалів справи судом встановлено, що 12.04.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ №80 "Про призначення службового розслідування", яким відносно ОСОБА_1 призначено службове розслідування по факту невиконання вимог телеграми командира військової частини НОМЕР_3 від 10.04.2023 №350/209/167ОС та наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.04.2023 за №112.
Службове розслідування проводилось в період з 12.04.2023 по 12.05.2023.
За результатами проведеного службового розслідування складено Акт про проведення службового розслідування від 12.05.2023, в якому, окрім іншого, зазначено, що вини у діях командира відділення взводу охорони військової частини НОМЕР_2 старшого сержанта ОСОБА_1 не виявлено.
Отже, в період з 12.04.2023 по 12.05.2023 відносно позивача проводилось службове розслідування, а відтак існували обставини визначені п. 335 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, за яких військовослужбовець не призначається на бойове чергування.
За наведених обставин суд вважає, що дії відповідача які полягали у не призначенні позивача на бойове чергування в період проведення службового розслідування узгоджуються з положеннями п. 335 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, а відтак є правомірними.
В контексті наведеного суд критично оцінює посилання позивача на те, що відповідні дії відповідач не оформив у вигляді наказу, адже відповідні дії в силу імперативності п. 335 Статуту внутрішньої служби ЗСУ не вимагають від командира військової частини документального оформлення виконання такої заборони.
Надаючи оцінку діям відповідача щодо не призначення позивача на бойове чергування в період з 13.05.2023 по 09.06.2023 включно, суд враховує наступне.
Так, у позовній заяві та відповіді на відзив позивач зазначив, що його безпідставно не було призначено на бойове чергування у вищезазначений період.
При цьому, позивач не заперечує того, що у вказаний період на вимогу командира військової частини НОМЕР_2 він не доповів останньому змісту статей 11, 125, 126 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 1-6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Крім того, суд враховує, що відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено судом із інформації із автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду (ДСС) в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 120/8135/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 21.05.2023 №128 про притягнення старшого сержанта ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
За наслідком розгляду вказаної справи Вінницьким окружним адміністративним судом прийнято рішення від 24.10.2023, яким відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог. Рішення набуло законної сили 24.10.2023.
Так, в рішенні від 24.10.2024 судом встановлено, що позивач дійсно в період з 12.05.2023 відмовлявся виконувати розпорядження (усного наказу) командира військової частини НОМЕР_2 в частині доповіді змісту статей 11, 125, 126 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 1-6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, внаслідок чого був притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
При цьому, обґрунтовуючи протиправність допущеної відповідачем, на переконання позивача, протиправної бездіяльності в частині не призначення (заборони в призначенні) його на бойове чергування в період з 13.05.2023 по 09.06.2023 включно, позивач вказує на неоформлення такої заборони у формі наказу (рішення) та невірному трактуванні відповідачем п. 335 розділу 9 частини 3 Статуту внутрішньої служби ЗСУ.
Зокрема, у відповіді на відзив позивач наголосив на невірному трактуванні відповідачем положень п. 335 розділу 9 частини 3 Статуту внутрішньої служби ЗСУ. Зокрема, вказав на безпідставність посилань представника відповідача, як на підставу для не допуску старшого сержанта ОСОБА_1 на бойове чергування, відмову останнього доповісти загальні обов'язки військової служби та обов'язки командира відділення визначені ст.ст. 11, 125 та 126 Статуту внутрішньої служби ЗСУ.
На переконання позивача, така підстава для не допуску військовослужбовця на бойове чергування, як незасвоєння програми відповідної підготовки в установленому обсязі не може ототожнюватись з незнанням посадових обов'язків військовослужбовцем, оскільки визначена п. 335 Статуту внутрішньої служби ЗСУ підстава, окрім іншого, передбачає бойову підготовку.
Втім, суд такі твердження позивача оцінює критично, адже знання командиром відділення обов'язків військової служби, а також власних посадових обов'язків є складовою частиною програми відповідної підготовки, про яку йдеться в п. 335 Статуту внутрішньої служби ЗСУ.
Відповідно, наявність в командира військової частини об'єктивних сумнівів в обізнаності військовослужбовця у знанні загальних обов'язків військової служби та відмова останнього доповісти по визначені Статутом внутрішньої служби ЗСУ обов'язки військової служби та власні посадові обов'язки є обставиною для застосування положень п. 335 розділу 9 частини 3 Статуту внутрішньої служби ЗСУ.
Крім того, як вже зазначалось судом вище, виникнення обставин наведених в п. 335 розділу 9 частини 3 Статуту внутрішньої служби ЗСУ є імперативною підставою для не призначення військовослужбовця на бойове чергування.
Отже, за наявності визначених п. 335 Статуту внутрішньої служби ЗСУ обставин командиру військової частини заборонено призначати відповідних осіб на бойове чергування.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про правомірність вчинених відповідачем дій щодо не призначення позивача на бойове чергування в період з 12.04.2023 по 12.05.2023 та з 13.05.2023 по 09.06.2023, а твердження позивача про неправомірність вчинених командиром військової частини НОМЕР_1 дій є безпідставними та необґрунтованими.
Ухвалюючи дане рішення суд керується, зокрема, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11(2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (параграф 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення.
Оскільки суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна