ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2023 року
м. Рівне
Справа № 572/2460/23
Провадження № 22-ц/4815/1229/23
Головуючий у Сарненському районному суді
Рівненської області: суддя Довгий І.І.
Рішення суду першої інстанції ухвалено
(повний текст) о 09 год. 50 хв.
17 серпня 2023 року
у м. Сарни Рівненської області
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 17 серпня 2023 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2023 року в суд звернулося Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що відповідно до договору бн від 27 серпня 2008 року відповідач отримав від банку кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Станом на 28 травня 2023 року позичальник своїх зобов'язань за договором не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 45 998, 61 гривень, з яких: 36 992, 21 гривні - заборгованість за кредитом, 9 006, 40 гривень - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 17 серпня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" 36 992, 21 гривні заборгованості за простроченим тілом кредиту.
В решті вимог (про стягнення 9 006, 40 гривень заборгованості за відсотками за користування кредитом) позивачу відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" 2 158, 47 гривень судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі банк, вважаючи оскаржуване рішення частково незаконним і необґрунтованим, що полягало у неповноті з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права, просив скасувати його в частині відмови в позові та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути 9 006, 40 гривень заборгованості за відсотками за користування кредитом.
В іншій частині просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Обґрунтовуючи її, зазначалося про узгодження між сторонами усіх істотних умов кредитного договору, на підставі яких була нарахована заборгованість. Відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про не укладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Тобто між сторонами укладено договір в порядку ст.634 ЦК України. Всупереч висновкам суду першої інстанції відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Відповідач після отримання перевипущених карток здійснював дії щодо їхньої активації, користувався ними, отримавши кредитні кошти. Наведене підтверджується випискою по рахунку, яка має статус первинного банківського документу згідно з Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін'юсту від 12 квітня 12 року № 578/5 та є належним та достатнім доказом для правильного розв'язання виниклого спору. Крім того, на підтвердження того, що сторони погодили оплату процентів за користування кредитними коштами, а також розмір процентної ставки, до суду було підписану відповідачем зяву-анкету від 27 серпня 2008 року, де, зокрема, йдеться про те, що базова процентна ставка складала 3% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту. Також було надано підписану відповідачем довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна",30 днів пільгового періоду", де контрагенти кредитного договору обумовили розмір відсоткової ставки в розмірі 3% на місяць, розмір щомісячних платежів у розмірі 7% від заборгованості, строк їх внесення, а також розмір неустойки.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався, хоча про таке право позивачу роз'яснено ухвалою Рівненського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи АТ КБ "Приватбанк", колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, з огляду на те, що банком оскаржується рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за простроченими відсотками, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, апеляційний суд не перевіряє законність рішення в частині, яка не оскаржується, а саме щодо задоволення вимог про стягнення заборгованості за кредитом.
Судом з'ясовано, що 27 серпня 2007 року відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "Приватбанк", де, зокрема, зазначено, що вказана заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між позичальником та банком договір про надання банківських послуг.
Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення банк посилався на те, що в порушення умов договору та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, тому станом на 28 травня 2023 року мав заборгованість у розмірі 45 998, 61 гривень, з яких: 36 992, 21 гривні - заборгованість за кредитом, 9 006, 40 гривень - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
На переконання банку, факт узгодження умов договору підтверджується поданими до суду попередньої інстанції документами: розрахунком заборгованості, випискою по рахунку, довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, довідкою про видані картки, копією заяви позичальника, паспортом споживчого кредиту, витягом з "Тарифів", витягом з "Умов та Правил надання банківських послуг" у редакції, що діяла на момент підписання договору.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Крім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Між тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач розумів, ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, підписуючи анкету-заяву про надання кредитної картки, в т.ч. з обов'язком щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у нарахованих банком порядку і розмірі.
Отже, неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Тому відсутні й підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач.
Незаявлення позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
За таких обставин обґрунтованим є застосування при вирішенні спору в цій частині висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, провадження №14-131цс19, які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, порушених в апеляційній скарзі.
За правилами ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у підписаних відповідачем анкеті-заяві та довідці про умовах кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" зазначено, що розмір відсоткової ставки становить 3 %. В тому числі довідкою про умови кредитування визначені пільговий період, розмір та строк внесення щомісячних платежів, розмір та порядок нарахування пені за невчасне погашення заборгованості, розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов'язань.
Проте визначений позивачем розмір заборгованості суперечить умовам кредитування, про які вказується в підписаних заяві та довідці, адже згідно з розрахунком заборгованості позивачем нараховувались відсотки у підвищеному розмірі, а саме 3,5% на місяць із застосуванням подвійного коефіцієнту, а також проводилось нарахування відсотків на прострочений кредит в розмірі 42%.
Безпідставно нараховуючи відсотки за користування кредитом у збільшеному розмірі, а згодом відносячи цю заборгованість до простроченого кредиту та повторно нараховуючи відсотки, банк незаконно та штучно збільшував суму заборгованості.
Відповідач же цю неправомірно нараховану заборгованість погашав, що також простежується з виписки по рахунку.
Грошові кошти, які були сплачені ОСОБА_1 на погашення заборгованості, неправомірно відносилися на погашення протиправно збільшених відсотків та тіла кредиту, збільшеного за рахунок списання цих відсотків. Отже, розмір заборгованості, заявлений позивачем, визначений усупереч вимог закону та умов договору.
При цьому справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями, що передбачено у пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийнятій 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.
Також колегія суддів не погоджується з тим, що АТ КБ "Приватбанк" був вправі самостійно змінювати процентну ставку, адже ч. 3 ст. 10561 ЦК України в редакції Закону України від 12 грудня 2008 року N 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом розміру заборгованості.
Так, належним чином дослідити поданий розрахунок заборгованості за кредитним договором як доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, зокрема, зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Однак, виходячи із того, що позичальник періодично здійснював погашення за наданим кредитом, у т.ч. й за неправомірних нарахувань, апеляційний суд позбавлений можливості встановити дійсний розмір заборгованості.
Неправильність розрахунку позивача полягає не в арифметичних діях, а в принципах та підставах нарахування боргу, що безумовно впливає на його розмір, який не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а, отже, не можуть бути підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд.
Приходячи до переконання про відхилення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги і положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Окрім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок.
Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" залишити без задоволення, а рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 17 серпня 2023 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М. Ковальчук
С.С. Шимків