ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 539/1161/22 Номер провадження 11-кп/814/1473/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2023 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
з участю прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 22022170000000026, за апеляційною скаргою прокурора - начальника відділу Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 30 листопада 2022 року,
ВСТАНОВИЛА:
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецьк, українця, громадянина України, не одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину та хвору матір похилого віку, з середньою технічною освітою, працюючого монтером колії П418 УЗД «Південне», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого, визнано винуватим та засуджено:
- за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням обов'язків передбачених ст. 76 КК України.
Зараховано обвинуваченому ОСОБА_8 у строк покарання період перебування його під вартою з 12.03.2022 по 30.11.2023.
Запобіжний захід ОСОБА_8 у виді тримання під вартою скасовано та звільнено його з-під варти негайно в залі суду.
Вирішено порядок стягнення судових витрат та долю речових доказів.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_8 за невстановлених обставин умисно, без передбаченого законом дозволу придбав, перемістив до місця свого проживання по АДРЕСА_1 та до 15.08 годин 11.03.2022 зберігав під матрацом свого ліжка гранату РГД-5 із запалом УЗРГМ, які в конструктивному поєднанні відносяться до вибухового пристрою (боєприпаси).
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор відділу Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_7 просить вирок суду скасувати, у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Ухвалити новий вирок, яким визнати винуватим ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08.04.2014, № 1689-VII від 07.10.2014) та призначити покарання - 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є власністю обвинуваченого, за ч. 1 ст. 263 КК України - 3 роки позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів остаточно призначити покарання, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є власністю обвинуваченого.
На обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_8 фактично визнав свою провину, не відповідають дійсності, оскільки, як у своїй промові в судових дебатах так і у зверненні до суду з останнім словом, ОСОБА_8 просив його повністю виправдати, а відтак про визнання вини не може бути й мови.
Вказує, що за таких обставин, врахування судом визнання провини, як обставини, що пом'якшує покарання, є безпідставним.
Щодо інших обставин, визнаних судом пом'якшуючими покарання, сторона обвинувачення зазначає, що вони теж є сумнівними, а саме: питання щодо утримання хворої матері та неповнолітньої дитини належним чином не перевірялись; участь у бойових діях в зоні АТО - виглядає нелогічно, адже звідти він привіз гранату.
Вказує, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 263 КК України, відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України, є тяжким.
Зазначає, що з огляду на оскарження ухвали Октябрського районного суду від 30.11.2022 про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 111 КК України, вважав безпідставним врахування у вироку обставини, що обвинувачений приймав участь у бойових діях в зоні АТО, для застосування ст. 75 КК України.
Вважав, що на більш суворе покарання за ч. 1 ст. 263 КК України заслуговує особа, яка брала участь в АТО, а відтак є людиною, що розуміється на поводженні зі зброєю, але вирішила зберігати гранату за місцем проживання, наражаючи на небезпеку як себе, так і інших людей, у зв'язку з чим неможливо погодитись із звільненням ОСОБА_8 від відбування призначеного за ч. 1 ст. 263 КК України покарання з іспитовим строком.
Вказує, що місцевим судом не враховано тяжкість та обставини вчинення кримінального правопорушення, підвищену суспільну небезпеку злочину, те, що його вчинено в умовах воєнного стану та призначене ОСОБА_8 покарання є м'яким і недостатнім для виправлення обвинуваченого.
Позиції учасників судового провадження.
В суді апеляційної інстанції прокурор підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Обвинувачений та захисник заперечували проти цього.
Мотиви суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 , дотримався вказаних вимог Кримінально-процесуального законодавства.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація дій за ч.1 ст.263 КК України як придбання, носіння та зберігання бойового припасу без передбаченого законом дозволу - є правильним, оскільки ґрунтується на зібраних у кримінальному провадженні і перевірених у суді належних і допустимих доказах та детально наведених у вироку, як того вимагає ст. 374 КПК України.
Твердження прокурора про необхідність призначення більш суворого покарання через необхідність скасування ухвали суду Октябрського районного суду м. Полтави від 30.11.2022, якою ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.111 КК України та ухвалення судом апеляційної інстанції нового вироку із призначенням покарання за сукупністю злочинів - суперечить вимогам кримінально-процесуального закону.
Зокрема, відповідно до ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок. Обов'язковою умовою ухвалення судом апеляційної інстанції свого вироку є скасування вироку суду першої інстанції, а не ухвали. Отже вимоги прокурора в цьому контексті суперечать вимогам закону.
Що стосується призначеного покарання ОСОБА_8 за ч.1 ст.263 КК України як за окремий злочин, то, на переконання колегії суддів, таке покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
За змістом ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено про те, що, досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо (далі Постанова Пленуму №7).
Суд першої інстанції, при призначенні покарання виконав вказані вимоги закону та роз'яснення зазначені у Постанові Пленуму №7, врахував обставини вчиненого та особу обвинуваченого, а саме: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який за місцем проживання та роботи характеризується посередньо, раніше не судимий, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є учасником бойових дій в зоні АТО, має ряд захворювань, працює, на утриманні має неповнолітню дитину та хвору матір, відсутність обставин, які обтяжують покарання та обставини, що пом'якшують покарання - визнання вини, вчинення злочину вперше, участь у бойових діях в зоні АТО, утримання неповнолітньої дитини та хворої матері похилого віку.
Загальною підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням є результат об'єктивної можливості досягнення мети покарання без його реального виконання. Наявність цієї підстави підтверджується сукупністю обставин кримінального провадження, що передусім характеризують вчинений злочин і особу винного.
Ознаками, які характеризують особу винного та впливають на визначення загальної підстави звільнення від відбування покарання з випробуванням, є: вік; соціальний та професійний статус, робота або навчання; сімейний стан, діти; стан здоров'я, зловживання алкогольними напоями; щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні, визнання вини; поведінка у побуті і на роботі чи за місцем навчання; відносини винного із потерпілим. також до вказаних обставин провадження, що зумовлюють рішення суду про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, належить: примирення з потерпілим, відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди, тощо.
Враховуючи, що обвинувачений вину визнав, що підтвердив і у суді апеляційної інстанції, злочин вчинив вперше, був учасником бойових дій в зоні АТО, має на утриманні хвору матір похилого віку, судом правильно зроблено висновок про виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.
Нових обставин, які б переконали колегію суддів у протилежному висновку ніж той, до якого дійшов суд першої інстанції, в ході апеляційного розгляду колегії суддів наведено не було.
З огляду на викладене вище підстав, передбачених ст. 409 КПК України, для зміни чи скасування ухваленого по справі судового рішення щодо ОСОБА_8 , як про це ставиться питання в апеляційній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду ,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу прокурора - начальника відділу Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 30 листопада 2022 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
СУДДІ:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4