ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 554/6240/22 Номер провадження 22-ц/814/2635/23Головуючий у 1-й інстанції Блажко І.О. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Одринської Т.В.,
суддів Кузнєцової О.Ю., Пилипчук Л.І.,
за участю секретаря Сальної Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 грудня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із вказаним позовом, у якому прохав стягнути з Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, солідарно з ДБР та ТУ ДБР м. Полтава, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 650 000,00 грн. моральної шкоди. Судові втрати віднести на рахунок держави..
В обґрунтування позову зазначив, що 26.08.2021 він звернувся до ДБР із заявою про вчинення відносно нього кримінального правопорушення в рамках кримінальної справи №04580007. Відомості за заявою всупереч вимогам ст.214 КПК України внесені не були, досудове розслідування не розпочато.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28.09.2021 у справі №761/32999/21 його скаргу на бездіяльність ДБР про зобов'язання внести відомості до ЄРДР після отримання заяви про кримінальне правопорушення було задоволено, зобов'язано компетентних посадових осіб ДБР внести відповідні відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_2 від 26.08.2021 про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування. 02.12.2021 ДБР було направлено листа, яким було повідомлено, що ухвала від 28.09.2021 Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/32999/21 направлено до ТУ ДБР у м. Полтава, для розгляду в межах чинного законодавства.
Вказував, що станом на 04.07.2022, жодної інформації про те чи були внесені відомості до ЄРДР на виконання ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28.09.2021 у справі №761/32999/21 не має.
07.02.2022 було направлено адвокатський запит до ДБР щодо внесення відомостей до ЄРДР за його заявою від 26.08.2021 про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 28.09.2021 у справі №761/32999/21. 24.02.2022 було отримано лист відповідь №5124-22/10-5-04-01-2756/22 від 17.02.2022, в якому було вказано, що ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 28.09.2021 була скерована до ТУ ДБР в м. Полтава листом від 02.12.2021 №39506-21/10-16-06-21338/21, для виконання.
Також, як повідомлено у листі, ТУ ДБР в м. Полтава зобов'язаний повідомити адвоката, який направляв адвокатський запит до ДБР, про результати розгляду адвокатського запиту. Жодного повідомлення від ТУ ДБР в м. Полтаві ні йому, а ні адвокату Гальченко Н.Г. про результати виконання ухвали Шевченківського районного суду м.Києва від 28.09.2021 у справі №761/32999/21 повідомлено не було.
05.04.2021 було направлено адвокатський запит до ТУ ДБР в м. Полтава про надання інформації щодо внесення відомостей до ЄРДР, за його заявою від 26.08.2021.
Станом на 04.07.2022 ТУ ДБР в м. Полтава не надало відповіді на адвокатський запит про надання інформації щодо внесення відомостей до ЄРДР, за його заявою від 26.08.2021. На протязі майже 10 місяців всупереч вимог ст.214 КПК України внесені не були, досудове розслідування не було розпочате.
Вказував, що проведення належного розслідування та розгляду кримінальної справи за результатами яких було б прийнято обґрунтоване та справедливе рішення, надало б можливість ОСОБА_1 у подальшому звернутися до суду із заявою про перегляд обвинувального вироку відносно нього за нововиявленими обставинами.
Зазначав, що у зв'язку з плином часу можливість збору доказів у даній справі з кожним місяцем втрачається. Відсутність на даний час іншого ефективного засобу юридичного захисту від порушення прав ОСОБА_1 , інформації щодо ходу розслідування у сукупності із перерахованими вище обставинами, спричинює йому значну моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях та негативних переживаннях внаслідок порушення його прав, яке тривало 6 місяців, насторозі, тривозі, зниженому настрої, нервозності та дратівливості.
Свою моральну шкоду оцінює в розмірі 650000, 00 грн.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 01 грудня 2022 року у позові ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Судові витрати компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , посилаючись на необґрунтованість рішення та неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи, прохав скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 грудня 2022 року та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що судом не взято до уваги, через довготривале унеможливлення реалізації свого права щодо захисту своїх прав та інтересів, у нього виник дискомфорт та почуття несправедливості. Він постійно перебуває в напруженому психологічному стані, з'явилося почуття постійної тривоги, хвилювання, нервові розлади та безсоння.
Вказував, що твердження відповідача не мають ніякого зв'язку з тими обставинами, з приводу яких ним було подано позовну заяву, та якими йому було завдано моральної шкоди і не може бути обставинною, яка обгрунтовує судове рішення.
Від ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві надійшов відзив, у якому представник прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Вказував, що ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог не надано і матеріали справи не містять належних і допустимих доказів факту завдання йому шкоди, у тому числі в матеріалах справи відсутні будь-які висновки незалежних психологів-спеціалістів, експертів тощо щодо того, що ОСОБА_1 відчував постійні тривоги, хвилювання, нервові розлади, безсоння саме через відповідні дії ТУ ДБР у м. Полтаві та Державного бюро розслідувань.
Також, ОСОБА_1 не надано і матеріали справи не містять доказів протиправності дій ТУ ДБР у м. Полтаві та Державного бюро розслідувань та причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та наслідками у вигляді моральних страждань, які відчував ОСОБА_1 .
Вважає, що вказане свідчить про недоведеність ОСОБА_1 його позовних вимог, а тому, рішення суду першої інстанції прийнято обґрунтовано, із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права.
Також надійшов відзив від ДБР, у якому зазначено, що звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , як на підставу для задоволення його позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, посилається на те, що внаслідок дій ДБР на переконання позивача йому завдано моральну шкоду.
Однак зазначені апелянтом обставини не вказують на наявність в діях ДБР ознак заподіяння апелянту моральної шкоди.
Вказано, що зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 не зазначено та необгрунтовано в чому саме полягає завдана йому моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визнаючи розмір шкоди і якими доказами це підтверджується.
Представник ДБР прохав залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників справи, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 28.09.2021 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/32999/21 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноваженої особи ДБР яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР задоволено частково. Зобов'язано уповноважену особу ДБР виконати вимоги ч.1 ст.214 КПК України та невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до ЄРДР відомості про кримінальні правопорушення, викладені у заяві ОСОБА_1 від 26.08.2021, розпочати розслідування через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. В іншій частині у задоволенні скарги відмовлено (а.с.4, 5).
Встановлено, що ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва, 11.08.2022 внесені відомості до ЄРДР за №62022170010000250 за ч.1 ст. 367 КК України, що підтверджуються витягом із ЄРДР за №62022170010000250 (а.с.42).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано до позовної заяви жодного доказу в підтвердження своєї позиції та тверджень, а висновки зроблені з власних суб'єктивних міркувань, що вказує на не доведеність та необґрунтованість його доводів та позовної заяви в цілому. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів обставин, вказаних позивачем у позові щодо, спричинення йому моральних страждань саме діями (бездіяльністю) слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві, ДБР, якого саме та в саме такому розмірі. Реалізація ОСОБА_1 права на оскарження рішення чи бездіяльності слідчого не свідчить про протиправність дій органу досудового розслідування завдання цим шкоди позивачеві.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ст.56 Конституції України,кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.1 та п.9 ч.2 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно із ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Згідно зі статтею 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому з урахуванням положень п.10 ч.2 ст.16, ст.ст.21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
При розгляді справи позивач повинен надати докази, що свідчать про протиправність дій заподіювача шкоди, наявність причинно-наслідкового зв'язку між цими діями та заподіяною шкодою.
Зазначений вище правовий висновок висловлений в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у № 6-440цс16, постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №554/741/16-ц, від 25.04.2018 у №520/3307/16-ц.
Крім того, абз.2 п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають : наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Судом правильно встановлено, що правовідносини, які склалися між ОСОБА_1 та ТУ ДБР у м. Полтаві, ДБР врегульовані кримінальним процесуальним законодавством.
У рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2001від 23.05.2001 зазначено, що кримінальне судочинство визначено як врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Пунктом 4.2 зазначеного рішення передбачено, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури до суду може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності та не може бути предметом оскарження в порядку цивільного судочинства.
Сам факт звернення позивача з заявою до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про реальне порушення його прав, а не погоджуючись з рішеннями слідчого чи прокурора, він у повному обсязі реалізує своє конституційне право на доступ до правосуддя шляхом звернення до слідчого судді, який згідно п. 18 ч. 1 ст.3 КПК України здійснює судовий контроль за додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Ураховуючи наведене місцевий суд дійшов правильного висновку, що у спірних правовідносинах посадові особи ТУ ДБР у м. Полтаві, ДБР з огляду на положення КПК України, виконують не владні управлінські функції, а процесуальні функції, то положення статті 1174 ЦК України не підлягають застосуванню.
Вказане також підтверджується позицією Верховного Суду викладеною в постановах від 28.11.2018 у справі №638/9055/15, від 31.10.2018 у справі № 646/5224/17, від 10.10.2018 у справі №640/3837/17, від 04.07.2018 у справах №№ 641/2328/17, 638/14260/16, від 13.03.2019 у справі № 638/12193/16, від 11.09.2019 у справі №336/5519/18.
Щодо обґрунтування позовних вимог позивача щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за його заявою від 26.08.2021 протягом тривалого часу, що викликають у нього моральні страждання, зокрема, порушення його прав, слід зазначити наступне.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Так, позивачем не доведено та не надано доказів того, що йому завдано моральної шкоди працівниками ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, ДБР, а також, що їх діяння були протиправними внаслідок неналежного виконання ними покладених на них трудових чи службових обов'язків.
Таких доказів не було надано і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позовних вимогах ОСОБА_1 до ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, ДБР про стягнення моральної шкоди у розмірі 650 000 грн. слід відмовити повністю.
У свою чергу, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких він дійшов шляхом повного та всебічного з'ясування обставин справи.
Таким чином апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, не спростовують правильність та законність оскаржуваного рішення, не є суттєвими, тому не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 грудня 2022 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Т.В. Одринська
Судді О.Ю. Кузнєцова
Л.І. Пилипчук