ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 638/12429/20 Номер провадження 22-ц/814/1153/23Головуючий у 1-й інстанції Штих Т.В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя О.В.Чумак,
судді Дорош А.І., Дряниця Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2021 року в складі судді Штих Т.В., по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент територіального контролю Харківської міської ради, Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, про знесення самочинно збудованого нерухомого майна.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом, який уточнила у січні 2021 року, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент територіального контролю Харківської міської ради, Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про зобов'язання знести самочинно збудоване нерухоме майно, з наступним відшкодуванням ОСОБА_3 підтверджених витрат на знесення самочинної забудови ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, вона, ОСОБА_1 , є власником земельної ділянки та будинку по АДРЕСА_1 .
З січня 2019 року на сусідній земельній ділянці за адресою АДРЕСА_2 , розпочалися будівельні роботи.
Позивачка зазначає, що будівельні роботи на вказаній земельній ділянці проводяться без належних документів та просить зобов'язати її, ОСОБА_1 , знести самочинну забудову за адресою АДРЕСА_2 , з наступним відшкодуванням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підтверджених витрат на знесення самочинної забудови на її, ОСОБА_1 , користь.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент територіального контролю Харківської міської ради, Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, про знесення самочинно збудованого нерухомого майна залишено без задоволення.
Рішення мотивоване тим, що позивач обрала неналежний спосіб захисту порушеного права.
На вказане рішення позивач подала апеляційну скаргу до Харківського апеляційного суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення, порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи, просить скасувати рішення місцевого суду, ухвалити нове, яким задовольнити її позов.
Позивач вважає, що обрала належний спосіб захисту порушеного права, який відповідає роз'ясненням, наведеним у п.17 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.3.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», а також узгоджується з судовою практикою щодо застосування судами першої інстанції положень ст. 376 ЦК України та ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив та не надав належної оцінки викладеним в позові обставинам, фактам і доказам.
Справа перебувала у провадженні Харківського апеляційного суду та за розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач в апеляційній скарзі просить розглянути справу без її участі. Судова повістка про виклик до суду відповідача ОСОБА_2 , який також є представником за довіреністю ОСОБА_3 , повернута до суду апеляційної інстанції з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням відповідно до ст. 128 ч. 8 п.3 ЦПК України.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент територіального контролю Харківської міської ради, Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, повідомлені про день, час і місце розгляду справи на електронні адреси, що є належним повідомленням відповідно до ст. 128 ч. 8 п.2 ЦПК України.
Неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, що відповідає ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції встановив, і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.03.2005 р. у справі №2-3565/2005 та земельної ділянки за цією ж адресою відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю, серії Р1 №692592, площею 0,0966 га в межах згідно з планом, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с. 20-23, 24 том 1).
Позивачка зазначає, що з січня 2019 року на сусідній земельній ділянці за адресою АДРЕСА_3 ), розпочалися будівельні роботи без дозвільних документів.
На підтвердження своїх доводів позивачкою надано зокрема копії листів Департаменту територіального контролю виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області від 09.10.2019 №15493/0/226-19, від 08.11.2019 №17304/0/226-19,від 24.02.2020 №3268/0/226-20, АТ «ОГС «Харківміськгаз» від 01.10.2019; технічного висновку про стан будівельних конструкцій житлового будинку літ Ж-1 по АДРЕСА_1 , (колишня вул. Червого льотчика), з метою визначення негативного впливу проведеної реконструкції одноповерхневої будівлі з прибудовою та надбудовою, що розташована на земельній ділянці по АДРЕСА_4 (колишня вул. Червоного льотчика), виконаного ТОВ «Харківбудніпроект» на замовлення ОСОБА_1 , у 2020 році; витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 26.11.2019 за заявою ОСОБА_1 , висновку експерта №829 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи по заяві ОСОБА_1 від 26.06.2020, складеного 18.12.2020 Полтавським відділенням ННЦ «Інститут судових експертиз ім. засл.проф.М.С.Бокаріуса» (а.с. 25-32, 38-156, 196-207 том 1).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 , відповідно до договору купівлі-продажу від 24.07.2018 р., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір В.В., зареєстрованим у реєстрі за № 3454 (том 1 а.с. 243-245).
Доказів щодо наявності чи відсутності у відповідачів дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об'єкту за адресою: АДРЕСА_4 , не надано.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції послався на те, що позивач обрала неналежний спосіб захисту порушеного права.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Аналогічні положення закріплені у ст. 316 ч.1, 317, 319, 321 ч.1 ЦК України
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема: визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення .
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки, у встановленому порядку, особі під уже збудоване нерухоме майно, в разі, якщо це не порушує права інших осіб.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», виконання будівельних робіт дозволяється після реєстрації повідомлення або декларації про початок виконання будівельних робіт чи видачі Інспекцією дозволу на виконання будівельних робіт.
Згідно ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.
Законом України, який введений державою для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів є Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», 4.8 ст. 39 зазначеного Закону встановлено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.
Згідно п. 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №461 від 13.04.2011р у разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду воно приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком. Отже визнання у судовому порядку право власності на об'єкт будівництва не позбавляє обов'язку введення його експлуатацію.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із частиною третьою статті 13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
При цьому, за положеннями частини четвертої цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
З урахуванням змісту вище наведеної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 653/104/19 (провадження № 61-18648св20).
Відповідно до вимог частини сьомої статті 376 ЦК України для задоволення позову у цій категорії справ (про знесення самочинно збудованого нерухомого майна) необхідна наявність таких фактів, як неможливість перебудови об'єкта або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови; у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов'язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову; знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі № 320/1889/17-ц (провадження № 61-8737св20).
Крім цього, Верховний Суд у постанові від 29 січня 2020 року у справі №822/2149/18 дійшов висновків, що відповідно до частин 1, 4, 7 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об'єкта самочинного будівництва.
За змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: (1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил.
У цих випадках з позовом про зобов'язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.
У випадках, коли до суду з позовом про знесення самочинного будівництва звертається орган державного архітектурно-будівельного контролю, належить керуватися частиною першою статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI, за якою у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
Можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки.
В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об'єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.
Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).
В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.
У роз'ясненнях, наданих у п.17 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.3.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», на які зокрема посилається позивачка в апеляційній скарзі, чітко зазначено, що позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 ЗК.
Якщо позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно пред'явлено до власника (користувача) земельної ділянки, який заперечує проти визнання права власності на це майно за особою, що його збудувала, власник (користувач) має право відповідно до вимог статті 123 ЦПК пред'явити зустрічний позов про знесення нерухомого майна.
Позов може бути пред'явлено до особи, яка здійснила будівництво, як про зобов'язання знесення забудови, так і про знесення забудови за рішенням суду самим власником (користувачем) земельної ділянки за рахунок особи, яка здійснила самочинне будівництво, з одночасним відшкодуванням підтверджених витрат на його знесення.
Позивачка, звертаючись до суду з цим позовом, просить зобов'язати її, ОСОБА_1 , знести самочинну забудову за адресою АДРЕСА_2 , з наступним відшкодуванням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підтверджених витрат на знесення самочинної забудови на її, ОСОБА_1 , користь, посилаючись на те, що будівельні роботи на вказаній земельній ділянці проводяться без належних документів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обраний позивачкою вид захисту свого права не відповідає вимогам законодавства, оскільки законом не передбачено зобов'язання саме позивача знести самочинно збудовані споруди з відшкодуванням відповідачами підтверджених витрат на його знесення.
Тоді як належним способом захисту права власника у даному випадку може бути зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, знесення забудови, або знесення забудови за рішенням суду самим власником (користувачем) земельної ділянки за рахунок особи, яка здійснила самочинне будівництво, з одночасним відшкодуванням підтверджених витрат на його знесення.
Разом з тим таких позовних вимог ОСОБА_1 не заявляла.
Крім цього колегія суддів наголошує, що знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 31 травня 2021 року при розгляді справи № 320/1889/17-ц.
Позивачкою не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що усунення перешкод шляхом знесення самочинного будівництва є єдиним способом захисту порушеного права, і відповідачі відмовляються усунути перешкоди у будь-який інший спосіб.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з наведених в апеляційній скарзі мотивів колегією суддів не встановлено.
За таких обставин апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2021 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В.Чумак
Судді А.І.Дорош
Ю.В.Дряниця