Справа № 760/9587/22
Провадження № 2/760/129/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 року м. Київ
Суддя Солом'янського районного суду м. Києва Козленко Г.О., при секретарі - Дубаній О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати,-
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія», згідно з яким, враховуючи уточнення до позовної заяви, просив суд:
-визнати незаконним та скасувати наказ акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» від 13.04.2022 року № 63-к «Про призупинення дії трудових договорів» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 ;
-стягнути з акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 14.04.2022 року і до 28.09.2022 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 15.10.2020 року ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з АТ «Об'єднана гірничо-хімічна компанія».
28.12.2020 року головного спеціаліста відділу економічної та внутрішньої безпеки департаменту з безпеки АТ «ОГХК» ОСОБА_1 переведено на посаду заступника директора департаменту безпеки АТ «ОГХК».
24.05.2021 року ОСОБА_1 переведено на посаду заступника директора департаменту - начальника відділу економічної та внутрішньої безпеки департаменту з питань безпеки та контрольно-ревізійної роботи АТ «ОГХК» з посадовим окладом згідно штатного розпису.
Указом Президента України від 24.02.2022 року за № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 року строком на 30 діб відповідно до Указу Президента від 14.03.2022 року № 133/2022.
Указом Президента України від 22.04.2022 року за № 259/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17.05.2022 року за № 341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 року строком на 90 діб.
Під час дії воєнного стану наказом т.в.о. голови правління АТ «ОГХК» від 24.02.2022 року за № 26 встановлено з 24.02.2022 року дистанційний режим роботи для працівників центрального апарату управління АТ «ОГХК» на час дії військового стану у державі.
При цьому, після переходу на дистанційний режим роботи позивач перебував на зв'язку з працівниками відділу економічної та внутрішньої безпеки департаменту безпеки АТ «ОГХК» та керівником департаменту та виконував свої трудові функції.
Разом з тим, з 24.02.2022 року позивачу безпідставно було обмежено доступ до робочої електронної пошти товариства, проігноровано наведені ним факти щодо можливості виконувати свої трудові функції та дотримання ним режиму дистанційної роботи, встановленого наказом т.в.о. голови правління АТ «ОГХК» від 24.02.2022 року №26, внаслідок чого в Табелі обліку використання робочого часу безпідставно зазначено «невідоме місцезнаходження» та не виплачена заробітна плата.
У подальшому, наказом АТ «ОГХК» від 13.04.2022 року за № 63-к «Про призупинення дії трудових договорів» з 14.04.2022 року з ОСОБА_1 було призупинено дію трудового договору у межах дії Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Згідно наданої інформації АТ «ОГХК» листом № 110/639 від 18.07.2022 року, даний наказ був направлений для ознайомлення зазначеним у наказі працівникам на адреси індивідуальної корпоративної пошти з доменом ІНФОРМАЦІЯ_1, однак оскільки позивач був обмежений відповідачем у користуванні своєю корпоративною поштою, про обставини щодо призупинення трудових обов'язків та з копією відповідного наказу він ознайомився лише після отримання вищенаведеного листа АТ «ОГХК» від 18.07.2022 року.
Як зазначено у вказаному наказі, підставою для призупинення дії трудових договорів є значне зменшення обсягів виробництва внаслідок військової агресії проти України та неможливість надання роботи у повному обсязі.
Разом з тим, позивач не погоджується з вказаним наказом, з огляду на те, що розпорядженням т.в.о. голови правління АТ «ОГХК» № 34-а від 23.05.2022 року скасовано дистанційний режим роботи центрального офісу у зв'язку з поновленням роботи центрального апарату АТ «ОГХК», а також зобов'язано працівників центрального апарату приступити з 01.06.2022 року до виконання обов'язків за посадою в приміщенні центрального офісу, а працівникам центрального апарату за списком в додатку для виведення на роботу з простою звернутися з відповідною заявою.
Також, наказом т.в.о. голови правління АТ «ОГХК» № 64 від 23.05.2022 року оголошено простій з 24.05.2022 року по 24.06.2022 року працівникам центрального апарату не з вини працівників за списком у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення діяльності центрального апарату АТ «ОГХК», при цьому вказані працівники повинні перебувати в приміщенні офісу.
За вказаних обставин, позивач вважає, що наведені у вищенаведених наказах та розпорядженнях дані вказують на те, що є частина працівників центрального апарату, яка може працювати без простою, є частина працівників того самого апарату, яка працює, але знаходиться в простої не з вини працівників, а є такі ж працівники, з якими призупинено дії трудових договорів, оскільки обсяг виробництва зменшився.
Наведене, на переконання позивача, суперечить відсутності можливості організаційних та технічних можливостей, і підтверджує можливість центрального апарату повноцінно працювати.
У зв'язку з зазначеним, а також посилаючись на положення ст. 235 КЗпП України, позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 02.08.2022 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 04.08.2022 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
23.08.2022 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на наступні обставини в їх сукупності:
- після ознайомлення з Наказом № 28 від 16.03.2022 року «Щодо використання засобів електронного зв'язку» позивач жодного разу не повідомляв про відсутність у нього доступу до месенджеру Teams;
- щодо тверджень позивача про неодноразові звернення до директора IT департаменту АТ «ОГХК» з проханням про підключення до електронної пошти з доменом ІНФОРМАЦІЯ_1, поновленні паролю доступу, то такі звернення не надходили ані на корпоративну електронну пошту з доменом ІНФОРМАЦІЯ_1 директора IT департаменту АТ «ОГХК», ані на офіційну електронну пошту АТ «ОГХК» ІНФОРМАЦІЯ_2;
- АТ «ОГХК» не володіло інформацією щодо місця перебування позивача та інформацією про можливість виконання роботи позивачем, адже інформація щодо місця перебування позивача у жодній із вказаних груп в месенджерах позивачем не наводилася, а переписка тільки вказує на те, що позивач живий та здоровий;
- позивачем не було надано жодного заперечення щодо наказу від 13.04.2022 року за № 63-к, будь-яке повідомлення щодо готовності продовжити роботи АТ «ОГХК» не направляв ані засобами поштового зв'язку, ані на офіційну електронну пошту АТ «ОГХК»;
- позивачем порушено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, визначені у ст. 233 КЗпП України;
- позивачем порушено порядок оскарження наказу про призупинення дії трудового договору та, як наслідок, обрано невірний спосіб захист своїх прав.
30.08.2022 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача на позовну заяву, в якій він зазначив, що відповідач не навів, яким чином місцезнаходження працівника під час дистанційного режиму роботи впливає на виконання його обов'язків, як і не навів чим передбачено надання такої інформації. Також, на переконання позивача, відповідач взагалі не вказав, чим саме підтверджується відсутність можливості надання роботи позивачеві. Доводи відповідача про неналежний спосіб захисту є невірними, оскільки кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
31.08.2022 року до суду надійшла заява позивача про забезпечення доказів.
08.09.2022 року до суду надійшла заява позивача про визнання причин пропущення строків для звернення до суду поважними та поновлення цих строків. Вказана заява мотивована тим, що у зв'язку із бойовими діями, які відбулися на території Ірпінської міської територіальної громади, 29.03.2022 року житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , де проживав позивач разом із сім'єю, знищено внаслідок втручання боєприпасу та пожежі, також знищено інше майно, зокрема транспортні засоби. Також, позивач зазначав, що про свої порушені права він дізнався лише з лита АТ «ОГХК» від 18.07.2022 року, в якому було надано інформацію про причини невиплати заробітної плати та зазначено про призупинення трудових відносин з ним.
14.09.2022 року до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь позивача на відзив, в яких він зазначив, що норми чинного законодавства не передбачають обов'язку роботодавця розшукувати працівника, проте у випадку відсутності працівника та невиконання ним своїх трудових обов'язків необхідно отримати пояснення такого працівника щодо причин такого невиконання та такої відсутності. Також, вказував, що метою уникнення чинників, які призводили до самоліквідації товариства, з метою збереження виробничих потужностей та цілісності трудового колективу та мінімізації ризиків нанесення збитків внаслідок військової агресії російської федерації, товариством запроваджено оптимізацію за всіма ключовими напрямками діяльності товариства, у тому числі і прийнято рішення про призупинення трудових договорів з працівниками, які не задіяні в основних виробничих процесах товариства за відповідним поданням керівника за напрямком.
16.09.2022 року до суду надійшло клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи, а саме: відповідь Міністерства економіки України на запит від 08.09.2022 року щодо надання інформації стосовно АТ «ОГХК» та скріншоти з офіційного сайту АТ «ОГХК».
19.09.2022 року до суду надійшло клопотання відповідачів про долучення доказів до матеріалів справи, які були витребувані судом, а саме: повні тексти наказів та розпоряджень з додатками за період з 24.02.2022 року, а також документи, що підтверджують неможливість надання позивачу роботи в повному обсязі за наведених в наказі про призупинення дії трудових договорів підстав та формулювань.
19.09.2022 року до суду надійшла заява позивача про врахування обставин, передбачених ч. 3 ст. 81 ЦПК України, а саме: за фактом вчинення посадовими особами АТ «ОГХК» щодо позивача кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 175 КК України, а саме безпідставна невиплата заробітної плати більш як за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи, або організації незалежно від форми власності, вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, до Єдиного реєстр досудових розслідувань внесені відомості за №12022100090001912 від 29.08.2022 року. Крім того, скориставшись електронною формою для повідомлень про корупцію, яка запровадження на офіційному сайті товариства, позивачем було подано повідомлення про можливі корупційні порушення у роботі товариства.
19.09.2022 року до суду надійшла заява позивача про виклик свідків.
25.01.2023 року до суду надійшло клопотання представника позивача про долучення доказів до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 25.04.2023 року частково задоволено клопотання позивача про витребування доказів від Фонду державного майна України.
Ухвалою суду від 21.06.2023 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
19.07.2023 року на виконання вимог ухвали від Фонду державного майна України надійшли документи, що надійшли до Фонду листом АКТ «ОГХК» від 11.07.2023 року за № 112/869.
03.10.2023 року до суду надійшли пояснення представника позивача щодо позову.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що згідно зі статутом АТ «ОГХК» засноване на державній власності, його єдиним засновником є держава, а уповноваженому органу управління належить сто відсотків статутного капіталу. Товариство відноситься до суб'єктів господарювання державного сектора економіки та здійснює виробничо-промислову діяльність з метою отримання прибутку.
В трудових відносинах з АТ «ОГХК» позивач перебував з 15.10.2020 року.
24.05.2021 року ОСОБА_1 переведено на посаду заступника директора департаменту - начальника відділу економічної та внутрішньої безпеки департаменту з питань безпеки та контрольно-ревізійної роботи АТ «ОГХК» з посадовим окладом згідно штатного розпису.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.
Під час дії воєнного стану наказом т.в.о. голови правління АТ «ОГХК» від 24.02.2022 № 26 встановлено з 24.02.2022 дистанційний режим роботи для працівників центрального апарату управління АТ «ОГХК» на час дії військового стану у державі.
Наказом AT «ОГХК» від 13.04.2022 року № 63-к «Про призупинення дії трудових договорів», з 14.04.2022 з позивачем призупинено дію трудового договору у межах дії Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Як вбачається з тексту вказаного наказу, підставою вказаного є значне зменшення обсягів виробництва внаслідок військової агресії проти України та неможливість надання роботи у повному обсязі.
Наказом АТ «ОГХК» від 27.09.2022 року за №417-к поновлено з 07.10.2022 року з ОСОБА_1 , заступником директора департаменту з питань безпеки та контрольно-ревізійної роботи - начальником відділу внутрішньої та економічної безпеки, призупиненого наказом АТ «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» від 13.04.2022 року № 63-к «Про призупинення дії трудових договорів».
Наказом АТ «ОГХК» від 28.09.2022 року за № 423-к звільнено ОСОБА_1 з займаної посади 28.09.2022 року за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України, на підставі заяви ОСОБА_1 .
Так, ст. 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Статтею 23 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка, в разі необхідності, доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
Частина I Європейської соціальної хартії закріплює, що сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: 1. Кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає. 2. Усі працівники мають право на справедливі умови праці. 3. Усі працівники мають право на безпечні та здорові умови праці.
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Зміст права на працю, закріпленого положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права.
Трудові відносини в Україні врегульовані ст. 1 КЗпП України.
Статтею 21 КЗпП України проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров'я.
Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується відпрацювати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник Підприємство, установа, організація або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язані виплачувати працівникам заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Умови, підстави та порядок розірвання контракту визначені положенням Кодексу законів про працю України.
Основоположні права громадян, пов'язані з реалізацією права на працю, передбачені ст.ст. 43-46 Конституції України.
Разом з тим, відповідно до ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Відповідно до змін, внесених Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Згідно з пунктом 3 Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43,44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до п.п. 5 п. 1 ст. 6 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із п. 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
З огляду на викладене вище, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритет незастосування на період дії воєнного стану.
Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
Частиною першою статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.
В подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ від 01.07.2022 внесено зміни до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
У редакції Закону від 19.07.2022 року ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» викладена в новій (розширеній) редакції. Зокрема у ч. 1 даної статті дане більш розширене визначення поняттю призупинення дії трудового договору та вказано, що це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором.
У частині 2 даної статі вказано, що наказ про призупинення дії трудового договору повинен містити кількість, категорії і прізвища, ім'я, по батькові інші персональні данні відповідних працівників.
Таким чином, законодавець прямо передбачив, що призупинення дії трудового договору може відбуватись не по відношенню до всього персоналу, а відносно конкретних працівників (наведених у відповідному переліку).
При цьому, умовами такого призупинення на тлі російської військової агресії є неможливість надання та виконання певної роботи (в новій редакції ст. 13 Закону неможливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором).\
Таким чином, суд вважає, що підставами для призупинення дії трудового договору відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» може бути не лише абсолютна непрацездатність підприємства через його руйнування чи руйнування частини його інфраструктури, а й інші, викликані збройною агресією, фактичні та економічні чинники, які не дозволяють забезпечити працівника роботою, яку він виконував раніше, наприклад: скорочення замовлень чи обсягу послуг, які надаються підприємством, суттєве зниження доходів підприємства, неможливість виконання роботодавцем перед працівником зобов'язань з виплати заробітної плати та страхових внесків тощо.
При цьому саме на керівництво підприємства покладаються дискреційні повноваження щодо визначення переліку працівників, з якими необхідно призупинити дії трудових договорів, з самостійним визначенням відповідних трудових критеріїв для цього (певні посади, що можуть бути незадіяні в умовах зміненої господарської діяльності; кваліфікація окремих працівників, наявність у них певних знань, навичок та умінь, допущення певними працівниками порушень трудового розпорядку тощо).
Суд звертає увагу на те, що призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, а Законом визначено, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
Так, статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» з відповідними змінами встановлено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором.
Водночас, Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022 не скасував дію наказів про призупинення трудових відносин, виданих роботодавцями у період з 24.03.2022 по 19.07.2022.
Таким чином, відповідач, який видав наказ 63-к від 13.04.2022 року «Про призупинення дії трудового договору на період дії воєнного стану», не повинен доводити відповідність цього наказу критерію «неможливості обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором», оскільки такі зміни набрали чинності через декілька місяців після видачі наказу.
У свою чергу, як вже зазначалося вище, підставою видачі наказу про призупинення дії трудових правовідносин з працівниками відповідача, у тому числі з позивачем, слугувало значне зменшення обсягів виробництва внаслідок військової агресії проти України та неможливість надання роботи у повному обсязі.
Зупинення роботи Товариства внаслідок військової агресії на території м. Києва, Дніпропетровської та Житомирської областей, на території яких товариство здійснює свою діяльність також підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2022 року № 199 «Питання надання у 2022 році застрахованим особам одноразової матеріальної допомоги у зв'язку із втратою частини заробітної плати (доходу), робота (економічна діяльність) яких тимчасово зупинена внаслідок проведення бойових дій під час воєнного стану в Україні», Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2021 року № 1272 «Деякі питання надання допомоги в рамках Програми «єПідтримка», Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 року за № 204-р «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми «єПідтримка».
У листі від 28.02.2022 року за №2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереробної сили): військову агресію РФ проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними причинами обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставини непереробної сили).
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» позивача було повідомлено про призупинення дії трудового договору в доступний спосіб, а саме: на адресу індивідуальної корпоративної пошти із доменом ІНФОРМАЦІЯ_1, що було передбачено наказом № 28 від 16.03.2022 року «Щодо використання засобів електронного зв'язку».
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що оскаржуваний наказ відповідає вимогам ст. 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" та об'єктивним економічним реаліям, в яких відповідач опинився внаслідок збройної російської агресії, не містить ознак дискримінації по відношенню до позивача, отже, підстави для визнання оспорюваного наказу незаконним та його скасування в суду відсутні.
Разом з тим, будь-яких належних та допустимих доказів того, що позивач як до, так і з часу призупинення дії трудового договору і до моменту звільнення відповідно до поданої ним заяви, мав можливість та заявляв про готовність вийти на роботу й виконувати роботу відповідно до своїх посадових обов'язків матеріали справи не містять.
Натомість, самим позивачем у позові було зазначено, що він мав перепони у використанні інформаційно-комунікаційних технологій через бойові дії, а у подальшому через знищення оселі позивача.
Посилання позивача на відключення відповідачем його корпоративної пошти суд вважає безпідставними, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження цих обставин.
До того, позивач не був позбавлений можливості звернутися до відповідача за допомогою інших доступних засобів електронного зв'язку, які визначені, серед іншого, у наказі № 28 від 16.03.2022 року.
За вказаних обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення своїх позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 289, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.О. Козленко