Справа № 369/11531/23
Провадження № 2/369/5307/23
РІШЕННЯ
Іменем України
05.12.2023 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.
секретаря Соловюк В.І.
за участі
представника позивача ОСОБА_1
відповідачки ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майн подружжя, -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2023 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що він перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 03 серпня 2013 року, мають спільних дітей: ОСОБА_4 , 2018 року народження, та ОСОБА_5 , 2014 року народження. За час спільного проживання ними набуто у власність: АДРЕСА_1 , автомобіль марки Mercedes-Benz GSL 450, 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , автомобіль марки KIA Sportage, 2019 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Спільне життя не склалось, за рішенням суду їх шлюб розірвано. Після припинення спільного проживання дійти згоди щодо спільного майна вони не можуть. Оскільки майно придбане за час шлюбу та за спільну кошти подружжя, то їх частки в праві власності на квартиру є рівними, кожному по частині. Автомобілі при поділі майна слід залишити у користуванні того, хто ним користується, а саме йому - автомобіль марки Mercedes-Benz GSL 450, відповідачці - автомобіль марки KIA Sportage.
Просив суд:
визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині за кожним право власності на кватиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль марки Mercedes-Benz GSL 450, 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;
визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки KIA Sportage, 2019 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 липня 2023 відкрито провадження по справі та визначено розгляд проводити за правилами загального позовного провадження.
06 листопада 2023 року до суду подані письмові пояснення відповідачки ОСОБА_2 . Не погоджуючись з доводами позову, відповідачка вказала, що позивач у якості поділу майна подружжя залишає собі автомобіль вартістю 53 500 дол.США, а їй - 23 000 дол.США. Такий поділ не відповідає рівності часток. Оскільки позивачу залишається вартісне майно, він має компенсувати їй різницю в розмірі 566 080 грн. Тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме додатково суду слід вирішити питання про стягнення компенсації за її частку.
08 листопада 2023 року до суду подані пояснення позивача. Додатково позивач вказав, що відповідачка просить стягнути компенсацію вартості автомобіля, визначаючи його за ринковою вартістю. Але, даний автомобіль був привезений з-закордону з механічними ушкодженнями, тому його реальна ринкова вартість значно нижча. Тому визначити його реальну вартість неможливо з наявних у справі документів. При вирішення також вважав за необхідне врахувати, що за весь час зареєстрованого шлюбу відповідачка не працювала, займалась вихованням дітей. Він повністю утримував родину, придбав квартиру, автомобілі кожному, оплачував навчання дружини. Після початку війни, відповідачка виїхала з дітьми до Польщі, де він повністю їх утримував. Тому підстави для стягнення компенсації відсутні.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2023 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду в судове засідання.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольни з підстав, викладених у позові та додаткових поясненнях.
У судовому засіданні відповідачка позов не визнала з урахуванням стягнення компенсації, просила задоволити позов та стягнути на її користь компенсацію в розмірі 566 080 грн..
Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, дійшов до наступних висновків.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Судом встановлено, що 03 серпня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м.Сміла Смілянського районного управління юстиції у Черкаській області
Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 11 липня 2023 року шлюб між сторонами розірвано.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.
За ст. 18 СК України кожен учасник сімейних правовідносин має право звернутись до суду за захистом свого права або інтересу. Способами захисту є встановлення правовідношення.
Враховуючи наведене, суд при вирішенні спору про поділ майна подружжя враховує період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі з 03 серпня 2013 року по 11 серпня 2023 року (дата набрання рішенням суду по справі 369/9259/23 визначена з Єдиного реєстру судових рішень).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об'єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частини перша, друга статті 65 СК України).
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.
Встановлено, що 04 травня 2021 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М.
Також придбано два автомобілі: марки Mercedes-Benz GSL 450, 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_3 , та марки KIA Sportage, 2019 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , яким користується ОСОБА_2 .
При розгляді справи сторони не заперечували факту придбання майна у період зареєстрованого шлюбу та за спільні кошти подружжя, не заперечували щодо користування автомобілями.
Оскільки спірне майно придбане за час зареєстрованого шлюбу, жодна із сторін не спростувала презумпцію спільності майна та вкладення лише особистих коштів, тому суд приходить до висновку, що кватира та два автомобілі є спільним майном подружжям, та їх частки є рівними. При розгляді справи сторони визнавали, що автомобіль марки Mercedes-Benz GSL 450 перебуває у користуванні ОСОБА_3 , а марки KIA Sportage - ОСОБА_2 . Сторони не заперечують, що при розподілі майна слід залишити автомобілі у користуванні того, хто ним і користується. Тому позовні вимоги підлягають до задоволення.
У частині стягнення компенсації суд відмовляє. Так, ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, від 21 грудня 2007 року - рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
Відповідно до ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України щодо присудження співвласнику грошової компенсації за частку у спільному майні, який викладено у постанові від 13.01.2016 по справі №6-2925цс15, випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються ст.364 ЦК України. З урахуванням закріплених в п.6 ст.3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до ч.3 ст. 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Так, у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2023 року у справі №202/4972/20 зазначено, що вартість майна, що підлягає поділу визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Матеріали справи взагалі не містять підтвердження вартості автомобілів, їх технічний стан, які б надавали суду змогу визначити середню ринкову вартість. За таких обставин суд приходить до висновку, що ринкова вартість автомобілів є недоведеною та необґрунтованою не є підставою для стягнення компенсації у розмірі 566 080 грн.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд приходить до висновку, що відповідачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для стягнення з грошової компенсації у розмірі 50 % ринкової вартості майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, у сумі 566 080 гривень.
З матеріалів справи не можливо встановити вартість автомобілів на час вирішення спору. Жодних належних та допустимих доказів реальності вартості автомобілів на час вирішення справи сторонами не надано та вартість не погоджена при розгляді справи. Суд не може ґрунтувати рішення на припущеннях. Клопотань про призначання експертизи сторони не заявляли. Тому суд розділяє автомобілі відповідно до встановленого між сторонами порядку користування.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майн подружжя задоволити.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль марки Mercedes-Benz GSL 450, 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки KIA Sportage, 2019 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Інформація про позивача: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 .
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 05 грудня 2023 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ