ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2023 року м.Черкаси справа № 925/1229/23
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Г.М.Скиби, за участю секретаря судового засідання А.М.Буднік, у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду розглянув справу за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ, вул.Єжи Гедройця,5
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теп-Транско", Черкаська область, Черкаський район, с.Геронимівка, вул.Благовісна,1
про стягнення 2058000,00 грн заборгованості за договором,
за участю повноважених представників сторін:
від позивача: Гамарц О.С. - адвокат - за ордером - в режимі ВКЗ;
від відповідача: Білий М.М. - адвокат - за ордером.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось в Господарський суд Черкаської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теп-Транско" з вимогою про стягнення 2058000,00 грн заборгованості за договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020 та про відшкодування судових витрат (вимога з прохальної частини позовної заяви) .
Відповідачем подано відзив на позовну заяву. Вимоги заперечні повністю з мотивів проведення розрахунку за вказаними позивачем реквізитами та нарахуваннями у перевізних документах. Також відповідач просить застосувати строк позовної давності до спірних відносин - вх.суду №17023 від 16.10.2023.
У судовому засіданні 24.11.2023:
Представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог. Вказує на помилку персоналу позивача на станції завантаження при нарахуванні плати за перевезення вантажу, але це не спростовує обов'язок відповідача провести належні та повні розрахунки за наданні послуги з перевезення вантажу залізницею у міжнародному сполученні.
Представник відповідача заперечує доводи позивача та вказує про проведення нарахування та стягнення плати позивачем самостійно на станції відправлення за рахунок авансових платежів з рахунку відповідача - без участі самого відповідача. Помилки при нарахуванні допущені працівниками позивача. Договірні відносини виконані, перевезення проведено, грошові кошти з рахунку відповідача списані позивачем. Наразі позивач намагається ревізувати господарські відносини та виконаний договір і достягати грошові кошти, що не відповідає принципам добросовісності господарських відносин. Просить в позові відмовити.
За результатами судового розгляду судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до приписів ст.ст. 233, 240 ГПК України.
Судом встановлено та перевірено доказами такі взаємовідносини сторін та обставини:
25.02.2020 між сторонами був укладений публічний письмовий договір про надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом, де Українська залізниця виступає як перевізник, виконавець (позивач, кредитор стягувач), а ТОВ "Теп-Транско" виступає як замовник та споживач послуги (відповідач, боржник).
Договір укладено за результатами проведеного позивачем електронного аукціону №RCE001-UA-20220815-34275 закупівель послуг.
В серпні 2022 року відповідач відправив дві партії сільськогосподарського збіжжя у вагонах-зерновозах позивача (партії по 50 вагонів) зі станції відправлення Корсунь до станції призначення Одеса-Порт. Замовлення на перевезення оформлено перевізними документами: залізничні накладні внутрішнього сполучення №40882607 та №40987117 відповідно до Правил оформлення перевізних документів - наказ Мінтрансу України №873 від 09.12.2002 (п.2.5).
Всі провізні платежі за послуги стягнуті позивачем в безспірному порядку на станції завантаження вантажу -Корсунь, що відображено в п.34 спірних залізничних накладних №40882607 та №40987117.
Коригування розміру платежів не відбувалося. Відомість платежів відповідачеві не надсилалась. Звірка заборгованості між замовником і виконавцем не проводилась і письмові документи не оформлялись.
Позивач вважає своє право на повне отримання платежів в сумі 2058000 грн порушеним як помилково не донараховані замовнику та звернувся в господарський суд з позовом про стягнення з відповідача заборгованості.
Відповідач вимоги заперечив категорично і просить в позові відмовити, застосувавши строк позовної давності.
Інших доказів, документів, пояснень у справу не надано.
Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Позивач звернувся в Господарський суд Черкаської області із позовом до відповідача про стягнення заборгованості 2058000 грн за надані послуги транспортування вантажу на підставі виконаного договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020, а також про відшкодування судових витрат.
Стосовно тривалості вирішення спору:
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим ЗУ від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, ЗУ "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 у зв'язку з неспровокованою військовою агресією російської федерації проти України.
Справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Суд відзначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується "процесуальна" справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) "Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece" від 06.07.2010 №54111/07).
Статус сторін в процесі: позивач Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" утворене відповідно до вимог ЗУ "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та положень постанови КМУ №200 від 25.06.2014 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". 100% акцій закріплюються в державній власності. Підприємство було утворено шляхом злиття з іншими підприємствами та установами залізничного транспорту. Підприємство є суб'єктом природної монополії за Законом. Підприємство є самостійно юридичною особою, суб'єктом господарювання з присвоєнням ідентифікаційного коду, реєстрацією видів господарської діяльності та внесенням даних в ЄДРПОУ.
На підставі Постанови КМУ від 30.10.2018 №938 "Деякі питання діяльності акціонерного товариства "Українська залізниця" найменування Публічне акціонерне товариство змінено на Акціонерне товариство - без зміни форми власності.
Відповідач ТОВ "Теп-Транско" є самостійною юридичною особою, самостійним суб'єктом господарювання на ринку перевезень сільськогосподарського збіжжя, з присвоєнням ідентифікаційного коду та внесенням реєстраційних даних в ЄДРПОУ.
25.02.2020 між сторонами був укладений договір про надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом, де залізниця виступає як перевізник, виконавець (позивач, кредитор стягувач), а ТОВ "Теп-Транско" виступає як замовник та споживач послуги (відповідач, боржник).
В серпні 2022 року відповідач відправив дві партії сільськогосподарського збіжжя у вагонах-зерновозах позивача (партії по 50 вагонів) зі станції відправлення Корсунь до станції призначення Одеса-Порт. Замовлення на перевезення оформлено перевізними документами: залізничні накладні внутрішнього сполучення №40882607 та №40987117 відповідно до Правил оформлення перевізних документів - наказ Мінтрансу України №873 від 09.12.2002 (п.2.5).
Відповідно до умов договору замовник зобов'язаний оплатити перевізні платежі виконавцю, в тому числі внести плату за використання власного вагону перевізника у вантажному та порожньому рейсах.
Позивач зазначає, що ним помилково було нараховано меншу перевізну плату за двома залізничними накладними на станції завантаження 4060000 грн (при необхідності нарахування 5775000 грн), що призвело до заборгованості по перевізних платежах в сумі 2058000 грн, що є предметом спору.
Ухилення відповідача від проведення повного розрахунку за надані послуги перевезення вантажу в серпні 2020 року стали причиною звернення позивача в господарський суд з вимогою відновлення порушеного права та примусового стягнення заборгованості з відповідача.
Відповідач вимоги заперечив та вказав, що ним оплачені всі рахунки за перевезення вантажів і зобов'язання по двох партіях перевезення вантажу залізничним транспортом припинено належним виконанням. До вимог про стягнення 2058000 грн просить застосувати строк позовної давності відповідно до приписів ст.259 ЦК України (а.с.80), оскільки законодавець передбачає піврічний строк пред'явлення вимог перевізником до відправника. Просить в позові відмовити повністю.
Між сторонами виникли відносини перевезення вантажу залізничним транспортом на підставі письмового двостороннього оплатного строкового консенсуального договору від 25.02.2020 (а.с.11-49). Договір укладено шляхом акцептування пропозиції залізниці (перевізника) замовником послуги ТОВ "Теп-Транско" - заява а.с.10, повідомлення а.с.56. Даний договір визначається як Публічний договір, що укладений між сторонами за результатами проведеного позивачем електронного аукціону №RCE001-UA-20220815-34275. Договором та прийнятою пропозицією визначений резерв вагонів під завантаження та цінова пропозиція по оплаті. Умови Договору виконані та не продовжені.
Сторонами умови договору від 25.02.2020 не заперечені та не спростовані в належний спосіб, договір не розірваний за рішенням сторін, не визнаний недійним за рішенням суду, припинений виконанням. Суд враховує презумпцію правомірності правочину (ст.204 ЦК України).
Спірні відносини охоплюються:
умовами спірного публічного договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020;
приписами гл.64 ЦК України "Перевезення" та гл.65 "Транспортне експедирування";
Статутом залізниць України - постанова КМУ від 06.04.1998 №457;
Правилами перевезень вантажів - наказ Мінтрансу України №644 від 21.11.2000;
Правилами планування перевезень вантажів - наказ Мінтрансу України №873 від 09.12.2002;
Правилами приймання вантажів до перевезення - наказ Мінтрансу України №644 від 21.11.2000;
Правилами користування вагонами і контейнерами - наказ Мінтрансу України №113 від 25.02.1999;
Збірником Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги та коефіцієнти, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів - наказ Мінтрансу України №317 від 26.03.2009;
Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення;
Конвенцією про міжнародні залізничні перевезення.
Відповідно до п.2.1.4 Договору Замовник (ТОВ) зобов'язаний сплачувати послуги Перевізника (залізниці) та інші платежі, належні Перевізнику за Договором з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Відповідно до п.2.2.4 Договору нарахування та списання коштів з особового рахунку Замовника здійснюється з моменту замовлення послуги, а в подальшому - другого числа кожного наступного місяця за місяцем замовлення послуги. Плата відображається Перевізником в інформаційному повідомленні та підтверджується зведеною відомістю. Надання послуги зупиняється у випадку не оплати абонентської плати в порядку та строки, визначені Договором, і поновлюється з моменту внесення оплати.
Застосування судом норм права до спірних відносин.
Правочином, відповідно до статті 202 ЦК України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою правочин здебільшого є тотожним поняттю "договір", який відповідно до статті 11 ЦК України є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Моментом укладення договору вважається досягнення сторонами в належній формі всіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК України).
Відповідно до норм Цивільного кодексу України:
ст.11. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. 1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. 2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;4) інші юридичні факти. 3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. 4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. 5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. 6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події;
ст.13. Межі здійснення цивільних прав. 1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. 2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. 3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. 4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. 5. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. 6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом;
ст.203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним….
Суд враховує положення розділу Цивільного кодексу України стосовно укладання договору (Глава 53):
ст.638. Укладення договору. 1. Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 2. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною;
ст.650-1. Запевнення щодо договору. 1. Сторони договору можуть погодити перелік запевнень, що надаються стороною або сторонами щодо обставин, які мають значення для укладення, виконання або припинення такого договору. 2. Сторона, яка умисно або з необережності надала іншій стороні неправдиві запевнення про обставини, що мають значення для укладення, виконання або припинення договору, зобов'язана відшкодувати стороні, яка покладалася на такі запевнення, збитки, завдані у зв'язку з неправдивістю таких запевнень, якщо інше не передбачено договором.
Відповідно до приписів ст.2 ГПК України:
Завдання та основні засади господарського судочинства
1. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
2. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
3. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є:
1) верховенство права;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
4) змагальність сторін;
5) диспозитивність;
6) пропорційність;
7) обов'язковість судового рішення;
8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи;
9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках;
10) розумність строків розгляду справи судом;
11) неприпустимість зловживання процесуальними правами;
12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до приписів ст.4 ГПК України:
…2. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням….
При вирішенні даного спору суд враховує, що умови спірного договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020 (а.с.11-49) виконані відповідачем належним чином. Договір був припинений належним виконанням. Поновлення договору не відбулося. Сам договір укладений за результатами проведеного позивачем електронного аукціону №RCE001-UA-20220815-34275. Нараховані до сплати перевізником обов'язкові платежі та нарахування списані останнім в безспірному порядку з авансового рахунку відповідача на станції навантаження Корсунь, що відповідає приписам та положенням ст.62 Статуту залізниць України (затверджено постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 06.04.1998 №457). Вантаж відповідача прийнятий позивачем АТ "УЗ" до перевезення без зауважень і застережень, доставлений на станцію розвантаження і переданий отримувачу вантажу.
Відповідно приписів ст.632 ЦК України ціна договору встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни договору після його виконання не допускається.
Жодних письмових вимог, платіжних відомостей, зведених відомостей чи виписок по рахунку відповідача, рахунків на оплату чи претензій про внесення додаткових платежів чи погашення заборгованості провізної плати до відповідача (відповідно розділу 4 договору перевезення, а.с.18) - позивачем не подано. Додаткове списання коштів з авансового рахунку відповідача залізницею не проводились.
Позивач визнає свою помилку в нарахуванні провізної плати та безпосередньо звернувся з позовом в суд, що не може розцінюватись як письмова вимога про оплату та наявність спору між сторонами. Тобто відсутній спір між сторонами щодо заборгованості та проведених нарахувань за надані та спожиті послуги перевезення між сторонами, оскільки Позивач (УЗД) не коригував залізничних накладних та додатків до них, про що свідчать записи в пунктах 34, 38, 42 накладних (а.с.51, 53 зворот) та зведені відомості вагонів. Суд враховує, що на момент звернення позивача з позовом в господарський суд позивач не доводить порушення свого права та ким саме.
Суд враховує, що позивач намагається покласти вину на відповідача. В діях позивача вбачаються ознаки зловживання правом що є неприпустимим в розумінні приписів ст.13 ЦК України. Вина відповідача у спірних відносинах позивачем не доведена, як і умисел на порушення відповідачем умов зобов'язання.
При прийнятті рішення у даній справі суд враховує концепцію Доктрини заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) в практиці Європейського суду з прав людини та її застосування Верховним Судом (як джерело права).
Доктрина venire contra factum proprium в цивільному праві передбачає добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) та заборону суперечливої поведінки як певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17). Вперше про застосування доктрини заборони суперечливої поведінки зазначала колегія КГС ВС у постанові від 17.11.2018 у справі №911/205/18, а саме у пунктах 60 та 61: "/…/ суд касаційної інстанції вважає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці)".
Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Застосування строку позовної давності до спірних правовідносин:
Відповідачем подано до суду заяву про застосування строку позовної давності щодо стягнення заборгованості за послуги перевезення за залізничною накладною №40882607, оскільки за твердженням заявника строк позовної давності щодо стягнення плати сплинув 03.09.2023. Просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
Суд враховує заяву відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення оплати з таких правових підстав.
Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
У частині 1 статті 258 Цивільного кодексу України зазначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
У статті 260 Цивільного кодексу України зазначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини 1, 5 статті 261 Цивільного кодексу України).
Згідно частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Одночасно суд звертає увагу заявника (відповідача) про можливість застосування строку позовної давності до спірних правовідносин за умови порушення права позивача. Однак суд не знайшов належних доказів та обґрунтувань порушення прав позивача у спірних правовідносинах, оскільки позивач не доводить неправомірності поведінки відповідача чи його ухилення від проведення обов'язкових провізних платежів на станції навантаження Корсунь. Позивач сам визнає свою помилку при проведенні розрахунків та нарахувань провізної плати відповідачеві. Позивач усвідомлює ризики господарської діяльності як суб'єкт господарювання на ринку транспортних послуг.
З огляду на викладене суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача та не вбачає підстав для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.
Відповідно до ст.ст.74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Згідно з вимогами ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом...
Суд також зазначає, що позивачем використано неналежний спосіб захисту свого порушеного чи оспорюваного права чи інтересу відповідно до приписів ст.ст.15-16 ЦК України, оскільки спроба стягнення додаткових платежів при відсутності спору з замовником за вже належно виконаним відповідачем та припиненим договором неприпустима.
Враховуючи те, що позивач не довів порушення своїх прав, в задоволенні позову належить відмовити з мотивів необґрунтованості, недоведеності, безпідставності та суперечливої поведінки.
Суд вважає, що позивач намагається порушити принцип сталості суспільних відносин та меж господарського інтересу, що є неприпустимим.
Суд при прийнятті рішення враховує правові позиції та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, згоду на застосування якого надано Верховною Радою України (п.4 ст.11 ГПК України):
- принцип правової певності та юридичної визначеності, в тому числі недопустимість ревізування рішень судів, які набрали законної сили - з підстав бажання зацікавленої особи в переоцінці доказів (рішення "Агрокомплекс проти України" №23465/03 від 08.03.2012);
- принцип загальної оцінки судом відносин сторін та відсутності обов'язку суду давати оцінку кожній вимозі сторін (рішення "Серявін проти України" №4909/04 від 10.02.2010, рішення "Трофімчук проти України" №4241/03 від 28.10.2010);
- принцип повноти та межі обґрунтування рішення судом в залежності від характеру рішення (рішення "Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія А, №303-А, п.29);
- принцип поваги до права на володіння своїм майном (рішення "Желтяков проти України" №4994/04 від 09.09.2011).
Відповідно до приписів ст.ст.129-130 ГПК України судові витрати при відмові в позові покладаються на позивача та не стягуються.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ, вул.Єжи Гедройця,5, код ЄДРПОУ 40075815
до ТОВ Теп-Транско, Черкаська область, Черкаський район, с.Геронимівка, вул.Благовісна,1, код ЄДРПОУ 32291375
про стягнення 2058000 грн - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду в порядку та у строки, встановлені статтями 256-258 та п.17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 04.12.2023
Суддя Г.М.Скиба