Рішення від 21.11.2023 по справі 911/1552/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2023 р. м. Київ Справа № 911/1552/23

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участі секретаря судового засідання Д.С.Бабяка, розглянувши матеріали справи

за позовом Керівника Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради, Київська обл., м. Українка

до Фізичної особи підприємця Коширенкова Семена В'ячеславовича, Київська обл., м. Обухів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1

про усунення перешкод у користуванні майном

представники:

від позивача - не з'явився

від відповідача - Н.О.Кириченко

від третьої особи - не з'явився

від прокуратури - І.В.Батюк

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Керівника Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради №56-5980-23 від 18.05.2023 року (вх. №1341/23 від 23.05.2023) (далі - позивач) до Фізичної особи підприємця Коширенкова Семена В'ячеславовича (далі - відповідач) про усунення перешкод у користуванні майном.

Ухвалою суду від 29.05.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/1552/23 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.06.2023 року.

До суду від відповідача надійшла заява б/н від 12.06.2023 року (вх. №31388/23 від 12.06.2023) про відкладення розгляду справи.

Позивач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, у судове засідання 13.06.2023 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою суду від 13.06.2023 року підготовче засідання відкладено на 04.07.2023 року.

До суду від відповідача надійшов відзив на позов б/н від 21.06.2023 року (вх. №12372/23 від 26.06.2023), в якому відповідач проти позову заперечує.

До суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив №56-7974 від 30.06.2023 року (вх. №12797/23 від 03.07.2023).

Позивач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, у судове засідання 04.07.2023 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

У судовому засіданні відповідач подав заяву б/н від 03.07.2023 року (вх. №12882/23 від 04.07.2023) про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Прокурор проти заяви відповідача про залучення третьої особи заперечив.

Ухвалою суду від 04.07.2023 року підготовче засідання відкладено на 01.08.2023 року.

До суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 26.07.2023 року (вх. №2418/23 від 27.07.2023).

Також, представник відповідача у судовому засіданні 01.08.2023 року надав суду заяву б/н б/д (вх. №14718/23 від 01.08.2023), в якій просить суд позов прокурора залишити без розгляду.

Ухвалою суду від 01.08.2023 року відкладено підготовче засідання на 26.09.2023 року та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , однак, судове засідання, призначене на 26.09.2023 року, не відбулося.

Ухвалою суду від 26.09.2023 року підготовче засідання призначено на 24.10.2023 року.

До суду від прокуратури надійшли пояснення №56-11731 від 12.10.2023 року (вх. №19645/23 від 16.10.2023) на виконання вимог п. 5 резолютивної частини ухвали суду від 26.09.2023 року.

Відповідач, позивач та третя особа у судове засідання 24.10.2023 року не з'явилися.

Крім того, відповідач вимоги ухвали суду від 26.09.2023 року не виконав.

Ухвалою суду від 24.10.2023 року закрито підготовче провадження у справі №911/1552/23 та призначено розгляд справи по суті на 21.11.2023 року.

До суду від відповідача надійшли письмові пояснення б/н від 20.11.2023 року (вх. 4671/23 від 21.11.2023) на виконання вимог ухвали суду від 24.10.2023 року.

Позивач та третя особа, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, у судове засідання 21.11.2023 року не з'явились.

Прокурор у судовому засіданні 21.11.2023 року позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.11.2023 року проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві та поясненнях та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що позивач та третя особа належним чином та завчасно повідомлялись про розгляд справи, а також, керуючись ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, яка зобов'язує учасників справи сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій щодо повідомлення позивача та третьої особи про розгляд справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважних представників позивача та третьої особи.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 21.11.2023 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Звертаючись до суду з даним позовом прокурор зазначив, що Обухівською окружною прокуратурою Київської області за результатами здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12021111230000878 від 13.08.2021 встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави в суді.

Так, прокуратурою встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 08.11.2017 у справі №911/2504/16, яке набрало законної сили 03.12.2017 року, задоволено позовну заяву Фізичної особи-підприємця Коширенкова С.В., визнано недійсним договір оренди від 29.08.2002 року земельної ділянки загальною площею 0,55 га на північній окраїні села Трипілля в межах території грузового порту, укладений між Трипільською сільською радою Обухівського району Київської області та Фізичною особою-підприємцем Коширенковим С.В., посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Семенченком І.М. 29.08.2002 за №2508.

При цьому, приймаючи вказане рішення суд, зі слів прокурора, виходив з того, що на момент укладення спірних договорів Трипільська сільська рада Обухівського району Київської області не мала прав та повноважень на укладення цих договорів, оскільки, спірні земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту с. Трипілля, що підтверджується висновком експерта за результатами земельно-технічної експертизи №20718/16-41 від 21.08.2016, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз на виконання ухвали суду від 07.11.2016 про призначення судової земельно-технічної експертизи. Зокрема, згідно вказаного висновку експерта зазначено, що земельна ділянка кадастровий номер 3223188000:01:045:0017 площею 0,55 га, що перебуває в користуванні ФОП Коширенкова С.В. на підставі договору оренди від 29.08.2002, розташована в межах міста Українка Обухівського району, поза межами села Трипілля Обухівського району.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, прокурор зазначає, що рішенням Господарського суду Київської області від 08.11.2017 року у справі № 911/2504/16 встановлено обставини, які не підлягають доказуванню у даній справі, зокрема, стосовно того, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 площею 0,55 га, яка перебувала в користуванні ФОП Коширенкова С.В. на підставі договору оренди від 29.08.2002, розташована в межах міста Українка Обухівського району, поза межами села Трипілля Обухівського району, а тому, Трипільська сільська рада Обухівського району Київської області не мала права нею розпоряджатися, у зв'язку з чим, договір оренди вказаної земельної ділянки від 29.08.2002 року визнано судом недійсним.

Враховуючи викладене, прокурор зазначає, що з часу визнання судом договору оренди земельної ділянки від 29.08.2002 року недійсним ФОП Коширенков С.В. втратив право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 площею 0,55 га. При цьому, згідно інформації Української міської ради №2326/3-22 від 17.08.2022 та №2349/3-22 від 19.08.2022, отриманої під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12021111230000878 від 13.08.2021, вбачається, що у Виконавчому комітеті Української міської ради відсутні договори оренди земельних ділянок, згідно яких орендарем виступає ОСОБА_2 .

Також, Українською міською радою повідомлено, що право власності чи користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 у ОСОБА_2 відсутнє. Прокурором також встановлено, що, незважаючи на відсутність у ОСОБА_2 документів, що підтверджують право власності чи користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017, рішенням Виконавчого комітету Української міської ради від 26.04.2018 року №58 присвоєно поштову адресу об'єкту нерухомого майна - портового комплексу (склад-магазин) сипучих матеріалів ОСОБА_2 , що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017, яка використовується ОСОБА_2 , а саме, АДРЕСА_1 .

Рішенням Української міської ради сьомого скликання від 14.06.2018 року «Про надання дозволу ФОП Коширенкову С.В. на проведення інвентаризації земельної ділянки» надано дозвіл ФОП Коширенкову С.В. на інвентаризацію земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:022:0001, на якій знаходяться об'єкти нерухомого майна, що є його власністю. Розроблену технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки необхідно було подати на розгляд до міської ради.

Рішенням Української міської ради сьомого скликання від 19.07.2018 року внесено зміни до рішення 42-ї сесії Української міської ради VII скликання від 14.06.2018 року «Про надання дозволу ФОП Коширенкову С.В. на проведення інвентаризації земельної ділянки» та надано дозвіл Виконавчому комітету Української міської ради на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель по вул. Промислова, 1/1 в м. Українка з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, встановлення кількісних та якісних характеристик земель та визначення можливості передачі земель в користування ФОП Коширенкову С.В., які до цього перебували у користуванні ФОП Коширенкова С.В. на підставі договорів оренди укладених між ФОП Коширенковим С.В. і Трипільською сільською радою, що скасовані рішенням Господарського суду Київської області від 08.11.2017 року у справі №911/2504/16 за неналежне визначення адміністративно-територіального підпорядкування території.

Прокурор зазначає, що із наведених вище обставин вбачається, що жодні документи, які б надавали ФОП Коширенкову С.В. право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017, на даний час відсутні. Тобто, з часу прийняття Господарським судом Київської області рішення від 08.11.2017 року у справі №911/2504/16, ФОП Коширенков С.В. не має законних підстав для користування зазначеною земельною ділянкою та здійснення на ній будь-якої господарської діяльності. Однак, незважаючи на це, проведеними 21.09.2021, 29.07.2022 та 28.12.2022 під час досудового розслідування оглядами місця події - території земельної ділянки із кадастровим номером 3223188000:01:045:0017, яка раніше перебувала у користуванні ФОП Коширенкова С.В. згідно договору оренди від 29.08.2002 року, зафіксовано факти продовження здійснення останнім господарської діяльності на вказаній території.

Поряд з цим, встановлено, що рішенням виконкому Трипільської сільської ради від 21.02.2008 року №21 надано дозвіл ОСОБА_2 на оформлення права власності на виробничу базу за адресою: АДРЕСА_2 . На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано свідоцтво серії САВ №510261 від 20.03.2008 року на право власності на нерухоме майно - виробничу базу за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Колейчиком В.В. від 28.03.2016 індексний номер 28971625, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про зареєстроване за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право приватної власності на об'єкт нерухомого майна - портовий комплекс (склад-магазин) сипучих матеріалів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 889346232231), до складу якого входить: адмінбудинок А площею 33,8 кв.м., майстерня Б площею 83,6 кв.м., цех В площею 260,2 кв.м., будівля ТПГ площею 1,8 кв.м., склад мілких будівельних матеріалів Д площею 8,4 кв.м., прибудова б площею 10,9 кв.м., ганок І площею 2,4 кв.м., прибудова в площею 29,1 кв.м., сходи II площею 4,4 кв.м., вісова р5 площею 41,6 кв.м., відкритий портовий складський майданчик сипучих матеріалів III площею 3091,8 кв.м., проїзд IV площею 1360 кв.м., автостоянка технологічного транспорту V площею 168 кв.м., автостоянка легкових автомобілів VI площею 24 кв.м., підпірна стінка з укріпленим обкосом VII площею 89 кв.м., берегоукріплення (причальна стіна) Р8, берегоукріплення (причальна стінка) Р9. Державна реєстрація права приватної власності проведена на підставі свідоцтва на право власності серії САВ № 510261 від 20.03.2008 та рішення Виконавчого комітету Української міської ради від 26.04.2018 року №58.

24.04.2020 року ТОВ «Акропром» на замовлення ОСОБА_2 проведено технічну інвентаризацію об'єкта нерухомого майна - портового комплексу (склад-магазин) сипучих матеріалів, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 1/1, за результатами якої складено висновок від 24.04.2020 щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, згідно якого, підпірну стінку з укріпленим обкосом VII площею 89 кв.м., берегоукріплення (причальна стіна) Р8 та берегоукріплення (причальна стінка) Р9 виокремлено в окремий об'єкт нерухомого майна за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 1/1Р. На підставі вказаного висновку, державним реєстратором виконавчого комітету Броварської міської ради Туровською Г.Б. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості щодо поділу об'єкта нерухомого майна - портового комплексу (склад-магазин) сипучих матеріалів, за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 1/1, із закриттям розділу за реєстраційним номером об'єкта нерухомості 889346232231 та відкриттям окремих об'єктів нерухомого майна, зокрема, внесено відомості про окремий об'єкт нерухомого майна - портовий комплекс (склад-магазин) сипучих матеріалів, за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 1/1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2115800932231), до складу якого включено: адмінбудинок А площею 33,8 кв.м., майстерня Б площею 83,6 кв.м., цех В площею 260,2 кв.м., будівля ТПГ площею 1,8 кв.м., склад мілких будівельних матеріалів Д площею 8,4 кв.м., прибудова б площею 10,9 кв.м., ганок І площею 2,4 кв.м., прибудова в площею 29,1 кв.м., сходи II площею 4,4 кв.м., вісова р5 площею 41,6 кв.м., відкритий портовий складський майданчик сипучих матеріалів III площею 3091,8 кв.м., проїзд IV площею 1360 кв.м., автостоянка технологічного транспорту V площею 168 кв.м., автостоянка легкових автомобілів VI площею 24 кв.м.

Прокурор зазначає, що рішення Виконкому Трипільської сільської ради від 21.02.2008 року №21 прийнято із порушенням чинного на момент його прийняття законодавства.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Станом на 2008 рік процедура реєстрації прав власності на нерухоме майно була врегульована Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445. Відповідно до п.п. «а» п. 6.1. розділу 6 вказаного Тимчасового положення (в редакції, чинній станом на 2008 рік), оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування: фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.

Враховуючи викладене прокурор зазначає, що Трипільська сільська рада не мала права приймати рішення від 21.02.2008 року №21 про надання дозволу на оформлення права власності на виробничу базу за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Трипілля, вул. Франка 1-А, за результатами якого ОСОБА_2 видано свідоцтво на право власності серії САВ №510261 від 20.03.2008 на нерухоме майно, оскільки, останнє розміщено на земельній ділянці з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 площею 0,55 га, якою сільська рада розпорядилася з перевищенням наданих повноважень, що встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 08.11.2017 у справі № 911/2504/16.

Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві зазначає, що прокурор зазначаючи в позовній заяві, що за наслідками здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №12021111230000878 від 13.08.2021 встановлено наявність підстав представництва інтересів держави в суді, надає копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань та копії протоколів огляду місця події з відеозаписами земельної ділянки. Інших доказів, які були отримані внаслідок слідчих дій під час досудового розслідування прокурором суду не надано. При цьому, повідомлення про підозру відповідачу не вручалось. Між Українською міською радою та відповідачем триває процес виготовлення документів для укладення договору оренди земельної ділянки. Додані прокурором до матеріалів справи чинні рішення Української міської ради про проведення інвентаризації та розробку технічної документації спірної земельної ділянки, зі слів відповідача, спростовують позицію прокурора стосовно його права на звернення до суду з позовом в інтересах Української міської ради. Також, відповідач зазначає, про діючу Угоду про резервування земельної ділянки в м. Українка, яка 01.08.2018 укладена між ФОП Коширенковим С.В. та Українською міською радою, згідно умов якої, встановлено плату в розмірі 3% на рік від базової нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що резервується, що, на думку відповідача, свідчить про те, що процес оформлення земельної ділянки та користування нею на даний час здійснюється на законних підставах. Відповідач вважає, що докази, подані прокурором, отримані в межах здійснення кримінального провадження, а не в порядку визначеному ст. 24 закону України «Про прокуратуру», що свідчить про значний дисбаланс в можливостях сторін у справі та порушення принципу рівності перед законом і судом визначеного ст. 7 ГПК України. Так, обставини, викладені прокурором у позові, на думку відповідача, мають розглядатись в рамках справи переданої до суду за результатами проведеного досудового розслідування у кримінальному провадженні. Відповідач також вважає, що посилання прокурора на приюдиційність рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2017 у справі №911/2504/16 для даної справи, згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, не відповідає дійсності, оскільки, обставини у справі №911/2504/16 встановлені за іншого складу учасників, які не беруть участь у розгляді цієї справи. Крім того, рішенням Господарського суду Київської області №911/2504/16 не встановлювався факт належності спірної земельної ділянки Український міській раді. Відповідач зазначає, що земельно-технічна експертиза, проведена Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз проведена з використанням помилкових даних, що лягли в основу її висновку, який є лише одним з доказів і не має вирішального значення. Належність земельної ділянки з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 до земель Української міської ради чи Трипільської сільської ради не була предметом справи №911/2504/16 і не встановлювалась рішенням суду, тому, ця обставина має бути встановлена на загальних підставах. Відповідач не погоджується з твердженнями прокурора про відсутність законних підстав для спорудження ним об'єктів нерухомості на спірній земельній ділянці, оскільки, такі твердження прокурора спростовуються висновками та погодженнями органів державної влади та місцевого самоврядування, на які відповідач посилається у відзиві.

Відповідач також доводить, що об'єкти нерухомості, зазначені в інформаційній довідці №320767022 від 20.01.2023 є об'єктами водного транспорту, включаючи гідротехнічну споруду з берегоукріпленнями та підпірною стінкою з откосом. Відповідно до Декларації про початок будівельних робіт від 04.02.2016, про готовність до експлуатації об'єкта від 09.03.2016, які додані відповідачем, проводилась реконструкція виробничої бази під Портовий комплекс в межах території грузового порту за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Трипілля, вул. Івана Франка, 1-а, яка була закінчена будівництвом об'єкту готового до експлуатації. Відповідач звертає увагу, що саме портовий комплекс є гідротехнічною спорудою і внесений до бази гідротехнічних споруд за №ГТС-1130, що посвідчується виданою Регістром судноплавства України довідкою про включення гідротехнічної споруди до бази даних гідротехнічних споруд від 26.12.2018 №CP-9-101-4-76-18. Земельна ділянка, кадастровий номер 3223188000:01:045:0017, згідно інформації Держгеокадастру відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Таким чином, об'єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці є складовими річкового порту i, зокрема, гідротехнічної споруди, чиє місцезнаходження не порушує вимоги законодавства. Крім того, пунктом 11-1 Закону України «Про внутрішній водний транспорт» передбачено, що під час дії воєнного стану з метою задоволення потреб оборони України, потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях, подолання наслідків бойових дій у сфері транспортного забезпечення центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту, приймає рішення про доцільність термінового будівництва нових та розширення існуючих річкових портів (терміналів). Також, за користування земельною ділянкою відповідачем здійснювалась сплата до бюджету Трипільської сільської ради, що підтверджується довідкою Виконавчого комітету Української міської ради, тому, шкода територіальній громаді м. Українка не спричиняється.

Згідно ст. 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно ч. 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України).

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц.

Як зазначено прокурором, згідно інформації Публічної кадастрової карти України та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що відомості про реєстрацію речових прав ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, відсутні. Таким чином, судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 відноситься до земель комунальної власності, не наданих у користування іншим особам, рішення уповноваженого на розпорядження земельною ділянкою органу про передачу її в оренду ФОП Коширенкову С.М. не приймалося, відповідно, державна реєстрація речових прав на земельну ділянку не проводилася, та як наслідок, об'єкти нерухомого майна, які розміщені на вказаній земельній ділянці є самочинним будівництвом в силу вищевказаних норм закону.

Матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017, на якій розміщено об'єкт нерухомого майна - портовий комплекс (склад-магазин) сипучих матеріалів за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 1/1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2115800932231), розташована в межах прибережної захисної смуги Канівського водосховища річки Дніпро та відноситься до категорії земель водного фонду з обмеженим режимом господарської діяльності.

Державним інспектором ГУ Держгеокадастру у Київській області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки, яка розташована на території м. Українка Обухівського району Київської області з кадастровим номером 3223151000:01:022:0001 площею 0,5137 га, за результатами якої, 24.06.2021 року складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельною ділянкою №681-ДК/657/АП/09/01-21. Так, під час перевірки, з виїздом на місце розташування вказаної земельної ділянки встановлено, що на земельній ділянці розміщується комплекс будівель невизначеного призначення, будівельна та вантажна техніка (ескалатори, крани, вантажівки). На ділянці також розміщуються залишки металобетонних конструкцій. Ділянка огороджена та охороняється. З північної сторони ділянка межує з водосховищем. Також, перевіркою встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:022:0001 площею 0,5137 га повністю накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017. Проведеною перевіркою встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:022:0001 знаходиться в межах прибережної захисної смуги водосховища.

Згідно ст. 188 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), контроль за використанням та охороною земель органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Статтею 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, до яких, зокрема, належать: здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають зокрема право: складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також, подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Відповідно до п. п. 33, 44, 57 п. 4 Положення Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №15 від 14.01.2015 (далі - Положення)), Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності; вживає відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам; здійснює землеустрій, зокрема забезпечує проведення державної інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності.

Враховуючи вищевикладене, з матеріалів справи вбачається факт знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:022:0001 в межах прибережної захисної смуги водосховища, що підтверджено уповноваженим органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Оскільки, як вбачається з матеріалів перевірки, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:022:0001 площею 0,5137 га повністю накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017, остання також повністю відведена за рахунок земель водного фонду - 100-метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро.

Приналежність земельної ділянки з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 до земель водного фонду також підтверджується листом Виконавчого комітету Української міської ради від 10.02.2023 №490/3-23 та викопіюванням з Генерального плану м. Українка, відповідно до яких вбачається, що у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Містобудівною документацією - «Генеральний план міста Українка» не визначена прибережна захисна смуга річки Дніпро, тому, земельна ділянка з кадастром номером 3223188000:01:045:0017 розташована в межах прибережної захисної смуги шириною 100 метрів. Таким чином, підтверджено накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 на землі водного фонду.

Відповідно до ч. ч. 7, 8 ст. 88 Водного кодексу України (далі - ВК України), ч. 3 ст. 60 ЗК України встановлено, що розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Згідно ч. 4 ст. 111 ЗК України, обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації. Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.

Статтями 1, 20, 50-54 Закону України «Про землеустрій» визначено, що проект землеустрою - це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель, яким встановлюються межі об'єктів землеустрою.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, визначення меж передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з Мінприроди, Держводагентством і територіальними органами Держземагентства.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Водночас, відсутність цього проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися, як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадають під нормативно визначену 100-метрову зону від урізу води. Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об'єктів, необхідно враховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 22.04.2015 у справі №6-52цс15).

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом (ч. 1, п. д). ч. 4 ст. 84 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування: а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо; б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури; в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури; г) військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом (ч.ч. 2, 3, 4 ст. 59 ЗК України).

Враховуючи положення ст. 59 ЗК України, передача в оренду земель водного фонду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі законом не передбачена.

Статтею 61 ЗК України визначено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; е) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися та мати відповідні під'їзні шляхи, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом. У прибережних захисних смугах забороняється влаштування огорож або інших конструкцій, що перешкоджають доступу громадян до берегів річок, водойм та островів, крім випадків, передбачених законом. Такі огорожі або інші конструкції демонтуються їхніми власниками протягом десяти днів після одержання письмової вимоги місцевої державної адміністрації чи виконавчого органу сільської, селищної чи міської ради. У разі невиконання такої вимоги зазначені огорожі або інші конструкції демонтуються за рішеннями місцевої державної адміністрації чи виконавчого органу сільської, селищної чи міської ради. Видатки відповідного місцевого бюджету, пов'язані з демонтажем зазначених огорож або інших конструкцій, відшкодовуються їхніми власниками.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: 1) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; 2) зберігання та застосування пестицидів і добрив; 3) влаштування літніх таборів для худоби; 4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об'єктів фізичної культури і спорту, які не є об'єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; 6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; 7) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. У прибережних захисних смугах дозволяються реконструкція, реставрація та капітальний ремонт існуючих об'єктів (ст. 89 ВК України).

Судом встановлено, що згідно відомостей Реєстру речових прав на нерухоме майно, до складу портового комплексу (склад-магазин) сипучих матеріалів, за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 1/1 (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2115800932231), включено: адмінбудинок А площею 33,8 кв.м., майстерня Б площею 83,6 кв.м., цех В площею 260,2 кв.м., будівля ТПГ площею 1,8 кв.м., склад мілких будівельних матеріалів Д площею 8,4 кв.м., прибудова б площею 10,9 кв.м., ганок І площею 2,4 кв.м., прибудова в площею 29,1 кв.м., сходи II площею 4,4 кв.м., вісова р5 площею 41,6 кв.м., відкритий портовий складський майданчик сипучих матеріалів III площею 3091,8 кв.м., проїзд IV площею 1 360 кв.м., автостоянка технологічного транспорту V площею 168 кв.м., автостоянка 13 легкових автомобілів VI площею 24 кв. м., тобто об'єкти, будівництво та експлуатація яких в межах прибережних захисних смуг заборонена ст. 61 ЗК України та ст. 89 ВК України.

Крім того, з Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельною ділянкою №681-ДК/657/АП/09/01-21 від 24.06.2021, та проведених у кримінальному провадженні №12021111230000878 від 13.08.2021 оглядів місця події вбачається, що земельна ділянка, на якій розміщено нерухоме майно відповідача, огороджена та охороняється, чим порушено вимоги ч. 5 ст. 61 ЗК України.

Таким чином, розміщення на земельній ділянці з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 нерухомого майна відповідача та здійснення на ній господарської діяльності та влаштування огорож порушує правовий режим використання земельних ділянок водного фонду - прибережної захисної смуги р. Дніпро.

Посилання відповідача на те, що ним на спірній земельній ділянці використовуються споруди водного транспорту не приймаються судом до уваги, оскільки, як зазначено у позовній заяві, за результатами проведеної технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна - портового комплексу (склад-магазин) сипучих матеріалів, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 1/1, підпірну стінку з укріпленим обкосом VII площею 89 кв.м., берегоукріплення (причальна стіна) Р8 та берегоукріплення (причальна стінка) Р9 виокремлено в окремий об'єкт нерухомого майна за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 1/Р, про що державним реєстратором виконавчого комітету Броварської міської ради Туровською Г.Б. внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав.

Вказані відповідачем об'єкти водного транспорту - гідротехнічні споруди, які згідно відомостей Реєстру речових прав на нерухоме майно, є окремим об'єктом нерухомого майна, розташовані на території іншої земельної ділянки, а законність будівництва та використання таких об'єктів не є предметом розгляду у даній справі.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля та інші природні ресурси є об'єктами права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування.

Суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (ст. 80 ЗК України).

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно ст.ст. 116, 118, 123, 124 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно ст. ст. 187, 188 ЗК України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Як зазначено в позові та встановлено судом, документи на підтвердження реєстрації права власності чи права оренди за ФОП Коширенковим С.М. на земельну ділянку з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 відсутні. Також, відсутні документи на підтвердження надання Українською міською радою дозволу щодо використання спірної земельної ділянки, угоди щодо такого використання не укладалися.

Таким чином, судом встановлено відсутність у відповідача правових підстав для зайняття земельної ділянки з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017, а також, проведення на такій земельній ділянці будівництва та/або реконструкції будь-яких об'єктів нерухомості.

Посилання відповідача на законність спорудження об'єктів нерухомості на земельній ділянці з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 у зв'язку із наявністю ряду висновків та погоджень посадових та службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування судом не приймаються до уваги, як необґрунтовані, з огляду на наступне.

Вказані висновки та погодження надавалися відповідачу з 2002 по 2004 р.р., тобто, після затвердження у 2001 році Трипільскою сільською радою матеріалів інвентаризації земельної ділянки Коширенкову С.В. площею 0,55 га та надання її в оренду. Водночас, як встановлено судом, прийняття рішення Виконавчим комітетом Трипільської сільської ради від 21.02.2008 №21 відбулось із порушенням чинного на момент його прийняття законодавства, оскільки, земельною ділянкою з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 площею 0,55 га, яка знаходилась у користуванні ФОП Коширенкова С.В. на підставі Договору оренди від 29.08.2002, розпорядився неуповноважений орган - Трипільська сільська рада Обухівського району Київської області, що також встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 08.11.2017 у справі №911/2504/16. Таким чином, рішення про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,55 га та надання її в оренду, яке стало підставою для подальшого отримання відповідачем у період із 2002 року по 2004 рік зазначених у відзиві висновків та погоджень, прийнято неуповноваженим органом. Відповідно, рішення виконкому Трипільської сільської ради від 21.02.2008 №21, яким надано дозвіл ОСОБА_2 на оформлення права власності на виробничу базу за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Трипілля, вул. Франка 1-А, подальше оформлення права власності на такий об'єкт нерухомого майна також с незаконним, а таке майно є самочинним будівництвом, оскільки останнє розміщено на земельній ділянці, рішення про відведення якої уповноваженим органом не приймалося.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Статтею 212 ЗК України визначено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Суд також зазначає, що згідно ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об'єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, у власності або користуванні.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Так, враховуючи зазначені норми та обставини створення об'єкту нерухомості - портового комплексу (склад-магазин) сипучих матеріалів, за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 1/1 (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2115800932231), правовий режим зазначеного об'єкта будівництва, як самочинного, не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №921/158/18За, у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 ЗК України).

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема, земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15, від 07.04.2020 року у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 369/1843/18 зазначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (п. "б" ч. 3 ст. 152 ЗК України). Законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України. Позов може бути пред'явлено до особи, яка здійснила будівництво, як про зобов'язання знесення забудови, так і про знесення забудови за рішенням суду самим власником (користувачем) земельної ділянки за рахунок особи, яка здійснила самочинне будівництво, з одночасним відшкодуванням підтверджених витрат на його знесення.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №727/7282/15-ц, самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилася від здійснення перебудови.

У постанові Верховного Суду від 13.04.2022 у справі № 520/16580/18 зазначено, що законність знесення самочинного будівництва має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що об'єкт нерухомості передано у власність неуповноваженим органом, спірна земельна ділянка для будівництва та реконструкції такого об'єкта нерухомості не виділялась та в силу закону не може бути виділена і на теперішній час, а тому, відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 376, ст. 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України, реалізуючи право комунальної власності на земельну ділянку, Українська міська рада наділена повноваженнями для звернення до суду з позовом за захистом порушених прав власника земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого на ній майна, водночас, наявність зареєстрованого права власності перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі, шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.

Таким чином, вимоги прокурора про усунення перешкод у здійсненні Українською міською радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 площею 0,55 га, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, м.Українка, вул. Промислова, 1/1, шляхом зобов'язання ФОП Коширенкова С.В. знести будівлі і споруди, що розміщено на ній, а також, демонтувати огорожу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та ч. 4 ст. 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно), державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Згідно ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Враховуючи вказані норми, судом встановлено, що державна реєстрація права власності на портовий комплекс (склад-магазин) сипучих матеріалів, за адресою; Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 1/1 (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2115800932231) здійснена за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У зв'язку із набранням чинності з 26.07.2022 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 26.07.2022), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 26.07.2022 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 23.06.2020 у справах №906/516/19, №905/633/19, №922/2589/19, від 30.06.2020 у справі №922/3130/19, від 14.07.2020 у справі №910/8387/19, від 20.08.2020 у справі №916/2464/19.

Також, згідно правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, спір про скасування рішення щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 16.01.2019 у справі №755/9555/18, від 21.08.2019 у справі №805/2857/17-а, від 15.01.2020 у справі №587/2326/16-ц, від 26.02.2020 у справі №287/167/18-ц. За вказаних обставин, рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію права приватної власності має бути скасовано в судовому порядку з одночасним припиненням речових прав відповідача на нерухоме майно відповідно до ст. ст. 16, 387 Цивільного кодексу України, ст. 153 Земельного кодексу України, ст. ст. 26, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За таких обставин, вимоги прокурора про усунення перешкод у здійсненні Українською міською радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 площею 0,55 га, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №52980882 від 06.07.2020 стосовно права приватної власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю - портовий комплекс (склад-магазин) сипучих матеріалів за адресою: Київська область, Обухівський район, м.Українка, вул.Промислова, 1/1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна-2115800932231) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно посилань відповідача на укладення між ним та Українською міською радою договору резервування земельної ділянки від 01.08.2018, суд зазначає наступне.

Так, 01.08.2018 між Українською міською радою та ФОП Коширенковим С.В. укладено угоду про резервування земельної ділянки в місті Українка.

Рішенням Української міської ради сьомого скликання від 14.06.2018 «Про надання дозволу ФОП Коширенкову С.В. на проведення інвентаризації земельної ділянки» надано дозвіл ФОП Коширенкову С.В. на інвентаризацію земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:022:0001, на якій знаходяться об'єкти нерухомого майна, що є його власністю. Також вирішено розроблену технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки подати на розгляд до міської ради.

Як встановлено у даній справі, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:022:0001 площею 0.5137 га повністю накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3223/88000:01:045:0017, що підтверджується складеним державним інспектором ГУ Держгеокадастру у Київській області Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельною ділянкою від 24.06.2021 №681-ДК/657/А11/09/01-21. У подальшому, за результатами проведеної перевірки дотримання вимог земельного законодавства земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:022:0001 площею 0,5/37 га як така, що зареєстрована з порушенням ст.ст. 21, 24, 25, 26 Закону України «Про державний земельний кадастр» та ст. 79-1 ЗК України, перенесена до архівного шару ДЗК рішенням Української міської ради сьомого скликання від 19.07.2018 внесено зміни до рішення 42-й сесії Української міської ради VII скликання від 14.06.2018 «Про надання дозволу ФОП Коширенкову С.В. на проведення інвентаризації земельної ділянки», та надано дозвіл виконавчому комітету Української міської ради на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель по вул. Промислова, 1/1 в м. Українка, з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, визначення можливості передачі земель в користування ФОП Коширенкову С.В., які до цього перебували у користуванні ФОП Коширенкова С.В. на підставі договорів оренди між ФОП Коширенков С.B. і Трипільською сільською радою, що скасовані рішенням Господарського суду Київської області №911/2504/16 від 08.11.2017 року за неналежне визначення адміністративно-територіального підпорядкування території.

При цьому, згідно інформації Української міської ради №2326/3-22 від 17.08.2022 та №2349/3-22 від 19.08.2022 вбачається, що у Виконавчому комітеті Української міської ради відсутні договори оренди земельних ділянок, де орендарем виступає Коширенков С.В.

Також, Українською міською радою повідомлено, що право власності чи користування нa земельну ділянку з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 у ОСОБА_2 відсутнє.

Таким чином, із наведених вище обставин вбачається, що жодні документи, які б надавали ФОП Коширенкову С.В. право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017, на даний час, відсутні.

Згідно роз'яснень, викладених в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 30.11.2007 №01-8/918 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендою земельних ділянок», рішення уповноваженого державного виконавчого органу чи органу місцевого самоврядування є підставою набуття фізичними і юридичними особами права користування земельними ділянками, що знаходяться у державній або у комунальній власності. Укладення між позивачем та міською радою договору резервування земельної ділянки та його умови в будь-якому разі не повинні суперечити та не змінюють вимог законодавства щодо порядку надання земельних ділянок в оренду, зокрема, щодо обов'язковості прийняття радою відповідного рішення.

Таким чином, укладення 01.08.2018 угоди про резервування земельної ділянки жодним чином не спростовує доводи прокурора про відсутність правовстановлюючих документів, які б надавали ФОП Коширенкову С.B. право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017. Жодних рішень щодо передачі вказаної земельної ділянки в оренду Українською міською радою з часу укладення договору резервування не приймалося, відповідні договори оренди не укладалися (інформація Української міської ради №2326/3.22 від 17.08.2022 №2349/3-22 від 19.08.2022). При цьому, суд зазначає, що договір резервування земельної ділянки лише надає переважне право ФОП Коширенкову С.В. на отримання вказаної земельної ділянки в оренду у разі виконання усіх вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», зокрема, у разі прийняття радою відповідного рішення.

Стосовно тверджень відповідача, що рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2017 року у справі №911/2504/16 не є приюдиційним для розгляду даної справи, оскільки, прийнято за іншого складу учасників, а також, незгоди відповідача із проведеною у межах такої справи земельно-технічної експертизи, суд зазначає наступне.

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.11.2017 у справі №911/2504/16 задоволено позовну заяву ФОП Коширенкова С.В., визнано недійсним договір оренди від 29.08.2002 земельної ділянки загальною площею 0,55 га на північній окраїні села Трипілля в межах території грузового порту, укладений між Трипільською сільською радою Обухівського району Київської області та Фізичною особою-підприємцем Коширенковим С.В., посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Семенченком І.М. 29.08.2002 за №2508.

Яз зазначено судом вище, приймаючи рішення у справі №911/2504/16, суд виходив з того, що на момент укладення спірних договорів Трипільська сільська рада Обухівського району Київської області не мала прав та повноважень на укладення цих договорів, оскільки, спірні земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту с. Трипілля, що підтверджується висновком експерта за результатами земельно-технічної експертизи №20718/16-41 від 21.08.2016, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз на виконання ухвали суду від 07.11.2016 про призначення судової земельно-технічної експертизи за клопотанням позивача - ФОП Коширенкова С.В.

Згідно висновку експерта Київського науково-дослідного інститутом судових експертиз №20718/16-41 від 21.08.2016, земельна ділянка кадастровий номер 3223188000:01:045:0017 площею 0,55 га, що перебуває в користуванні ФОП Коширенкова С.В. на підставі договору оренди від 29.08.2002, розташована в межах міста Українка Обухівського району, поза межами села Трипілля Обухівського району.

Рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2017 у справі №911/2504/16 набрало законної сили 03.12.2017 та ФОП Коширенковим С.В. не оскаржувалось.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються під час розгляду іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії .

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення у справі №911/2504/16, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

Досліджуючи питання наявності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах позивача, а також обставини, викладені позивачем у клопотанні про залишення позову без розгляду, господарським судом враховано наступне.

Згідно п. 3 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У відповідності до п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України №3-рп/99 у справі № 1-1/99 від 08.04.1999 прокурор або його заступник самостійно визначає з посиланням на чинне законодавство в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовуючи в позовній заяві необхідність їх захисту, та визначає орган, який уповноважений державою виконувати відповідні функції в спірних правовідносинах.

В зазначеному рішенні вказано, що оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Так, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 ЗК України, ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (ст. 140 Конституції України).

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» визначено, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно ст.ст. 12, 83, 122 ЗК України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Українська міська рада Обухівського району Київської області, як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території міста Українка та суб'єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Українка, яка зобов'язана здійснювати захист комунальних майнових прав.

Згідно ст. 1, ч. 1 ст. 83, ч. 1 ст. 84, ст. 122 ЗК України, ст.ст. 1, 2, 6,10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес.

Згідно ст. ст. 3, 4 ВК України, усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки);штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Враховуючи зазначене, водні об'єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно - гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.

Усі водні об'єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об'єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Як встановлено судом, спірне майно відповідача розташоване на земельній ділянці водного фонду, яку останній продовжує використовувати без відповідних правовстановлюючих документів.

За таких обставин, порушенням «суспільного», «публічного» інтересу держави, є порушення законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - дотримання вимог земельного та водного законодавства відповідачем під час використання земель водного фонду, а також, захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель р. Дніпро як джерела задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.

Прокурор звертається до суду у зв'язку з необхідністю відновлення правового порядку в частині відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки водного фонду комунальної власності, яку незаконно використовує відповідач.

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може представляти інтереси держави в суді у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 10.05.2018 у справі №910/18283/17, від 17.10.2018 у справі №910/11919/17, не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Як зазначено прокурором, у даному випадку порушуються права та інтереси держави в особі Української міської ради, як органу уповноваженого розпоряджатись землями водного фонду, у зв'язку із самовільним зайняттям відповідачем земель водного фонду та будівництва на такій землі об'єктів нерухомості для здійснення господарської діяльності, які розташовані в адміністративних межах даного органу місцевого самоврядування. При цьому, позивач як уповноважений суб'єкт владних повноважень, за наявності факту порушення інтересів держави, не звертався до суду за їх захистом.

Листом від 26.01.2023 №56-848вих-23 Обухівська окружна прокуратура звернулася до Української міської ради Обухівського району Київської області із вимогою про необхідність вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства.

Українська міська рада листом №337/1-23 від 14.02.2023 повідомила прокуратуру про те, що остання не зверталася із позовом щодо усунення виявлених порушень.

Листом Обухівської окружної прокуратури №5659-79вих-23 від 18.05.2023 року повідомлено Українську міську раду, що на виконання ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Обухівською окружною прокуратурою, у зв'язку із виявленими порушеннями під час використання ФОП Коширенковим С.В. земельної ділянки комунальної форми власності Української міської ради, підготовлено та буде подано до Господарського суду Київської області позовну заяву керівника і Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради Обухівського району Київської області до ФОП Коширенкова С.В. про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності та повернення земельної ділянки.

Сам факт не звернення до суду Української міської ради Обухівського району Київської області з позовом в інтересах держави, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Української міської ради Київської області та для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18).

Також, Верховний Суд у постанові від 22.08.2018 у справі №807/62/16, посилаючись на ч.2 ст.19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані, уповноважений орган фактично має обов'язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб'єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Землі комунальної власності зайнято самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

Крім того, безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно на самовільно зайнятій земельній ділянці, також створює перешкоди законному власнику землі та протирічить вимогам чинного законодавства щодо підстав та порядку набуття речових прав на нерухоме майно, засадам та принципам державної реєстрації як процедури офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності.

Вказана позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки самовільне зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Крім того, чинне законодавство не встановлює будь-яких обмежень чи особливостей щодо доступу до правосуддя різних суб'єктів.

Таким чином, прокурор у спірному випадку має не лише законне право, а й обов'язок здійснити захист суспільно-значимих інтересів держави, при цьому, обравши відповідні способи захисту, передбачені ст. 16 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі №926/1111/15.

Суд також зазначає, що частина 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 26.05.2020 у справі Nє912/2385/18, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 10.07.2018 у справі №812/1689/16.

Вказані положення законодавства регулюють правовідносини прокурора і визначеного ним у справі в якості позивача органу, уповноваженого на здійснення функцій держави у спірних правовідносинах, а отже, у разі незгоди з поданим прокурором позовом надають право виключно такому органу оскаржувати підстави представництва та жодним чином не наділяють таким правом інших учасників судового процесу.

У даній справі позивачем підстави представництва інтересів держави не оскаржувались, що свідчить про згоду з необхідністю захисту порушених інтересів держави.

Зважаючи на викладене, Обухівською окружною прокуратурою у повній мірі виконано вимоги, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, направленим повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також документами, отриманими від суб'єктів владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Враховуючи викладене, Обухівською окружною прокуратурою з урахуванням вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» належним чином обґрунтовано та підтверджено відповідними доказами підстави для відповідного представництва.

При цьому, позовні вимоги прокурора в інтересах держави у даній справі не порушують ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний». «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Враховуючи викладене, оскільки, прокурором належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Української міської ради у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про залишення позову прокурора без розгляду.

За результатами дослідження судом поданих відповідачем у справі відзиву на позов, письмових пояснень та заперечень, суд дійшов висновку, що твердження та заперечення відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Керівника Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Української міської ради до Фізичної особи-підприємця Коширенкова Семена Вячеславовича за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 площею 0,55 га, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №52980882 від 06.07.2020 стосовно права приватної власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю - портовий комплекс (склад-магазин) сипучих матеріалів за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 1/1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна-2115800932231).

3. Усунути перешкоди у здійсненні Українською міською радою Обухівського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3223188000:01:045:0017 площею 0,55 га, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 1/1, шляхом зобов'язання ФОП Коширенкова С.В. (РНОКПП НОМЕР_1 ) знести будівлі і споруди, що розміщено на ній, а також, демонтувати огорожу.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Коширенкова Семена В'ячеславовича ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_1 ) на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996; реквізити: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; розрахунковий рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641) 5368 (п'ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання 05.12.2023 року.

Суддя Д.Г. Заєць