ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
м. Київ
27.11.2023Справа № 910/15737/20
За позовом ОСОБА_1 (м. Київ)
до 1. Міністерства фінансів України (м. Київ)
2. Державної організації (установи, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" (м. Київ)
3. Публічного акціонерного товариства "Укргазбанк" (м. Київ)
4. Кабінету Міністрів України (м. Київ)
5. Національного банку України (м. Київ)
6. Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (м. Київ)
7. Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Приватбанк" Шевченка Андрія Миколайовича (м. Київ)
8. Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Приватбанк" Славкіної Марини Анатоліївни (м. Київ)
9. Товариства з обмеженою відповідальністю "Солід Дніпро" (м. Дніпро)
10. Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (м. Київ)
11. Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (м. Київ)
12. Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни (м. Дніпро)
13. Державного реєстратора Комунального підприємства "Будинок Юстиції" Дніпропетровської обласної ради" Лукашової Ірини Семенівни (м. Дніпро)
14. Державного реєстратора Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Іванюхи Олега Володимировича (м. Київ)
15. Державного реєстратора Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Панкової Олександри Євгеніївни (м. Київ)
16. Державного реєстратора Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Павленко Ірини Миколаївни (м. Київ)
17. Державного реєстратора Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Орел Лариси Вікторівни (м. Київ)
18. Публічного акціонерного товариства "Національний депозитарій України" (м. Київ)
про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу акцій в частині, визнання недійсними рішень, договору, свідоцтв, пунктів наказів, пунктів статуту, визнання акту недійсним, визнання протиправними та скасування реєстраційних дій, визнання дійсним та відновлення дії свідоцтва, визначення розміру статутного капіталу, визначення розміру частки, витребування з володіння та зобов'язання вчинити дії,
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Шаповалов А.М.
Представники сторін: згідно з протоколом судового засідання
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства фінансів України, Державної організації (установи, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", Публічного акціонерного товариства "Укргазбанк" про визнання недійсним з моменту укладення Договору купівлі-продажу акцій № БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.16. в частині прав та інтересів, які стосуються позивача щодо пакету простих іменних акцій, випущених Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", що становить 33,2525% від загальної кількості випущених акцій ПАТ КБ "Приватбанк".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 відкрито провадження у справі № 910/15737/20, призначено підготовче засідання на 24.11.2020, в порядку ст. 81 ГПК України витребувано від Державної організації (установи, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" копії (для долучення до матеріалів справи) та оригінали (для огляду) Договору купівлі-продажу акцій № БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 з усіма додатками (в строк до 23.11.2020); залучено до участі в даній справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк"; Кабінет Міністрів України.
20.11.2020 Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" подано заяву про відвід судді Ващенко Т.М. від розгляду справи № 910/15737/20.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 відмовлено в задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про відвід судді.
Ухвалою від 23.11.2020 клопотання ОСОБА_1 про об'єднання справ в одне провадження задоволено; об'єднано в одне провадження справи № 910/15737/20 та № 910/16947/20; передано справи № 910/15737/20 та № 910/16947/20 на розгляд судді Ващенко Т.М., присвоєно об'єднаній справі номер № 910/15737/20; об'єднану справу № 910/15737/20 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання в об'єднаній справі № 910/15737/20 призначено на 22.12.2020. З огляду на викладене підготовче засідання, призначене на 24.11.2020, не відбулось.
24.11.2020 надійшла заява Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про відвід судді Ващенко Т.М. від розгляду справи № 910/15737/20, в задоволенні якої відмовлено ухвалою суду.
22.12.2020 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 08.02.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 , встановлено строк та спосіб усунення недоліків.
10.02.2021 від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 у справі № 910/15737/20, в якій, зокрема, зазначено про три адреси місця проживання чи перебування означених вище фізичних осіб (в Оболонському, Дарницькому та Печерському районах міста Києва, та в Київській області).
Ухвалами від 22.02.2021 суд звернувся з відповідними запитами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 призначено підготовче засідання у справі на 17.05.2021.
17.05.202. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 05.07.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2021:
- відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи № 910/15737/20 в закритому судовому засіданні;
- залишено без розгляду клопотання № б/н від 08.02.21. ОСОБА_1 про витребування інформації.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 відмовлено в задоволенні клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою від 01.07.2021 призначено підготовче засідання на 16.08.2021, ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 призначено підготовче засідання на 30.08.2021.
18.08.2021 від позивача надійшла заява про забезпечення доказів, яку ухвалою від 25.08.2021 повернуто заявнику.
26.08.2021 від позивача надійшла апеляційна скарга на ухвалу суду від 25.08.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2021 зупинено провадження у справі № 910/15737/20 до перегляду в апеляційному порядку ухвали Господарського суду міста Києва від 25.08.2021 у справі № 910/15737/20.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.08.2021 у справі № 910/15737/20 скасовано.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 поновлено провадження в даній справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою від 15.11.2021 зупинено провадження у справі № 910/15737/20 до перегляду в касаційному порядку постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021.
Ухвалою від 26.05.2022, після повернення матеріалів справи до Господарського суду міста Києва, провадження у справі № 910/15737/20 поновлено та призначено підготовче засідання на 13.06.22.
Ухвалою від 06.06.2022 заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів від 18.08.2021 повернуто заявнику.
Від ОСОБА_1 надійшла заява від 02.06.2022 про забезпечення доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів від 02.06.2022 призначено до розгляду в підготовчому засіданні, призначеному на 13.06.2022.
10.06.2022 від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі та направлення всіх її матеріалів до Північного апеляційного господарського суду.
13.06.2022 від АТ КБ "Приватбанк" надійшли письмові заперечення проти заяви про забезпечення доказів.
У підготовчому засіданні 13.06.2022 представник АТ КБ "Приватбанк" подав клопотання про витребування доказів та клопотання про зобов'язання позивача виконати вимоги ст. 90 ГПК України.
Ухвалою від 13.06.2022 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів від 02.06.2022
13.06.2022 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 18.07.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2022 зобов'язано ОСОБА_1 надати відповіді на поставлені АТ КБ "Приватбанк" питання у відзиві на позовну заяву та поясненнях третьої особи, з дотриманням вимог статті 90 ГПК України, до 11.07.2022; зобов'язано Кабінет міністрів України надати відповіді на поставлені АТ КБ "Приватбанк" питання у поясненнях третьої особи, з дотриманням вимог статті 90 ГПК України, до 11.07.2022.
11.07.2022 від позивача надійшла заява про продовження строків для подання відповідей на питання в порядку ст. 90 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 задоволено клопотання ОСОБА_1 та продовжено йому процесуальний строк для надання відповідей на поставлені АТ КБ "Приватбанк" питання у відзиві на позовну заяву та поясненнях третьої особи, з дотриманням вимог статті 90 ГПК України, до 18.07.2202 включно.
18.07.2023 від Кабміну надійшло клопотання про закриття провадження у справі.
18.07.2022 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 15.08.2022.
19.07.2022 до суду надійшла заява позивача від 18.07.2022 про продовження процесуального строку для подання відповідей на питання в порядку ст. 90 ГПК України, на 30 днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 задоволено клопотання ОСОБА_1 від 18.07.2022 та продовжено йому процесуальний строк для надання відповідей на поставлені АТ КБ "Приватбанк" питання у відзиві на позовну заяву та поясненнях третьої особи, з дотриманням вимог статті 90 ГПК України, на 30днів.
08.08.2022 АТ КБ "Приватбанк" подано пояснення про відсутність підстав для повторного продовження процесуального строку.
15.08.2022 від позивача надійшли: заява з відповідями на поставлені АТ КБ "Приватбанк" у відзиві на позовну заяву питання та поясненнях третьої особи, відповідно до статті 90 ГПК України, та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
15.08.2022 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 05.09.2022.
18.08.2022 від позивача надійшли письмові пояснення до його заяви про долучення доказів до матеріалів справи та до клопотань про витребування доказів.
02.09.2022 до суду надійшли заперечення АТ КБ "Приватбанк" проти клопотання позивача про витребування доказів.
05.09.2022 до суду надійшли: доповнення до клопотання АТ КБ "Приватбанк" від23.11.2020 про визнання зловживанням правом та залишення позову без розгляду, та заперечення на клопотання позивача про залишення позову без розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2022 призначено підготовче засідання на 10.10.2022, поновлено ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк для подання доказів та долучено подані ним 15.08.2022 докази до матеріалів справи; задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів від 23.10.2020, 29.10.2020 (з урахуванням пояснень від 15.08.2022), витребувано в порядку ст. 81 ГПК України докази від: Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної організації (установи, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", Кабінету Міністрів України, Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк", Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"; відмовлено в задоволенні клопотання АТ КБ "Приватбанк" про залишення позовної заяви без руху; відмовлено в задоволенні клопотання АТ КБ "Приватбанк" від 23.11.2020 про визнання зловживання правом та залишення позову буз розгляду.
03.10.2022 від АТ КБ "Приватбанк" надійшло повідомлення про відсутність витребуваних судом доказів.
Від Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, 03.10.2023 надійшли докази на виконання ухвали від 14.09.2022.
04.10.2022 від Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" надійшла заява на виконання ухвали суду від 14.09.2022.
06.10.2023 від Кабміну надійшло клопотання про продовження процесуального строку для подання витребуваних судом доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 продовжено Кабінету Міністрів України процесуальний строк для подання доказів, витребуваних ухвалою суду від 14.09.2022, до 20.10.2022; зупинено провадження у справі №910/15737/20 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/18214/19.
01.11.2022 від Кабміну надійшли витребувані судом документи.
07.06.2023 до суду від Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №910/15737/20, у зв'язку із закінченням перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/18214/19, за результатом чого ухвалено постанову від 15.02.2023 у справі №910/18214/19.
Ухвалою від 13.06.2023 поновлено провадження у справі №910/15737/20, призначено підготовче засідання у справі №910/15737/20 на 10.07.2023.
04.07.2023 від позивача надійшла заява про забезпечення доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів від 04.07.2023 призначено до розгляду в підготовчому засіданні, яке призначено на 10.07.2023.
10.07.2023 до суду від Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" надійшли пояснення щодо його клопотання про закриття провадження у справі.
Від позивача 10.07.2023 надійшло клопотання про надання матеріалів справи для ознайомлення та відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів відмовлено, оголошено перерву в підготовчому засіданні на 07.08.2023.
12.07.2023 від позивача надійшла заява про забезпечення доказів.
26.07.2023 до суду з Північного апеляційного господарського суду надійшла ухвала про витребування матеріалів справи №910/15737/210 у зв'язку з апеляційним оскарженням ухвали Господарського суду міста Києва від 10.07.2023.
26.07.2023 до суду з Північного апеляційного господарського суду надійшла ухвала про витребування матеріалів справи №910/15737/210 у зв'язку з апеляційним оскарженням ухвали Господарського суду міста Києва від 13.07.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 зупинено провадження у справі № 910/15737/20 до перегляду в апеляційному порядку ухвал Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 та від 13.07.2023 у справі №910/15737/20 та повернення матеріалів справи до Господарського суду міста Києва.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення доказів у справі №910/15737/20 залишено без змін.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/15737/20 залишено без змін.
12.10.2023 матеріали справи надійшли до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 поновлено провадження у справі №910/15737/20, призначено підготовче засідання на 20.11.2023.
17.11.2023 до суду надійшли письмові пояснення позивача та клопотання про зупинення провадження у справ до закінчення розгляду Конституційним Судом України конституційного подання №3/239 (20) від 11.06.2020.
У підготовчому засіданні 20.11.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвали: про відмову в задоволенні клопотання позивача, доданого до позовної заяви, про витребування доказів, з підстав його невідповідності вимогами ст. 81 ГПК України; про відмову в оголошення перерви в підготовчому засіданні, у зв'язку з його необґрунтованістю; про залишення без розгляду клопотання відповідача-10 про витребування доказів за його клопотанням; про відмову в задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі, у зв'язку з відсутністю передбачених ст. 227 ГПК України підстав для такого зупинення; про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 27.11.2023.
У судовому засіданні 27.11.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представники відповідачів -1, -2, -3, -4, -5, -6, -11 у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог та просили закрити провадження у справі.
Представники відповідачів -7, -8, -9, -10, -12, -13, -14, -15, -16, -17, -18 у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили; про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та їх неявка не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 202 ГПК України.
27.11.2023 суд, по виходу з нарадчої кімнати, проголосив вступну та резолютивну частину ухвали.
Розглянувши та дослідивши в судовому засіданні подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 станом на 16.12.2016 володів 25 243 985 штук простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (Банк), що складало 33,2525% статутного капіталу банку, а також входив до складу Наглядової Ради Банку.
Рішенням Правління Національного банку України №498-рш/БТ від 18.12.2016 AT КБ "Приватбанк" віднесено до категорії неплатоспроможних; надано пропозицію Кабінету Міністрів України щодо виведення AT КБ "Приватбанк" з ринку шляхом його продажу інвестору в особі держави відповідно до ст.41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Рішенням Правління Національного банку України №499-рш/БТ від 18.12.2016 затверджено пропозицію Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку. Згідно з вказаною пропозицією, мінімальна потреба в капіталі - 116,8 млрд. грн (з урахуванням обміну необтяжених грошових зобов'язань AT КБ "Приватбанк" перед пов'язаними особами, а також необтяжених грошових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами, що не пов'язані з банком, крім коштів за поточними та депозитними рахунками таких осіб, що підлягатимуть обміну на акції додаткової емісії банку у сумі 31,2 млрд. грн).
18.12.2016 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" (із змінами та доповненнями), згідно з якою "відповідно до статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на підставі пропозиції Національного банку щодо капіталізації за участю держави, рішення Ради з фінансової стабільності, враховуючи зобов'язання власників істотної участі банку (лист від 16 грудня 2016 року) та виходячи з необхідності забезпечення стабільності фінансової системи і захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, Кабінет Міністрів України постановив прийняти пропозицію Національного банку щодо участі держави в особі Міністерства фінансів у виведенні з ринку Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Кабінет Міністрів установив, що держава в особі Міністерства фінансів придбаває акції ПАТ КБ "Приватбанк" у повному обсязі за одну гривню; після виконання абзацу другого цього пункту з метою відновлення та забезпечення стабільної роботи ПАТ КБ "Приватбанк" держава в особі Міністерства фінансів бере участь у його додатковій капіталізації шляхом придбання акцій додаткової емісії існуючої номінальної вартості на суму, що не перевищує розміру мінімальної потреби в капіталі, розрахованої Національним банком.
У зазначеній постанові Кабінету Міністрів України вказано Міністерству фінансів України забезпечити для виконання абзацу другого пункту 2 цієї постанови укладення договору купівлі-продажу акцій ПАТ КБ "Приватбанк" після здійснення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заходів, визначених статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", забезпечення прозорої, керованої, контрольованої і безперервної роботи системи інформаційних технологій і процесів оброблення інформації та узгодження з Національним банком плану підтримання ліквідності ПАТ КБ "Приватбанк". Видатки на придбання зазначених акцій здійснити за рахунок коштів, передбачених Міністерству фінансів у державному бюджеті на його утримання; здійснювати для забезпечення виконання абзацу третього пункту 2 цієї постанови випуск облігацій внутрішньої державної позики в розмірі до 116800000000 гривень із строком обігу до 15 років та відсотковою ставкою доходу на рівні не вище 10,5 відсотка річних, у тому числі з індексованою вартістю в розмірі до 73800000000 гривень із строком обігу до 15 років та відсотковою ставкою доходу на рівні 6 відсотків річних, із подальшим внесенням їх від імені держави в оплату за акції додаткової емісії ПАТ КБ "Приватбанк"; у тримісячний строк внести пропозиції щодо необхідності додаткової капіталізації ПАТ КБ "Приватбанк" за результатами проведеної міжнародно визнаною аудиторською компанією оцінки його фінансового стану.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18 грудня 2016 року № 2859 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Приватбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" розпочато процедуру виведення ПАТ "КБ "Приватбанк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 19 грудня 2016 року до 18 січня 2017 року (включно) та призначено строком на один місяць з 19 грудня 2016 року до 18 січня 2017 року (включно) уповноваженою особою Фонду Соловйову Н.А.
19.12.2016 виконавчою дирекцію ФГВФО було прийнято рішення №2864 "Про збільшення статутного капіталу та приватне розміщення акцій ПАТ КБ "Приватбанк".
19.12.2016 Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - НКЦПФР) було прийнято рішення "Щодо реєстрації випуску та проспекту емісії акцій ПАТ КБ "Приватбанк" та зареєстровано Тимчасове свідоцтво про реєстрацію випуску акцій №121/1/2016-Т. У результаті зазначених дій 19.12.216 року НКЦПФР зареєструвала Свідоцтво про реєстрацію випуску акцій №121/1/2016.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ "КБ "Приватбанк" погоджено умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ "КБ "Приватбанк"; доручено уповноваженій особі Фонду Шевчуку А.М. укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені набувачів пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ "КБ "Приватбанк"; уповноваженій особі Фонду Славкіній М.А. доручено укласти договори про придбання акцій додаткової емісії від імені емітента ПАТ "КБ "Приватбанк"; уповноваженій особі Фонду Соловйовій Н.А. доручено забезпечити списання з рахунків пов'язаних з банком осіб грошових коштів після виконання зазначених вище договорів; погоджено умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов'язаних осіб неплатоспроможного ПАТ "КБ "Приватбанк".
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року № 2893 погоджено умови договору продажу неплатоспроможного банку ПАТ "КБ "Приватбанк" Міністерству фінансів України.
20 грудня 2016 року уповноважена особа Фонду Славкіна М.А. від імені ПАТ "КБ "Приватбанк" та уповноважена особа Фонду Шевченко А.М., від імені позивача як особи, пов'язаної з ПАТ "КБ "Приватбанк", уклали договір про придбання акцій № 87/2016 та акту приймання-передачі до цього договору.
Згідно з цим договором уповноважена особа Фонду Шевченко А.М. здійснив придбання акцій додаткової емісії ПАТ "КБ "Приватбанк" в обмін на грошові вимоги позивача до ПАТ "КБ "Приватбанк".
Відповідно до акту приймання-передачі за договором про придбання акцій № 87/2016 набувач підтверджує припинення належних прав вимоги за грошовими зобов'язаннями ПАТ "КБ "Приватбанк" перед набувачем. За змістом пунктів 2.1, 2.7, 3.4.1 та 5.4 зазначеного договору та додатку 1 до нього, акти приймання-передачі є невід'ємними частинами цього договору та підтверджують факти виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
20.12.2016 виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення №2893 "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ "Приватбанк".
21.12.2016 між Державою Україна в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21.12.2016 були власниками простих іменних акцій AT КБ "Приватбанк", від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також Фонд) на тимчасову адміністрацію в AT КБ "Приватбанк" Шевченка Андрія Миколайовича (далі - Уповноважена особа), в інтересах та за рахунок якої діяло ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК", було укладено Договір купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016, за умовами якого Уповноважена особа від імені кожного з акціонерів AT КБ "Приватбанк" продала у власність держави в особі Міністерства фінансів України усі акції AT КБ "Приватбанк" усіх осіб, які були їх власниками станом на 21.12.2016, у тому числі прості іменні акції AT КБ "Приватбанк" ОСОБА_1 .
На виконання цього договору Уповноважена особа надала розпорядження депозитарній установі позивача та/або ПАТ "Національний депозитарій України" на списання і переказ акцій позивача з його рахунків у відповідній депозитарній установі на рахунок Міністерства фінансів України у депозитарній установі ПАТ "Державний експортно-імпортний банк" для наступного зарахування акцій позивача на рахунок Міністерства фінансів України у депозитарній установі ПАТ "Державний експортно-імпортний банк".
Міністерством фінансів України було неодноразово здійснено збільшення статутного капіталу AT КБ "Приватбанк" шляхом приватного розміщення акцій додаткової емісії.
Так, з інформації, яка міститься на веб-сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України (SMIDA) та веб-сайті AT КБ "Приватбанк", вбачається, що після укладення Оспорюваного договору в AT КБ "Приватбанк" були здійснені на наступні збільшення статутного капіталу останнього:
- згідно зі Свідоцтвом про реєстрацію випуску акцій AT КБ "Приватбанк" №121/1/2016-Т, зареєстроване Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку 28.12.2016, та Свідоцтвом про реєстрацію випуску акцій №126/1/2016, зареєстроване Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку 28.12.2016, статутний капітал AT КБ "Приватбанк" було збільшено та становив 167 494 748 960 гривень і поділений на 598 195 532 простих іменних акцій номінальною вартістю 280 гривень кожна. Реєстрація випуску акцій, на кількість яких був збільшений статутний капітал AT КБ "Приватбанк", було здійснено на підставі рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 28.12.2016 "Щодо реєстрації випуску та проспекту емісії акцій AT КБ "Приватбанк";
- згідно зі Свідоцтвом про реєстрацію випуску акцій AT КБ "Приватбанк" №77/1/2017, зареєстроване Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку 10.07.2017, статутний капітал AT КБ "Приватбанк" було збільшено та становив 189 994 743 960,00 гривень і поділений на 678 552 657 простих іменних акцій номінальною вартістю 280 гривень кожна;
- згідно зі Свідоцтвом про реєстрацію випуску акцій AT КБ "Приватбанк" №115/1/2017, зареєстроване Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку 22.12.2017, статутний капітал AT КБ "Приватбанк" було збільшено та становив 206 059 743 960,00 гривень і поділений на 735 927 657 простих іменних акцій номінальною вартістю 280 гривень кожна.
Кожний із етапів збільшення статутного капіталу AT КБ "Приватбанк" супроводжувався укладенням між AT КБ "Приватбанк" та Міністерством фінансів України відповідних договорів щодо реєстрації випуску та проспекту емісії додаткових акцій та випуску і передачі у власність AT КБ "Приватбанк" облігації внутрішньої державної позики, а саме:
- Договір №13010-05/139 від 28.12.2016, укладений між ПАТ КБ "Приватбанк" та Міністерством фінансів України;
- Договір №13010-05/145 від 29.12.2016, укладений між ПАТ КБ "Приватбанк" та Міністерством фінансів України;
- Договір №13010-05/21 від 23.02.2017, укладений між ПАТ КБ "Приватбанк" та Міністерством фінансів України;
- Договір №13010-05/80 від 11.07.2017, укладений між ПАТ КБ "Приватбанк" та Міністерством фінансів України;
- Договір №13010-05/219 від 26.12.2017, укладений між ПАТ КБ "Приватбанк" та Міністерством фінансів України.
За наслідком кожного нового етапу збільшення статутного капіталу AT КБ "Приватбанк" вносилися відповідні зміни до Статуту AT КБ "Приватбанк", які підлягали відповідній державній реєстрації, а саме були прийняті наступні нові редакції Статуту AT КБ "Приватбанк":
- Статут ПАТ КБ "Приватбанк", затверджений рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 20.12.2016 та погоджений Національним банком України 20.12.2016;
- Статут ПАТ КБ "Приватбанк", затверджений наказом Міністерства фінансів України (рішенням єдиного акціонера) від 10 січня 2017 року №2 та погоджений Національним банком України 13 січня 2017 року;
- Статут ПАТ КБ "Приватбанк", затверджений наказом Міністерства фінансів України (рішенням єдиного акціонера) від 3 квітня 2017 року №409 та погоджений Національним банком України 19 квітня 2017 року;
- Статут ПАТ КБ "Приватбанк", затверджений наказом Міністерства фінансів України (рішенням єдиного акціонера) від 11 вересня 2017 року №768 та погоджений Національним банком України 27 вересня 2017 року;
- Статут ПАТ КБ "Приватбанк", затверджений наказом Міністерства фінансів України (рішенням єдиного у акціонера) від 27 грудня 2017 року №1130 та погоджений Національним банком України 28 грудня 2017 року;
- Статут ПАТ КБ "Приватбанк", затверджений наказом Міністерства фінансів України (рішенням єдиного акціонера) від 21 травня 2018 року №519 та погоджений Національним банком України 11 червня 2018 року;
- Статут АТ КБ "Приватбанк", затверджений наказом Міністерства фінансів України (рішенням єдиного акціонера) від 17 січня 2019 року №25 та погодженого Національним банком України 21 лютого 2019 року;
- Статут АТ КБ "Приватбанк", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №594 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2019 №712) та погоджений Національним банком України 06 вересня 2019 року.
За наслідком кожного зазначеного вище етапу збільшення статутного капіталу AT КБ "Приватбанк" та відповідних змін до статуту AT КБ "Приватбанк", які підлягали відповідній державній реєстрації, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо AT КБ "Приватбанк" проводилися відповідні наступні реєстраційні дії:
- реєстраційна дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №12241050075006727 від 20.12.2016, проведена приватним нотаріусом Ричка Юлія Олександрівна;
- реєстраційна дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №12241050077006727 від 16.01.2017, проведена Лукашовою І.С., Комунальне підприємство "Будинок юстиції" Дніпропетровської обласної ради";
- реєстраційна дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №12247770078006727 від 08.02.2017, проведена Лукашовою І.С., Комунальне підприємство "Будинок юстиції" Дніпропетровської обласної ради";
- реєстраційна дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №12241050079006727 від 21.04.2017, проведена Лукашовою І.С., Комунальне підприємство "Будинок юстиції" Дніпропетровської обласної ради";
- реєстраційна дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №10701050081068810 від 28.09.2017, проведена Іванюха О.В., Печерська районна в місті Києві державна адміністрація;
- реєстраційна дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №10701050082068810 від 28.12.2017, проведена Пайкова О.Є., Печерська районна в місті Києві державна адміністрація;
- реєстраційна дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №10701050084068810 від 14.06.2018, проведена Павленко І.М., Печерська районна в місті Києві державна адміністрація;
- реєстраційна дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №10701050085068810 від 26.02.2019, проведена Орел Л.В., Печерська районна в місті Києві державна адміністрація;
- реєстраційна дія в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №10701050086068810 від 11.09.2019, проведена Орел Л.В. , Печерська районна в місті Києві державна адміністрація.
Звертаючись до суду з даними позовними вимогами, ОСОБА_1 зазначає, що внаслідок укладення оспорюваного договору відбулися незаконні та протиправні вилучення і конфіскація пакету простих іменних акцій AT КБ "Приватбанк", які належали на праві приватної власності позивача та складали відповідний розмір відсотків від загальної кількості випущених акцій AT КБ "Приватбанк", у зв'язку із чим спірний договір підлягає визнанню недійсним в частині, що стосується прав та інтересів позивача. Внаслідок недійсності оспорюваного договору та незаконного і протиправного вилучення і позбавлення позивача пакета простих іменних акцій AT КБ "Приватбанк", які належали йому на праві приватної власності та складали відповідний розмір відсотків від загальної кількості випущених акцій AT КБ "Приватбанк", позивачем пред'явлено вимоги про витребування на його користь зазначеного пакету простих іменних акцій з володіння Держави в рамках обраного способу захисту порушених прав - відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом визнання недійними актів (рішень, свідоцтв) та договорів, визнання недійсними та скасування усіх емісій, які проводилися з моменту порушення прав позивача, визначення розміру статутного капіталу AT КБ "Приватбанк" та розміру частки акцій позивача у статутному капіталі AT КБ "Приватбанк".
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 2 ЗУ "Про акціонерні товариства" корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні АТ, отримання дивідендів та активів АТ у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
Згідно зі ст. 4 ЗУ "Про акціонерні товариства" акціонерами можуть бути зокрема юридичні особи, а ст. 25 цього Закону визначені права акціонера за кожною простою акцією, зокрема, на участь в управлінні АТ, отримання дивідендів, отримання в разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства, отримання інформації про господарську діяльність товариства.
Судом встановлено, що позивач звернувся з позовними вимогами в даній справі як колишній учасник (акціонер) AT КБ "Приватбанк", з метою захисту своїх прав, що пов'язані з правом власності акціями у статутному капіталі АТ КБ "Приватбанк", та які позивач вважає порушеними у процедурі виведення Банку з ринку як неплатоспроможного на підставі рішень НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ, зокрема, за процедурою, визначеною статтями 39, 41, 411 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час здійснення якої було вчинено оспорювані правочини та прийнято спірні акти.
Отже, спір у справі даній справи виник з корпоративних правовідносин між позивачем, як акціонером Банку, та відповідачами.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ГПК України).
Зі змісту статей 15, 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.
Вказане викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16 (п. 5.5).
Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними. (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 р. у справі № 310/11024/15-ц (п. 14) та від 01.04.2020 р. у справі № 610/1030/18 (п. 40)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 р. у справі № 910/3907/18 та від 09.02.2021 р. у справі № 381/622/17 (п. 14).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає ст. 13 Конвенції.
Позивач, стверджуючи про порушення його прав як акціонера АТ "КБ "Приватбанк", вказує на відсутність волі на укладення спірного договору купівлі-продажу акцій ПАТ КБ "Приаватбанк", який вчинено від його імені Уповноваженою особою ФГВФО на тимчасову адміністрацію в ПАТ КБ "Приватбанк" Шевченком А.М.
Оспорюваний правочин вчинений на виконання рішень Правління НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ про віднесення АТ "КБ "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних, виведення Банку з ринку, запровадження тимчасової адміністрації у Банку, а також погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного Банку від імені пов'язаних із Банком осіб, які прийнято в порядку статей 39, 41, 411 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Директивою Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2014/59/ЄС від 15.05.2014 р. "Про основні положення щодо фінансового оздоровлення та виведення з ринку неплатоспроможних банків та інвестиційних фірм" (далі - Директива 2014/59/ЄС) процедура "бейл-ін" (англ. - "bail-in tool") визначена як один зі способів оздоровлення неплатоспроможного банку його інвестором. Така процедура передбачає списання незабезпечених вимог кредиторів та/або їх конвертацію у частку у статутному капіталі банку (наприклад, акції), внаслідок чого зменшується загальна сума зобов'язань кредитної установи, що розширює можливості її фінансового оздоровлення.
Відповідно до ст. 57 Директиви 2014/59/ЄС держави-члени можуть за умови дотримання національного корпоративного законодавства брати участь у рекапіталізації установи або суб'єкта, зазначених у пунктах "b", "c", "d" ст. 1 (1) цієї Директиви, шляхом надання їм капіталу в обмін на такі інструменти відповідно до вимог Регламенту (ЄС) №575/2013.
Параграфом 5 ст. 66 Директиви 2014/59/ЄС визначено, що держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори, яких стосується виконання повноважень на списання або конверсію відповідно до пар. 4, не мали права оскаржувати зменшення основної суми інструменту чи зобов'язання або у відповідних випадках його конверсію згідно з будь-якими положеннями законодавства держави-члена.
Згідно зі ст. 85 цієї Директиви визначено порядок оскарження рішень про вжиття заходів із запобігання кризі, який, зокрема, врегульовує, що держави-члени повинні забезпечити, щоб кожна особа, якої стосується рішення про вжиття заходу з управління кризою, мала право на оскарження такого рішення. До права на оскарження застосовуються такі положення: подання апеляційної скарги автоматично не призупиняє дію оскаржуваного рішення; рішення органу із врегулювання підлягає негайному виконанню і є підставою для спростовної презумпції, що призупинення його виконання суперечило б інтересам суспільства. Для захисту інтересів осіб, які діють добросовісно і які придбали акції та інші активи, права або зобов'язання установи, яка підлягає врегулюванню, скасування рішення органу із врегулювання не впливає на адміністративні дії або транзакції, які здійснив орган із врегулювання на підставі скасованого рішення. У такому випадку засоби правового захисту у зв'язку із неправомірним рішенням або дією органів із врегулювання обмежуються компенсацією збитків, яких зазнав заявник у результаті рішення або дії.
Законом "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони" Україна прийняла на себе зобов'язання, передбачені цією Угодою. Відповідно до розд. V "Економічне та галузеве співробітництво" гл. 13 "Законодавство про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит" зазначеної Угоди Україна прийняла на себе зобов'язання щодо поступового наближення до правил та рекомендацій Європейського Союзу із питань корпоративного управління відповідно до міжнародних стандартів, захисту прав акціонерів, кредиторів та інших заінтересованих сторін відповідно до вимог Європейського Союзу у цій сфері згідно з додатками ХХХІV-ХХХVІ до цієї Угоди (ст. 387 Угоди).
Також Закон "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" затвердив Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу та визначив пріоритетні сфери адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, зокрема, законодавство про компанії та банківське право.
За приписами ст. 249 Договору про заснування Європейського економічного співтовариства від 25.03.1957 р. директива Європейського Парламенту та Ради є обов'язковою для кожної держави-члена, якій її адресовано, щодо результатів, що їх треба досягти, однак вона залишає національній владі цілковиту свободу вибирати форму та засоби досягнення цих результатів.
В Україні процедура викупу інвестором акцій неплатоспроможного банку ("bail-in"), яка регламентована Директивою 2014/59/ЄС, імплементована Законом "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функціонування фінансового сектору в Україні", чинного з 10.11.2018 р.
Ця процедура діяла на час вчинення оспорюваних правочинів. Так, спеціальна процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави як інвестора відповідно до ст. 411 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" запроваджується як виняток для того, щоб не допустити вкрай негативних наслідків як для банківської системи, так і для економіки країни в цілому. З цією метою держава інвестує кошти у неплатоспроможний банк за рахунок державного бюджету, витрачаючи значні ресурси. Така процедура є коштовною альтернативою ліквідації банку та передбачає досягнення суспільно значущого ефекту і не має на меті ані збагачення певних кредиторів, ані їх позбавлення того, що вони отримали б у процедурі ліквідації банку.
Регламентована законодавцем процедура участі держави у відновленні платоспроможності банку у спосіб, визначений п. 4 або п. 5 ч. 2 ст. 39 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", передбачала прийняття КМУ рішення за пропозицією НБУ, в якій має зазначатися спосіб виведення банку з ринку за участю держави, розрахунки мінімальної потреби у капіталі з урахуванням можливості обміну необтяжених грошових зобов'язань банку перед пов'язаними особами на акції додаткової емісії (ч. 3 ст. 411 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; тут і далі - в редакції, чинній на час вчинення оспорюваних правочинів).
Також законодавець передбачив обов'язок Фонду в день отримання рішення КМУ про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 39 цього Закону вжити заходів до додаткової емісії акцій банку, яка проводиться без відповідного скликання загальних зборів акціонерів, а укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов'язаних осіб банку здійснюється уповноваженою особою Фонду без погодження з такими особами відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання. З дня затвердження плану врегулювання Фонд відповідно до закону набуває права розпоряджатися акціями (паями) банку від імені будь-якої особи, яка є учасником банку, без необхідності додаткового оформлення повноважень на продаж акцій (паїв), а учаснику банку забороняється розпоряджатися акціями (паями) банку у будь-який спосіб (ч. 3 ст. 41 та частини 4, 6 ст. 411 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Разом з тим, із процедури "bail-in" виключено кредиторів - юридичних та фізичних осіб, - які не пов'язані з банком, але лише в межах їх коштів за поточними та депозитними рахунками, а також кредиторів, якщо грошові зобов'язання перед ними є обтяженими, незалежно від їх пов'язаності із банком. Такі кредитори в разі виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю інвестора-держави можуть отримати завдяки державним інвестиціям більше, ніж вони отримали б у процедурі ліквідації банку (ч. 6 ст. 411 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Метою виключення із процедури "bail-in" першої категорії кредиторів є відновлення довіри до банку з боку непов'язаних із банком кредиторів, без чого здатність банку надалі здійснювати свою діяльність є сумнівною, а другої - захист добровільних заставодержателів прав вимоги пов'язаних осіб.
Процедура "bail-in" не спрямована на покарання кредиторів, до яких вона застосовується, а має на меті фінансове оздоровлення банку за рахунок списання вимог кредиторів, які є пов'язаними з банком особами, та/або їх конвертацію в акції. Застосування цієї процедури означає, що законодавець вирішив, що такі категорії кредиторів не отримають задоволення своїх вимог за рахунок інвестицій з державного бюджету.
Відповідно до ч. 6 ст. 411 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд продає акції неплатоспроможного банку Мінфіну в повному обсязі за одну гривню лише у випадку, якщо капітал банку за результатами формування резервів та обміну зобов'язань на акції додаткової емісії банку залишається від'ємним чи нульовим (тобто коли такі акції не мають жодної цінності).
Отже, на вимоги пов'язаних із неплатоспроможним банком осіб про визнання недійсними правочинів, укладених від їхнього імені, поширюється дія спеціальних норм матеріального права, передбачених статтями 39, 40, 41, 411 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які були чинними на момент учинення правочинів у процедурі придбання державою акцій неплатоспроможного банку, яка за правом Європейського Союзу визначена як "bail-in tool".
Спеціальний ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає обмеження способів захисту учасника неплатоспроможного банку з метою недопущення реституційних наслідків для інвестора та його майнової відповідальності перед попереднім власником акцій неплатоспроможного банку.
Відповідно до ч. 6 ст. 41 цього Закону після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, та такі акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника; попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку.
Отже, на час укладення оспорюваного правочину нормами матеріального права вже було обмежено права колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм акцій неплатоспроможного банку та на відшкодування попереднім власникам збитків інвестором, яким у спірному випадку виступила держава, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, вчинених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.
Таке регулювання Україна прийняла з метою адаптації законодавства до корпоративного та банківського права Європейського Союзу відповідно до зобов'язань за міжнародними договорами України, воно узгоджується зі ст. 85 Директиви 2014/59/ЄС та має певні особливості процедури застосування в національному праві, що допускається цими міжнародними договорами.
Відповідно до цієї статті Директиви 2014/59/ЄС скасування рішення відповідного органу не повинне впливати на подальші акти чи правочини, які базувалися на такому рішенні; способи захисту від помилкового рішення чи дії обмежуються компенсацією майнових втрат позивача. Зазначений підхід базується на тому, що у процедурі виведення банку з ринку відбуваються настільки радикальні зміни як у структурі статутного капіталу, так і в майні банку (в тому числі внаслідок його докапіталізації), що навіть у разі порушення закону під час таких процедур повернення постраждалих осіб у попередній стан є неможливим, внаслідок чого як спосіб захисту порушених майнових прав може застосовуватися лише відшкодування збитків.
Зазначені законодавчі гарантії прав інвестора зумовлювали те, що оспорювання в судовому порядку дійсності договору купівлі-продажу акцій, навіть у випадку констатації судом певних порушень при його укладенні, не призвело б до відновлення стану, що існував до його укладення. Тобто оскарження до суду договору купівлі-продажу акцій, укладеного у процедурі "bail-in", не може бути підставою для застосування наслідків недійсності правочину (договору). А тому відповідна позовна вимога в разі її задоволення судом не призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення.
Отже, така вимога є неефективним способом захисту інтересів акціонера неплатоспроможного банку незалежно від того, чи були законними рішення компетентних органів про виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом обміну його акцій на зобов'язання інвестора.
Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, яка є частиною національного законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
ЄСПЛ тлумачить поняття "майно" (possessions) набагато ширше, ніж поняття "майно" розуміється у праві України, як і в цілому у праві держав континентальної системи права. У контексті ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції під "possessions" розуміється не тільки наявне майно (existing possessions), але й ціла низка інтересів економічного характеру (активів (assets)). Поряд з іншим рухомим та нерухомим майном під захист ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції підпадають корпоративні права, зокрема, акції (і не лише в частині їх вартості, а й у частині прав щодо контролю над підприємством, які вони надають власнику), патенти, ліцензії, професійна клієнтура ("добре ім'я"), матеріальна компенсація, присуджена судовим рішенням, право на пенсію та інші виплати (див. mutatis mutandis справи "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 р., пар. 54; "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 р., пар. 100; "Броньовский проти Польщі" (Broniowski v. Poland), заява № 31443/96, рішення ЄСПЛ від 22.06.2004 р., пар. 129; "Гратзінгер та Гратзінгерова проти Чеської Республіки" (Gratzinger and Gratzingerova v. Czech Republic), заява № 39794/98, рішення ЄСПЛ від 10.07.2002 р., пар. 69; "Прессос компанія Нав'єра А. О." та інші проти Бельгії" (Pressos Compania Naviera S. A. and оthers v. Belgium), заява № 17849/91, рішення ЄСПЛ від 20.11.1995 р.).
Закріплений у 1 реченні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції принцип мирного володіння майном є загальним щодо всіх видів майна. Умови позбавлення особи власності передбачено у 2 та 3 реченнях цієї статті: таке втручання має бути передбачено законом і відбуватися в інтересах суспільства (для забезпечення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, сплати податків та іншого) з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами таких інтересів та вимогами захисту відповідного конвенційного права.
Надання уповноваженій особі Фонду відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 39 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" повноважень на вжиття заходів з додаткової емісії акцій неплатоспроможного банку без відповідного скликання загальних зборів акціонерів та щодо укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов'язаних з банком осіб без погодження з такими особами відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання було передбачено законом.
Отже, таке обмеження прав акціонерів відповідало критерію законності в розумінні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції. Це обмеження було спрямоване на забезпечення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів у збереженні платоспроможності АТ КБ "Приватбанк" як банку, який займав значне місце на ринку фінансових послуг, і ліквідація якого могла потягнути істотні негативні наслідки фінансової нестабільності в державі.
З огляду на відсутність інших юридичних засобів збереження такої стабільності, які би відповідали європейським вимогам, і за наявності гарантій для акціонерів у разі завдання їм збитків отримати відповідне відшкодування, застосовані обмеження є пропорційними зазначеній легітимній меті.
У даному випадку суд не вбачає порушення справедливого балансу між вищевказаним суспільним інтересом у втручанні у право власності позивача шляхом викупу державою акцій неплатоспроможного Банку, так як законом передбачено можливість компенсації шкоди акціонеру, якщо він у відповідному судовому процесі підтвердить добросовісність своїх дій у правовідносинах із неплатоспроможним банком і порушення своїх прав та законних інтересів.
Суд звертає увагу на те, що вирішення питання про наявність порушення прав та законних інтересів позивача можливо здійснити лише у спорі за належною позовною вимогою - про відшкодування завданої шкоди, а для застосування ч. 3 ст. 5 ГПК України необхідно встановити, що позивач є (був) учасником банку й обґрунтовує порушення прав та інтересів виведенням неплатоспроможного банку з ринку або ліквідацією банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ.
У той же час доводи позивача про порушення його прав, як акціонера Банку, є необґрунтованими з огляду на наявність компетенції в уповноваженої особи Фонду на укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов'язаних із банком осіб без погодження з такими особами відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання та згідно з приписами п. 5 ч. 2 ст. 39 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Судом встановлено, що на момент звернення до суду з даними позовними вимогами всі процедури, обумовлені підготовкою і передачею Банку новому акціонеру (державі) та відновленням його платоспроможності, були завершені.
Відтак провадження в цій справі за пред'явленими ОСОБА_1 позовними вимогами не здатне поновити його права, оскільки як з огляду на правову природу спірних правовідносин, так і в силу ч. 6 ст. 41 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відновлення становища, яке існувало до вчинення оспорюваних правочинів у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку як наслідок недійсності правочинів не є можливим незалежно від встановлення/невстановлення судом певних порушень при вчиненні таких правочинів. Єдиним ефективним способом захисту позивача може бути відшкодування йому завданої шкоди в грошовій формі.
Отже, позивач обрав неефективний спосіб захисту прав у розумінні ст. 13 Конвенції та ч. 6 ст. 41 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який не забезпечить поновлення порушених прав, за захистом яких він звернуся до суду.
Така правова позиція висловлена і Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 звернула увагу на те, що встановлення способів захисту порушеного права є інститутом матеріального права. Положення ст. 5 "Способи судового захисту" ГПК України є нормами матеріального права незважаючи на їх розміщення у процесуальному кодексі.
Стаття 16 ЦК України передбачає необмежений перелік способів захисту особою своїх цивільних прав та інтересів, а також зазначає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом, але тільки у визначених законом випадках. Отже, цивільним законодавством допускається обрання такого способу захисту, який передбачений, зокрема, законом та є ефективним, виходячи із предмета спору. Термін "встановлений законом" означає не лише те, що спосіб захисту названий у законі, але й те, що цей спосіб визначений для захисту права чи інтересу від конкретного правопорушення.
У той же час частинами 3, 4 ст. 5 ГПК України встановлено, що єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку.
Наведені положення ст. 5 Кодексу спрямовані на встановлення рівноваги між приватними інтересами вкладників банків і суспільними інтересами у процедурах виведення неплатоспроможних банків з ринку/їх ліквідації, що є реалізацією принципу пропорційності як складової верховенства права. У разі скасування рішення щодо виведення банку з ринку становище такого банку, яке існувало до прийняття рішення компетентним органом, не повинно відновлюватись, а засоби правового захисту мають обмежуватись компенсацією у разі, якщо власники банку зазнали шкоди (як це передбачено законодавством США, Сполученого Королівства, Республіки Молдови, Литовської Республіки). Дослідження міжнародного досвіду регулювання таких правовідносин свідчить про відсутність у законодавстві інших країн підстав і механізмів повернення на ринок банку, щодо якого почалась процедура ліквідації.
Відтак передбачена ч. 6 ст. 41 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" заборона щодо витребування в інвестора придбаних ним акцій банку на користь їх попереднього власника, яка діяла з 12.08.2015 та на час розгляду спору у цій справі, у контексті застосування гарантій ст. 6 Конвенції є легітимним цивільно-правовим обмеженням способів захисту акціонерами банків їх прав та інтересів у процедурі виведення з ринку неплатоспроможного банку (у розумінні норм матеріального права), яка має застосовуватися як спеціальна щодо загальних способів захисту норма права. Така норма введена на захист публічного інтересу в забезпеченні стабільності фінансової системи та положень щодо добросовісності інвестора банку в силу закону (ч. 10 ст. 39 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Отже, законодавець встановив межі захисту суб'єктивного права учасника банку, імперативно визначивши, які способи захисту можуть бути застосовані у разі порушення права особи під час процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку і які способи захисту не можуть бути застосовані. Як на момент виникнення спірних правовідносин (грудень 2016 року), так і на цей час єдиним способом захисту можливих порушених прав позивача є стягнення збитків.
У той же час рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 п. 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (п. 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (п. 35) від 01.02.2020 у справі №922/614/19 (п. 52).
Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, як законного або протиправного (наприклад, у спорі про відшкодування шкоди, у спорі за віндикаційним позовом тощо), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена.
Під час розгляду такого спору варто виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (п. 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (п. 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її в мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц (п. 109)).
Тому ч. 3 ст. 5 ГПК України, яка визначає єдиний спосіб захисту прав, підлягає застосуванню незалежно від того, чи було визнано протиправним (незаконним) індивідуальний акт/рішення, зазначений у цій частині. Більше того, ч. 4 ст. 5 ГПК України вказує на те, що визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного в ч. 3 ст. 5 ГПК України, є неналежним способом захисту прав особи, яка вважає їх порушеними таким актом, і не є підставою для застосування інших способів захисту, ніж відшкодування завданої шкоди.
Частиною 3 ст. 3 ГПК України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії (однією із яких є закриття провадження у справі), розгляду і вирішення справи.
Зазначене відповідає припису ч. 1 ст. 58 Конституції України, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні № 1-рп/99 від 09.02.1999 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України виснував, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів; перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци 1 та 2 п. 2 мотивувальної частини зазначеного рішення).
За загальним правилом, відомим, зокрема, із загальної теорії права, закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання чинності та продовжують існувати на час набрання чинності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 р. у справі № 9901/378/20 (пункти 29-30), від 08.09.2021 р. у справі № 9901/315/20 (п. 40)).
За змістом п. 2 розд. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до дня набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п. 7 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ, судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин 3, 4 ст. 5 ГПК України підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.
Таке національне регулювання узгоджується із процедурою, передбаченою ст. 85 Директиви 2014/59/ЄС, яка імплементована Україною на виконання міжнародних зобов'язань.
Зазначена спеціальна норма про закриття провадження у справі є процесуальною та оперативною, виходячи з дії нормативних актів у часі, встановлює, яку процесуальну дію має вчинити суд у разі, якщо позивач обрав неналежний спосіб захисту у процедурі виведення банку з ринку. Отже, ця норма має застосовуватися разом з відповідною нормою закону як цілісний регулятор на час учинення відповідної процесуальної дії, а не на час виникнення спірних правовідносин (чи на час звернення позивача до суду).
Відтак норми перехідних положень закону як такі, що застосовуються до обмеженого кола правовідносин, які виникли і продовжуються на момент набрання чинності відповідним законом, вичерпують свою дію внаслідок їх застосування. Після закриття провадження у справах, про які законодавцем зазначено в п. 7 розд. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності", буде відсутній предмет регулювання припису цього пункту.
ГПК України не містить такої підстави для закриття провадження у справі, як обрання позивачем неналежного способу захисту. Тому за загальним правилом, якщо обраний позивачем спосіб захисту передбачений законом, але є неналежним саме у справі, яка розглядається, то це не є підставою для закриття провадження, а є самостійною підставою для відмови в позові.
Такий висновок сформульований, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п. 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (п. 52) та від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (п. 76).
Водночас застосування процесуального припису п. 7 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX до правовідносин, спір стосовно яких перебуває на розгляді господарського суду, і судове провадження не завершено прийняттям остаточного рішення на дату набрання чинності цим Законом, не суперечить положенням ст. 6 Конвенції.
Суд звертає увагу на те, що законодавством України передбачено підстави для закриття (припинення) провадження у справі на стадії її розгляду по суті, які врегульовані не ГПК України, а іншими законами, п. 1-1 розд. "Прикінцеві та перехідні положення" кодексу України з процедур банкрутства, ч. 2 ст. 1 ЗУ "Про відновлення платоспроможності вуглевидобувних підприємств", ч. 5 ст. 2 ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна".
Відтак, механізм закриття провадження у справі, який передбачений п. 7 розд. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" на виконання міжнародних договорів України, не суперечить ГПК України, узгоджується із законотворчою практикою, є доступним, чітким і зрозумілим для учасників справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 звернула увагу на співвідношення між загальною та спеціальною нормою. Спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання. У цій справі підлягає застосуванню спеціальна процесуальна норма п. 7 розд. ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності".
З огляду на таке правове регулювання особливостей судової процедури розгляду спорів, пов'язаних із виведенням неплатоспроможного банку з ринку, суд дійшов висновку про закриття провадження у даній справі на підставі п. 7 розд. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності".
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, п. 7 "Прикінцевих та перехідних положень" ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності", суд, -
УХВАЛИВ:
Закрити провадження у справі № 910/15737/20 за позовом ОСОБА_1 .
Ухвала набирає законної сили 27.11.2023 та її може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені ст. ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено 04.12.2023.
Суддя Т.М. Ващенко