ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/803/3806/23 Справа № 183/258/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в режимі відеоконференції матеріали за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2023 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Литви, громадянина України, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.1112 КК України, у кримінальному провадженні №22022220000002476 від 23.07.2022 року,
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2023 року було відмовлено у задоволенні клопотання захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 з тримання під вартою на запобіжний захід у виді застави.
Клопотання прокурора - задоволено та продовжено ОСОБА_8 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1112 КК України, строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 21 грудня 2023 року включно.
Рішення суду обґрунтовано тим, що ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачується у пособництві державі-агресору, тобто в умисних діях, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництво) збройним формуванням та окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинених громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом добровільної передачі матеріальних ресурсів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та окупаційній адміністрації держави-агресора, тобто у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 1 ст. 1112 КК України.
24.10.2022 року о 17.15 годині на підставі ст. 208 КПК України ОСОБА_8 був затриманий, 25.10.2022 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у кримінальному провадженню №22022220000002476 від 23.07.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1112 КК України.05.01.2023 року ОСОБА_8 було вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1112 КК України.
25 жовтня 2022 року слідчим суддею Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_8 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 20 грудня 2022 року включно без визначення розміру застави. Надалі строк тримання під вартою неодноразово продовжувався.
Також суд зазначив, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені ст..177 КПК України, а саме: 1) ризик того, що підозрюваний може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України) у зв'язку з тим, що ОСОБА_8 має набагато вище середнього матеріальний статок та стійкі багаторічні дружні зв'язки на території держав колишнього СНГ; підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, тяжкість можливого покарання у вигляді позбавлення волі; 2) п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_8 відомо місце проживання свідків вчинення кримінального правопорушення у вищевказаному кримінальному провадженні, показання яких, надані під час досудового розслідування, тому існує ризик того, що обвинувачений може здійснити спробу незаконного впливу на свідків, в тому числі шляхом здійснення погроз та залякувань з метою зміни або спотворення їх показань на стадії судового розгляду, які безпосередньо сприймаються судом лише в судових засіданнях.
Крім того, суд оцінив в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_8 неповнолітніх дітей та осіб похилого віку на утриманні не має, підозрюється в скоєнні кримінального правопорушення, віднесеного законом до категорії особливо тяжких, тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання його винуватим.
Зауважив суд першої інстанції й про те, що у відповідності до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1142, 258-2585, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою, що свідчить про відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 , ніж тримання під вартою.
В апеляційній скарзі з урахуванням доповнень до неї захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2023 року та постановити нову ухвалу, якою змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_8 з тримання під вартою на домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 , або застосувати альтернативний запобіжний захід - заставу.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що повідомлення про підозру, зміна раніше повідомленої підозри та й сам обвинувальний акт відносно ОСОБА_8 складено формально, без зазначення фактичних обставин, необхідних для вірної кваліфікації дій. Зі їх змісту неможливо зрозуміти, які саме обставини підтверджують наявність в діях ОСОБА_8 складу злочину, відповідальність за вчинення якого встановлена ч. 1 ст. 1112 КК України та якими доказами це підтверджується.
Вказує, що судом першої інстанції необгрунтовано визнано встановленими ризики, вказані у ст.177 КПК УкраїниПри цьому прокурор не надав суду жодного допустимого доказу до клопотанняна підтвердження існування вказаних ризиків.Суд першої інстанції помилково дійшов висновківщодо доведення прокурором наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.При цьому суд діяв формально та керувався припущеннями, а не доказами, які б свідчили про наявність ризиків.
Адвокат зазначає, що кримінальне провадження розслідувалося з 23.07.2022року до 06.01.2023 року, тобто майже півроку. Під час досудового розслідування ОСОБА_8 не переховувався від органів досудового розслідування, весь час проживав за зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_2 , разом із своєю сім'єю, не змінив своє місце проживання, не виїхав за кордон України з початку деокупацїї м.Куп'янська Харківської області на початку вересня 2022 року та майже місяць з моменту деокупації до затримання знаходився у м. Куп'янськ, за місцем свого проживання. ОСОБА_8 має міцні соціальні та родинні зв'язки, є людиною похилого віку (70 років), яка досягла пенсійного віку;має постійне місце проживання та реєстрації, проживає однією сім'єю з дружиною ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_2 ; є власником нерухомого майна;власником, засновником та керівником ПрАТ «Куп'янський молочноконсервний комбінат», не перебуває на обліку у лікаря нарколога та лікаря-психіатра, працює генеральним директором ПрАТ «Куп'янський молочноконсервний комбінат»; раніше не судимий, має численні нагороди від державних установ; створив та розвиває підприємство, яке є крупним платником податків у бюджет України, яке навіть підчас окупації із фондів підприємства сплачувала податки у Державний бюджет України. Сам ОСОБА_8 . Під час збройної агресії Росії з 2014 року приймав активну участь у підтримці військових України та учасників АТО;підчас окупації частини Харківської області здійснював безкоштовне надання продуктів харчування мешканцям територій, на яких проводилися бойові дії, та які були окуповані.
Звертає увагу апелянт і на те, що під час конфіденційних зустрічей з захисником ОСОБА_8 неодноразово скаржився на істотне погіршення стану здоров'я, часті різкі болі в області серця, з урахуванням наявності у нього хронічних захворювань, які загострилися з огляду на його похилий вік (70 років), тривале перебування у стресовому стані, постійні хвилювання та часті переохолодження. ОСОБА_8 звертався до медичної частини ДУ «Харківський слідчий ізолятор» зі скаргами на стан здоров'я, втім, не отримав належної медичної допомоги у зв'язку з відсутністю можливості в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» провести повноцінне медичне обстеження, в штаті закладу немає лікарів відповідних спеціальностей та відсутнє відповідне обладнання для проведення кваліфікованого медичного обстеження та лікування. Стан здоров'я ОСОБА_8 та наявність у нього хронічних захворювань підтверджується консультаційними висновками спеціалістів. Наразі ОСОБА_8 потребує невідкладного медичного обстеження та лікування.
Крім того, сторона захисту зазначає, що суд першої інстанції неповно розглянув можливість застосування більш м'яких запобіжних заходів до ОСОБА_8 , втім домашній арешт, на думку апелянта, цілком може забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків. До того ж,дружина обвинуваченого звернулася досуду з заявою як власник майна - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та надала свою згоду на застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Заслухавши доповідь головуючого судді, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, позицію прокурора, який заперечував проти задоволення даної апеляції, перевіривши представлені матеріали та обговоривши апеляційні доводи, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу;. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За наслідками розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати шістдесяти днів. До спливу строку дії запобіжного заходу суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать зокрема про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних засобів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали контрольного провадження апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Як видно з матеріалів справи, в провадженні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області знаходиться кримінальне провадження №22022220000002476 від 23.07.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Ухвалою слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2023 року ОСОБА_8 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому продовжувався на стадіях досудового розслідування та судового розгляду.
01 листопада 2023 року судом першої інстанції в судовому засіданні було розглянуто питання доцільності продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 .
В даному випадку для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. ст. 199, 331 КПК України, суд повинен був з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Перевіривши матеріали провадження апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив, що ризики, передбачені п.п.1,3 ч.1 ст..177 КПК України,не зменшилися та продовжують існувати, а саме: підозрюваний може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, у зв'язку з тим, що ОСОБА_8 має набагато вище середнього матеріальний статок та стійкі багаторічні дружні зв'язки на території держав колишнього СНГ; підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, тяжкість можливого покарання у вигляді позбавлення волі; ОСОБА_8 відомо місце проживання свідків вчинення кримінального правопорушення у вищевказаному кримінальному провадженні, показання яких, надані під час досудового розслідування, тому існує ризик того, що обвинувачений може здійснити спробу незаконного впливу на свідків, в тому числі шляхом здійснення погроз та залякувань з метою зміни або спотворення їх показань на стадії судового розгляду, які безпосередньо сприймаються судом лише в судових засіданнях.
Врахував суд і те, що обвинувачений ОСОБА_8 неповнолітніх дітей та осіб похилого віку на утриманні не має, підозрюється в скоєнні кримінального правопорушення, віднесеного законом до категорії особливо тяжких, тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання його винуватим.
До того ж, не можна не погодитись, що ризик переховування від суду об'єктивно збільшується з урахуванням введення в Україні воєнного стану через агресію Російської Федерації проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
Тож, колегія суддів вважає висновок суду про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_8 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вірним з огляду, зокрема, й на позицію Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою повинна оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик переховування особи від правосуддя, який може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний та соціальний стан особи. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови). Як відображено у рішеннях ЄСПЛ, аргументи на користь і проти звільнення не можуть бути «загальними та абстрактними» (Boicencov. Moldova (Бойченко проти Молдови); Khudoyorovv. Russia (Худойоров проти Росії),), але повинні стосуватись специфічних фактів і особистих обставин заявника, які виправдовують його тримання під вартою Aleksanyan v. Russia (Алексанян проти Россії). При цьому враховується, що у звільненні (справа «Смірнови проти Росії»), особі може бути відмовлено через доведеність таких основних підстав, як: ризик неявки обвинуваченого на судовий розгляд (рішення ЄСПЛ від 10 листопада 1969 р. у справі «Штеґмюллер проти Австрії»); ризик перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесу здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ від 27 червня 1968 р. у справі "Вемгофф проти Німеччини".
Апеляційний суд, як і суд першої інстанції, враховує тяжкість кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_8 , разом з цим зауважує, що тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (справа «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року).
Таким чином, висновок суду в частині того, що ризики переховування ОСОБА_8 від суду та можливого впливу на свідків у кримінальному провадженні не зменшилися, і запобігання їх настанню можливо виключно шляхом продовження тримання останнього під вартою, з урахуванням також неможливості винесення вироку у справі до спливу терміну тримання під вартою, підтверджуються наданими судом першої інстанції матеріалами та зроблені з належним дотриманням вимог процесуального законодавства, а доводи апеляційної скарги сторони захисту про незаконність та необгрунтованість ухвали суду апеляційний суд вважає безпідставними.
Оскільки тривалість перебування обвинуваченого під вартою сама по собі не може слугувати безумовною підставою для прийняття рішення про зміну запобіжного заходу і підлягає врахуванню у сукупності з іншими обставинами, передбаченими ст. 177 та ст. 178 КПК України, апеляційний суд не вбачає підстав за результатами апеляційного розгляду для зміни запобіжного заходу ОСОБА_8 з тримання під вартою на домашній арешт та приходить до висновку, що приймаючи рішення про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Що стосується апеляційних вимог сторони захисту стосовно визначення ОСОБА_8 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, колегія суддів не може не зауважити, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України. Тож, в даному випадку апеляційним переглядом не встановлено невідповідності рішення суду першої інстанції в цій частині вимогам кримінального процесуального закону, зокрема, ст.. 183 КПК України.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні оскарженої ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу сторони захисту залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 183, 194, 331, 405, 407, 419 КПК, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2023 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1112 КК України, у кримінальному провадженні №22022220000002476 від 23.07.2022 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3