ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року
м. Хмельницький
Справа № 686/13975/23
Провадження № 22-ц/4820/2021/23
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Костенка А.М., (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Кошельник В.М.
з участю : позивача та представника Державної казначейської служби України розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/13975/23 за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2023 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання рішення суду.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд
ВСТАНОВИВ:
В червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом та просив на підставі ст. 625 ЦПК України стягнути на його користь за прострочення грошового зобов'язання, а саме - невиконання рішення Хмельницького міськрайонного суду у справі № 686/14502/21, три відсотка річних в розмірі 8341 грн. 67 коп., інфляційні втрати в розмірі 71454 грн. 74 коп. та стягнути на його користь судові витрати.
В обґрунтування позову вказував, що постановою Хмельницького апеляційного суду від 01.02.2022 року було частково задоволено його позов, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, у розмірі 310 000 грн.
Однак, станом на червень 2023 року вказане рішення суду не було виконано.
Тому, позивач вказував, що Держава Україна має сплатити йому в порядку ст. 625 ЦПК України три відсотка річних та інфляційні втрати.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2023 року вказаний позов було задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 8341 грн. 67 коп. та інфляційні втрати в розмірі 71454 грн. 74 коп.
Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2023 року задоволено заяву ОСОБА_1 та стягнуто з Державного бюджету України на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями Державна казначейська служба України через свого представника - Сіргуна Олександра Васильовича подала апеляційну скаргу, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
Вказує, що законодавством не передбачено виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України фізичним та юридичним особам у певний строк, зокрема, і виконання виконавчих документів за бюджетною програмою КПКВК 3504030. Як наслідок, не встановлено порядку нарахування та виплати трьох відсотків річних та інфляційних витрат чи нарахування іншої компенсації за порушення строку перерахування коштів за відповідними рішеннями.
Також апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 07.07.2021р. по справі № 686/22674/20-ц та постанові від 12.02.2020р. по справі № 826/17656/16, які не взяв до уваги суд першої інстанції. Так, вищенаведені судові рішення містять висновок що положення цивільного права, зокрема, ст. 625 ЦК України, передбачають, що відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання у виді компенсації 3% річних може виникати у договірних зобов'язаннях і не стосуються відносин із зобов'язань щодо заподіяння і відшкодування шкоди.
Крім того, апелянт вказує, що відносини, які склалися між позивачем та службою є відносинами, які склалися в процесі виконання рішення суду про стягнення коштів з державного бюджету, що регулюються Бюджетним кодексом України та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників. При цьому, жодних зобов'язань цивільно-правового характеру між казначейством та позивачем не існувало та не виникало. Вказує, що Державна казначейська служба України та її територіальні органи лише виконують рішення суду про стягнення коштів з Державного бюджету, а не відповідають за зобов'язаннями Держави або державних органів. З наведених підстав просить задоволити апеляційну скаргу та скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2023 року.
Щодо підстав для скасування додаткового рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2023 року, то вважає, що на підтвердження витрат на правничу допомогу, позивачем не надані відповідні докази - договору про надання правової допомоги, копії розрахунку, акту виконаних робіт та квитанції про оплату послуг.
Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішенню суду зміні з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Так судом встановлено, що постановою Хмельницького апеляційного суду від 01 лютого 2022 року скасовано рішення Хмельницького міськрайонного суду від 20 грудня 2021 року та задоволено позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, грошові кошти в сумі 310 000 гривень.
Постанова апеляційного суду набрала законної сили.
25 лютого 2022 року Хмельницьким міськрайонним судом було видано виконавчий лист на виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 01 лютого 2022 року про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 310 000 гривень.
28 лютого 2022 троку даний виконавчий лист був пред'явлений стягувачем ОСОБА_1 до Головного Управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області та прийнятий даною установою.
В послідуючому начальником Головного Управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області надіслано до Державної казначейської служби України в м. Києві оригінал вказаного виконавчого листа, заяву ОСОБА_1 про виконання рішення та лист Ліквідаційної комісії УМВС в Хмельницькій області.
На час подання даного позову - червень 2023 року рішення суду не виконано.
В зв'язку з цим позивач подав до суду позов про стягнення на його користь з Держави України інфляційних втрат за період з лютого по грудень 2022 року та трьох відсотків річних за період з січня по грудень 2022 року.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.
За нормами ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між суб'єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ст.1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.
За нормами ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Отже з аналізу даних норм права слід дійти висновку, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 в справі за аналогічних правовідносин про стягнення з Державного бюджету України на користь позивачки 3 % річних від простроченої суми грошового зобов'язання та інфляційних втрат за невиконання рішення суду про стягнення на користь позивачки з державного бюджету грошових коштів на відшкодування шкоди.
В зв'язку з цим висновки суду першої інстанції про застосуванні до спірних правовідносин норм ст. 625 ЦК України є законними та обґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги, що законодавством не передбачено строк виконання судових рішень про відшкодування шкоди з державного бюджету фізичним та юридичним особам і взагалі за даних правовідносин відсутні підстави для застосування норм ст. 625 ЦК України слід відхилити.
Як зазначено вище строк виконання судових рішень про відшкодування шкоди з державного бюджету фізичним особам в разі невиконання судового рішення та стягнення компенсація втрат в разі такого невиконання передбачені нормами Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Така ж правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21, а тому посилання апелянта на інші правові висновки Верховного Суду в даній категорії справ суд не приймає до уваги.
В той же час, задовольняючи позов в повному обсязі, суд першої інстанції допустився помилки.
Колегія суддів вважає правильним застосування судом першої інстанції припису частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин. Однак стягнути на користь позивачки 3 % річних та інфляційні втрати за прострочення виконання рішення суду слід не з дати звернення стягувача з виконавчим листом до Державної казначейської служби, а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа, оскільки нормами ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено перерахування коштів стягувачу у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей, а ст. 5 цього ж Закону України визначено право стягувача на компенсацію в разі не перерахування коштів за рішенням суду стягувачу протягом трьох місяців.
Така ж правова позиція і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21.
Як встановлено судом, стягувач ОСОБА_1 28 лютого 2022 року пред'явив виконавчий лист до виконання до Головного Управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області, а тому в тримісячний строк до 28 травня 2022 року Державна казначейська служба мала виконати рішення суду та перерахувати грошові кошти стягувачу.
Однак, рішення суду виконано не було, в зв'язку з чим у стягувача, в силу вимог ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та норм Цивільного кодексу України з 28 травня 2022 року, виникло право на отримання інфляційних втрат і трьох відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України.
В своїй позовній заяві стягувач просив суд стягнути з Держави Україна інфляційні втрати за період з лютого по грудень 2022 року та три відсотки річних за період з січня по грудень 2022 року, а тому в силу диспозитивності цивільного процесу та в межах позовних вимог колегія суддів вважає, що на користь стягувача слід стягнути 3% річних за період з 28 травня по 31 грудня 2022 року.
Оскільки сума боргу складає 310000 грн., строк прострочення з 28 травня 2022 по 31 грудня 2022 року - 218 днів, то 3% річних від суми боргу 310000 грн. складає 5554,52 грн. (310000/100х3/365х218).
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат колегія суддів виходить з наступного.
У відповідності до спільного Листа Верховного суду України та Міністерства статистиками України № 62-97 від 3 квітня 1997 року індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, отже, якщо платіж внесений або має бути внесений з 16 по 30 число кожного місяця, то розрахунок починається зі слідуючого місяця.
Оскільки сума боргу Держави перед позивачем складає 310000 грн., рішення суду мало бути виконано до 28 травня 2022 року, то сума боргу відповідача перед ОСОБА_1 станом на 31 грудня 2022 року за 2022 рік з урахуванням індексу інфляції становить 344 633,88 (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (104,50 : 100) x (103,10 : 100) x (102,70 : 100) x (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) = 1.11172221. Інфляційне збільшення: 310000 x 1.11172221 = 344 633,88 грн.), розмір інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно становить: 344633,88 - 310000 = 44633,88 грн.
З врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та судових витрат підлягає зміні з підстав неправильного застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного з відповідача на користь позивача слід стягнути 3% річних в сумі 5554,52 грн. та інфляційні втрати в сумі 44633,88 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням суду від 15 вересня 2023 року стягнуто з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.
Позов задоволено на суму 50188,4 грн, тобто на 62,9 % (50188,4х100: 79796,41).
Відповідач не заявляє в апеляційній скарзі на неспівмірність цих витрат, а тому з Держави на користь ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу пропорційно задоволених позовних вимог в сумі 3145 грн. (5000х62,9%).
Доводи апеляційної скарги, що позивач не надав суду доказів підтвердження даних витрат слід відхилити.
Позивач надав суду Договір про надання правової допомоги, який укладений з адвокатом, Додаток до цього договору щодо переліку роботи, яку необхідно виконати, та яким визначено розмір винагороди адвоката в сумі 5000 грн., Акт про прийняття-передачу вказаних послуг.
За умовами договору факт надання правової допомоги підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт, клієнт сплачує адвокату гонорар протягом 5 днів з моменту підписання відповідного акту прийому-передачі виконаних робіт.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 08 вересня 2023 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду від 15 вересня 2023 змінити.
Викласти резолютивну частину рішення Хмельницького міськрайонного суду від 08 вересня 2023 року в наступній редакції:
«Позов задовольнити частково. Стягнути з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) три проценти річних від простроченої суми в розмірі 5554,52 грн. та інфляційні втрати в розмірі 44633,88 грн.»
Викласти резолютивну частину додаткового рішення Хмельницького міськрайонного суду від 08 вересня 2023 року в наступній редакції:
«Стягнути з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3145 грн.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 04 грудня 2023 року.
Судді А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Т.В. Спірідонова