Номер провадження: 11-сс/813/1911/23
Справа № 947/36003/23 1-кс/947/14811/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 17.11.2023, якою в межах к/п №42023164690000052 від 25.09.2023 стосовно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Одесі, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, працюючого головним спеціалістом з оперативних питань 2 сектору ВС ВОД УСБУ в Одеській обл., зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого;
- підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді в межах к/п №42023164690000052 від 25.09.2023 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України було частково задоволено клопотання ст. слідчого другого СВ (з дислокацією в м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві ОСОБА_9 та застосовано стосовно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 12.01.2024 включно, із визначенням в якості альтернативного запобіжного заходу застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 214 720 грн., з покладенням на нього у разі внесення застави строком до 12.01.2024 включно певних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Мотивуючи своє рішення, слідчий суддя послався на те, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину проти національної безпеки, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України та в зазначеному кримінальному провадженні органом досудового розслідування доведено існування ризиків переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, обґрунтовані тяжкістю покарання, яке може бути призначене підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину; тим, що останній достатньо обізнаний зі змістом отриманих результатів проведених слідчих (розшукових) дій стосовно нього, іншими доказами у кримінальному провадженні, має значний досвід оперативної роботи в органах СБУ.
Водночас, врахувавши положення ч. 4 ст. 182 КПК України, зокрема, майновий та сімейний стан підозрюваного, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність визначення ОСОБА_7 застави в якості альтернативного запобіжного заходу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 214 720 грн.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 не погодилась із оскаржуваною ухвалою, вважаючи її незаконною та необґрунтованою з огляду на наступні обставини:
- слідчим суддею не було перевірено обґрунтованості повідомленої ОСОБА_7 підозри, натомість, питання про встановлення вини останнього у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності, допустимості та достатності відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті;
- поза увагою слідчого судді залишилось те, що слідчим у клопотанні не обґрунтовано належним чином наявність в зазначеному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, натомість, ОСОБА_7 являвся до слідчого, самостійно та добровільно прийшов в судове засідання для участі в розгляді клопотання про обрання йому запобіжного заходу, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, не перебуває на обліку у психоневрологічному та наркологічному диспансерах, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, зокрема, у нього на утриманні перебуває неповнолітня донька 2009 р.н. та непрацездатний батько 1957 р.н., має позитивну репутацію, хронічні захворювання, які потребують лікування, а тяжкість злочину не може бути підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Посилаючись на викладені обставини, захисник ОСОБА_8 просить ухвалу слідчого судді скасувати та застосувати стосовно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_2 із забороною залишати житло в період часу з 23 год. по 05 год.
Заслухавши доповідь судді, пояснення підозрюваного та його захисника, які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Разом з тим, ч. 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз оскаржуваної ухвали свідчить про те, що слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно з приписом п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Так, на підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що 16.11.2023 ОСОБА_7 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України (а.с. 67-81), санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5-ти до 8-ми років з конфіскацією майна або без такої.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий і прокурор; недостатність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
Так, відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.04.2011, заява №42310/04, суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Органами досудового розслідування ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України, зокрема, у тому, що він, будучи службовою особою правоохоронного органу, усвідомлюючи злочинність своїх дій, рухаючись в службовому автомобілі УСБУ в Одеській обл. марки KIA CERATO, сірого кольору, VIN-код: НОМЕР_1 , в якості пасажира, 23.02.2023 у період часу з 08:06 по 09:17 год., під час розмови з невстановленими на теперішній час особами на ім'я ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , перебуваючи в м. Одесі, вчинив виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році та виправдовування тимчасової окупації частини території України.
Всупереч твердженням сторони захисту, колегія суддів зауважує на тому, що обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України на даному етапі досудового розслідування підтверджується долученими до клопотання матеріалами провадження, зокрема: протоколом №1 за результатами негласного розшукового заходу за контррозвідувальною справою №9/61 від 25.08.2022 (а.с. 26-39); висновком судової лінгвістичної експертизи №415 від 01.11.2023 (а.с. 41-66); протоколами допиту свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 від 16.11.2023 (а.с. 94-98 та 99-103) та іншими матеріалами в їх сукупності.
Водночас, як на цьому обґрунтовано зауважує сторона захисту в поданій апеляційній скарзі, оцінка доказів з точки зору належності та допустимості, а сукупності доказів - з точки зору вагомості, достатності та взаємозв'язку, буде надана судом, відповідно до вимог ст.ст. 89, 94 КПК України, на іншій стадії провадження - стадії судового розгляду кримінального провадження по суті, натомість, на теперішній час слідчий суддя лише вирішує питання щодо достатності певного обсягу зібраних доказів для переконання стороннього спостерігача у тому, що особа причетна до вчинення злочину та стосовно неї існують законодавчо встановлені підстави для застосування (продовження строку застосування) певного запобіжного заходу.
На переконання апеляційного суду, в даному випадку сукупності зібраних органом досудового розслідування у зазначеному провадженні доказів достатньо для формування стійкого переконання у причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України, тому підозра у вчиненні останнім зазначеного злочину є обґрунтованою.
Окрім того, колегія суддів також враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Відповідно до п.п. 34-36 рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України», обґрунтована підозра щодо вчинення заявником тяжкого злочину могла бути підставою для його першого взяття під вартою.
Надаючи оцінку посиланням захисника стосовно необґрунтованості існування в зазначеному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, апеляційний суд наголошує на безпідставності таких тверджень з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Водночас, колегія суддів, не погоджуючись із твердженнями сторони захисту тазауважує на тому, що в даному кримінальному провадженні органом досудового розслідування було доведено існування ризиків можливого переховування ОСОБА_7 від органів досудового розслідування та суду, здійснення незаконного впливу на свідків у провадженні, а також перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, обумовлені тим, що: останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину у сфері забезпечення миру та безпеки людства, відповідальність за який передбачена у виді позбавлення волі на строк від 5-ти до 8-ми років з конфіскацією майна або без такої; особисто знає свідків у кримінальному провадженні, які є його товаришами по військовій службі, їх анкетні дані; має значний досвід оперативної роботи в органах СБУ, обізнаний із методами здійснення правоохоронними органами досудового розслідування.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Окрім того, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
В даному випадку апеляційний суд зауважує на тому, що злочин, у вчиненні якого обґрунтовано підозрюється ОСОБА_7 та передбачений ч. 3 ст. 436-2 КК України прямо посягає на мир та безпеку людства, виправдовування повномасштабної збройної агресії рф проти України завдає шкоди національній безпеці України, підриває авторитет ЗСУ та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, а також сприяє створенню хибного та негативного ставлення суспільства до обов'язку захисту територіальної цілісності держави.
З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає виправданим застосування на даній стадії досудового розслідування стосовно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
Водночас, апеляційний суд приймає до уваги та вважає слушними твердження захисника про те, що підозрюваний ОСОБА_7 на виклики слідчого з'являвся, добровільно прийшов в судове засідання для участі в розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, неповнолітню доньку та непрацездатного батька на утриманні, а також хронічні захворювання, проте наголошує на тому, що вказані обставини, хоча й характеризують особу підозрюваного з позитивної сторони, не зменшують ризики, встановлені апеляційним судом вище та не можуть бути підставою для обрання більш м'якого запобіжного заходу.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, що виключають можливість застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ні слідчим суддею, ні апеляційним судом під час апеляційного розгляду скарги не встановлено.
Отже, враховуючи викладені вищи обставини, колегія суддів доходить переконання, що органом досудового розслідування була доведена неможливість застосування на даному етапі досудового розслідування стосовно підозрюваного ОСОБА_7 більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу для запобігання названим вище ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує на тому факті, що застосований стосовно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не є безальтернативним, оскільки передбачає альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
При цьому, підозрюваний ОСОБА_7 особисто з'явився в судове засідання апеляційного суду та, як було встановлено колегією суддів, 22.11.2023 заставодавцем ОСОБА_14 - дружиною підозрюваного - була внесена сума застави за ОСОБА_7 у встановленому слідчим суддею розмірі (214 720 грн.), що свідчить про те, що на теперішній час підозрюваний вже не перебуває під вартою та стосовно нього діє альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги захисника немає, оскільки слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що стосовно підозрюваного ОСОБА_7 необхідно застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави, який, на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, зможе запобігти названим вище ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, тому ухвала слідчого судді підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 194, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 17.11.2023, якою стосовно ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 12.01.2024 включно, із визначенням застави в розмірі 214 720 грн. - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4