Номер провадження: 22-ц/813/7374/23
Справа № 510/1014/22
Головуючий у першій інстанції Бошков І.Д.
Доповідач Коновалова В. А.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
27.11.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,,
за участю секретаря судового засідання Мокана В.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 ,
на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 08 червня 2023 року,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, в обґрунтування якого зазначила, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач є матір'ю ОСОБА_4 , та бабусею дитини.
Позивач зазначила, що дитина проживає разом з нею, знаходиться повністю на її утриманні. Батько дитини належним чином не виконує свої батьківські обов'язки. ОСОБА_2 протягом останніх років не бачив дитину, не дзвонив, не цікавився її життям, здоров'ям дитини, його успіхами у навчанні, морально та матеріально не підтримує дитину, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішньої освіти, не створює умов для отримання ним освіти.
У дитини немає до батька ніяких почуттів. Всю відповідальність за життя, здоров'я, безпеку дитини несе позивач.
Позивач, уточнивши позовні вимоги, просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ренійський районний суд Одеської області рішенням від 08 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав задовольнив.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, взяв до уваги думку самої дитини, яка має за віком, право висловлювати свою думку у суді. Вважав, що буде правильним саме зараз задовольнити позов, і тим самим, не дати погіршиться стосункам які існують між дитиною та батьком, тому що в протилежному випадку, дитина може зненавидіти свого батька та в майбутньому ніколи йому не вибачити свої дитячі образи. Суд переконаний, що в даному випадку, думка дитини є головним в прийнятті рішення. Примусити дитину любити свого батька, поважати, суд не може та й не має такого права. А дати шанс батьку та дитині налагодити свої відносини, суд зобов'язаний.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , просить скасувати рішення Ренійського районного суду Одеської області від 08 червня 2023 року, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , зазначає, що позивач у особистих поясненнях визнала той факт, що після смерті матері дитини, вона особисто була ініціатором того щоб дитина залишилась проживати разом з нею та іншими родичами, оскільки батько бажав забрати дитину до себе за своїм місцем проживання у свою повноцінну сім'ю.
ОСОБА_2 зазначив, що здійснює, за можливістю матеріальне забезпечення дитини та робить дії, для того щоб налагодити спілкування з дитиною шляхом телефонного зв'язку та використання Інтернет зв'язку, так як проживає в іншому місті, розташування якого географічно знаходиться на досить великій відстані.
Зазначив, що відносини батька і дитини покращились, та мають позитивний характер.
Висновок органу опіки та піклування ОСОБА_2 вважає необґрунтованим і таким, що не відповідає інтересам дитини.
Саме по собі небажання дитини спілкуватися з батьком не свідчить про ухилення від виконання батьківських обов'язків та не є підставою для позбавлення батьківських прав.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.08.2023 року позивачу та третім особам роз'яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву та пояснень на апеляційну скаргу відповідно.
Копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги ОСОБА_1 отримала 27.10.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Від Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області надійшли пояснення, в яких третя особа просила апеляційну скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Копію ухвали про відкриття провадження ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 отримали 08.08.2023 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.
ОСОБА_1 в судовому засіданні просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 брала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу просила залишити без задоволення.
ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу просив задовольнити.
Служба у справах дітей Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області судову повістку-повідомлення отримала 15.11.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області судову повістку-повідомлення отримав 03.11.2023 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 27.11.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання відмовив у задоволенні клопотань ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи нових доказів, з огляду на таке
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів до суду.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначені частиною 1 статтею 367 ЦПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 8 статті 83 ЦПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частиною 3 статті 367 ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У клопотаннях про долучення доказів ні позивачем, ні відповідачем не викладені обставини та не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції, тому колегія суддів вважала за необхідне у задоволенні вказаних клопотань відмовити.
ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції в першу чергу взяв до уваги думку самої дитини, яка має за віком, право висловлювати свою думку у суді. Вважав, що буде правильним саме зараз задовольнити позов і тим самим не дати погіршиться стосункам які існують між дитиною та батьком, тому що в протилежному випадку, дитина може зненавидіти свого батька та в майбутньому ніколи йому не вибачити свої дитячі образи. Суд переконаний, що в даному випадку, думка дитини є головним в прийнятті рішення. Примусити дитину любити свого батька, поважати, суд не може та й не має такого права. А дати шанс батьку та дитині налагодити свої відносини, суд зобов'язаний.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що рішення суду не відповідає вимогам закону та обставинам справи.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_8 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 27.06.2007 року.
Батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 01 вересня 2007 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ренійського районного управління юстиції Одеської області.
ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 04 липня 1974 року, та відповідно бабусею ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Нюрнберг, що підтверджується свідоцтвом про смерть, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поведьонковою І.І.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 21 жовтня 2022 року № 179, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є доцільним.
Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, взяв до уваги висновок Виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 21 жовтня 2022 року № 179.
Колегія суддів, керуючись положеннями ст. 19 СК України, вважає що судом першої інстанції помилково прийнято до уваги вказаний висновок органу опіки та піклування, а доводи відповідача щодо його необґрунтованості заслуговують на увагу, з огляду на те таке.
Згідно ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування Виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 21 жовтня 2022 року № 179, здійснений з урахуванням пояснень начальника служби у справах дітей Ренійської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , також з'ясовувалась думка ОСОБА_2 , який повідомив, що після смерті матері дитини вирішив не забирати її аби не травмувати. Три роки не був у м. Рені з поважних причин - карантин, війна. Намагається щомісячно висилати дитині кошти, хоча зазначив, що вони є незначними, оскільки не має постійної роботи.
Також у висновку викладено пояснення неповнолітнього ОСОБА_9 про те, що він інколи отримував грошові перекази від батька, але маленькі суми і дуже рідко, спілкувався з батьком тільки через короткі повідомлення телефоном та за його ініціативою.
Виснуючи про доцільність позбавлення батьківських прав Орган опіки та піклування виходив з встановлення факту ухилення батька від виконання батьківських обов'язків, створення умов, які шкодять інтересам дитини.
Проте з висновку не є зрозумілим, яким чином позбавлення батьківських прав відповідача сприятиме захисту інтересів дитини, а також в чому саме проявляється умисне ухилення батька від виконання батьківських обов'язків з урахуванням наявності у останнього іншої сім'ї та постійного проживання в іншому місті, яке є віддаленим від місця проживання дитини,
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок органу опіки та піклування Виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 21 жовтня 2022 року № 179 не містить обставин та аргументів, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Як вбачається із тексту позовної заяви, ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 підставою позбавлення батьківських прав відповідача зазначила ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно із частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з п.п. 15, 16 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (зі змінами) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Слід розуміти, що поняття ухилення від виконання обов'язку і невиконання обов'язку не є тотожними. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони свідомо не піклуються про розвиток дитини, хоча мають реальну можливість для цього.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
У рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).
Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Проте, позивачем у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України не надано належних, достатніх і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання сина і свідомого нехтування ним своїми обов'язками, хоча це є його процесуальним обов'язком.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для матері (батька), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач під час розгляду органом опіки та піклування Виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області питання про позбавлення його батьківських прав заперечував проти позбавлення його батьківських прав у відношенні сина ОСОБА_6 , висловлював бажання спілкуватися з сином, зазначав що спілкується з сином за допомогою засобів мобільного зв'язку та месендрерів, при цьому посилався на позицію бабусі, з якою проживає дитина щодо її небажання спілкуванню між батьком та дитиною.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач також заперечував проти задоволення позову, надавав відзив на позовну заяву, в якому посилався на те, що за життя матері дитини у них склались погані стосунки, виникали сутички щодо виховання дитини та участі батька у житті дитини, батьку всіляко забороняли брати участь у житті дитини та навіть спілкуватись. В серпні 2019 року після отримання відомостей про смерть матері відповідач приїхав до м. Рені для того, щоб забрати дитину, однак бабуся була категорично проти, ОСОБА_2 звернувся за консультацією до органу опіки та піклування. Внаслідок домовленостей між відповідачем та бабусею і тіткою дитини, ОСОБА_9 залишився проживати з бабусею.
В основу оскаржуваного рішення судом першої інстанції покладено димку дитини, яка з'ясована в судовому засіданні під час розгляду справу. Колегія суддів щодо вказаного вважає за необхідне зазначити наступне.
Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства», стаття 45 ЦПК України).
Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
Слід зазначити, що не повинні перериватися відносини з біологічним батьком, відносно якого не надано доказів неналежної поведінки, переривання відносин з біологічним батьком, тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, проте матеріали справи не містять доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини.
Під час розгляду вказаної справи колегія судів також враховує, що мати дитини померла та найближчим біологічним родичем дитини є батько.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17,від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Колегія суддів вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, в чому полягає захист прав інтересів дитини шляхом позбавлення ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав та винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, а позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21) зазначено: «Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.»
У цій справі Верховний Суд зауважив на необхідності врахування об'єктивних причин неможливості активної участі одного з батьків у житті дитини, зокрема, проживання та роботу в іншому місті, існування між батьками неприязних стосунків, що може вказувати про недоведеність позивачем свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі та матеріали справи у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки позивачем ні під час розгляду справи судом першої інстанції ні під час апеляційного перегляду не надано безспірних та достатніх доказів винної поведінки та свідомого нехтування батьківськими обов'язками відповідачем, які б свідчили про ухилення від виховання сина, і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, тому позбавлення батьківських прав не буде відповідати меті цього заходу: захист інтересів дитини та стимулювання батька до належного виконання своїх обов'язків.
Навпаки під час розгляду вказаної справи встановлено, що батько намагається відновити зв'язок з дитиною, підтримує спілкування за допомогою засобів мобільного зв'язку та месенджерів, нерегулярно та в недостатній кількості, але надає дитині кошти, що сторонами не заперечується.
Також апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції роблячи висновок про нехтування відповідачем обов'язків, свідомий та тривалий характер вказаних дій не врахував того, що батько проживає в м. Дніпро, яке знаходиться далеко від місця постійного проживання дитини, яка після смерті матері виявила бажання проживати з бабусею.
На думку апеляційного суду висновок про необхідність саме зараз позбавити відповідача батьківських прав, оскільки у подальшому дитина може зненавидіти батька і не вибачити дитячі образи суперечить обставинам встановленим під час розгляду справи.
Також колегія судів вважає, що під час розгляду вказаної справи судом першої інстанції належним чином не враховано негативне ставлення найближчого оточення дитини, а саме бабусі та тітки, що ними також не заперечувалось, до спілкування з батьком, вказані обставини безумовно впливають на відношення дитини до батька.
За встановлених обставин, судова колегія вважає, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помилковим, а доводи апеляційної скарги такими, що заслуговують на увагу.
Щодо суті апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Апеляційний суд вважає, що рішення суду щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовити.
Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , задовольнити.
Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 08 червня 2023 року, скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 01 грудня 2023 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді О.Ю. Карташов
М.В. Назарова