Номер провадження: 11-кп/813/2433/23
Справа № 522/18178/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.11.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12023164500000290 від 09.09.2023 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2023 рокущодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Одеської області, Миколаївського району, с. Мартинівка, громадянина України, не одруженого, не працевлаштованого, з середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на даний час без постійного місця проживання на території м. Одеса, раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.395 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.395 КК України, та йому призначено покарання у виді арешту строком 3 (три) місяці.
Початок відбування арешту відраховано з моменту приведення вироку для виконання.
Оскарженим вироком ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому, що він, звільнився з місць позбавлення волі та постановою Приморського районного суду м. Одеси від 28.06.2023 року відносно останнього встановлений адміністративний нагляд строком на 1 рік, відповідно до п. «г» ст. 3, ст. 10 Закону України «Пpo адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», з обмеженнями, передбаченими спільним наказом ДДУПВГІ та МВС України від 04.11.2003 року №1303/203 «Про затвердження Інструкції про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі» ОСОБА_8 встановлено наступні обмеження та обов?язки, а саме: 1. Заборонити виїзд з м. Одеси без письмового дозволу керівництва відділу поліції №5 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області; 2. Заборонити перебувати в кафе, барах, де проводиться реалізація спиртних напоїв; 3. Зобов?язати постійно знаходитись щоденно з 22:00 год. 00 хв. до 05 год. 00 хв. ранку наступної доби, за встановленою для постійного мешкання адресою; 4. Зобов?язати явкою для реєстрації до ВП №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області 4 рази на місяць.
На виконання зазначеної постанови Приморського районного суду м. Одеси, ОСОБА_8 28.06.2023 року поставлений на профілактичний облік у ВП №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області як раніше судима особа, відносно якої встановлено адміністративний нагляд, з місцем постійного проживання за адресою: АДРЕСА_2 , підвальне приміщення.
Крім того, ОСОБА_8 ознайомлено з постановою Приморського районного суду м. Одеси від 28.06.2023 року, а також з обмеженнями та обов?язками, передбаченими ст. ст. 9, 10 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавленні волі» та попереджено про відповідальність за порушення вказаних правил адміністративного нагляду, про що наявний особистий підпис ОСОБА_8 в матеріалах наглядової справи.
В подальшому, через негативну поведінку на роботі, ОСОБА_8 було звільнено з КП ЖКС «Фонтанський», у зв?язку з чим останній вирішив змінити місце свого мешкання, та згідно заяви від 29.07.2023 року переїхати за адресою: АДРЕСА_3 .
У ході проведення перевірки за дотриманням обмежень, встановлених адміністративним наглядом, дільничними офіцерами поліції відділу поліції №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області, 06.09.2023 року о 00:00 год, 08.09.2023 року о 23:50 год. та 09.09.2023 року о 02:00 год, були здійснені виїзди за адресою: АДРЕСА_3 , в ході яких встановлено, що ОСОБА_8 за вказаною адресою відсутній і взагалі там не мешкає, тобто останній порушив встановлені йому обмеження адміністративного нагляду, а також самовільно залишив зазначене у заяві місце проживання з метою ухиленнявід адміністративного нагляду.
Крім того, ОСОБА_8 про місце свого фактичного перебування дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №5 ОРУП №1 ГУНІІ в Одеській області не повідомляв та з 29.07.2023 і по теперішній час на реєстрацію до відділу поліції №5 ОРУП №1 ГУНІ в Одеській області у відповідності до встановлених обмежень адміністративного нагляду не з?являвся.
Тобто ОСОБА_8 з 06.09.2023 року діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер свої дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, самовільно, без поважних причин, з метою ухилення від адміністративного нагляду, залишив зазначене ним місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , та припинив мешкати за вказаною адресою, про що не повідомив співробітників відділу поліції №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області, які здійснюють адміністративний нагляд, тим самим порушив обов?язки, передбачені п. «В» ст. 9 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі».
Не погоджуючись з вироком суду захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, просить вирок суду змінити та застосувати до обвинуваченого більш м'яку міру покарання. Захисник вказує на те, що суд, при призначенні покарання не врахував особу обвинуваченого, його вік, інвалідність, повне визнання вини.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.
Заслухавши суддю-доповідача; обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Згідно вимог ст. 370 КПК України (далі - КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України (далі - КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Частиною 1 ст. 394 КПК передбачено, що вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Згідно ч. 2 ст. 381 КПК визначено, що суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження та мотивувальної частини вироку, ОСОБА_8 беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку та ознайомлений з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з ч. 2 ст. 302 КПК, надав свою згоду у присутності захисника на розгляд обвинувального акту без його участі у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні.
Судом першої інстанції кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 розглянуто відповідно до вимог ст.382 КПК та постановлено за його результатами вирок.
Оскільки, сторони кримінального провадження не оспорюють фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що дії обвинуваченого правильно кваліфіковані за ст.395 КК України.
Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості вироку суду в частині призначеного покарання, з посиланням на його суворість та вимоги щодо призначення більш м'якого покарання, колегія суддів зазначає наступне.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, врахував характер і ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, яке відноситься до проступку, встановив відсутність обставин, які обтяжують покарання, та наявність обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, а саме: сприяння у розкритті злочину та щире каяття, з огляду на що, суд призначив обвинуваченому строк покарання в середній межі санкції ст.395 КК України.
Надаючи оцінку обставинам даного кримінального провадження колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, як за своїм видом, так і за розміром, не можна вважати занадто суворим, з огляду на таке.
Так, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що захисник порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання пов'язаних із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до ст.ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_8 за вчинення кримінального проступку, передбаченого ст.395 КК України, суд першої інстанції в повній мірі врахував особу обвинуваченого, який визнав себе винним у скоєному проступку, має місце реєстрації та проживання, обставини, що пом'якшують його покарання та відсутність обставини, що обтяжує покарання.
За таких обставин, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції на законних підставах призначив обвинуваченому покарання в середній межі санкції статті кримінального закону за вчинений кримінальний проступок, що на думку колегії суддів буде достатнім і співрозмірним вчиненому.
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому покарання ґрунтується на положеннях ст.ст. 50 і 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а тому не вбачає підстав вважати, що призначене покарання є явно несправедливим через його суворість.
Доводи апеляційної скарги захисника з приводу не врахування віку обвинуваченого є безпідставними, оскільки, останній є особою працездатного віку. При цьому, яким чином середній вік обвинуваченого має бути врахований при призначенні покарання, стороною захисту не мотивовано.
Доводи захисника стосовно визнання ОСОБА_8 своєї вини, що на думку захисника є підставою для застосування мінімальної міри покарання, апеляційний суд визнає також необґрунтованими, оскільки вказана обставина врахована місцевим судом при призначенні покарання.
Інших доводів стосовно суттєвих обставин, які не були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому, а також можуть слугувати підставою для призначення ОСОБА_8 покарання у виді арешту в мінімальних межах санкції статті, за якої він визнаний винуватим, стороною захисту не наведено.
Доводи щодо наявності у обвинуваченого інвалідності колегія суддів визнає безпідставними, оскільки належних доказів на підтвердження цієї обставини стороною захисту суду не надано, а навіть за наявності підтвердження такої обставини, вона не є безумовною підставою до застосування до ОСОБА_8 мінімальної міри покарання.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
За наведених обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зміни вироку, а тому апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2023 року в кримінальному провадженні №12023164500000290 від 09.09.2023 року, яким ОСОБА_8 засуджений за ст.395 КК України - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а для особи яка утримується під-вартою з моменту отримання ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4