Номер провадження: 11-сс/813/1826/23
Справа № 522/18170/23 1-кс/522/6739/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.11.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 27.10.2023 року в кримінальному провадженні №22023160000000109 від 17.03.2023 року, щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.114-2 КК України,
встановив:
Слідчим відділом УСБУ в Одеській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №22023160000000109 від 17.03.2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.110, ч.2 ст.436-2, ч.3 ст.436-2, ч.2 ст.111, ч.3 ст.110-2, ч.1 ст.161, ч.2 ст.114-2 КК України.
У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.114-2 КК України, скоєного за обставин, викладених у клопотанні слідчого.
01.09.2023 року ОСОБА_7 затримано органом досудового розслідування в порядку ст.ст. 208, 615 КПК України та цього ж дня йому повідомлено про підозру за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.114-2 КК України, за кваліфікуючими ознаками: поширення інформації про розташування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України та іншими уповноваженими державними органами, вчинене в умовах воєнного стану.
02.09.2023 року старший слідчий в ОВС СВ Управління СБ України в Одеській області ОСОБА_8 , за погодженням з прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком на 60 днів, без визначення розміру застави.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02.09.2023 року задоволено клопотання слідчого та обрано підозрюваному ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.09.2023 року скасовано ухвалу слідчого судді та постановлено нову, якою задоволено клопотання ст. слідчого в ОВС СВ Управління СБ України в Одеській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 , та підозрюваному ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», строком до 30.10.2023 року, без визначення розміру застави.
24.10.2023 року ст. слідчий в ОВС СВ Управління СБ України в Одеській області ОСОБА_8 , за погодженням з прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_7 у виді тримання під вартою, строком на 60 днів, без визначення розміру застави.
Клопотання мотивоване тим, що в ході досудового розслідування встановлено наявність ризиків, які обґрунтовують продовження до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а саме: переховування підозрюваного від органу досудового розслідування, суду; знищити, сховати або спортворити будь-яку з речей або документів, які мають істотне значення для кримінального провадження; здійснення незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні; вчинення нових кримінальних правопорушень чи продовжити вчинення злочину, в якому підозрюється, а також перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Зокрема, орган досудового розслідування послався на те, що досудове розслідування неможливо завершити до спливу строку дії попередньо обраного запобіжного заходу, оскільки існує потреба у зняття грифу таємності з матеріалів проведених НСРД, додатково допитати підозрюваного та здійснити інші слідчі (розшукові) дії, які зазначені у клопотанні.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 27.10.2023 року продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №22023160000000109 до чотирьох місяців, тобто до 01.01.2024 року.
Оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого та продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, підозрюваного ОСОБА_7 строком до 27.12.2023 року, без визначення розміру застави.
Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні злочину та доведеність існування ризиків, передбачених ст.177 КПК, врахувавши вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним злочину, тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим, особу підозрюваного, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_7 .
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просить скасувати її та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого та застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави, з покладенням обов'язків, визначених ч.5 ст.194 КПК України.
Захисник вказує, що підозра, висунута ОСОБА_11 необґрунтована та ризики у кримінальному провадженні слідчим та прокурором не доведені, не враховані дані про особу підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді оскаржена не була.
Апеляційний розгляд проведено за відсутності підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки клопотання про розгляд апеляційної скарги в присутності підозрюваного не заявлялось. Також, розгляд проведено без участі прокурора ОСОБА_12 , який повідомив суд про неможливість прибуття до суду. Сторона захисту не заперечували проти здійснення судового розгляду без участі підозрюваного та прокурора.
Заслухавши суддю-доповідача; пояснення захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; дослідивши матеріали судового та кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.197 КПК, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК, та сукупний строк тримання під вартою підозрюваному, під час досудового розслідування у кримінальному проваджені щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, не повинен перевищувати дванадцяти місяців.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, слідчий суддя виконав вимоги ст.199 КПК, та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання підозрюваного під вартою.
З матеріалів судового провадження вбачається, що на стадії розгляду слідчим суддею питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , останній обґрунтовано підозрюється в скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст.114-2 КК України.
Питання обґрунтованості підозри детально досліджувалось при обранні слідчим суддею запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного та апеляційному розгляді, в ході якого було встановлено, що докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому злочину.
Згідно ч.6 ст.176 КПК під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Тобто законодавцем визначено, що під час дії воєнного стану до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.114-2 КК України, за наявністю ризиків, передбачених ст.177 КПК, застосовується запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчий суддя в цілому виконав вимоги ст.117, 178, 183 КПК, та прийняв обґрунтоване рішення про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Доводи захисника на можливість визначення підозрюваному застави є безпідставними.
Апеляційний суд звертає увагу, що інкриміновані підозрюваному дії були направлені на спричинення шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, тобто держави, в якій він проживає, державі яка забезпечила підозрюваного роботою та оплачувала його працю.
Колегія суддів зазначає, що дійсно, запобіжний захід у виді тримання під вартою не є покаранням за злочин, а його мета - дійсно забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваної особи.
Незалежно від законодавчих змін та особливостей періоду, процедура застосування до особи запобіжних заходів завжди має відповідати правовим принципам, які є універсальними і підлягають до застосування у будь-якій демократичній країні, де панує верховенство права, а саме: презумпція невинуватості; презумпція свободи та імператив поваги до людської гідності.
Комітет міністрів Ради Європи та Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню зазначають: відповідальним за велику кількість осіб, яких держава тримає під вартою, є загальний світогляд працівників правоохоронних і судових органів (Рішення ЄСПЧ «Сукачов проти України»).
Європейські комітети рекомендують: зменшувати до мінімуму застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства; якнайширше застосовувати альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи; ретельно описувати обставини, за яких може бути обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Дотримання таких стандартів є важливим питанням для нашої держави, оскільки безпосередньо впливає на перспективу членства в ЄС, авторитет України на міжнародній арені та цивілізований шлях розвитку країни загалом.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції»).
Таким чином, слід вважати, що запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, оскільки менш суворі запобіжні заходи можуть виявитися нездатними для забезпечення належної процесуальної поведінки останнього та виконання покладених на нього обов'язків.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
В рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання/продовження відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК.
Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.
Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, зокрема копії: протоколів обшуків від 01.09.2023 року; протоколів про проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 23.08.2023 року; та інші матеріали кримінального провадження в їх сукупності, що долучені до клопотання та були враховані слідчим суддею при обранні запобіжного заходу та його продовженні; вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому злочину.
Апеляційним судом не встановлено передбачених ст.87 КПК підстав для визнання цих доказів недопустимими.
Апеляційний суд вважає, що долучені до клопотання докази, є такими, що вказують на наявність обставин та відомостей, які на даній стадії досудового розслідування можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний ОСОБА_7 можливо вчинив інкримінований йому злочин, передбачений ч.2 ст.114-2 КК України, за кваліфікуючими ознаками: поширення інформації про розташування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до Законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України та іншими уповноваженими державними органами, вчинене в умовах воєнного стану.
Таким чином, долучені до клопотання докази, на даній стадії досудового розслідування, є достатніми для висновку, що підозра відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Апеляційний суд вважає, що тяжкість та обґрунтованість пред'явленої на даній стадії досудового розслідування ОСОБА_7 підозри, необхідність завершення досудового розслідування, а також існування ризиків, а саме те, що: підозрюваний, перебуваючи на свободі, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання у разі доведеності його вини у вчиненні тяжкого злочину, може переховуватися від органу досудового розслідування та суду; здійснювати незаконний вплив на свідків у кримінальному провадженні; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити вчинення кримінального правопорушення, в якому підозрюється, що виправдовує необхідність продовження строку дії найсуворішого запобіжного заходу відносно підозрюваного.
Апеляційний суд звертає увагу, що на даній стадії кримінального провадження не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_7 у скоєнні злочину, а лише вирішується питання про наявність підстав для продовження запобіжного заходу, та існування ризиків у кримінальному провадженні.
Доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі, апеляційний суд визнає також необґрунтованими, з огляду на таке.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується та продовжується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати її до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З урахуванням наведеного, посилання сторони захисту на відсутність ризику переховування підозрюваного, апеляційний суд визнає неспроможними, оскільки він на даний час підозрюється у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.114-2 КК України, а санкція вказаної норми кримінального закону передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років.
Таким чином, обставини даного кримінального провадження, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що підозрюваний, розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК, - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілими у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу підозрюваного на свідків, оскільки покази свідків, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, підозрюваний може здійснювати незаконний вплив на них, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Не можна також виключати ризик можливого знищення, приховання або спотворення підозрюваним будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Апеляційний суд погоджується із висновками слідчого судді щодо не визначення підозрюваному відповідно до ч.4 ст.183 КПК альтернативного запобіжного заходу у виді застави, оскільки вказаною нормою закону передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування/продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених ст.ст.109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Враховуючи, що ОСОБА_7 підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, передбачених ч.2 ст.114-2 КК України, слідчий суддя одночасно із застосуванням запобіжного заходу у виді тримання під вартою, дійшов обґрунтованого висновку не визначати розмір застави.
Колегія суддів критично відноситься до доводів захисника про можливість застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді домашнього арешту, оскільки вказаний запобіжний захід може виявитися не здатним запобігти встановленим ризикам.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування підозрюваного під вартою.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, апеляційний суд вважає, що надані органом досудового розслідування до клопотання про обрання запобіжного заходу докази, в своїй сукупності, на даній стадії досудового розслідування, вказують на обґрунтованість висунутої ОСОБА_7 підозри у вчиненні інкримінованих йому дій та існування ризиків у кримінальному провадженні, у зв'язку з чим апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про необхідність продовження до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Оскільки доводи сторони захисту про відсутність підстав для продовження до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою не знайшли свого підтвердження, апеляційний суд не знаходить підстав для необхідності відмови в клопотанні слідчого, про що просить в апеляційній скарзі захисник, чи для зміни підозрюваному запобіжного заходу на більш м'який.
Разом з цим, апеляційним судом встановлені обставини, які відповідно до положень п.2 ч.3 ст.407 КПК, тягнуть за собою скасування ухвали суду та прийняття апеляційним судом нової ухвали.
Відповідно до ч.4 ст.196 КПК слідчий суддя, суд зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч.4 ст.197 КПК.
Згідно ст.197 КПК строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання.
З оскарженої ухвали вбачається, що слідчим суддею підозрюваному продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 27.12.2023 року включно, що з урахуванням дати постановлення рішення слідчим суддею з 27.10.2023 року становить 62 (шістдесят два) дні, що не відповідає вимогам ст.197 КПК.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
З огляду на зазначені вище обставини, апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, оскільки ухвала суду в частині визначення строку дії ухвали не відповідає вимогам закону, тому ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 27.10.2023 року, якою підозрюваному ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в кримінальному провадженні №22023160000000109 від 17.03.2023 року продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання старшого слідчого в ОВС СВ Управління СБ України в Одеській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 , про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_7 .
Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» відносно підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів, тобто до 25.12.2023 року, без визначення розміру застави.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4