ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2023 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12022152110000212 за апеляційними скаргами прокурора Первомайської окружної прокуратури ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_7 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 квітня 2023 року, стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Первомайськ Миколаївській області, громадянина України, не працюючого, з вищою освітою, одруженого, інваліда ІІІ групи, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України;
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_9
обвинувачений ОСОБА_8
захисник ОСОБА_10
( в режимі відеоконференції за допомогою сервісу «EasyCon»)
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційних скарг.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду в частині призначення покарання скасувати.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 за ч.1 ст.286 КК України призначити покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, із покладенням обов'язків, передбачених п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти вказаний орган про зміну місця проживання, роботи. В іншій частині вирок залишити без змін.
В апеляційній скарзі потерпіла просить вирок суду скасувати. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді 3 років обмеження волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Стягнути з ОСОБА_8 матеріальну шкоду завдану внаслідок вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, у розмірі 28 931грн. 51коп. Стягнути з ОСОБА_8 моральну шкоду завдану внаслідок вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, у розмірі 50 652грн. Судові витрати стягнути за рахунок ОСОБА_8 .
Короткий зміст вироку.
Вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України і призначено йому покарання у виді 3 років обмеження волі, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання у виді обмеження волі з іспитовим строком на 2 (два) роки.
На підставі п.п. 1, 2 ч.1 ст. 76 КК України зобов'язано ОСОБА_8 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти вказаний орган про зміну місця проживання, роботи, та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави судові витрати за проведення експертних досліджень в сумі 4633 (чотири тисячі шістсот тридцять три) грн. 72 копійки. У задоволенні цивільного позову ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_8 матеріальної шкоди у розмірі 28931,51 грн. та моральної шкоди розмірі 50652 грн. відмовити. Вирішено питання щодо речових доказів.
Узагальнені доводи апеляційних скарг.
В апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, вважає, що оскаржуваний вирок суду підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягає у незастосуванні додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Зауважує, що згідно з вимогами ч.2 ст.69 КК України, суд може не призначити додаткове покарання, що передбачене в санкції статті як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до санкції ч.1 ст.286 КК України, за дане кримінальне правопорушення передбачено покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років. Відтак, приписи ч.2 ст.69 КК України містять виняток із загальної норми, коли суд може не призначати додаткове покарання, що передбачене як обов'язкове. Це зокрема, передбачене ч.1 ст.286 КК України основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вважає, що при призначенні покарання судом першої інстанції необхідно було призначити обвинуваченому ОСОБА_8 додаткове покарання, передбачене санкцією ч.1 ст.286 КК України, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
В апеляційній скарзі потерпіла зазначає, що під час її лікування, на яке вона витратила 28 931грн. 51коп., обвинувачений не компенсував жодної витрати на це лікування. Вказує, що після перенесених травм має погане самопочуття, досі не відновилися функції лівої ноги, натомість обвинувачений не проявив співчуття не допомагав в оплаті лікування, навпаки зневажливо ставився до неї, вважає, що має право на отримання моральної компенсації в розмірі 50 652грн.
Звертає увагу, що відповідно до висновків щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду України від 26.10.2016р. у справі №756/12292/14-ц, нею було обрано спосіб здійснення свого права на отримання компенсації, шляхом звернення виключно до особи, яка завдала шкоди, а саме до обвинуваченого, а не до страхової компанії.
Не погоджується потерпіла і з призначеним ОСОБА_8 покаранням із застосуванням положень ст. 75 КК України та не застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Вважає такі висновки суду не законними та не вмотивованими. На думку потерпілої суд повинен був призначити ОСОБА_8 покарання у виді 3 років обмеження волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено та визнано доведеним, що 13.04.2022 року о 15:10 год. ОСОБА_8 керував технічно справним автомобілем марки «ВАЗ-21063», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1985 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , на якому рухався у світлу пору доби по прямій та горизонтальній ділянці проїзної частини, за відсутності атмосферних опадів та явищ, які погіршують видимість, в межах правої смуги руху асфальтобетонного, вологого та чистого, без пошкоджень, покриття проїзної частини по вул. Київська в м. Первомайськ Миколаївської області, зі сторони вул. Вознесенська в напрямку вул. Автодорівська, зі швидкістю 24 км/год., яка не перевищувала допустиму швидкість в умовах населеного пункту, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу після перехрестям з вул. Трудової Слави, позначеного дорожніми знаками 5.35.1 та 5.35.2 «Пішохідний перехід» та дорожньою розміткою 1.1 «вузька суцільна лінія», 1.14.1 «зебра» Правил дорожнього руху України. Перебуваючи за кермом вказаного автомобіля, ОСОБА_8 , діючи з необережністю, проявляючи злочинну недбалість та крайню неуважність, не стежачи належним чином за дорожньою обстановкою та не реагуючи на її зміну, яка полягала у виникненні небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_7 , яка вийшла на проїзну частину та рухалася справа-наліво по відношенню до напрямку руху автомобіля пішохідного переходу, заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу не вжив, хоча мав технічну можливість уникнути наїзду шляхом застосування екстреного гальмування, та на вказаному пішохідному переході допустив наїзд на вказаного пішохода передньою правою частиною керованого ним автомобіля.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді закритого осколкового перелому зовнішнього відростку лівої великогомілкової кістки.
Своїми діями ОСОБА_8 грубо та умисно порушив наступні вимоги Правил дорожнього руху України: п.1.3 - Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими; пп. «б» п. 2.3 - Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; п.12.3 - У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди; п. 18.1 - Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека. Допущене водієм ОСОБА_8 грубе порушення вимог п. 12.3 та п. 18.1 Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_7 .
Дії обвинуваченого ОСОБА_8 судом кваліфіковані за ч.1 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, що керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг в їх межах, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.
Висновок суду, щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено за обставин наведених у вироку, підтверджені зібраними у справі доказами, яким суд першої інстанції дав правильну юридичну оцінку і обґрунтовано дійшов до висновку про його винуватість у вчинені вказаного кримінального правопорушення.
Всі обставини справи були детально розглянуті та досліджені судом першої інстанції, що підтверджується наведеними та належно оціненими у вироку доказами про вчинення злочинів обвинуваченим.
Кваліфікація судом першої інстанції дій обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.1 ст. 286 КК України є правильною і апелянтами не оспорюється. А тому відповідно до вимог ст. 404 КПК України, вирок в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції у відповідності до ст. 65, 66, 67 КК України урахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має позитивну характеристику, обставиною, що пом'якшує покарання судом визнано щире каяття та активне сприяння досудовому розслідуванню, обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено. Врахувавши всі вище наведені обставини, суд першої інстанції вважав необхідним і достатнім призначити обвинуваченому покарання у виді обмеження волі в межах передбачених санкцією ч. 1 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 75 КК України з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 1.2 ч.1 ст. 76 КК України, оскільки на думку суду, саме таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередить вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Згідно положенням ч.1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді обмеження волі, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», рішення суду про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням має бути мотивованим, при цьому необхідно враховувати не тільки дані про особу обвинуваченого і обставини, які пом'якшують покарання і свідчать про можливість його виправлення без відбування покарання, але й ступінь тяжкості вчиненого злочину, виходячи із особливостей і обставин його вчинення.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в абзаці 1 пункту 3 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочину (статті 12 КК України), а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного із співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Враховуючи наведене, застосування закріплених у ст. 75 КК України правил допустиме за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
Вирішуючи питання про звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону.
Так, судом першої інстанції враховано, що обвинувачений раніше не судимий, є інвалідом ІІІ групи, позитивно характеризується, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, має постійне місце проживання. Судом першої інстанції також враховано наявність пом'якшуючої покарання обставини - щире каяття та активне сприяння досудовому розслідуванню. Врахувавши зазначені вище обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.
Таке покарання, на думку апеляційного суду, відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особі обвинуваченого, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Що стосується вимог апелянтів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягало у незастосуванні додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, апеляційний суд дійшов наступного.
Згідно з вимогами ч.2 ст.69 КК України, суд може не призначити додаткове покарання, що передбачене в санкції статті як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до санкції ч.1 ст.286 КК України, за дане кримінальне правопорушення передбачено покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років. Відтак, зазначена норма закону передбачає обов'язкове призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про можливість не призначати ОСОБА_8 обов'язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. А тому вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_8 покарання підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового вироку відповідно до положень п.2 ч.1 ст. 420 КПК України.
Що стосується позиції потерпілої щодо обраного нею способу здійснення свого права на отримання компенсації, шляхом звернення виключно до особи, яка завдала шкоди, а саме до обвинуваченого, а не до страхової компанії, апеляційний суд вважає вказати наступне.
Постановою Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/18006/15-ц від 04.07.2018 р. зроблено висновки, відповідно до яких у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Відповідно до копії полісу обов'язкового страхування, який наданий захисником обвинуваченого, та оригінал якого знаходиться у обвинуваченого та був оглянутий під час розгляду справи в суді першої інстанції, між обвинуваченим та ПрАТ «СК «ЄВРОІНС УКРІЇНА» укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності строком дії до 25.08.2022 р. та встановлено, що страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю складає 260 000 грн., за шкоду, заподіяну майну - 130 000 грн.
Відповідно до ст.23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Судом першої інстанції було встановлено, що цивільний позивач не зверталась до ПрАТ «СК «ЄВРОІНС УКРІЇНА» із заявою про сплату страхового відшкодування, а тому не отримувала відмову у виплаті такого відшкодування. Цивільний позов заявлений лише до обвинуваченого.
Таким чином, зазначений вище цивільний позов не підлягав задоволенню, як заявлений передчасно. Судом вірно вказано, що у випадку недостатності суми страхового відшкодування потерпіла не позбавлена можливості звернутись із відповідними позовними вимогами до обвинуваченого в порядку цивільного судочинства. Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду та не вбачає підстав для його скасування, як того просить потерпіла.
Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції в частині призначення покарання підлягає скасуванню, апеляційна скарга прокурора - задоволенню, апеляційна скарга потерпілої, задоволенню частково.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 409, 420, 424, 532 КПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу прокурора Первомайської окружної прокуратури ОСОБА_6 , - задовольнити.
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 квітня 2023 року щодо ОСОБА_8 в частині призначення покарання скасувати, ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.286 КК України у виді обмеження волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, із покладенням обов'язків, передбачених п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти вказаний орган про зміну місця проживання, роботи.
Іспитовий строк ОСОБА_8 рахувати з дня ухвалення вироку судом першої інстанції, тобто з 26.04.2023р.
В іншій частині оскаржуваний вирок залишити без змін.
Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскарженим в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 3-х місяців з дня його проголошення.
Головуючий:
Судді: