ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/2071/23 пров. № А/857/14058/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
судді-доповідача: Судова-Хомюк Н.М.,
суддів: Онишкевич Т.В.,
Сеник Р.П.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року у справі № 460/2071/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя у І інстанції - Борискін С.А.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складення повного тексту рішення - 10.07.2023 року,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (надалі також - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2021 по 25.10.2022;
- зобов'язати 4 Територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2021 по 25.10.2022 в розмірі 257358,92 грн..
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив військову службу у 4 Територіальному вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та 26.10.2021 був звільнений з військової служби у запас. Позивач зазначає, що в день виключення зі списків особового складу відповідача, із ним не було проведено повного розрахунку, а саме: не виплачено індексацію грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, що підтверджується рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.04.2022 по справі №460/2497/22. Позивач вказує, що невиплачені суми грошового забезпечення в належних розмірах позивач отримав лише 25.10.2022, однак, під час проведення таких виплат, відповідач не виплатив позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, в зв'язку з чим і подано позов до суду. Просив позов задовольнити повністю.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність 4 Територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні зі служби.
Стягнуто з 4 Територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.10.2021 по 24.10.2022 в розмірі 102657,85 грн..
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що суд застосував Кодекс законів про працю України, тобто закон, який не підлягає застосуванню при вирішенні спірних правовідносин між позивачем і відповідачем, оскільки його норми не поширюються на військовослужбовців, яким був позивач. Апелянт вказує, що будь-яке судове рішення, у тому числі постанова Верховного суду - не закон, а тому не може змінювати коло осіб на яких поширюється КЗпП України. Скаржник зазначає, що вини відповідача у невиплаті позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації немає, тому не може бути і відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме у вигляді виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Апелянт вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків про те, що суд не є тим органом на якого покладається обов'язок здійснювати розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати, оскільки не визначення розміру відшкодування компенсації за час затримки у виплаті органом, який виносить рішення по суті спору суперечить чинному законодавству.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у 4 Територіальному вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Наказом начальника 4 Територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 18.10.2021 №146ОС, ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу з 26.10.2021.
Вважаючи, що при звільненні з ним не було проведено повний розрахунок, позивач звернувся із позовом про нарахування та виплату таких коштів в судовому порядку.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.04.2022 у справі №460/2497/22, яке набрало законної сили 09.09.2022, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 встановленням базового місяця січень 2008 року. Зобов'язано 4 Територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця січень 2008 року, з урахуванням проведених виплат. Визнано протиправною бездіяльність 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2017 по 2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано 4 Територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період з 2017 по 2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідно до виписки із банківського рахунку позивача остаточний розрахунок з позивачем відповідачем проведено 25.10.2022 в сумі 103095,76 грн..
04.01.2023 відповідач листом повідомив позивачу про відсутність підстав для нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вищевказані обставини встановлені матеріалами справи та не заперечуються сторонами по справі.
Позивач, вважаючи протиправним несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Суд першої інстанції зазначає, що в контексті приписів статей 116, 117 КЗпП України, останні визначають відповідальність установи (організації, підприємства) за затримку розрахунку при звільненні та спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 102657,85 грн., оскільки наведену суму можна вважати обґрунтовано пропорційною, тому саме такий розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», далі - Закон № 2352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців у випадках передбачених статтею 117 КЗпП України.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи КЗпП України.
Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретних видів виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Отже, грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку та індексація грошового забезпечення має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби. Не проведення з вини відповідача такої виплати у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналогічна правова позиція у подібних спірних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2020 року справа № 809/698/16, від 09 липня 2020 року справа № 320/6659/18.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.04.2022 у справі №460/2497/22, яке набрало законної сили 09.09.2022, зобов'язано 4 Територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця січень 2008 року, з урахуванням проведених виплат та зобов'язано 4 Територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період з 2017 по 2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання цього судового рішення суду 25.10.2022 на банківський рахунок позивача було перераховано 103095,76 грн., що підтверджується банківською випискою з особового рахунку позивача та не заперечується відповідачем.
Оскільки, повний розрахунок з позивачем проведено 25.10.2022, а не у день його звільнення з військової служби, а тому ОСОБА_1 , відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Крім цього, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року справа № 480/3105/19 та від 28 січня 2021 року у справі № 580/2427/19.
Так, за встановлених обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції вважає, що при вирішенні питання про стягнення суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно врахувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, принцип співмірності з врахуванням розміру заборгованості.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).
Середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата (п. 7 Наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»).
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до Довідки про заробітну плату та інші доходи від 10.11.2022 №30, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача на момент звільнення зі служби становив 707,01 грн..
Період затримки фактичного розрахунку становить 363 дні. Оскільки, враховуючи внесені у ст. 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022), 4 Територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 27.10.2021 (наступний день після звільнення з військової служби) по 24.10.2022, але не більше, як за шість місяців.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22.
Отже, сума середнього грошового забезпечення становить 256644,63 грн. (707,01 грн. х 363 дні).
Згідно матеріалів справи, позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення в сумі 103095,76 грн..
Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 103095,76 грн. (грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки та індексація грошового забезпечення) / 256644,63 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) = 0,402%.
Водночас, з огляду на приписи ст. 117 КЗпП України в редакції від 01.07.2022, зазначений вище період обмежено шістьма місяцями, у зв'язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку в періоді з 27.10.2021 по 26.04.2022, тривалістю 182 календарних дні.
Отже, сума яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості становить: 707,01 грн. (середня заробітна плата за один день) * 0,402% * 182 (дні затримки розрахунку)) = 51727,68 грн.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Крім цього, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно якої, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Однак варто додати, що зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов'язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №821/2093/16.
При вирішенні даної справи, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції не в повній мірі застосував принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Відтак, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, апеляційний суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 5172 грн. 77 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, із врахуванням вищевикладеного.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
За наведених обставин, судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року у справі № 460/2071/23 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (вул. Соборна, 320, Рівне, 33001, ЄДРПОУ 34781331) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 27.10.2021 по 24.10.2022 року включно в сумі 5172 грн. (п'ять тисяч сто сімдесят дві гривні) 77 коп..
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 04 грудня 2023 року