ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/49364/22 пров. № А/857/15683/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Коваля Р.Я., Носа С.П.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу 6 прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ),
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року (суддя - Дорошенко Н.О., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Рівне, дата складання повного тексту - 26.07.2023),
в адміністративній справі №460/49364/22 за позовом ОСОБА_1 до 6 прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ),
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У грудні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача 6 прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 08.02.2020 по 10.11.2022, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 07.02.1995 №100; 2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 08.02.2020 по 10.11.2022, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 07.02.1995 №100.
Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовну відмовити повністю.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.07.2023 позов задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 . Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.02.2020 по 11.11.2022 в сумі 101508,63 грн, з утриманням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду винесене з неправильним застосуванням норм матеріального права і неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що під час проходження військової служби позивачу виплачувалось належне грошове забезпечення, яке обчислювалось та нараховувалось у межах виділених коштів. Вказує скаржник, що виплата індексації грошового забезпечення (у даному випадку за рішенням суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вважає апелянт, що виплата позивачу середнього заробітку за період з 08.02.2020 по 10.11.2022 є такою, що суперечить нормам чинного законодавства. В наказі про виключення позивача зі списків частини від 07.02.2020 №70-ос зазначено, які саме виплати нараховуються. Наказ про виключення із списків частини позивача, який по суті є правовою підставою для здійснення нарахувань, пов'язаних із звільненням, не оскаржений позивачем. Відтак, правові підстави для застосування ст.117 КЗпП України при відсутності спору щодо нарахованих сум належних працівникові при звільнені, відсутні. В подальшому, з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду від 26.07.2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задоволити.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в прикордонній службі України.
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 07.02.2020 №70-ос «Про особовий склад» прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 13.01.2020 №19-ос, виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с. 5-зв.).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №460/911/21, яке набрало законної сили 10.11.2021, зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 09.08.2016 по 28.02.2018, а в період з 01.03.2018 по 07.02.2020 з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Нараховану відповідачем індексацію грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №460/911/21 в сумі 64603,33 грн перераховано відповідачем 30.11.2021 на картковий рахунок позивача, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача та витягом з платіжної відомості на виплату індексації грошового забезпечення згідно з рішенням суду на ім'я позивача (а.с. 6).
Крім того, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30.03.2022 у справі №460/13752/21, яке набрало законної сили 27.09.2022, зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні 07.02.2020 із військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно ч.2 ст.15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Нараховану відповідачем вказану одноразову грошову допомогу на виконання судового рішення у справі №460/13752/21 в сумі 38259,86 грн перераховано відповідачем 11.11.2022 на картковий рахунок позивача, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача та витягом з платіжної відомості на виплату грошового забезпечення за листопад 2022 року на ім'я позивача (а.с. 6-зв.).
Позивач, вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено повний розрахунок при звільненні, звернувся до адміністративного суду із цим позовом про нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (за період з 08.02.2020 по 10.11.2022).
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У розглядуваних правовідносинах колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
Апеляційний суд враховує, що у розглядуваній справі спір стосується питання застосування статті 117 КЗпП України у випадку, якщо безпосередньо після звільнення між працівником і роботодавцем не виникло спору щодо належних звільненому працівникові сум.
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд сформував висновок щодо підстав для стягнення з роботодавця середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України у згаданому контексті.
У постанові від 04 грудня 2019 року у справі №825/742/16 Верховний Суд зазначив, що «30. Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
31. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні».
У справі №825/742/16 Верховний Суд з'ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28.11.2022 року у справі №380/693/20.
З матеріалів розглядуваної справи видно, що позивач ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у лютому 2020 року, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум грошового забезпечення.
За захистом свого порушеного права внаслідок неправильного обрахунку грошового забезпечення, зокрема, індексацію грошового забезпечення, позивач звернувся до суду лише у лютому 2021 року (рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі №460/911/21).
З питанням щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні із військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення позивач звернувся до суду лише у жовтні 2021 року (рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30.03.2022 у справі №460/13752/21).
Отже, у цій справі спір про належні позивачеві суми при звільненні з приводу індексації грошового забезпечення виник через рік після звільнення, а з приводу нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні із військової служби - більш ніж півтора року після звільнення.
В такій ситуації колегія суддів приходить до висновку, що у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для нарахування та виплати позивачу ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.02.2020 по 10.11.2022.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача у відповідній частині є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставного задоволення адміністративного позову, а відтак апеляційна скарга підлягає до задоволення, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу 6 прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) - задоволити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року в адміністративній справі №460/49364/22 за позовом ОСОБА_1 до 6 прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - скасувати та прийняти нову постанову.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Р. Й. Коваль
С. П. Нос